Половиця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 48°27′55″ пн. ш. 35°03′27″ сх. д. / 48.4655194° пн. ш. 35.0575444° сх. д. / 48.4655194; 35.0575444

Половиця — колишня запорізька слобода заснована в сер. XVIII ст., на місці якої згодом збудовано історичний центр Катеринослава — Дніпра.

Слобода лежала на березі Дніпра й річки Половиці, на честь якої була названа, та її притоки Жабокряча в низині. Зараз на її території розташований центр Дніпра. Центральні теперішні вулички Дніпра: Кам'яна, Ливарна, Ламана, Барикадна, Харківська, Ширшова, Колодязна — колишні половицькі вулиці.

Половиця входила до Кодацької паланки Запоріжжя.

Назва Половиця[ред.ред. код]

Слобода названо за річкою Половиця, що утворювалася двома притоками-рукавами. Одна річка починалася від Озерки та протікала Великим проспектом, відхиляючись уліво. Друга річка починалася в Довгій (Бобровій, Жандармській, Червоноповстанській) балці й називалася Жабокряч, протікала вздовж Виконкомівської вулиці й потім на захід вздовж проспекту. Зливаючись, текли 1 км паралельно Дніпру на схід і впливали в Дніпро коло теперішнього Нового мосту.

Дмитро Яворницький виводив назву від значення слова «половиця», що її широко вживали в українській мові XVIXVIII століть й означала половину чогось.

Княжа доба[ред.ред. код]

Монастирськ — монастирське місто-замок 10-13 сторіччя за християнської доби Київської Русі[1]) — християнський центр, що пов'язував християнську метрополію України — Візантію з новим місіонерським центром — Києвом;

Існував грецький православний монастир на Монастирському острові з містечком на протилежному березі у сучасних Каміннях

Вигідне розташування Монастирська навпроти Пересіченя (й згодом Самару) у переправи на лівий берег й вище за бродницьким-козацьким річовим шляхом Самарою та Вовчою до Домахи сприяло розвитку містечка

Після навали монголо-татар у 1223 році місцевість запустіла, а монастир на Монастирському острові спустошено, пограбовано та зруйновано. За звичаєм давнини біля монастирів формувалося поселення, що вказує на можливе поселення на острові й навпроти острова в центрі Дніпра коло теперішнього Фестивального майдану, вулиць Ливарної й Кам'яної.

Бродницька та козацька доба[ред.ред. код]

Після княжої доби населення краю відоме під ім'ям бродники. З приходом влади Великого князівства литовського степовики стали на захисті кордонів. Близько 1400 року українські козаки відновили монастир на острові. Тоді на березі, на монастирських землях, навпроти острова почало формуватися містечко. Можливо саме з цього часу закріпилася назва Половиця, яке визначало степовий склад населення села.

Вже у 1655 році за Великого Руського князівства тут у монастирі вже було багато ченців. Близько 1700 року на схилі пагорбу, де тепер Потьомкінський палац, парк Шевченка, стояла Преображенська церква, що належала монастирському хутору.

Власне заснування Половиці можна віднести до 1743 року, коли прийшов з Нового Кодаку й оселився на березі Дніпра навпроти Монастирського острову одставний осавул Лазар Остапович Глоба де побудував «під скелею» водяний млин та «на байдаках» валюшу. Глоба був нежонатий, жив під одним дахом з двома товаришами Гнатом Сидоровичем Каплуном та Микитою Леонтовичем Коржем. З собою він привів челядь, 15 чоловіків кравців. Тоді ж Корж й Глоба почали розсаджувати дерева на усій горі своєї ділянки.[1]

Близько 1750 року й у 1768 й 1769 роках під час бойових дій, населення місцевості швидко зросло через переселення сюди запорожців-гніздюків й також поповнилось ними після ліквідації Січі у 1775 році.

Половиця мала статус державної слободи в Російській імперії. Запорожці заселили ще й Бобиреву та Войцехову балки.

Побудова половицькою громадою церкви[ред.ред. код]

Коли населення в слободі побільшало, виникла потреба побудувати церкву. Доти половчани були ходили до Новокодацької Свято-Миколаївської церкви, та це було важко ходити через круті яри перед Новим Кодаком у міжсезоння. Схід слободи поклав завдання побудувати церкву на кодацьких полкових осавулів Лазаря Глобу, Гната Каплуна, Андрія Мандрику (засновник Мандриківки), полкового хорунжого Данилу Косолапа, ктиторів Федора Крошку та Федіра Скока, на громадського наймита-писаря Василя Кіяницю.

Обрані громадою представили це новоросійському губернатору Миколі Язикову. У своєму повідомленні Словенській духовній Консисторії губернатор повідомив про бажання мешканців державної слободи Половиці з 125 дворами у Новом Кодаці Саксаганського повіту Новоросійської губернії побудувати дерев'яну церкву Петра і Павла власним коштом і про відведення 120 десятин землі під церкву. Для цього був найнятий будівельний майстер з Кам'янки Данило Дерев'янко.

Словенська духовна Консистаторія знайшла у Половиці 125 дворів, у яких проживали державні поселенці, люди вільні. Вони були частиною малоросіянами і частиною людьми з Польщі. Відстань до Нового Кодаку була 9 верств і до Старого Кодаку — 14 верств. Слобода зобов'язалася платити на утримання церкви по 20 копійок з хати.

24 липня 1781 року місце під Петропавлівську церкву було освячено. Проте 19 серпня 1783 року вже побудована церква геть згоріла.

Катеринославська доба[ред.ред. код]

Місцевість Половиці була важлива для запорожців. Пагорб, під яким було село, височів над навколишніми придніпровськими просторами. Він нагадував запорожцям про Київські гори, його лавру й Межигір'я. Було багато сказів про цю місцевість. Так, у 1768 році генерал Ісаков, головний командир Новоросійської губернії, перебуваючи в Новому Кодаку, відвідав Половицю, дивувався з її краси й вислухав перекази запорожців Івана Тикви й Петра Бобиря. І саме тут згодом Потьомкін знайшов пристойне місце, куди б перенести Катеринослав I.

22 січня 1784 царським указом Катеринослав I було перенесено на правий берег, на місце слободи. Верхній сад Глоби викупив Потьомкін. Глоба переселився до Нижнього саду де й жив до своєї смерті.

У серпні 1786 року обрані громадою люди просили преосвященного Нікіфора освятити молитовний будинок і пояснили, що припинили відбудовувати церкву через невизначеність кварталів Катеринослава, що почав будуватися в Половиці, бо не було можливо визначити найліпше місце для церкви. Молитовний будинок був на місці сучасного будинку за адресою площа Успенська, 1.

У листопаді 1786 року протопоп дав у вжиток похідну церкву Казанської Богоматері в Половицю, яку було встановлено на місці згорілої. У 1788 році цю церкву було вирішено перебудувати міцним деревом і перейменувати на церкву Казанської Божої матері. Католицька церква з 1-го Катеринослава була розібрана й відбудована до 15 січня 1791 року у Половиці-Катеринославі як церква Казанської Божої Матері замість згорілої Петропавлівської.

Імператриця Катерина II спинилася 9 (20) травня 1787 року в будинку, що зберігся досі на розі вулиці Ливарна і Крутогірна (сучасний Крутогірний узвіз).

На 1790 рік у Половиці, де вже утворився Катеринослав налічувалося 155 дворів з 1450 мешканцями.

Давнє степове і козацьке населення слободи через будівництвом міста мусило заселити навколішні козацькі займища Сухачівки (козака Сухого) й Мандриківки (кодацького полкового осавула Мандрики).

1793 року стару Казанську церкву було перенесено до Сухачівки, де було переселено українських мешканців Половиці. Того ж року духовне правління протоірея було переведено з Нового Кодака до Катеринослава. Центр Новокодацького повіту перенесений до Катеринослава, а сам повіт перейменований на Катеринославський повіт.

1794 року на заході міста була утворена державна фабрика з суконним і шовково-панчішним виробництвами.

Ветху дерев'яну церкву Казанської Божої матері було замінено на Свято-Успенську церкву, що почали будувати біля дерев'яної 1796 року і закінчено у липні 1797 року. За радянської доби церква перетворена на корпус лікарні #10 на вулиці Коцюбинського, до якою прибудована колишня школа #22.

Казанську церкву було вирішено відбудувати на південному пагірку Половиці на Великій Привозній площі (сучасна площа Героїв майдану) й назвати в ім'я Зшестя Святого Духу. Сучасний Свято-Троїцький кафедральний собор стоїть на місці тієї церкви. Казанською вулицею називалася сучасна вулиця Михайла Грушевського, що була названа за колишньою церквою.

1897 року у колишню Половицю прокладено трамвай по проспекту, у центр Половиці по вулиці Караїмській (колишня Торгова, сучасна Ширшова) до Йорданської (сучасна Коцюбинського), і по Олександрівській (сучасна вулиця Січових стрільців) до Великої Базарної (сучасна вулиця Святослава Хороброго).

У 1916 році на розі Казанської і Вознесенської вулиць була побудована Вознесенська церква за проектом архітектора Олександра Миклашевського. Сюди був прокладений трамвайний шлях, що є сучасним трамваєм 4. Церква була зруйнована більшовиками 1936 року.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Яворницький, Дмитро. Дніпрові пороги. Катеринослав.