Ясир

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Турок із ясиром.
Взяття ясиру.
Продаж ясиру.

Яси́р (тур. esir, «бранець», «поневоленний», «раб») — історичний термін з середини 15 — до середини 18 століття у Речі Посполитій (зокрема в Україні) та московській державі для означення бранців, полонених, набраних кримськими татарами та османцями на території цих держав під час війн або спеціальних людоловських набігів.

Етимологія[ред. | ред. код]

Слово ясир (дав.-рус. ясырь) запозичене з тюркських мов: крим. jäsir, тур. esir («полонений», «раб», «слуга»), яке сходить до араб. اسير‎‎, 'асір[1][2]. Турецьке слово вживалося в таких сполученнях, як esir düşmek («потрапляти в полон»), esir etmek («брати в полон»), esir olmak («потрапити в полон», «бути залежним)». Оскільки полон був головним джерелом рабів у Османській імперії, «есір» стало родовим поняттям раба і юридичним терміном, що сприяло знайомству з ним і його запозиченню потерпілими народами. У Кримському ханаті, крім «єсір», засвідчене вживання діалектних термінів «шура» (раб, від перс. «чура», споріднене з укр. «джура»), «маріє» («жінка», від Марія), «девке» (від укр. дівка), «казак» (чоловік). В українській, російській і польській мовах термін набув також значення збірного поняття.

Точний час виникнення терміна невідомий; набіги кримських татар за невільниками у володіння Великого князівства Литовського засвідчені незабаром після смерті вел. кн. литов. Вітовта (1430), тобто за кілька десятиліть до османських завоювань на Кримському півострові (1475). Однак в османський час походи за ясиром перетворилися на справжній «промисел» — в якому брали участь як організовані загони, так і зібрані нашвидкуруч невеликі ватаги кочовиків[3].

До кінця XV ст. у рабство потрапили щонайменше 200 тисяч людей. Напади «людоловів» були настільки регулярними, що в середині наступного сторіччя мандрівники, що відвідували Крим, здивовано запитували «Чи щe лишилися люди у вaшиx зeмляx, i звiдки їx там бeрeться тaк бaгaтo?»[4]. Наприкінці XVI ст. кількість проданого в Кефе (нині м. Феодосія) ясиру (17,5 тис. осіб за рік) вже більш як удесятеро перевищувала показник генуезьких часів (бл. 1,5 тис. осіб на рік). Останній набіг крим. татар відбувся під проводом хана Крим-Ґерея взимку 1768/69[5].

Історія[ред. | ред. код]

Частину бранців продавали на невільничих ринках (Кафа, Ґезлев й інші) в різні країни Сходу, частину залишали на працю в своїх маєтках, на галерах тощо. Іноді бранці переходили на ісламську віру й досягали визначних становищ в турецькій імперії, наприклад, Роксолана — дружина султана Сулеймана І. Бранців звільняли за викуп, запорожці визволяли їх під час походів, деколи бранці повставали і самі визволялися (повстання бранців у Криму в 17 столітті під проводом Олекси Шафрана).

Важке життя бранців у турецькій неволі — улюблений сюжет дум та історичних пісень, стало основою й творів новішої української літератури («Маруся Богуславка» Михайла Старицького, «Людолови» Зінаїди Тулуб та інші).

Я. був тривалим чинником значних втрат населення України. Найбільшого розмаху людоловство сягало в період до початку 18 ст.; пізніше Османська імперія, виконуючи умови Карловицьких угод (див. Карловицький конгрес 1698—1699) та Константинопольського мирного договору 1700, намагалася стримувати набіги Кримського ханату і татарських орд з дніпровського правобережжя та Буджаку.

Ввіз ясиру до Османської імперії був організований. Він обкладався ввізним митом («пенджик» — від перського слова, що означає «п'ятина»), що призначалося за кожну душу і залежав від статі та вікових категорій, а продаж — ринковими податками. Пунктами завозу на османську територію були порти Кефе, Ак-Керман, Кілія, Очаків. Однак перш, ніж потрапити туди, людолови перепродавали ясир професійним работоргівцям на степових базарах («кара сук»), що тимчасово виникали при татарських шляхах. Значна кількість бранців залишалася у володінні кримських татар, і податки з них збиралися до ханської скарбниці.

Сторінка із букваря

Надійних підрахунків кількості ясиру, як і реєстру людоловських набігів, нема. Їх було неможливо скласти, бо, крім великих походів, ясир набирали невеличкі (до 100 осіб) банди ловців, які при тому звільнялися від виплати мита. Дані про стягнуте за невільників мито у пунктах завезення є дуже фрагментарні та не враховують бранців, що залишилися в руках татар. Гіпотетичні оцінки кількості ясиру з України за 15—18 ст. коливаються від 2—2,5 до 3,5 млн осіб, але реальна кількість може відрізнятися як у менший, так і в більший, бік[5].

Ясир як різновид примусової міграції є одним із найбільших демографічних явищ в історії України. Він залишається недослідженим як через брак надійних даних, так і через популярні стереотипи. Однак можна стверджувати, що безсумнівно величезні людські втрати серед українців через ясир, з одного боку, не зупинили української колонізації Степу, а з другого, українське козацтво не стало чинником, завдяки якому припинилися людоловські набіги. У Кримському ханаті ясир призвів до утворення етнічної групи метисів (т. зв. тумів), що у 17 ст., за свідченням Евлії Челебі, сягала 900 тис. і чисельністю переважала решту населення Кримського ханату. Наслідки ясиру для демографії та к-ри Криму також недосліджені.

Ясир залишив виразний слід в українському політичному дискурсі 16—18 ст., народній пам'яті, усній творчості та історіографії. Зокрема, народне осмислення викликів ясиру відбилося в третині всіх дум. Проте недослідженість зумовлює стереотипізоване трактування ясиру та його наслідків в історіографії, що служить одним із головних аргументів у спекулятивній візії трагічного минулого України[5].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  2. Ясырь // Этимологический словарь русского языка = Russisches etymologisches Wörterbuch[ru] / авт.-сост. М. Фасмер ; пер. с нем. и доп. чл.‑кор. АН СССР О. Н. Трубачёва, под ред. и с предисл. проф. Б. А. Ларина [т. I]. — Изд. 2-е, стер. — М. : Прогресс, 1986—1987. (рос.)
  3. Мустафін О. Перлини в степу. Розмови про минуле українського Півдня. Х., 2023, с.152
  4. Мустафін О. Перлини в степу. Розмови про минуле українського Півдня. Х., 2023, с.152-153
  5. а б в Галенко О. І. ЯСИР [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2013. — 688 с.: іл.. — Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Yasyr (останній перегляд: 30.01.2019)

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ясир