Герценвіц Дмитро Іванович
| Герценвіц Дмитро Іванович | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 1907 — 1912 | ||
| ||
| 1912 — 1917 | ||
| Народження: | 21 вересня 1874 | |
| Смерть: | не раніше грудень 1918 | |
| Країна: | Російська імперія | |
| Освіта: | Харківські реальні училища і Петербурзький державний університет шляхів сполучення | |
Дмитро Іванович Герценвіц (21 вересня 1874 — після грудня 1918) — російський інженер, депутат Державної думи Російської імперії III[ru] та IV[ru] скликань від Полтавської губернії.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 21 вересня 1874 року у дворянській родині Полтавської губернії. Був сином дворянина, колезького реєстратора Івана Івановича Герценвіца. Дмитро Герценвіц мав братів Михайла, Гліба та Олександра і сестру Агрипину[1].
Освіту здобув у Харківському реальному училищі. Потім закінчив Інститут інженерів шляхів сполучення в Санкт-Петербурзі з дипломом першого розряду[2].
Спочатку працював інженером відомства шляхів сполучення та брав участь у будівництві казенних залізниць. Після цього служив при Міністерстві юстиції. З 1901 року був гласним Костянтиноградського повітового земства, з 1902 — почесним мировим суддею.
У Костянтиноградському повіті володів 430 десятинами, у Павлоградському — 87.
З моменту створення Державної думи Герценвіц брав участь у виборах до парламенту від Костянтиноградського повіту, проте до дум I та II[ru] скликань не пройшов.
15 жовтня 1907 року обраний до III скликання[ru] та увійшов до фракції октябристів. Брав участь у роботі таких комісій як бюджетної, шляхів сполучення, з виконання державного розпису доходів та витрат.
10 листопада 1908 року імператор Микола II призначив Дмитра Герценвіца (разом з графом Володимиром Доррером[ru] та Пантелеймоном Сінадіно[ru]) членом Особливої вищої комісії для всестороннього дослідження залізничної справи в Росії.
Переобраний до IV Думи[ru] 18 жовтня 1912 року. Увійшов до фракції октябристів, проте починаючи з другої сесії працював у фракції земців-октябристів. Також входив до Прогресивного блоку. Був членом тих же комісій, що і в попередньому скликанні; з 2 грудня 1916 — товариш (заступник) голови комісії шляхів сполучення; голова комісії для розгляду законопроєкту про шлюзування порожистої частини річки Дніпро.
У 1917 році, після Лютневої революції, увійшов до складу Особливої комісії з розробки Статуту про службу на залізницях при Міністерстві шляхів сполучення[ru].
Із жовтня 1917 року, після жовтневого перевороту, жив у Харкові. Подальша доля невідома.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Список дворян, внесенных в дворянскую родословную книгу Полтавской губернии / Полтавское дворянское депутатское собрание. — Полтава : Типо-Литография Полтавского губернского правления, 1898. — С. 176. (рос. дореф.)
- ↑ Милько Володимир. Українське представництво в Державній думі Російської імперії (1906–1917): монографія / В. Милько; відп. ред. О.П. Реєнт. — К. : Інститут історії України НАН України, 2016. — С. 115.
Джерела[ред. | ред. код]
- 3-й созыв Государственной Думы. Портреты, биографии, автографы. — С.-Петербург : Издание Н. Н. Ольшанского, 1910.
- Государственная дума Российской империи: 1906-1917 / Б.Ю. Иванов, А.А. Комзолова, И.С. Ряховская. — Москва : РОССПЭН, 2008. (рос.)
- Милько Володимир. Українське представництво в Державній думі Російської імперії (1906–1917): монографія / В. Милько; відп. ред. О.П. Реєнт. — К. : Інститут історії України НАН України, 2016. — С. 115, 351, 369.
- Павловский И. Ф. Полтавцы: Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. — Харьков : САГА, 2009. — С. 78. (рос.)
| ||||||||||||||||||||
.png)
