Чигирин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чигирин
Coat of arms of Chyhyryn.jpg
Герб Чигирина
Chyhyryn7.jpg
Чигирин
Чигирин на мапі Чигиринського району
Чигирин на мапі Чигиринського району
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Черкаська область
Район Чигиринський район
Код КОАТУУ 7125410100
Засноване перша половина XVI ст.
Магдебурзьке право 1592
Статус міста з 1795 року
Населення 9 310
Площа 10,7 км²[1]
Поштові індекси 20900-20906[2]
Телефонний код +380-4730
Координати 49°04′38″ пн. ш. 32°38′57″ сх. д. / 49.07722° пн. ш. 32.64917° сх. д. / 49.07722; 32.64917Координати: 49°04′38″ пн. ш. 32°38′57″ сх. д. / 49.07722° пн. ш. 32.64917° сх. д. / 49.07722; 32.64917
Водойма річки Тясмин, Ірклій
Міста-побратими Себастопол (США)
День міста 15 жовтня
Відстань
Найближча залізнична станція Фундукліївка
До станції 45 км
До обл./респ. центру
 - фізична 59,2 км [3]
 - автошляхами 63 км
Міська влада
Адреса м.Чигирин, вул.Б.Хмельницького, 33.
Міський голова Міський голова - Буханець Степан Іванович

Commons-logo.svg Чигирин у Вікісховищі

Братська могила козаків і мирних жителів міста з каплицею, Чигирин
Монумент на ознаменування боротьби українського народу під проводом Б.Хмельницького,Чигирин, Замкова гора

Чигири́н — місто районного підпорядкування, районний центр Чигиринського району Черкаської області України.

Географія[ред.ред. код]

Місто розташоване на Придніпровській височині по обидва береги річки Тясмин за 45 км від залізничної станції Фундукліївка, за 8 км від річкової пристані на Кременчуцькому водосховищі Адамівка та за 63 км на південь від обласного центру, міста Черкаси.

Через місто проходить автошлях регіонального значення Р-10 (Канів-Чигирин-Кременчук). Найближчий аеропорт у місті Черкаси. Висота над рівнем моря 124 м. Населення — 9,3 тисяч чоловік.

Неподалік міста розташовані села: Розсошинці на півночі, Галаганівка на північному сході, Рацеве та Вітове на сході, Чернече на півдні, Іванівка, Вдовичине на заході та Суботів на північному-заході.

Назва міста[ред.ред. код]

Існує кілька версій походження назви міста, час заснування якого не відомий. Уперше його згадано в грамоті польського короля Сигізмунда ІІІ від 1589. Вважають, що тут було поселення Київської Русі, яке зруйнували монголо-татари. Нове ж поселення назвали від українського слова чагарник, тобто Чигирин — «місце, укрите чагарниками». Утім, вірогіднішою є версія про відантропонімічне походження назви міста. Припускають, що воно походить від татарського імені Чигир. Крім того, у пам'ятках тих часів згадується Чигир-Батир. Підтвердженням такої версії, зокрема, слугує присвійний суфікс -ин у назві міста[4]. Тарас Шевченко у своїх творах використовує варіант Чигрин із пропущеним голосним и в другому складі від початку, зокрема у вірші «Чигрине, Чигрине». Однак офіційна назва міста — Чигири́н.

Історія[ред.ред. код]

Чигирин на мапі Джона Янссона (близько 1663 року)
Румовища оборонної церкви на околиці Чигирина. Гравюра XIX ст.

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Історія Чигирина.

1 травня 1589 король Сигізмунд III Ваза видав у Варшаві грамоту, яка дозволяла шляхтичу, черкаському, канівському, корсунському, любельському старості Олександру Вишневецькому закласти в пустому урочищі та городищі Чигирин на татарському шляху та перевозі, замок та місто Чигирин. 15 жовтня 1592 р. король надав Чигирину — Магдебурзьке право та герб (3 стріли), дозвіл на 2 ярмарки на рік, будівлю ратуші, лазні посполитої та ін. Місто входило до складу Київського воєводства Речі Посполитої.

Чигирин відомий з першої половини XVI ст. як укріплений козацький зимівник, що мав невелику фортецю.

З 1648 по 1712 рр. — центр Чигиринського полку.

З 1648 по 19 вересня 1676 роки Чигирин був резиденцією гетьманів: Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Юрія Хмельницького, Павла Тетері, Петра Дорошенка і столицею гетьманської Української держави.

За часів Хмельницького Чигирин був одним із найбільших міст України. Тут мешкало понад 50 тисяч осіб, розміщувалися державна і військова адміністрації, стояла гетьманська резиденція та палац. [5]

1674 (червень) московська армія під командуванням воєводи Григорія Ромодановського і козацькі полки на чолі з гетьманом Іваном Самойловичем вступили у Правобережжя і взяли в облогу гетьманську столицю — Чигирин. Два тижні гетьманські війська завзято обороняли місто. На допомогу Дорошенку під Чигирин підійшла турецько-татарська армія під командуванням візира Кара-Мустафи, яка змусила Самойловича і московські війська відступити.

1675 року (восени) на козацькій раді в Чигирині Дорошенко Петро склав гетьманські клейноди, а Іван Сірко прийняв від нього присягу на вірність цареві. Московський уряд вимагав від Дорошенка присяги на лівому березі Дніпра в присутності гетьмана Лівобережної України Івана Самойловича і московського воєводи Григорія Ромодановського , від чого Дорошенко рішуче відмовився.

1676 року (восени)30-тисячна московська армія і полки гетьмана Лівобережної України Івана Самойловича знову обложили Чигирин. 19 вересня 1676 розпочався штурм гетьманської столиці, яку обороняв всього двохтисячний загін сердюків. Після кількагодинного запеклого бою Дорошенко, розуміючи всю безвихідь становища, переконав козаків припинити опір.

1677 році Османська імперія мала на меті опанувати стратегічно важливе місто Чигирин на Правобережжі й поставити там своїм васалом Юрія Хмельницького з титулом гетьмана Війська Запорізького й князя Сарматії (України). Перший наступ почався влітку 1677 року, коли потужне османське військо (близько 100 — 120 000 вояків під проводом Ібрагіма Паші) обложило Чигирин, що його боронили гетьман Іван Самойлович з 20 000 — 25 000 козаків і московський воєвода Ромодановський Григорій Григорович з 32 000 московитів. Завдяки завзятій обороні козаків і московитів та сильним укріпленням міста, турки змушені були відступити.

1678 р. (літом) турки ще раз намагалися захопити Чигирин. Цього разу вони наступали з військом близько 200 000 вояків під проводом великого візира Кара-Мустафи. Московсько-козацьке військо налічувало близько 12 000 осіб. Після місяця завзятої боротьби турки захопили Чигирин, з якого залишилися самі руїни, але виснажені боротьбою і частими наскоками запорожців під проводом Івана Сірка вони залишили зруйнований Чигирин, уклавши з Московією Бахчисарайський мир 1681 року.

1797 р. після приєднання до Російської імперії (1793) Чигирин став повітовим містом Київської губернії.

1900 року в Чигирині було 10098 мешканців (4790 чоловіків і 5308 жінок), зокрема 62,7% православних, 35,2% євреїв, 0,1% католиків.

На початку жовтня 1917 року в місті пройшов з'їзд «вільного козацтва», на якому був обраний отаманом генерал царської армії Павло Скоропадський, який організував повітовий загін.

У 1923 році Чигирин став районним центром.

Економіка міста[ред.ред. код]

Автостанція

Сучасна економіка міста представлена такими галузями:

Освіта[ред.ред. код]

На території міста діють Чигиринський технікум Уманського національного університету садівництва, 3 середні школи, Чигиринська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат, навчально-виховний комплекс № 2, дитяча дошкільна установа «Зірочка», районні музична, художня та дитячо-юнацька школи.

Культура і відпочинок[ред.ред. код]

Районний Будинок культури

У Чигирині нині діють такі об'єкти культури та місця відпочинку: районний Будинок культури, клубна установа (село Чернече), дві бібліотеки, готель, три пам'ятники, обеліск Слави, три парки культури.

Діє Національний історико-культурний заповідник «Чигирин», створений 7 березня 1989 року[6]. Указом Президента України 23 вересня 1995 року йому надано статус національного[7].

Палац Хмельницького, ратуша і Спаська церква (обидві з другої четверті XVII ст.) не збереглися; лише на Замковій (Богдановій) горі залишилися рештки фортифікацій.

Замкова гора[ред.ред. код]

Над містом височіє гора Замкова. У 1967 році на її вершині встановлено пам'ятник Богдану Хмельницькому. Тепер цю гору називають Богдановою. Неподалік Чигиринської гори ще з XV століття проходив торговельний шлях з Києва до Криму. Цим шляхом кримські татари найчастіше пробиралися на Україну. Саме тут місцевість давала змогу затримувати їх. Річка Тясмин охоплює гору, що прикриває місто з півдня, великим півколом. Схили гори дуже стрімкі з півночі і з заходу. Тільки вузька смуга схилу єднає гору з містом. Таке розташування робило її неприступною фортецею. На Богдановій горі створено парк «Замкова гора Б. Хмельницького».

Музеї[ред.ред. код]

Резиденція Богдана Хмельницького

Релігія[ред.ред. код]

У місті діє декілька релігійних громад:

Чигирин бап.jpg
Чигирин ПП.jpg
Церква в Чигирині1.JPG
Баптистська церква Церква Петра і Павла Храм Свято-Казанської Божої Матері

Див також: Пам'ятники Чигирина

Люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Чигиринські полковники[ред.ред. код]

Детальніше: дивіться Чигиринський полк, Категорія:Чигиринські полковники

Чигиринські старости[ред.ред. код]

  • Якуб Потоцький (?-1715) — син Павела та Елєонори з Салтикових Потоцьких[8]

Відзначення 500-річчя заснування[ред.ред. код]

7 грудня 2011 року Верховна Рада України, враховуючи вагому історичну роль міста Чигирина Черкаської області в історії українського державотворення, беручи до уваги значення його об'єктів культурної спадщини та у зв'язку з відзначенням у 2012 році 500-річного ювілею міста, прийняла постанову N 4090-VI «Про відзначення 500-річчя заснування міста Чигирина Черкаської області»[9].

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Бабенко В. «Козацька тверджа, давній Чигирине…»: [Питання відродження гетьман. столиці] // Уряд. кур'єр. — 2000. — 16 трав. — С. 9.
  • Веснін О. Розкинулось море широко…: [Давня традиція жителів м. Чигирина — служба на флоті] // Місто. — 1996. — 2 лют. — С. 11.
  • Герасим'юк О. Кожен українець хоч раз повинен побувати в Чигирині… // Україна Incognita. — К., 2002. — С. 7—10; День. — 2002. — 3 лип. — С. 6.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Історія міст і сіл Української РСР. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР.
  • Кілессо С. «Чигирине, Чигирине, мій друже єдиний…»: [З історії м. Чигирина. Резиденція Б. Хмельницького. Чигирин. замок 1678 р.] // Черкаський край — земля Богдана і Тараса. — К., 2002. — С. 339—358.
  • Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997.
  • Махінчук М. Прочитаймо тую славу…: [Стежками історії: Чигирин, Суботів] // Уряд. кур'єр. — 2002. — 15 жовт. — С. 10.
  • Наливайко С. Чигирин: місто священної чакри: [З прадав. історії] // Слово просвіти. — 1998. — Верес. (№ 9). — С. 12—13. — Бібліогр.: 5 назв.
  • Солодар О. «Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали…»: До історії міського самоврядування в Чигирині: [XVI — XVIII ст.] // Нова доба. — 2001. — 12 черв. — (Дод. «Іст. сторінки». — С. 1, 6—7).
  • Чепурний О. Велич і краса Замкової гори [у Чигирині] // Чигирин. вісті. — 1999. — 17 квіт. — С. 2.

Посилання[ред.ред. код]