Глоба Лазар Остапович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ла́зар Оста́пович Гло́ба
Dnipropetrovs'k Globy Park Pam'yatnyk Lazaryu Globi (YDS 6793).jpg
Фото пам'ятника Лазарю Глобі, парк ім. Лазаря Глоби, місто Дніпро
Народився невідомо
Ведмедівка, Чигиринський повіт, Київська губернія
Помер 1793(1793)
Катеринослав (нині Дніпро)
Поховання Дніпро
Національність українець
Місце проживання Верхній Сад, зараз - парк ім. Лазаря Глоби міста Дніпро
Військове звання осавул Війська Запорозького
У шлюбі з не одружений
Діти не мав

Ла́зар Оста́пович Гло́ба (* ?, Ведмедівка біля Чигирина — † 1793, Катеринослав) — осавул Війська Запорозького.

Після виходу у відставку (1743) оселився на правому березі Дніпра (у межах сучасного Дніпра) і посадив три сади: на Монастирському острові, на березі Дніпра напроти цього острова і внизу при слободі Половиця.

Облаштував на Дніпрі 4 млини.

Мав ткацьку майстерню у Новому Кодаку.

Після продажу Потьомкіну саду й пшеничного поля на схилі пагорбу, де нині знаходиться парк імені Тараса Шевченка, перебрався з гори вниз, де залишився жити при слободі Мостині, у посадженому ним самим саду (нині парк імені Лазаря Глоби).

Прожив понад сто років і був похований у своєму саду.

17 вересня 1972 року йому встановили пам'ятник (скульптор Едуард Курильов, архітектор [[Присяжний Костянтин Васильович|Костянтин Присяжний) у парку його імені.

Історія життя[ред. | ред. код]

За спогадами запорожця Миколи Леонтійовича Коржа, близького приятеля Л. Глоби, він названий в числі перших жителів цих місць, що оселився навпроти о. Монастирського ще до появи селища Половиця. Більш докладно повідомляє про себе сам Лазар Глоба в складеному з його слів (сам Л.Глоба був неписьменний) «покірному донесенні» новоросійському губернатору Н. Д. Язикову від 18 вересня 1778 р.

Історія появи цього «донесення» (тобто прохання) така: коли 1775 року за наказом Катерини II була остаточно ліквідована Запорозька Січ, на землях колишніх Вольностей Запорозьких почали отримувати землю дворяни і селяни з Великоросії. Частина старшини, в першу чергу — отаман П. Калнишевський, останній писар Січі — Іван Глоба та ін. були заарештовані і розіслані по монастирях. Землі їх перейшли до держави і теж склали нагородний фонд російських офіцерів. Через побоювання розділити долю нещасних і переживаючи «притискання» з боку оточуючих його поселенців Глоба вирішив звернутися до губернатора.

Завдяки цьому «донесенню», можна дізнатися цінні факти з біографії Л. Глоби. З'явився він на берегах Дніпра в 1743 р., пішовши з польського містечка Ведмедівка (на початку ХХ ст. воно перебувало в Чигиринському повіті Київської губернії). Відразу оселився «навпроти острова на Дніпрі, званого Монастирський, де побудував я собі на Дніпрі кам'яних 4 млини на користь суспільну, невсипущими моїми працями і коштом розвів на тому острові, так само при житлі своєму і особливо при слободі Половиці не тільки досить лісу, але і плодових дерев». Л.Глоба, щоб надати ваги своєму посланню, вказав на свою старанність під час російсько-турецької війни 1768—1774 рр., що закінчилася підпорядкуванням Криму Росії і на свою благонадійність під час знищення Січі надавши копії відповідних атестатів. Так, за свідченням командувача російської армії в Криму, князя А. Прозоровського, Лазар Глоба, як запорізького війська полковий осавул, ходив в 1770 р. в похід по Дністру і до Очакова, де «поступал на противу неприятеля прямо из настоящего к службе усердия».

У 1775 р. Лазар Глоба був, ймовірно, у себе вдома, в Новому Кодаку, де отримав підтвердження своєї лояльності від генерал-майора графа Дебаміна в тому, що він (Л.Глоба) «ніяких розпусних вчинків проти нинішнього становища всього краю за ним не передбачено, а навпаки, того намагався всіляко розпусних товаришів призводити в покору найвищою монаршою владою». Вже на наступний же день, 19 вересня 1778 р. Н. Д. Язиков дав свою «пропозицію» Саксаганській воєводській канцелярії: «У повагу на доброчесну поведінку колишнього запорізького війська полкового осавула Лазаря Глоби і працьовитість, в його економії зберігаються їм, і розташовані на острові і при будинку його в селі Половиця фруктові дерева пропоную залишити в власне його володіння».

Глоба залишився жити на зайнятому їм місці. Як полковий осавул, людина багата і незалежна, він користувався повагою жителів Половиці, довіряли йому відповідальні справи. Так, в 1779 та 1780 рр., коли жителі села клопотали перед Н. Д. Язиковим про будівництво у себе церкви, прохання ці першим підписував Л.Глоба.

У вересні 1781 року він знову звертається до губернатора з проханням — на цей раз — про позбавлення його від «загальнонародних повинностей», що і було задоволено «відкритим ордером» Н. Д. Язикова від 16 вересня того ж року.

Справжньою любов'ю стало для відставного осавула розведення садів, які він збільшував до самого початку будівництва Катеринослава. За початковим задумом, центр міста мав розташовуватися на кручі над Дніпром, яку облюбував князь Потьомкін. Він і купив верхній сад. Пізніше цей сад під ім'ям Потьомкинського (тепер парк ім. Т. Г. Шевченка) був подарований дворянському зібранню. Історик А. А. Скальковський називав суму угоди в 3 тис. карбованців, але Д. І. Яворницький справедливо сумнівався в достовірності такої суми і з посиланням на архієпископа Гаврила називав іншу — в 500 карбованців.

Після продажу, як згадував Н. Л. Корж, свого «майна», Глоба переселився в Половицю, де «розвiвші дивовижний сад, помер там же у глібокiй старостi й похований у саду», над могилою його було встановлено камінь.

А. А. Скальковський вважав, що це сталося в 1793 р., але В. А. Беднов, переглянув метрики Катеринослава за 1790—1798 рр., однак записи про смерть Лазаря Глоби не знайшов.

Цей сад перейшов на користь міста і став улюбленим предметом гулянь суспільства в ХIX ст.

Пам'ять[ред. | ред. код]

До 100-річного ювілею Катеринослава, 1887 р., на стовпі було викарбувано напис з вказівкою, хто тут похований. Але розташована в маловідвідуваній частини саду, могила була маловідомою, і місце останнього спочинку засновника катеринославських садів мало хто турбував. У 1817—1858 рр. обидва сади перебували у віданні Катеринославського училища садівництва і поступово розвивалися, а ось саду на острові Монастирському повезло набагато менше. У 1845 р. його передали в лісове відомство, яке в 1863 р. продало його Рябинину за 4000 карбованців. Далі острів пішов по руках і до початку ХХ ст. являв собою позбавлену дерев брилу, порослу бур'яном. Відродження парку тут почалося лише в другій половині 1950-х років.

Питання про увічнення пам'яті Лазаря Глоби, було піднято на засіданні заснованої в 1903 р. Катеринославської Ученої архівної Комісії, в якій об'єдналися закохані в історію краю люди.

30 листопада 1903 року заступник голови Комісії, директор Катеринославської комерційної школи А. С. Синявський запропонував звернутися в міську управу з проханням «захистити від нехтування прах засновника і насадителя як Потьомкинського так і міського саду козака Глоби гратами». Оскільки за статутом архівних комісій, на чолі їх стояв звичайно губернатор, міська управа не знайшла можливим відмовити в проханні і прах був огороджений.

Наступний захід припадає вже на 1970-ті роки — в 1972 р. в рамках підготовки 200-річчя Дніпропетровська, над могилою Лазаря Глоби був встановлений пам'ятник (скульптор Е. М. Курилов, архітектор К. В. Присяжний), який може побачити кожен бажаючий.

Нарешті, в 1993 р. Міська Рада присвоїла колишньому Міському парку ім. Чкалова, ім'я засновника саду — козака Лазаря Глоби.

Джерело[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]