Гора Кука

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гора Кука
англ. Mount Cook
Назва на честь (епонім):
  • Джеймс Кук
  • Вид на гору Кука
    Вид на гору Кука

    43°35′42″ пд. ш. 170°08′31″ сх. д. / 43.59500000002777398° пд. ш. 170.14194444447221599° сх. д. / -43.59500000002777398; 170.14194444447221599Координати: 43°35′42″ пд. ш. 170°08′31″ сх. д. / 43.59500000002777398° пд. ш. 170.14194444447221599° сх. д. / -43.59500000002777398; 170.14194444447221599
    Країна Нова Зеландія Нова Зеландія
    Регіон Південний острів
    Розташування регіон Кентербері
    Система Південні Альпи
    Тип гора і батьківська вершинаd
    Висота 3724 м[1]
    Висота відносна 3724 м[2]
    Ізоляція 3140 км → Адам (4010 м)[2]
    (10-те місце)
    Список
    Перше сходження 1894 (Том Файф, Джек Кларк та Джордж Грем)
    Ідентифікатори і посилання
    SummitPost 150306
    peakbagger.com 11737
    Peakware 53
    GeoNames 2192136
    Гора Кука. Карта розташування: Нова Зеландія
    Гора Кука
    Гора Кука
    Гора Кука (Нова Зеландія)
    CMNS: Гора Кука у Вікісховищі

    Гора́ Ку́ка або Аоракі (англ. Mount Cook, маорі Aoraki) — гора в новозеландських Південних Альпах, найвища точка Нової Зеландії, знаходиться в західній частині Південного острова, неподалік від узбережжя, в регіоні Кентербері. Її висота становить — 3724 м.

    Географія[ред. | ред. код]

    Вид на гору Кука з озера Тасмана

    Гора Кука складається з трьох вершин: з півдня на північ, Низький пік (3593 м), Середній пік (3717 м) і Високий пік (3724 м). Вершини лежать трохи на південь та схід від основної ділянки Південних Альп, з льодовиком Тасмана[en] на сході та льодовиком Гукер[en] на південному заході[3].

    Гора складається з кристалічних порід, вкрита снігом та льодовиками й має форму сідла з крутими схилами. Льодовик Тасмана має довжину близько 29 км.

    Гора названа на честь Джеймса Кука, мовою маорі назва означає «велика біла хмара».

    Гора Кука — частина Національного парку Маунт-Кук, в якому нараховується понад 140 піків вищих 2000 метрів.

    Біля гори за рік випадає близько 7600 мм опадів, внизу на схилах ростуть унікальні дощові ліси помірного клімату з багатьма ендемічними видами.

    Підкорення[ред. | ред. код]

    Гора Кука на марці Нової Зеландії 1898 року
    Гора Кука з озера Гукер

    Першу зафіксовану спробу підкорення вершини здійснили ірландець Вільям С. Грін, швейцарський власник готелю Еміль Босс і швейцарський гірський гід Ульріх Кауфманн 2 березня 1882 року через льодовики Тасмана та Лінда[4]. Автор путівника по горі Кук Х'ю Логан вважає, що вони не дійшли до вершини всього якихось 50 метрів[5].

    Перше відоме офіційне сходження було здійснене 25 грудня 1894 року, коли новозеландці Том Файф, Джон Майкл (Джек) Кларк та Джордж Грем досягли вершини через долину Гукер і північний хребет[6]. Незважаючи на попередню невдалу спробу 20 грудня, місцевих альпіністів стимулювало бажання здійснити перше підкорення вершини саме новозеландськими альпіністами на тлі повідомлень про те, що американський альпініст Едвард Фіцджеральд[en], виношує плани підкорення вершини[7]. Альпіністи досягли вершини приблизно о 13:30 після подолання останньої частини гори[8]. Маршрут, який вони успішно пройшли, залишався не підкореним іншими альпіністами аж до 100-го підйому і тільки через 60 років в 1955 році був повторений[7]. Швейцарський гід Маттіас Цурбрігген з партії Фіцджеральда здійснив друге сходження на вершину 14 березня 1895 року з боку льодовика Тасмана через хребет, який зараз носить його ім'я. Це був перший офіційний сольний підйом, хоча Цурбріггена супроводжував частину шляху по хребту Дж. Адамсон. Після сходження Цурбріггена пройшло ще десять років до того, як на гору знову піднялися. У лютому 1905 року Джек Кларк разом з чотирма іншими альпіністами здійснив третє сходження за маршрутом Цурбріггена. Тож Кларк став першою людиною, яка зробила повторний підйом на гору Кука.

    Першою жінкою, що піднялася на гору, 3 грудня 1910 року було австралійка Фреда Дю Фаур[en]. Траверс всіх трьох піків гори Кука (Низький, Середній і Високий), названий «грандіозним траверсом» був вперше здійснений 3 січня 1913 року тією ж Фредою Дю Фаур і гідами Пітером Грехемом[en] та Девідом (Дарбі) Томсоном[9]. Зараз цей «грандіозний траверс» розглядається як класичний підйом на Південні Альпи Нової Зеландії і продовжує асоціюватися з ім'ям Фреди Дю Фаур.

    Аоракі / гора Кука — це технічно складна гора з високим рівнем заледеніння. Рівень її складності часто недооцінюється і може різко змінюватися залежно від погоди, снігу та льоду. Маршрут підйому перетинає великі тріщини і включає ризики льодових і скельних падінь, лавин та швидко мінливих погодних умов[10].

    З початку 20 століття близько 80 людей загинули, намагаючись піднятися на гору[11], зробивши її найсмертоноснішою вершиною Нової Зеландії. Сезон сходження традиційно триває з листопада по лютий, і майже кожен сезон не проходить без принаймні одного летального випадку[10].

    Цікаві факти[ред. | ред. код]

    • В ВРЕ вказано, що висота Аоракі — 3764 м, та це не помилка. 14 грудня 1991 з вершини зійшло понад 10 млн м³ гірської породи, снігу та льоду й висота гори зменшилась на 10 м, і становила 3754 м. Але в 2014 році, після більш точного вимірювання, була встановлена нова величина висоти вершини, і вона склала 3724 м[1].
    • Першим європейцем, що побачив гору був не Джеймс Кук, а Абель Тасман (або ж хтось із його корабельної команди) в 1642.
    • На честь вершини названо астероїд 3810 Аоракі[12]

    Див. також[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    Гора Кука, вид з кінця долини Гукер, з моренним озером льодовика Гукер на передньому плані.
    1. а б Aoraki/Mt Cook shrinks by 30m. Stuff.co.nz. 16 January 2014.  (англ.)
    2. а б Mount Cook, New Zealand. Peakbagger.com[d], (англ.). 
    3. Aoraki / Mount Cook, Canterbury – NZ Topo Map. NZ Topo Map. Land Information New Zealand. Процитовано 25-12-2020. 
    4. Green, Reverend William Spotswood (1883). The High Alps of New Zealand, or A Trip to the Glaciers of The Antipodes with an Ascent of Mount Cook. 
    5. p 11, Logan, H. (1990) Great peaks of New Zealand, Новозеландський альпійський клуб[en], Wellington, and John McIndoe Limited, Dunedin, New Zealand, ISBN 0-86868-125-3.
    6. Haynes, J. (1994) Piercing the Clouds. Tom Fyffe: First to climb Mt Cook. Hazard Press, New Zealand, ISBN 0-908790-64-3.
    7. а б «Aoraki/Mt Cook». Te Ara: The Encyclopedia of New Zealand. http://www.teara.govt.nz/en/mountaineering/3#2. Процитовано 25-12-2020. 
    8. «Mountaineering – First Ascent Aoraki/Mt Cook». Te Ara: The Encyclopedia of New Zealand. http://www.teara.govt.nz/en/mountaineering/3/4. Процитовано 25-12-2020. 
    9. Taonga, New Zealand Ministry for Culture and Heritage Te Manatu. Du Faur, Emmeline Freda. teara.govt.nz (en). Процитовано 25-12-2020. 
    10. а б Climbers missing on Aoraki-Mt Cook may never be found. The New Zealand Herald. 3 January 2015. Процитовано 25-12-2020. 
    11. Anna Pearson (20 December 2014). Mt Cook: Does reaching summit outweigh risks?. Stuff. Процитовано 25-12-2020. 
    12. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.