Вінченцо Ріккаті
| Вінченцо де Ріккаті | |
|---|---|
| Vincenzo de Riccati | |
 | |
| Народився |
11 січня 1707[1] Кастельфранко-Венето, Тревізо, Венето, Італія |
| Помер |
17 січня 1775[1] (68 років) Тревізо, Венето, Італія |
| Місце проживання | Італія |
| Країна | Венеційська республіка |
| Національність | італієць |
| Діяльність | математик, фізик |
| Галузь | математика |
| Науковий ступінь | доктор права |
| Членство | Російська академія наук |
| Відомий завдяки: | гіперболічні функції |
| Батько | Якопо Ріккаті |
| Брати, сестри |
Giordano Riccatid Francesco Riccatid |
 Вінченцо Ріккаті у Вікісховищі | |
Вінченцо Ріккаті (італ. Vincenzo de Riccati; 11 січня 1707, Кастельфранко-Венето — 17 січня 1775, Тревізо) — італійський математик, механік і фізик. Відомий як творець теорії гіперболічних функцій. Син відомого математика Якопо Ріккаті.
Біографія[ред. | ред. код]
Вінченцо Ріккаті народився в 1707 році в Кастельфранко Венето, невеликому містечку приблизно за 30 км на північ від Падуї. Його батьком був відомий математик Якопо Ріккаті. Мав старшого брата — Джордано Ріккаті[2]. Навчався в коледжі св. Франциска Ксав'єра в Болоньї під керівництвом Луїджі Марченті, учня французького математика П'єра Варіньона. 20 грудня 1726 року він вступив до Товариства Ісуса[3]. Викладав в коледжах Ордену в П'яченці (1728), Падуї (1729) і Парма (1734). Потім він поїхав до Риму вивчати теологію. У 1739 році його призначили до коледжу Св. Франциска Ксав'єра в Болоньї, де він викладав математику протягом тридцяти років, змінивши свого колишнього вчителя Луїджі Марченті. Він був одним із перших членів італійської Національної академії наук[4]. У 1760 році його було обрано почесним членом Російської академії наук[5].
Основні дослідження Ріккаті продовжили роботу його батька в математичному аналізі, особливо в галузі диференціальних рівнянь і фізики. У 1746 і 1749 роках Ріккаті опублікував дві праці, в яких обговорював питання про рівнодійну сил в контексті дискусії про живу силу. У 1752 році він опублікував короткий трактат De usu motus tractorii in constructione aequationum differentialium, в якому довів, що всі (звичайні) диференціальні рівняння першого порядку, які можна було побудувати на той час, можна побудувати за допомогою тягового руху[6].
Найвагоміші внески Ріккаті в математику та фізику були опубліковані у двох томах «Opusculorum ad res physicas mathematicas pertinentium» (Болонья, 1757—1762), де він представив застосування гіперболічних функцій[7]. У співпраці зі своїм братом Джордано, Вінченцо відредагував твори свого батька та опублікував їх разом зі своїм другом і учнем Джіроламо Саладіні у спільному тритомному трактаті «Institutiones analyticae», одному з основних підручників того часу з математичного аналізу, який був надрукований у Болоньї в 1765-67 роках. Через десять років Саладіні випустив італійський переклад даного твору під назвою «Instituzioni Analitiche». «Institutiones analyticae» Ріккаті є найповнішим італійським трактатом 18-го століття про аналітичні методи в математиці.
Після знищення ордену єзуїтів Вінченцо Ріккаті поселився у своєму сімейному будинку в Тревізо, де й помер 17 січня 1775 року.
Ріккаті дружив та листувався з італійськими математиками Раміро Рампінеллі та Марією Аньєзі[8].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Архів історії математики Мактьютор — 1994.
- ↑ Vincenzo Riccati, University of St Andrews, Scotland.
- ↑ Agostini, Amedeo; Coletti, Luigi (1936). RICCATI. Enciclopedia Italiana. Процитовано 19 липня 2018.
- ↑ Natucci, 1984, с. 401.
- ↑ Ausländische Mitglieder der Russischen Akademie der Wissenschaften seit 1724 (Vincenzo de Riccati) (рос.). Russische Akademie der Wissenschaften. Процитовано 20 жовтня 2015.
- ↑ Tournès, 2004, с. 2739-2741.
- ↑ Indorato та Nastasi, 1991, с. 753.
- ↑ Roero, C.S. (2015). M.G. Agnesi, R. Rampinelli and the Riccati family: A cultural fellowship formed for an important scientific purpose, the Instituzioni Analitiche. Historia Mathematica. 42 (3): 296—314. doi:10.1016/j.hm.2014.12.001.
Література[ред. | ред. код]
- Michieli, Adriano Augusto (1943–44). Una famiglia di matematici e poligrafi trevigiani: i Riccati. II. Vincenzo Riccati. Atti del R. Istituto Veneto di Scienze Lettere ed Arti. 103 (2): 69—109.
- Indorato, Luigi; Nastasi, Pietro (1991). Riccati's proof of the parallelogram of forces in the context of the vis viva controversy. Physis. 28: 751—767.
- Vincenzo Riccati. Science and Its Times: Understanding the Social Significance of Scientific Discovery. Т. 4. Gale Group. 2000. с. 264. ISBN 9780787639365.
- Capecchi, Danilo (2012). History of Virtual Work Laws: A History of Mechanics Prospective. Springer. ISBN 9788847020566.
- Tournès, Dominique (2004). Vincenzo Riccati's treatise on integration of differential equations by tractional motion (1752). Oberwolfach Reports. 1: 2739—2741.
Посилання[ред. | ред. код]
- Natucci, A. (1984). Riccati, Vincenzo. Dictionary of Scientific Biography. Т. XI. New York: Charles Scribner's Sons. с. 401—402.
- Джон Дж. О'Коннор та Едмунд Ф. Робертсон. Вінченцо Ріккаті в архіві MacTutor (англ.)
|
|
Це незавершена стаття про італійського науковця чи науковицю. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |