Гранко Ярослав Євгенович
| Ярослав Євгенович Гранко | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народився |
28 липня 1953 (70 років) Лобир, нині Пермський край, Росія | |||
| Громадянство |
 Україна | |||
| Діяльність | актор, театральний діяч | |||
| Alma mater | Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого | |||
| Роки діяльності | 1979—2006 (як актор) | |||
| IMDb | nm11041232 | |||
| Нагороди та премії | ||||
 | ||||
|
| ||||
Яросла́в Євге́нович Гранко́ (також Ґранко, нар. 28 липня 1953, село Лобир Молотовської області, нині Пермський край, Росія) — український театральний діяч, менеджер, актор[1], заступник голови Національної спілки театральних діячів України. Заслужений діяч мистецтв України.
Життєпис[ред. | ред. код]
1978 року закінчив Київський інститут театрального мистецтва імені Карпенка-Карого (викладачі Олександр Соломарський та М. Рудін).
З 1979 після проходження всеукраїнського конкурсу, був зарахований до трупи щойно заснованого Київського молодіжного театру[2]. На думку критиків, персонажам були притаманні глибокий психологізм і щирість почуттів, зокрема, була високо відзначене виконання ролей Дмитра Донцова та Михайла Теліги у виставі «Душа в червоній амазонці»[3]. Гастролював у США: у вересні 2005 року брав участь у фестивалі «Верховина»[4].
З 1991 до 2006 року працював спочатку директором-розпорядником, а потім заступником директора київського Молодого театру, де очолював службу з організації глядача театру. Був звільнений директором театру Станіславом Мойсеєвим після тривалого конфлікту у театрі та навколо театру[5][6]. Причиною звільнення Мойсеєв назвав недоліки в роботі служби з організації глядача[6].
З 2002 до 2006 року — заступник голови Національної спілки театральних діячів України з соціально-побутових питань, з 2006 є заступником голови цієї спілки з адміністративно-побутових питань. На цій посаді він опікується, зокрема, Будинком ветеранів сцени ім. Н. М. Ужвій[7].
У творчому доробку поета Сергія Губерначука – три вірші-присвяти Ярославу Гранку, із яким вони мали однакову дату народження. Поезії «Так яро славу здобуває хтось», «Ярославе! Мій друже! Мій сильний – великий!» та «Ярий Славе мій дивний! Наспіваймо пісень» увійшли до поетичної збірки «Усім тобі завдячую, Любове…» (2005)[8][9][10].
Творча діяльність[ред. | ред. код]
Брав участь у журі Всеукраїнського конкурсу професійних читців імені Лесі Українки[11], театральних фестивалів «Прем'єри сезону»[12], «Сонячна хвиля»[13], «Тернопільські театральні вечори»[14] та Всеукраїнського фестивалю дитячої творчості «Пісенний сад»[15]. Режисував концерт до дня міста в Ізмаїлі[16], був творчим директором Міжнародного фестивалю футболу «Великий м'яч»[17].
Знімався в ряді рекламних роликів (Nestle Gold Chocolate,[18] пиво «Чернігівське»[19])[20], грав епізодичні ролі в телесеріалах (зокрема, «Пепел Феникса»[21] та «Золотые парни-2»[22]).
Основні ролі в театрі:
- Карло («Джихетський маніфест» Олександра Чхаїдзе);
- Баташов, Михайлов («Диктатура совісті» Михайла Шатрова);
- Містер Вальтер («Сімейний вікенд» Жана Пуаре);
- Габо, Другий Брат, Журналіст («Калейдоскоп» Сандро Мревлішвілі);
- Беппо («Стійкий принц» Педро Кальдерона);
- Михайло Донцов («Поврот» за Оленою Телігою);
- Менжинський («Чужина» за Лесею Українкою).
Фільмографія[ред. | ред. код]
- 2004 — Попіл «Фенікса» — епізод
- 2006 — Золоті парні — 2 — епізод
- 2016 — Вчора. Сьогодні. Назавжди — епізод
- 2018 — Останній бій — лісник
- 2019 — З мене досить — епізод
- 2019 — Танк — лісник
- 2019 — Перші ластівки (серіал) — дід Ніка
Благодійницька діяльність[ред. | ред. код]
Був офіційним директором Міжнародного благодійного фонду «Фонд відтворення історико-культурної спадщини України» на початку його існування[23].
Нагороди[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Во Львове открылась выставка «Футбольные булавы» — Пресс-центр, 27.04.2012[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
- ↑ Історія Київського академічного Молодого театру. Архів оригіналу за 14 травня 2013. Процитовано 6 лютого 2013.
- ↑ Сліпушко О. Світлана Ватаманюк (штрихи до портрету акторки) // Наше життя №6, червень 2003 — С. 4[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Ґой-Стром С. Зустріч з театром на "Верховині" // Свобода №41, 14 жовтня 2005 — С. 13[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Олтаржевська Л. Як Станіслав Анатолійович посварився з Лесем Степановичем // Україна молода № 187, 11.10.2006. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 6 лютого 2013.
- ↑ а б Двали Н. Театральные разборки // Политик Hall № 32, декабрь 2006 [Архівовано 19 жовтня 2007 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Пескунова О. Зачем запрещать благотворительность? — From-UA [Архівовано 29 грудня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ «Так яро славу здобуває хтось» (збірка «Усім тобі завдячую, Любове…» (Сергій Губерначук, 2005)
- ↑ «Ярославе! Мій друже! Мій сильний – великий!» (збірка «Усім тобі завдячую, Любове…» (Сергій Губерначук, 2005)
- ↑ «Ярий Славе мій дивний! Наспіваймо пісень» (збірка «Усім тобі завдячую, Любове…» (Сергій Губерначук, 2005)
- ↑ Константинова К. Осінні вогні вже горять! // Дзеркало тижня, 15.10.2010. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 2 лютого 2013.
- ↑ Єрушевич Т. Наші – найкращі — Галицький кореспондент. Архів оригіналу за 5 листопада 2011. Процитовано 6 лютого 2013.
- ↑ «Сонячна хвиля» накрила столицю
- ↑ «Тернопільські театральні вечори» зібрали різнобічні враження глядачів[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Наїзд діячів культури на дітей Чорнобиля — УНІАН. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 6 лютого 2013.
- ↑ Нет резона делить Кобзона! — Izmail.es [Архівовано 23 квітня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Сидорак Н. «Барви Карпат» побували у Києві та Львові // Гуцульський край, 28.06.2012. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 2 лютого 2013.
- ↑ Мир гламура, сверкающих бриллиантов и вкуснейшего шоколада [Архівовано 22 грудня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Украинская песня в каждом из нас [Архівовано 22 грудня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Кинодоктор: Отзывы [Архівовано 28 січня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Сериал Пепел Феникса (2004) - Кино-Театр.РУ [Архівовано 18 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Сериал Золотые парни-2 (2006) - Кино-Театр.РУ [Архівовано 22 грудня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Фонд відтворення історико-культурної спадщини України: загальна інформація. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 17 лютого 2013.
- ↑ Постанова КМУ від 25.11.2004 № 1601 «Про нагородження Почесною грамотою Кабінету Міністрів України»
- ↑ Указ Президента України № 269/2008 «Про відзначення державними нагородами України діячів театрального мистецтва» [Архівовано 11 липня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Дєнякова О. В. Ґранко Ярослав Євгенович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2007. — Т. 7 : Ґ — Ді. — 708 с. — ISBN 978-966-02-4457-3. — С. 79.
- Ярослав Гранко / Инфодосье[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)