Голего Микола Лукич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Голего Микола Лукич
Голего Микола Лукич.jpg
Народився 2 (15) червня 1914(1914-06-15)
Христинівка
Помер 27 серпня 2012(2012-08-27) (98 років)
Київ, Україна
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСРУкраїна Україна
Alma mater Київський авіаційний інститут
Галузь наукових інтересів авіабудування
Заклад «Триботехніка» НАН України
Посада директор
Вчене звання член-кореспондент НАНУ
Науковий ступінь доктор технічних наук[d]
Нагороди Заслужений діяч науки і техніки України Орден «Знак Пошани»
Медаль «За трудову доблесть»
Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Голе́го Мико́ла Луки́ч (2 [15] червня 1914(19140615), станція Христинівка, нині Черкаська область — 27 серпня 2012) — український вчений-механік, доктор технічних наук, заслужений діяч науки і техніки УРСР, член-кореспондент НАН України.

Життєпис[ред.ред. код]

1938 року з відзнакою закінчив Київський авіаційний інститут, одночасно — льотні курси, пілот IV класу. Направлений у Харків на авіаційний ремонтний завод. Лютим 1939 нагороджений значком «Відмінник Аерофлоту».

В часі Другої світової війни разом з заводом евакуйований до Алмати. 1942 року переведений до Актюбинська, головний інженер авіаційного ремонтного заводу.

1944 року керує організацією у Дніпропетровську нового авіаційного ремонтного заводу, випускається продукція для фронту, керівником заводу працював до 1948. За забезпечення ремонту літаків і двигунів у короткий термін нагороджений орденом «Знак Пошани» та медаллю «За трудову звитягу», в 1946 — медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років».

Липнем 1948 року направлений в Київ, де організовує та керує новим авіаційним ремонтним заводом. З 1950 року разом з працівниками Інституту будівельної техніки АН СРСР проводив дослідження в галузі трибології (науки про тертя та зношування) — по цій роботі захистив кандидатську дисертацію.

З вересня 1953 працював в Київському інституті інженерів цивільної авіації — завідувач кафедри технології ремонту авіаційної техніки, з січня 1954 — ректор інституту.

З 1977 року — директор Науково-технічного центру «Триботехніка» НАН України, займався проблемами космічної галузі в площині підвищення довговічності та надійності роботи машин та механізмів.

Займався науковим дослідженням експлуатації, ремонту та довговічності машин, вивчав теорію схоплювання, явища фретинг-корозії.

В його науковому доробку понад 300 праць, 4 монографії.

Як педагог підготував 30 кандидатів та докторів наук.

Джерела[ред.ред. код]

Науковці України Це незавершена стаття про українського науковця.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.