Товариство Ісуса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Єзуїти
Societas Jesu
Товариство Ісуса
Ihs-logo.svg
Абревіатура S.J., S.I.
Церква Римо-Католицька Церква
Девіз Ad maiorem Dei gloriam

Усе на славу Божу

Засновник Ігнатій Лойола
Покровитель Ігнатій Лойола, св.Марія делла Страда
Заснування 1534
Утвердження 15 вересня 1540, Павлом III
Сайт http://www.sjweb.info/
Печатка товариства Ісуса. Христограма «IHS» — це перші три літери «IHΣOYΣ», які вимовляються грецькою мовою як «Ісус». У пізніші часи її тлумачили як скорочення від «Iesus Homini Salvator» («Ісус, Спаситель Людства») або «Iesum Habemus Socium» («Маємо Ісуса Компаньйоном».

Товариство Ісуса або Єзуїтський орден (лат. Societas Iesu, скорочено S.J. або S.I.) — християнський чернечий орден Римо-Католицької Церкви. Члени ордену відомі як єзуїти. Їх інколи називають «Солдатами Ісуса Христа» або «піхотинцями Папи» через те, що засновник Товариства Ігнатій Лойола був лицарем, до того як став священиком. Девізом єзуїтів є фраза

«Ad maiorem Dei Gloriam» (лат. Усе на славу Божу).

Товариство Ісуса — найчисельніший чернечий орден у складі католицької церкви. Сьогодні кількість єзуїтів становить 20 170 чоловік, серед яких 14 147 — священики. Їхні місії діють у 112 державах на всіх континентах світу. Головними напрямками діяльності єзуїтів є євангелізація, освіта і наукові дослідження.

Першим і досі єдиним єзуїтом-папою є нині чинний понтифік Франциск.

Короткі відомості в історії Товариства[ред.ред. код]

Рубенс. Св. Ігнатій Лойола

Ігнатій Лойола, засновник «Товариства Ісуса», народився в 1491 році у в замку Лойола в країні Басків в Іспанії. 1523 рік він провів в Єрусалимі, досліджуючи «шлях Ісуса». Після повернення він навчався в Барселоні, потім в місті Алькала. Складні відносини з інквізицією (він навіть просидів кілька днів у в'язниці) змусили його покинути Алькалу і відправитися в Саламанку, а потім у Париж, де він навчався в Сорбонні. Йому в цей час було 37 років. Саме в той час у Парижі і був заснований орден.

Наприкінці 1536 а він з групою товаришів (серед них П'єр Фавр з Савойї, Франциск Ксав'єр з Наварри, португалець Сіман Родрігіш) відправився в Рим і в листопаді 1537 поступив на церковну службу. Тепер, коли їх могли розіслати по всьому світу, співтовариші передчували, що їх група може розпастися. Перед ними постало питання про те, які відносини вони повинні відтепер встановити між собою. Ставлення до чернечих орденів було в них дуже неприязним — на них покладалася значна частина відповідальності за занепад в Церкві. Тим не менш, вони прийняли рішення заснувати новий чернечий орден і написали проект статуту, який представили папі. Головною метою єзуїтів стало проповідування ідей християнства, поширення впливу католицької церкви і зміцнення влади папи римського. Організаційні принципи Товариства будувались на основі суворої дисципліни, безумовного підпорядкування лише генералові Товариства, або римському папі (якому давалася клятва на вірність при вступі до ордену). Папа затвердив його 17 вересня 1540 року. У квітні наступного року товариші Ігнатія обрали його своїм настоятелем («praepositus»).

Протягом решти п'ятнадцяти років свого життя Ігнатій керував орденом і встановлював його конституцію. До дня його смерті вона були практично завершеною. Перша конгрегація, яка обрала його наступника, доповнила цей документ і офіційно його затвердила.

У XVI–XVII століттях, намагаючись поширити свій вплив, єзуїти активно діяли у багатьох країнах світу, зокрема в Індії1542 р.), Японії1549 р.), Китаї1563 р.), на Філіпінах1594 р.) та інших.

Так, надзвичана важлива місія проходила в Китаї, починаючи з 1563 р.

У середині XVI століття єзуїти продуктивно працювали в Україні. У XVIII столітті члени Товариства створили християнську державу автохтоннів гурані у Парагваї, яка була знищена Іспанією і Португалією, що прагнули нових земель у Південній Америці.

Через вірність ідеалам Христа, які часто йшли всупереч політиці європейських держав, Товариство Ісуса неодноразово забороняли у Португалії, Франції, Іспанії. Єзуїти формально були ліквідовані Папою Климентом XIV у 1773 році.

Гоніння проти єзуїтів у Португалії, що почалися в 1759 р. при міністрі Помбалу, й супроводжувалися переслідуванням, насильницьким вигнанням, ув'язненням членів Ордену. 1764 р. — почались гоніння у Франції, тут одну з провідних ролей зіграла маркіза де Помпадур.

Зрештою Португалії, Франції, Іспанії, Неаполь і Парма спільними зусиллями (Франція і Неаполь навіть захопили частину Папської держави) вдалося переконати нового папу Климента XIV остаточно знищити орден єзуїтів (булла «Dominus ac Redemptor noster», 1773г.). Генерал ордена Лоренцо Річчі був ув'язнений в Ельзенбурзі, де і помер в 1775 р.

Лише Фрідріх II в Сілезії та Катерина II в Білорусі та Литві не стали забороняти єзуїтів. В період 1801–1820 років Товаристоа Ісуса активно розвивалось в Російській імперії. Продовжували діяльність школи при колегіях у Білорусі — у Вітебську, Могилеві, Мстиславі, Орші, Полоцьку, у Прибалтиці — в Даугавпілсі. Відкрились нові школи при колегіях у Ризі, Ужвальді, Краславі, Санкт-Петербурзі, на території України — в Романові біля Житомира. Відкрились нові місії єзуїтів в Саратові, на Кавказі — в Моздоку, у Сибіру — в Іркутську і Томську, в Україні — в Одесі, а також місія в Астрахані. При місіях середні школи діяли в Одесі, Астрахані, Саратові, Чечерську.

7 серпня 1814 р. Пій VII своїм бреве «Sollicitudo omnium ecclesiarum» відновив Товариство Ісуса в усьому світі.

З XVI століття для проповідування ідей християнства і виховання своїх прихильників створювались єзуїтські школи, які відзначались високим рівнем викладання. В Україні такі школи були створені у Львові (1608 р.), Луцьку (1609 р.), Києві (1690 р.) та ін. містах. У 1661 р. грамотою польського короля Яна II Казимира Львівська єзуїтська колегія була реформована в університет. На українських землях у складі Російської імперії єзуїти були змушені припинити свою діяльність у 1820 р., а у Західній Україні — у 1939 році. На початку 1990-х років діяльність Товариства Ісуса в Україні відновлено.

Засади ордену[ред.ред. код]

Основні принципи ордену: жорстка дисципліна, строга централізація, беззаперечне підкорення молодших старшим за станом, абсолютний авторитет голови — генерала («чорного папи»), підпорядкованого безпосередньо Папі Римському (голова обираєтсья на довічний термін). Система моралі, розроблена єзуїтами, ними самими називалася «пристосувальною» (accomodativa), оскільки давала широку можливість в залежності від обставин довільно тлумачити основні релігійно-моральні вимоги. Для більшої успішності діяльності орден дозволяє багатьом єзуїтам вести світський спосіб життя, зберігаючи в таємниці свою приналежність до ордену. Широкі привілеї, дані папством єзуїтам (звільнення від багатьох релігійних приписів і заборон, відповідальність тільки перед орденським начальством тощо) сприяли створенню надзвичайно гнучкої і міцної організації, яка в короткий час розповсюдила свою діяльність на численні країни. Слово «єзуїт» тоді ж отримало свої переносні значення. У середні століття єзуїти активно використовували казуїстику, систему пробабілізму, а також застосовували різні прийоми для трактування речей у вигідному для себе світлі, зокрема уявні застереження тощо Через подібну мораль в побутовій мові слово «єзуїт» стало синонімом хитрої, лукавої людини. Багато тез єзуїтської моралі були засуджені папою Інокентієм XI, Олександром VII та іншими. З єзуїтами полемізував Паскаль в своїх Листах до провінціала (фр. Lettres Provinsiales). Незважаючи на те, що сучасні єзуїти не сильно виділяються своєю філософією на тлі інших католицьких орденів, частина критиків вважає, що єзуїти не до кінця відкинули прийняту в середні століття мораль, яка допускає досить вільне трактування різних речей і подій.

Єзуїти в Україні[ред.ред. код]

Костел ордену Єзуїтів (Львів), споруджений у 1610–1630 рр. архітектором єзуїтського ордену Джакомо Бріано

В 1802 році єзуїти відкрили в Одесі місійний осередок, збудували костел, a при ньому — парафіяльне училище. У 1804 році ними було засновано чоловічий та жіночий пансіонати для дітей з шляхетних родин. Ці заклади отримали державне визнання.

Серед шляхтичів міста Романова, що біля Житомира, виникло бажання запросити єзуїтів для створення в їхньому місті місійного і навчального осередків. Один із шляхтичів — пан Ільїнський, звернувся до завідувача відділу іноземних віровизнань в Російській імперії князя Голіцина, щоби відкрити в Романові єзуїтську школу. B департаменті Голіцина і кабінеті імператора Олександра I дали згоду, і в 1818 році єзуїти прибули в Романово — збудували костел, школу і бібліотеку.

У XIX столітті на Холмщині царський уряд провадив політику насильного переходу греко-католиків у православ'я. У 1874 році навіть дійшло до кривавої сутички: у Пратулині і Дрелові царські війська розстріляли кілька десятків осіб, які стали в обороні Греко-Католицької Церкви. Наступного року частина греко-католиків, яку очолив Маркел Попель, оголосила в місті Холмі акт відступництва від Вселенської Церкви і приєдналася до Московської патріархії. Царський уряд витлумачив цю акцію як обов'язкову для всіх греко-католиків. Упродовж 30 років — з 1875 до 1905 — тривало жорстоке переслідування унії, внаслідок якого одні миряни таки змирилися й перейшли у православ'я, інші — до римо-католиків, але були й такі, що таємно і послідовно дотримувалися греко-­католицького обряду. Ці факти є досить відомими.

В 1877 році єзуїти отримали від Конгрегації надзвичайних справ повноваження таємно провадити душпастирство серед греко-католиків Холмщини. У Варшаві і Любліні вони відкрили продуктові магазини, які використовували як підпільні центри для зустрічей з переслідуваними греко-католиками.

Єзуїти в Києві[ред.ред. код]

Єзуїтська резиденція з'явилася у Києві 1620 р. з ініціативи єпископа Богуслава Окші-Радошевського; 1623 р. переміщена до єпископського м-ка Фастова, де з 1625 р. почала діяти колегія середнього типу зі школами граматики, поетики і риторики. Після 1633 р. єзуїти знову повертаються до Києва, розмістившись в будинку, купленому для них Янушем Тишкевичем, тодішнім київським воєводою.

Попри те, що 1646 р. Кисіль Адам і Могила Петро, тодішній київський митрополит, порушували на сеймі клопотання про заборону відкриття у Києві єзуїтських навчальних закладів, тут у вересні 1647 р. була відкрита колегія, аналогічна фастівській. На подвір'ї єзуїтів 1646 р. відбувся знаменитий триденний публічний диспут католицьких теологів С. Смялковича і М. Ціхоцького з ректором Києво-Могилянської колегії І. Гізелем. Єзуїти покинули Київ на початку Визвольної війни 1648–1654 рр.; подальша доля будівель, які належали їм, невідома.

Єзуїтські колегіуми[ред.ред. код]

Перша єзуїтська колегія на українських землях була відкрита 1575 в Ярославі (1575–1773; нині місто в Польщі; тут учився свого часу і Б.Хмельницький). Упродовж 16-18 ст. були засновані й діяли також колегії в містах Львів (1608–1773), Луцьк (1608–1773), Острог (1626/27-1773), Бар (1646-66, 1749-73), Фастів (1625; 1647-48 переведена до Києва), Переяслав (1636-48; нині М. Переяслав-Хмельницький), Кам'янець (1610-72, 1700-73; нині М. Кам'янець-Подільський), Вінниця (1630-48, 1732-73), Ксаверів (1647-48; нині село Малинського р-ну Житомир. обл.), Кросно (1631–1773), Перемишль (1626-27, 1654–1773; нині Пшемисль, обидва міста в Польщі), Овруч (1685–1773), Красностав (1688–1773; нині м. Краснистав, Польща), Самбір (1702-73), Кременець (1712-73), Станіслав (1716-73; нині М. Івано-Франківськ), Житомир (1747-73).

У 17-18 ст. при колегіях виникають конвікти (інтернати) для незаможної шляхетської молоді. Вони існували в Кам'янці (1614-72, 1714-73), Острозі (1640), Львові (1709), Луцьку (1752), Кросні (1766), Вінниці (1754), Кременці (1749-50).

20 січня 1661 р. — польський король Ян ІІ Казимир підписав диплом, який надавав Львівській єзуїтській колегії "гідність академії і титул університету з правом викладання всіх тодішніх університетських дисциплін, присудження вчених ступенів. Навчання у Львівському університеті велося за зразком інших єзуїтських університетів в Європі. 1758 р. Август ІІІ затвердив диплом від 20 січня 1661 р., виданий Яном ІІ Казимиром. Однак через протидію Краківського університету та Замойської академії невдовзі його позбавили права надавати випускникам академічні ступені, що вважалося прерогативою цих вищих навчальних закладів.

У 1812 р. — Полоцька колегія отримала статус академії (університету).

Єзуїти в XX ст[ред.ред. код]

Напочатку XX ст. єзуїти діяли на території Польщі (в склад якої входила Західна Україна) та Румунії (Буковина).

У Чернівцях орден зорганізував місійну працю завдяки підтримці архієпископа Зиґмунда Філінського. Єзуїти збудували костел Найсолодшого Серця Ісуса (1891–1894 pp.), a біля нього — дім для резиденції в готичному стилі. У 1944 році, коли Чернівці анексував Радянський Союз, єзуїтів ув'язнили і вивезли до Росії. Єзуїтський конвікт у Хирові зазнав руйнувань під час Першої світової війни. У 1921 році його відбудували, a з початком Другої світової війни та приходом радянської влади цей заклад конфіскували на користь військових.

В 1920-х рр на території тогочасної Польщі жило близько 4 мільйонів православних. У 1923 році, з нагоди 300-літнього ювілею мученицької смерті Йосафата Кунцевича, Святіший Отець Пій XI в енцикліці «Ecclesiam Dei» звернувся до православних, заохочуючи їх поєднатися із Апостольською Столицею при одночасному збереженні свого церковного обряду, мови і традицій. Провадити підготовку до цього процесу Римська курія доручила чину отців-єзуїтів. У 1924 році в Товаристві Ісуса офіційно створили Східний відділ, до обов'язку якого й належало практично реалізувати новочасну унійну концепцію Апостольської Столиці.

Для першої місійної станиці Східний відділ ордену обрав Альбертин, що в Білорусі. У 1925 році там відкрили греко-католицьку парафію, a наступного року — новіціат візантійсько-слов'янського обряду. За період першого десятиліття у новіціаті проходили послушництво понад 80 кандидатів, але тільки половина з них залишилася в ордені для праці у Східному відділі. Це були білоруси, українці, росіяни, поляки і чехи. З початком Другої світової війни Альбертинський новіціат отців-єзуїтів припинив своє існування.

Наприкінці 20-тих років XX століття Луцький єпископ Адольф Шельонжек представив у Варшавській нунціатурі проект поширення вищезгаданої неоунії і домігся, щоб монастир бернардинів, що знаходився в Дубно, передали Луцькій єпархії на довільний термін. У цьому монастирі єпископ розмістив Духовну семінарію візантійсько-слов'янського обряду, яку в 1931 році перейменували у Папську семінарію і передали у відання Східного відділу Товариства Ісуса. Основні семінарійні предмети викладали латинською мовою, a додаткові — польською і українською. У 1939 році цей заклад отримав статус папської міжєпархіальної Східної семінарії і підлягав безпосередньо Апостольській Столиці.

У часи Радянського Союзу на території України єзуїти з Литви працювали напівлегально серед римо-католиків, a серед греко-католиків — нелегально. Результатом таких душпастирських старань є парафія св. Анни у місті Хмельницькому. Сьогодні в багатьох країнах світу (в тому числі й в Україні) Орден Єзуїтів проводить реколекції на основі Духовних вправ Ігнатія Лойоли.

Сьогодні у Товаристві Ісуса налічується близько 20000 членів у 85 провінціях в 127 країнах світу.

Канонізовані єзуїти[ред.ред. код]

Відомі єзуїти[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]