Глядєлов Олександр Всеволодович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Всеволодович Глядєлов
Народження 30 липня 1956(1956-07-30) (64 роки)
Легниця, Вроцлавське воєводство (1945—1975)d, ПНР
Національність українець
Громадянство Україна
Навчання Київський Політехнічний інститут
Діяльність художник
Напрямок Оптика і приладобудування
Роки творчості 1989 — наш час
Твори «Тут і тепер», видавництво «Бланк-Прес», Київ, 2000; «Pandemic: Facing AIDS» («Пандемія: зіткнення зі СНІДом»), міжнародний фотопроект, видавництво «Umbrage Editions», Нью-Йорк, США, 2003; «Інтерв'ю з Надією», «Бланк-Прес», Київ, 2006.
Премії Гран-Прі Укрпресфото-97; Приз Hasselblad на конкурсі європейської фотографії у Вевей, Швейцарія, Images'98; Mother Jones 2001 Medal of Excellence Міжнародного фонду документальної фотографії в Сан-Франциско, США; «Moving Walls 2002» Інституту Відкритого Суспільства (OSI) в Нью-Йорку, США. Національна премія України імені Тараса Шевченка — 2020
Сайт glyadyelov.com

Глядє́лов Олекса́ндр Все́володович (нар. 30 липня 1956, Легниця, Польща)  — український фотограф-документаліст, фотожурналіст. Висвітлював воєнні конфлікти в Молдові, Нагірному Карабаху, Чечні, Киргизстані, Сомалі, Південному Судані і Україні[1][2][3]. Був двічі поранений у Молдові та на Донбасі під Ілловайськом[4][5]. З 1997 і до цього дня активно співпрацює з міжнародною гуманітарною організацією «Лікарі без кордонів» (Medecins Sans Frontieres) та бере участь у проектах в якості фотографа[6][7][8]. Фотографії Глядєлова регулярно використовують такі міжнародні організації, як MSF, HRW, The Global Fund, UNAIDS, UNICEF. Висвітлює важливі соціальні проблеми в суспільстві, такі як — воєнні конфлікти, гуманітарні кризи, безпритульні діти, в'язниці, епідемії ВІЛ/СНІД, туберкульозу та Гепатиту С, наркоманія. Автор більше ніж 40 персональних виставок та 3 книг. Член журі фотоконкурсів «Фотограф Року 2012»[9], Конкурс української військової фотографії (2016)[10], DOCUDAYS.UA-2017[11], Фотопремія «ОККО»[12] та інших. Свідомо фотографує аналоговою камерою на чорно-білу плівку та сам друкує свої фотографії у домашній фотолабораторії в Києві[13]. Викладач в українських фото-школах «Школа фотографії Віктора Марущенко»[14] та «Bird in Flight»[15].

Лауреат Шевченківської премії 2020 року за фотопроєкт «Карусель»[16].

Життєпис[ред. | ред. код]

Олександр Глядєлов народився в 1956 році у польському містечку Легниця в сім'ї офіцера Радянської армії. У 1974 році переїжджає разом із сім'єю до Києва, де і мешкає по теперішній час. Вивчав оптику і приладобудування в Київському Політехнічному інституті, диплом захищав у 1980 р. На початку 80-х служив у лавах радянської армії на Поліссі[3]. Зразу після звільнення з армії працював у спеціалізованому конструкторсько-технічному бюро в Інституті проблем міцності Академії Наук УРСР, де розробляв проект вимірювальної системи[3]. По завершенню проекту написав заяву про звільнення. Почав фотографувати у 1989 році під час спортивно-гірської подорожі з друзями на Памір (Киргизстан), з тих пір більше не розлучається з фотокамерою і самостійно починає вивчати фотографію. З 1989—1996 років працює незалежним фотожурналістом. Приблизно з кінця 80-х і до розпаду Радянського Союзу був членом Творчого фотографічного об'єднання «Погляд»[17], разом з «Поглядом» організовував виставки документальної фотографії по СРСР та Україні, співпрацювали з іноземними виданнями[3]. Пізніше працює позаштатним фотографом у газеті «Молодь України». З 1996 року Глядєлов зосередився на довгострокових фотодокументальних проектах з поданням своєї роботи у вигляді виставок та книжок-альбомів. Весь цей час він паралельно працює над трьома великими проектами: про безпритульних дітей (фото) та про епідемію ВІЛ/СНІД (з 1996), пост-радянські в'язниці (з 2001)(фото). З 1997 року і по цей час він співпрацює з міжнародною гуманітарною організацією «Лікарі без кордонів» (Medecins Sans Frontieres) в якості фотографа[18]. З 1997 регулярно проводить персональні та групові фотовиставки.

Характеристика творчості[ред. | ред. код]

Глядєлова можна вважати соціальним фотографом, більшість героїв його знімків найменш соціально захищені слої населення — безпритульні діти[19], хворі на туберкульоз, гепатит та ВІЧ/СНІД, в'язні тюрем[20], жертви війн та соціального насильства[21]. В інтерв'ю DW Гляделов себе називає емоційним фотографом[13]. Гляделов пам'ятає всіх своїх героїв світлин по іменам, дати коли зроблено фото, місце зйомки і завжди розповідає це на своїх інтерв'ю та презентаціях. Він не вважає себе воєнним фотографом[22], хоча частина його робот присвячена війнам та конфліктам в Африці, Молдові, Нагірному Карабаху, Чечні, українського Майдану, війни на Донбасі. Постійно використовує у своїй роботі аналогову фотокамеру LEICA M6 з ручним наведенням фокуса, механічним взводом затвора і без функції «серійна зйомка». Майже завжди свідомо фотографує на чорно-білу плівку 35мм[13]. Рідко працює з кольоровими плівками, зазвичай тільки тоді коли цього потребує замовник. Глядєлов із тих фотографів, хто самостійно контролює весь процес створення фотознімку — сам відбирає кадри, проявляє та друкує свої фотографії, для цього одна із кімнат переобладнана під фотолабораторію. Друкуючи фотознімки, використовує фотозбільшувач DURST CLS 450[23]. У книжці «Ukraine.The Best» так характеризують роботу Глядєлова[24]:

« Він співчуває цьому світу, передає повідомлення від тих, у кого немає голосу, на кого суспільство воліє не зважати. Чи знімає Глядєлов бездомних дітей, що б'ються за пакет з клеєм, чи наркоманів в одеському районі «Палермо», чи зеків, хворих на туберкульоз, чи активістів Майдану, чи бійців у зоні АТО — його бачення завжди точне й щире. Тому це не репортаж і не публіцистика, а скоріше те, що можна було би назвати психологічним портретом. Персонажі Глядєлова — більш ніж бунтівники чи ізгої, солдати чи пацієнти. Не маніпулюючи ані реальністю, ані глядачем, він точно передає малюнок доль своїх героїв, ритм їхнього щоденного крокування над бездонним відчаєм. Високе співчуття, сконцентроване в цих світлинах, доступне лише небагатьом талантам — і це те, чого гостро бракує більшій частині людства. «

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

  • Гран-Прі Укрпресфото-97 за серію знімків «Покинуті діти»;
  • Приз Hasselblad на конкурсі європейської фотографії у Вевей, Швейцарія, Images'98;
  • Mother Jones 2001 Medal of Excellence Міжнародного фонду документальної фотографії в Сан-Фрациско, США;
  • «Moving Walls 2002» Інституту Відкритого Суспільства (OSI) в Нью-Йорку, США.

Виставки[ред. | ред. код]

Персональні фотовиставки[ред. | ред. код]

  • 1997 — «Зайві», Виставковий комплекс «Український Дім», Київ.
  • 1998 — Виставка «Зайві» була показана в 10 регіональних центрах України.
  • 2000 — «Тут і зараз», Центральний Будинок Художника, Київ; «Зайві», Самфордскій Університет, Бірмінгем, Алабама, США.
  • 2001 — «Без Батьківщини», овальний хол газети «Известия», Москва, Росія; «У пошуках втраченого», Виставковий комплекс «Український Дім», Київ; «Вільшани (діти і психіатрія)», Ужгородський Національний Університет, Ужгород, Україна; «Дорога», галерея «RA», Київ; «СНІД в Україні», зал засідань ООН, Нью-Йорк, США; «Без маски», Музей образотворчих мистецтв, Кемерово, Росія; «Зайві», Замок, галерея «Pf», Познань, Польща.
  • 2002 — «У пошуках втраченого», Музей Червоного Хреста, Женева, Швейцарія.
  • 2003 — «Наркотики, СНІД та життя», галерея «Prospekto», Вільнюс, Литва; «Без маски», галерея «Дім Миколи», Київ; «Зайві», «Vilnius photo-gallery», Вільнюс, Литва.
  • 2004 — «Так, Україно!», Галерея «Мистець», Київ; «Людина і в'язниця», Palfyho Palace, Братислава, Словаччина; «Зайві», «Наркотики та СНІД», «Ув'язнені», «Stara Galeria» ZPAF, Королівський Замок, Варшава, Польща.
  • 2005 — «Відкриті двері», виставковий зал Закарпатського обласного музею, Ужгород, Україна; «Не відводячи погляду», галерея «A-hous», Київ.
  • 2006 — «Мама Africa», галерея «Дім Миколи», Київ[25]; «Лопухово = Брустури», галерея «Камера», Київ; «Сомалі: забута гуманітарна криза», кінофестиваль в Локарно, Університет міста Женева, Швейцарія.
  • 2008 — «Туберкульоз за ґратами», Національний музей образотворчого мистецтва, Бішкек, Киргизстан.[8]
  • 2009 — «Людина і тюрма», Музей історії фотографії, Петербург, Росія; «Вдих-видих» Національний музей образотворчого мистецтва, Бішкек, Киргизстан; «The Prison Within» Лісабон, Португалія, галерея «Pente 10»; «Небо без янголів», Київ, «Я-галерея»[26]; «Beyond the road» Мбабане, Свазіленд; «Кавказьке портфоліо» Львів, галерея «Дзиґа»; «ВІЛ/СНІД» Тирасполь, Кишинів, Молдова; «Туберкульоз» Тирасполь, Кишинів, Молдова.
  • 2010 — «Люди з ВІЛ та туберкульозом в Центральній Азії» Алма-Ата, Казахстан, Національний музей.
  • 2011 — «Зайві» Омськ, Російська Федерація, галерея «Куб».
  • 2012 — «Бачення» Братислава, Словаччина, галерея «Aircraft»; «+Жінка=Життя» Алушта, Київ, Києво-Могилянська академія, Україна; «+Жінка=Життя» Вашингтон, США;
  • 2013 — «Летаргія» галерея «Дзиґа» Львів, Україна
  • 2013 — «Неволя» у Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» Львів, Україна[27]
  • 2013 — «+Жінка = Життя» Художній музей — Кировоград, Украина[28]
  • 2015 — «Чуєш, брате?» В рамках XII Мандрівного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, 23 області України.[29]
  • 2016 — «Чуєш, брате?» Espace Jour et Nuit Culture, Париж, Франція[30]
  • 2018 — «Життя, смерть, любов та інші невідворотні обставини» галерея «Alles Mögliche» Берлін, Німеччина; нім. [31] «Причал» галерея «Дукат», Київ[32]
  • 2019 — «Доля» галерея «Stara Galeria» ZPAF, Королівський Замок, Варшава, Польща. пол. [33]
  • 2019 — «Карусель» галерея Маяк, Київ[34][35][36]

Групові фотовиставки[ред. | ред. код]

  • 1998 — Сучасна українська фотографія, Словаччина, Братислава.
  • 1999 — «Ten years after», Празький Град, Прага, Чехія.
  • 2000 — Виставка сучасного мистецтва, Центральний Будинок Художника, Київ.
  • 2001 — «Позитивні Життя», Центр Сучасного Мистецтва, Київ; Виставка переможців конкурсу «Mother Jones Grant 2001», Міжнародного Фонду Документальної Фотографії, «Friends of photography house», Сан-Франциско, США.
  • 2002 — «Refugees», «Gallerian», Стокгольм, Швеція; «Pandemic: facing AIDS», Музей Сучасного Мистецтва (MACBA), Барселона, Іспанія; «Moving walls 2002», Інститут Відкритого Суспільства (OSI), Нью-Йорк, США.
  • 2003 — «Чорнобиль», фестиваль DONUMENTA, Регенсбург, Німеччина; «Youth enduring: a will to survive», «The Fifty Crows Gallery», Сан-Франциско, США; «Invasio», Центральний Будинок Художника, Київ.
  • 2004 — «Так!», Український Інститут, Нью-Йорк, США; «Do not look away», UIMA, Чикаго, США.
  • 2006 — «Moving walls: a documentary photography exhibition», пересувна виставка 7-ми фотографів, відібраних з більш ніж 60-ти учасників проекту «Moving Walls» за весь час його існування, організована Інститутом Відкритого Суспільства (OSI), «Al Riwaq Art Gallery», Бахрейн.[37]
  • 2010 — «СТОРОНА Б»/ «B-SIDE» у Центрі сучасного мистецтва «Вінзавод» Москва, Росія[38]
  • 2011 — «Людина і в'язниця», Чернігів (рос.)[39]
  • 2012 — «Війна краде дитинство» «Mironova Gallery», Київ[40]
  • 2019 — «День пам'яті захисників України» на Михайлівській площі, Київ[41]
  • 2020 — «Карусель» Музей кіно Довженко-Центру[42]

Книги[ред. | ред. код]

  • «Тут і тепер», видавництво «Бланк-Прес», Київ, 2000;[43]
  • «Pandemic: Facing AIDS» («Пандемія: зіткнення зі СНІДом»), міжнародний фотопроект, видавництво «Umbrage Editions», Нью-Йорк, США, 2003;[44]
  • «Інтерв'ю з Надією», «Бланк-Прес», Київ, 2006.[45]
  • «The Prison Within», Pente 10, 2009[46][47]

Документальні фільми[ред. | ред. код]

  • Серія «Derriere la page: Enfants des rues d'Ukraine» («Остання сторінка: Вуличні діти України»), Coup d'oeil / Arte, Metropolis, 7 хв., Париж, 2000 р.
  • «Чуєш, брате?» Документальний фільм Романа Бондарчука, створений до однойменної виставки у рамках фестивалю Docudays UA, 2015 р.

Посилання[ред. | ред. код]

Відео[ред. | ред. код]

Інтерв'ю та публікації[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «Я завжди знав, що Росія нападе на Україну» – військовий фотограф. Крым.Реалии (uk). Процитовано 2020-02-06. 
  2. Нехай Путін править ще два терміни та зруйнує цей Карфаген - відомий український фотограф. Апостроф (uk). Процитовано 2020-02-06. 
  3. а б в г Це мій єдиний дім. MediaLab Online (uk). 2019-05-28. Процитовано 2020-02-06. 
  4. Під час боїв в Іловайську поранено фотографа Олександра Глядєлова і блогера Дмитра Резніченка. detector.media (uk). 2014-08-21. Процитовано 2020-02-06. 
  5. http://m.day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/svidok
  6. Преодолевая темноту. ru.msf.org. 2018-07-27. Процитовано 2020-02-06. 
  7. Приднестровье/Молдова: фотовыставка «ПРАВО ЖИТЬ». ru.msf.org. 2009-02-25. Процитовано 2020-02-06. 
  8. а б «Туберкулез за решеткой». MSF открывает фотовыставку, которая показывает повседневную жизнь и лечение туберкулеза в тюрьмах Кыргызстана. ru.msf.org. 2007-12-24. Процитовано 2020-02-06. 
  9. Фотоновини, фото останніх новин, купити скачати фото - Фотобанк УНІАН. photo.unian.ua (uk). Процитовано 2020-02-06. 
  10. Про конкурс. photo.newarmy.in.ua. Процитовано 2020-02-06. 
  11. Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. docudays.ua (en). Процитовано 2020-02-06. 
  12. Фотопремія - OKKO. www.okko.ua. Процитовано 2020-02-06. 
  13. а б в Соколов, Стас; Мехед, Наталія (2 жовтня 2018). Виставка українського фотографа в Берліні: про життя, смерть, любов і війну. DW.com (українською). 
  14. Александр Гляделов | Школа фотографии Виктора Марущенко. marushchenko.com. Процитовано 2020-02-06. 
  15. Преподаватели. Школа Bird In Flight (ru-RU). Процитовано 2020-02-06. 
  16. Суспільне UA: Прохасько, ДахаБраха, опера «Йов». Стали відомі лауреати Шевченківської премії-2020
  17. Решетняк Валерій Григорович
  18. Сайт | Врачи без границ. ru.msf.org. Процитовано 2020-02-06. 
  19. Александр Гляделов проекты. rus.glyadyelov.com. Процитовано 2020-02-06. 
  20. Александр Гляделов проекты. rus.glyadyelov.com. Процитовано 2020-02-06. 
  21. Александр Гляделов проекты. rus.glyadyelov.com. Процитовано 2020-02-06. 
  22. (2015). Олександр Глядєлов про виставку фотографій та фестиваль Docudays [YouTube]. Hromadske.TV.
  23. Фотограф-документалист Александр Гляделов (uk-UA). Процитовано 2020-02-06. 
  24. Олександр Глядєлов - Ukraine The BEST. ukrainethebest.com. Процитовано 2020-02-06. 
  25. Фотовыставка фотографа Александра Гляделова MAMA AFRICA. www.webcomfort.com.ua. Процитовано 2020-02-06. 
  26. Александр Гляделов в "Я-галерее". www.kommersant.ru (ru). 2009-04-10. Процитовано 2020-02-06. 
  27. Фотовиставка Олександра Глядєлова «Неволя» | Тюрма на Лонцького. www.lonckoho.lviv.ua. Процитовано 2020-02-06. 
  28. В Кировограде открылась выставка фотографий женщин с ВИЧ. LB.ua. Процитовано 2020-02-06. 
  29. Чуєш, брате?. brate.docuspace.org. Процитовано 2020-02-06. 
  30. Soirée Exposition Tu Vois, Mon Frère Tchouïech, Brate le Dimanche 07 Fevrier 2016 à l'Espace Jour et Nuit Culture - Exposition Tu Vois, Mon Frère Tchouïech, Brate .. www.planeteparis.fr. Процитовано 2020-02-13. 
  31. http://www.alles-moegliche.com/berlin/?p=547
  32. Олександр Глядєлов. Причал. Аукціоний дім Дукат (ua). Процитовано 2020-02-06. 
  33. https://zpaf.pl/aktualnosci/stara-galeria/alexander-glyadyelov-los-sg/
  34. Мистецький проект «Карусель» | Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка. knpu.gov.ua. Процитовано 2020-02-06. 
  35. Карусель. Виставка фотографій Олександра Глядєлова. www.facebook.com. Процитовано 2020-02-06. 
  36. "Карусель", выставка фотографий Александра Гляделова - МАЯК - ул. Михаила Коцюбинского, 6, Киев. kyivmaps.com (ru). Процитовано 2020-02-06. 
  37. "Moving Walls: A Documentary Photography Exhibition" Opens at Al Riwaq Art Gallery - Open Society Foundations. www.opensocietyfoundations.org (en). Процитовано 2020-02-13. 
  38. ОРГАНИЗАЦИЯ «ВРАЧИ БЕЗ ГРАНИЦ»/MEDECINS SANS FRONTIERES ОТКРЫВАЕТ ФОТОВЫСТАВКУ “СТОРОНА Б”/ “B-SIDE”, ПОСВЯЩЕННУЮ ГУМАНИТАРНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ. ru.msf.org. 2010-03-12. Процитовано 2020-02-06. 
  39. » Чернигов ФотоФест 2011. Итого:. journal.foto.ua. Процитовано 2020-02-06. 
  40. ВИСТАВКИ. Mysite (uk). Процитовано 2020-02-06. 
  41. Іловайська битва: у Києві три дні згадуватимуть загиблих героїв. www.ukrinform.ua (uk). Процитовано 2020-02-06. 
  42. Сергій Братков, Олександр Глядєлов, Нікіта Кадан - Виставка номінантів Шевченківської премії 2020 — Національний центр Олександра Довженка. www.dovzhenkocentre.org. Процитовано 2020-02-06. 
  43. Каталоги - НБУВ Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. irbis-nbuv.gov.ua. Процитовано 2020-02-13. 
  44. Annan, Kofi A; Richardson, Nan; Kennedy, Rory (2003). Pandemic: facing AIDS (English). New York: Umbrage Editions in association with Moxie Firecracker Films. ISBN 978-1-884167-17-1. OCLC 52058566. 
  45. Каталоги - НБУВ Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. irbis-nbuv.gov.ua. Процитовано 2020-02-13. 
  46. Glyadyelov, A. and Nozolino, P. and Sena, I. {{{Заголовок}}}. — ISBN 9789899578562.
  47. Aleksandr Glyadyelov, Paulo Nozolino. {{{Заголовок}}}. — ISBN 978-989-95785-6-2.