Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ГРОМАДЯНСЬКІ ВІЙНИ В УКРАЇНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ 1650 – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ 1660-х РОКІВ

ГРОМАДЯНСЬКІ ВІЙНИ В УКРАЇНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ 1650 — ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ 1660-х РОКІВ — міжусобна збройна боротьба в укр. сусп-ві, що стала результатом загострення соціальних, політ. і регіональних суперечностей. Осн. причинами її були неадекватне реаліям екон. життя збагачення нової правлячої еліти й посилення її станового (див. Стани) егоїзму; нехтування козацькою старшиною соціально-екон. інтересами рядових козаків, селянства й міщанства (див. Міщани); відсутність у сусп-ві та в середовищі еліти згоди щодо моделі соціально-екон. відносин і форми політ. устрою Укр. козац. д-ви. Деструктивну роль в ескалації громадян. протистояння в Україні відігравав фактор іноз. втручання в її внутр. справи, моральної та військ.-політ. підтримки іноз. д-вами (задля досягнення власних інтересів) опозиційних сил.

Провісниками збройного громадян. протистояння в Україні стали протигетьман. виступи на Запорожжі (див. Чортомлицька Січ) навесні 1657. Влітку того ж року опозиційні настрої охопили укр. військо і це вилилося в бунти у військ. таборі на Поділлі, під Городком (нині місто Хмельн. обл.). Приводом до поновлення протигетьман. виступу на Запорожжі восени 1657 стало ігнорування інтересів Коша Запорозької Січі під час проведення після смерті Б.Хмельницького нових гетьман. виборів. Протестуючи проти дії городової старшини, січове товариство на чолі з кошовим отаманом Я.Барабашем вийшло із Запорожжя й почало грабувати хутори заможних козаків на тер. Пд. Київщини та водночас апелювати з приводу неправомочності проведених виборів до рядових козаків, покозачених селян і міщан, а також представників рос. воєн. адміністрації. Новообраний гетьман І.Виговський заблокував Дніпровський Низ, щоб перекрити шляхи доступу на Січ бунтівних елементів з волості, а також перешкодити постачанню січовому т-ву харчів та боєприпасів. Однак це не лише не втихомирило протигетьман. виступів, а й призвело до їх подальшого поширення в суміжних із Вольностями Війська Запорозького низового пд. полках.

Екон. передумовою такого розвитку подій стали значні матеріальні втрати, яких зазнало нас. Полтавського полку та Миргородського полку від блокади Січі, а політ. — залучення до заколотників старшинської партії «старинних» козаків на чолі з полтав. полк. М.Пушкарем, які були невдоволені посиленням за гетьманства І.Виговського позицій шляхетського крила (див. Шляхта) нової правлячої еліти України. Важливу роль в ескалації соціально-політ. напруги в Україні відіграла позиція царського уряду, до якого звернулися заколотники із закликами про допомогу. Маючи на меті не допустити продовження І.Виговським незалежного політ. курсу, який утвердився в останні роки гетьманування Б.Хмельницького та набув сили в перші місяці правління його наступника, рос. політики надали укр. опозиції істотну моральну і політ. допомогу: Кіш був визнаний правомочним суб’єктом укр.-рос. взаємин, а проблема законності гетьман. виборів ув’язана з необхідністю присутності на них представників запороз. козацтва.

На поч. весни 1658 збройний конфлікт охопив Миргородщину, перекинувся на Гадяцький полк. Ще більшого розмаху набуло громадян. протистояння в Україні після того, як гетьман. уряд залучив до розв’язання внутр.-політ. укр. проблеми Кримське ханство. Отримавши від Криму військ. допомогу, І.Виговський наприкінці трав. 1658 оточив заколотників у Полтаві й після двотижневої облоги міста розбив гол. сили опозиції у відкритому бою. Знищивши в битві під Полтавою бл. 15 тис. повсталих, у т. ч. їх лідера М.Пушкаря, І.Виговський наказав стратити ще 7 тис. полонених козаків, а полтав. міщан, посполитих і козац. жінок, дітей — віддати татарам у полон (див. Ясир).

Незважаючи на арешт і страту у верес. 1658 ще одного лідера повсталих—кошового Я.Барабаша, з осені громадян. війна розгортається з новою силою. Цього разу збройну опозицію очолили син убитого М.Пушкаря К.Пушкар, І.Безпалий та Силка. Під захистом кн. Г.Ромодановського опозиціонери організували та провели козацьку раду під м-ком Варва, на якій на противагу І.Виговському гетьманом наказним було проголошено І.Безпалого. Отримавши військ. допомогу від польс. короля Яна II Казимира Ваза й крим. хана, І.Виговський в січ.—лют. 1659 завдав відчутних поразок опозиції та вжив жорстких репресивних заходів до жителів лівобереж. міст, які підтримували заколотників. Було здійснене примусове переселення мешканців Полтав., Миргород. і Гадяцького полків на Правобережну Україну. Цим самим гетьман ще більше налаштував проти себе опозицію та підштовхнув нас. Лівобережної України до пошуків підтримки у Рос. д-ві. За таких умов переконлива перемога, здобута гетьман. військами спільно з поляками й татарами в Конотопській битві 1659, не привела до зміцнення влади І.Виговського. Наприкінці серп.—поч. верес. 1659 у Ніжинському полку, Переяславському полку та Чернігівському полку вибухнули збройні протигетьман. повстання, які спричинили зречення І.Виговського від гетьман. булави.

Результатом громадян. війни 1657—59 стали руйнування найбільших і до того часу не зачеплених війною пд. лівобереж. полків — Полтав., Миргород., Прилуцького полку, Іркліївського полку; величезна кількість людських жертв і бранців, які були захоплені у татар. полон. У політ. відношенні громадян. війна розхитала устрій молодої Укр. козац. д-ви, створила передумови для втручання в її внутр. справи іноз. д-в. Укладена після зречення І.Виговським гетьманства нова угода з Рос. державою (див. Переяславські статті 1659) зафіксувала втрату Україною певних внутр.-політ. і зовн.-політ. прав, значні територіальні поступки рос. стороні на теренах пд.-сх. Білорусі.

Нова хвиля громадян. війни в Україні піднялася після того, як гетьман Ю.Хмельницький уклав восени Чуднівський договір 1660 із польс. королем Яном II Казимиром Ваза, правомочність якого відмовилася визнавати лівобереж. старшина на чолі з наказним гетьманом Я.Сомком. Відтепер поділ укр. сусп-ва проходив не лише за соціальними та політ., а й за територіальними ознаками. Регіональна поляризація укр. сусп-ва базувалася на тому, що на Лівобережжі домінуючу політ. роль відігравали вихідці із Запорожжя, щойно покозачені міщани й посполиті, а на Правобережжі — «старинні» реєстрові козаки та покозачена правосл. шляхта. Крім регіонального протистояння, надзвичайної гостроти набувала міжусобна боротьба в самих регіонах. Так, на Лівобережжі протягом 1661—63 змагання за гетьман. булаву вели відразу три претенденти — Я.Сомко, В.Золотаренко та І.Брюховецький. Кожен із них спирався на певну соціальну верству, політ. угруповання або регіональну еліту. Суперечки претендентів поляризували сусп-во, породжували охлократичні тенденції в політ. житті, що зумовлювало подальше його підпорядкування Москві. Тим часом спроби правобереж. гетьмана П.Тетері відновити деякі правові норми, що фіксували соціальну залежність одних станів від ін. і які існували в Україні до 1648, призвели до нових протигетьман. виступів, найпотужнішим з-поміж яких був заколот колиш. паволоцького полк. І.Попенка в трав. 1663. Ще більших масштабів протигетьман. рух набув узимку 1664, коли в р-ні с. Торговиця (нині село Новоархангельського р-ну Кіровогр. обл.) спалахнули повстання під проводом Д.Сулимки, С.Височана та ін. ватажків, за спиною яких стояли більш впливові політ. постаті — І.Виговський, І.Богун, І.Сірко, Ю.Хмельницький та Й.Нелюбович-Тукальський. Вони мали на меті не лише повалення влади гетьмана П.Тетері, а й звільнення України з-під зверхності польс. короля. Незважаючи на загибель І.Богуна та І.Виговського, арешт Й.Нелюбовича-Тукальського та Ю.Хмельницького, повстання дуже швидко охопило майже всю Брацлавщину, чому сприяв прихід сюди запорожців на чолі з І.Сірком.

Наприкінці квіт. 1664 вибухнуло повстання на Поліссі, очолене овруцьким полк. Дециком. Однак завдяки підтримці польс. військ під командою С.Чарнецького (15 тис. вояків) та татар. загонів Селім-Гірея і Ширим-бея на осінь 1664 П.Тетері вдалося придушити гол. вогнища повстання. На поч. зими наступного року здійнялася нова хвиля протигетьман. виступів на Київщині, Брацлавщині та Поліссі. У серед. квіт. 1665 один із ватажків повсталих В.Дрозденко розгромив вірні П.Тетері війська у м. Брацлав, унаслідок чого майже все Сх. Поділля вийшло з-під його контролю. Звістка про брацлав. події заохотила опозиціонерів до нових виступів і на кін. весни 1665 Правобереж. Україна поринула в стан заг. анархії та некерованості.

Відчуваючи неспроможність утримати ситуацію під своїм контролем, у серед. року П.Тетеря перебрався до Польщі. Після цього на правобереж. землях розгорнулася міжусобна боротьба за гетьман. булаву. Заручившись військ. підтримкою Селім-Гірея, на короткий час гетьманом став один із повсталих ватажків С.Опара. Однак невдовзі татари зневірилися у спроможності Опари контролювати ситуацію в Україні й позбавили його гетьманства. У жовт. 1665 старшинська, а в січ. 1666 — заг. козац.—ради обрали на гетьманство П.Дорошенка. Проте громадян. мир не запанував на Правобережжі, оскільки про претензії на гетьман. булаву заявив ще один претендент — брацлавський полк. В.Дрозденко. Приборкавши за допомогою польс. військ заколот у Брацлаві, П.Дорошенко істотно зміцнив гетьман. владу, загамував прояви свавілля й непокори. Водночас, незважаючи на твердий курс і особистий авторитет серед козаків, П.Дорошенку не вдалося запобігти новим проявам збройного громадянського протистояння. Однією з гол. причин цього було те, що Україна дедалі більше втягувалася у фокус геополіт. інтересів сусідніх д-в, правителі яких, прагнучи встановити свій контроль над укр. землями, активно підтримували опозиційні до гетьмана сили. Так, завдяки підтримці Польщі тривалий час суперничали з П.Дорошенком І.Сірко та М.Ханенко, а спираючись на допомогу Криму — П.Суховієнко. Зважаючи на позицію Рос. д-ви, сепаратистські тенденції виявив наказний гетьман Лівобереж. України Д.Многогрішний.

Загалом громадян. війни 2-ї пол. 1650 — 1-ї пол. 1660-х рр. різко негативно позначилися на становищі Укр. козац. держави, призвели до значних людських жертв. Вони істотно підірвали її г-во та обеззброїли перед загрозою зовн. агресії. Наслідком цього стала втрата Україною держ. суверенітету, поділ її земель поміж сусідніми правителями, занепад держ. ідеї.

Дж.: Ojczyste spominki. Zebr. A.Grabowski, t. 1—2. Kraków, 1845; Сибирский сборник. М., 1845; Latopisiec albo kroniczka Joachima Jerlicza, t. 2. Warszawa, 1853; Источники Малороссийской истории, ч. 1. Собранные Д.Н. Бантышем-Каменским. М., 1858; Памятники, изд. Киевской комиссией для разбора древних актов, т. 4. К., 1859; Акты относящиеся к истории Южной и Западной России, т. 4—8, 14—15. СПб., 1863—92; Pisma do wieku Jana Sobieskiego. Zebr. i wyd. F. Kluczycki, t. 1, cz. 1—2. Kraków, 1880—81; Літопис Самовидця. К., 1971; Матеріали до історії козаччини XVII віку. Зібр. і впорядкував В.Гарасимчук (1926—1931). Львів, 1994.

Література

• Волк-Карачевский В.В. Борьба Польши с казачеством во второй половине XVII и начале XVIII века. К., 1899;
• Герасимчук В. Виговський і Юрій Хмельницький. «ЗНТШ», 1904, т. 59–60;
• Костомаров Н.И. Руина. В кн.:
• Костомаров Н.И. Собранные сочинения: Исторические монографии и исследования, кн. 6. СПб., 1905;
• Герасимчук В. Виговщина і Гадяцький трактат. «ЗНТШ» (Львів) 1909, т. 87–89;
• Петровський М. Нариси історії України XVII – початку XVIII століть: Досліди над Літописом Самовидця. Х., 1930;
• Грушевський М.С. Історія України-Руси, т. 10. К., 1937;
• Стецюк К.І. Народні рухи на Лівобережній і Слобідській Україні в 50–70-х роках XVII ст. К., 1960;
• Смолій В., Степанков В. У пошуках нової концепції історії Визвольної війни українського народу XVII ст. К., 1992;
• Горобець В.М. Від союзу до інкорпорації: українсько-російські відносини другої половини XVII – першої чверті XVIII ст. К., 1995;
• Смолій В., Степанков В. Українська державна ідея XVII–XVIII ст.: Проблеми формування, еволюції, реалізації. К., 1997;
• Яковлева Т. Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття: Причини і початок Руїни. К., 1998.

Джерела

• Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.

Автор: В.М. Горобець.; url: http://history.org.ua/?termin=Gromad_vijny_v_Ukr; том: 2