Теліга Олена Іванівна

Оле́на Іва́нівна Телі́га
Олена Теліга
Ім'я при народженні	Оле́на Іва́нівна Шовгеніва
Народилася	8 (21) липня 1907(1907-07-21) Ільїнське, Московська губернія, Російська імперія
Померла	21.2.1942 (день пам'яті, дата загибелі невідома) Київ, Райхскомісаріат Україна
Поховання	меморіал Бабин Яр :
Громадянство	УНР
Національність	українка
Діяльність	поетеса, літературний критик
Сфера роботи	поезія
Мова творів	українська
Magnum opus	див. розділ: Поетична творчість
Партія	членкиня ОУН
Батько	Іван Шовгенів
У шлюбі з	Михайло Теліга
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли на Вікісховищі

Оле́на Іва́нівна Телі́га (з дому Шовгеніва або Шовгенова; 8 [21] липня 1907(19070721) або 8 [21] липня 1906(19060721), Ільїнське, Московська губернія, Російська імперія — 21 лютого 1942 (?), Київ, Райхскомісаріат Україна) — українська поетеса, публіцистка, літературна критикеса, діячка ОУН.

Життєпис

З народження і до німецько-радянської війни

Народилась в Іллінському під Москвою в інтелігентній, українсько-білоруській родині: батько Іван Опанасович Шовгенів — відомий учений (викладав у Московському інженерному училищі), інженер-гідротехнік, мати — донька православного священика. Коли дівчинці було п'ять років, Шовгеніви переїхали до Петербурга.

У 1918 разом з родиною переїхала до Києва. Тут вона навчалася в Жіночій гімназії Олександри Дучинської; вивчала українську мову разом з російською, німецькою, французькою. Вивчала й такі дисципліни, як Закон Божий, російська граматика, історія, арифметика, географія, чистописання, малювання та креслення; проте на основі віднайдених оцінок юної Олени тих років, можна сказати, що вчилася посередньо. Зі згортанням приватної освіти та вказівкою, що, всі діти повинні навчатися в єдиних трудових звичайних школах, Олена потрапила до саме такої.

14 листопада 1920 її батько, професор Київського політехнічного інституту та директор Департаменту водних, шосейних і грунтових доріг Міністерства шляхів уряду УНР, разом з урядом був евакуйований на територію Польщі до міста Тарнів.

Олена залишилася в Києві і у зв'язку із закриттям та реорганізацією приватних навчальних закладів продовжила навчання в приватній школі. Навесні 1922 року матері Олени разом з донькою та сином Сергієм вдалося вибратися з радянської України до Тарнова (Польща), де вони зустрілися з батьком. З липня 1922 родина оселилася в Подєбрадах у Чехословаччині. Батько на той час був ректором Української господарської академії. Тут Олена ввійшла до середовища молодих українських поетів та інтелектуалів. У Чехії Олена отримала «матуру» — атестат.

У Подєбрадах Олена, разом із своїм майбутнім чоловіком Михайлом Телігою взяла участь у танцювальній групі Василя Авраменка в 1925—1927 рр. Приязнь перетворилася на любов і їх повінчав православний священик Євген Погорецький 1 серпня 1926 в євангелицькій церкві св. Миколи в Подєбрадах (Теліга: 208-9).

У 1923—1929 навчалася на історико-філологічному факультеті Українського високого педагогічного інституту імені М. Драгоманова в Празі. Тоді ж розпочала літературну діяльність, друкувалася переважно в «Літературно-науковому вістнику» (1922—1931), що в той час виходив у Львові під редагуванням Дмитра Донцова, та інших еміграційних виданнях. Саме в Чехії відбулося її становлення як поетеси, публіциста-літературознавця.

З вересня 1929 по 1939 проживала у Варшаві. У 1929 році у Варшаві померла її мати. Тоді ж настали злигодні та нестатки: іноді їй доводилося працювати з музичними номерами в нічних кабаре — і навіть манекенницею, але потім вдалося влаштуватися вчителькою початкових класів в українській школі. У Варшаві Олена продовжила активну мистецьку та громадську діяльність, стала постійним редактором та одним із чільних представників редагованого Дмитром Донцовим у Львові «Вістника» (1931—1939). Вона виступала з рефератами та поезіями під час літературних дискусій, академій та святкувань, що відбувалися в середовищі української еміграції.

У 1936 році якийсь час проживала в Заліщиках, коли у серпні відпочивала тут з чоловіком. Тоді ж вони з М. Телігою зустрічались з Д. Донцовим.

У 1937 році, виступаючи перед Українською Студентською громадою у Варшаві, Теліга висловила своє захоплення фашистськими рухами у Європі:

«Любити свою справу понад усе, дивитися на неї як на саме життя, віддаватися їй з радістю — цю велику правду зрозуміли добре нації, що ростуть і міцніють на наших очах,— Італія і Німеччина. «Сила через радість» — так зветься одна з розривкових юнацьких організацій нової Німеччини. Та власне „радісна сила“, яка джерелом б'є від неї, залишає незатерте враження на чужинцях.»

Протягом 1939—1941 перебувала в Кракові. Тут, у грудні 1939, Олена познайомилася з Олегом Ольжичем (Кандибою): тоді ж вступила в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), де активно працювала в Культурній референтурі Проводу ОУН, якою керував Олег Ольжич.

Тісно співпрацювала із краківською «Просвітою», в лютому 1940 очолила молодіжне Мистецьке товариство «Зарево». Секретарем був член Культурної референтури ОУН Олег Штуль.

Після появи ОУН (б) належала до ОУН (м).

Завжди ефектно вбрана й завжди приязна (хоча, за власною оцінкою, — не красуня), Олена була однією з найчарівніших жінок українського емігрантського середовища Польщі та Чехо-Словаччини 1920‑1940‑х років.

Повернення до Києва

Після початку радянсько-німецької війни в липні 1941 в складі похідних груп ОУН разом із чоловіком, Уласом Самчуком і кількома друзями нелегально перейшла кордон і переїхала до Львова, у вересні прибула до Рівного, а 22 жовтня 1941 року автомобілем через Святошин та Брест-Литовське шосе доїхала до окупованого німецькою армією Києва.

У Києві мешкала спочатку по вулиці Короленка, тепер Володимирська, неподалік від Св. Софії, згодом по вулиці Караванській.

У місті організувала Київське відділення Спілки українських письменників (розміщувалася по вулиці Трьохсвятительській, 23), відкрила пункт харчування для своїх соратників, співпрацювала з редакцією «Українського слова» Івана Рогача, що знаходилась на Бульварно-Кудрявській вулиці, 24. Видавала тижневик літератури і мистецтва «Літаври».

В останньому листі з Києва вона написала:

«…Ми йшли вчора ввечері коло засніженого університету, самі білі і замерзли так, що устами не можна було поворухнути, з холодного приміщення Спілки до холодного дому… Але за цим снігом і вітрами відчувається вже яскраве сонце і зелена весна».

У київський період серед найближчих співробітників О. Ольжича та О. Теліги були Іван Рогач, Орест і Анна Чемеринські, Іван Кошик, її чоловік — Михайло Теліга.

Арешт і загибель

Після арешту редакції «Українського слова» О. Теліга не брала до уваги постанови нацистської влади: ігнорувала вказівки гітлерівців зухвало і принципово. 7 лютого 1942 року почалися арешти. Друзі її попереджали, що гестапо готує засідку на вул. Трьохсвятительській, де розміщувалася Спілка; проте знала, на що йде, втікати не збиралася. У приватній розмові з М. Михалевичем уперто підкреслила: «Ще раз із Києва на еміграцію не поїду! Не можу…». Її заарештували разом з чоловіком, який назвався письменником аби бути з нею. У київському гестапо Олена Теліга перебувала у камері № 34. Тоді ж відбулася її зустріч із сестрою Лесі Українки, з якою вона обмовилася кількома фразами. На сірому гестапівському мурі залишила вона свій останній автограф: угорі намальовано тризуб і напис — «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга»^{[джерело?]}.

Місце та дата загибелі поетеси та її чоловіка невідомі, але оскільки у лютому відбувались масові розстріли у Бабиному Яру, то 21 лютого 1942 року прийнято вважати днем пам'яті української письменниці та її чоловіка.

Поетична творчість

Дерев'яний хрест у Бабиному Яру, встановлений на пам'ять розстріляних гестапо членів ОУН у Києві

Ювілейна монета України

• Поворот
• «Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом…»
• Літо
• «Я руці, що била, — не пробачу…»
• Вірність
• Без назви
• 1933—1939
• «Гострі очі розкриті в морок…»
• «Махнуть рукою! Розіллять вино!..»
• Напередодні
• «Усе — лише не це! Не ці спокійні дні…»
• Безсмертне
• Неповторне свято
• Чоловікові
• Вечірня пісня
• Мужчинам
• «Моя душа й по темнім трунку…»
• Життя
• Лист
• Сучасникам
• Засудженим
• Танґо
• Весняне
• Відповідь
• Подорожній
• Радість
• I. Чужа весна
• II. Сонний день
• III. Пломінний день
• «Не треба слів. Хай буде тільки діло…»
• «Ніч була розбурхана та тьмяна…»

Окремі видання:

Перші видання поетичних творів Олени Теліги окремими збірками вийшли друком на еміграції:

• «Душа на сторожі» (1946)
• «Прапори духа» (1947)
• «О. Теліга. Збірник» (1977)
• «Полум'яні вежі» (1977)

В незалежній Україні були видані:

• Теліга О. Вибрані твори / Упоряд. О. Зінкевич. — К.: Смолоскип, 2006. — 344 с.
• Теліга О. О краю мій…: Твори, документи, біографічний нарис. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1999. — 496 с.
• Теліга О. Листи. Спогади / Упоряд., вст. ст., прим. Н. Миронець. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2003. — 400 с.

Вшанування пам'яті

Пам'ятні місця

Відкриття пам'ятника Олені Телізі в Києві на обкладинці газети «Культура і життя»

• 21 лютого 1992 на символічному місці поховання Олени Теліги та її побратимів у Бабиному Яру членами ОУН та представниками патріотичної громадськості України вперше було поставлено Пам'ятний Хрест.
  • У ніч на 15 липня 2009 року було зруйновано пам'ятний хрест загиблим членам ОУН і розбито меморіальну дошку на честь учасників антифашистського підпілля ОУН.
• 28 вересня 2009 року знову було відкрито та освячено дерев'яний пам'ятний знак-хрест загиблим членам ОУН.
• З нагоди 110 річниці від дня народження Олени Теліги в Бабиному Яру було встановлено і освячено кам'яний хрест замість дерев'яного.
• 24 серпня 2006 року урочисто відкрито на її честь меморіальну дошку в Заліщиках на будинку колишньої вілли  «Вікторія», де вона відпочивала в серпні 1936 року.  
• 28 лютого 2009 року в Києві урочисто відкрито меморіальну дошку на будинку № 25/18  по вулиці  Л. Толстого, в якому проживала Олена Теліга перед розстрілом у лютому 1942 року.
• 31 серпня 2009 року відбулося урочисте відкриття пам'ятника Олені Телізі у місті Києві на території скверу «Поляна» по вулиці Політехнічній навпроти 12 корпусу КПІ. Пам'ятник створено скульптором Володимиром Івановичем Щуром в 2008 році за кошти викладачів та випускника КПІ 1992 року Д.Андрієвського.
• 25 лютого 2017 на території Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» у Києві відбулося відкриття пам'ятника Олені Телізі. Участь у заході взяли представники громадськості, молодь, чиновники та духовенство. Освятив пам'ятник патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Вартість пам'ятника близько 8 мільйонів гривень.

На честь Олени Теліги названо

• 1993 рік — іменем Олени Теліги названо вулицю в місті Києві (вулиця Олени Теліги), яка розташована неподалік Бабиного Яру, місця її смерті.
• Також названо вулиці на честь Олени Теліги у містах: Дніпро, Дрогобич, Житомир, Запоріжжя, Ковель, Конотоп, Львів, Рівне, Суми, Ужгород, Умань, Кропивницький. 
• 20 курінь УПЮ імені Олеги Теліги.
• Всеукраїнське жіноче товариство імені Олени Теліги.
• Міжнародна літературно-мистецька премія імені Олени Теліги (2000 рік).
• Україномовну видавничу організацію «Видавництво імені Олени Теліги» (1994).
• Спеціалізовану школу І — ІІІ ступенів з поглибленим вивченням англійської мови № 97 імені Олени Теліги міста Києва.
• Перший у світі Літературний музей Олени Теліги створений на території школи.
• 2007 рік — випущена Національним банком України ювілейна монета номіналом 2 гривні присвячена  Олені Іванівні Телізі.

Відеотека

• Документальний фільм «Приватний лист світові», присвячений 100-річчю від дня народження Олени Теліги (ТО документальних та художніх фільмів НТКУ, 2007). Режисер-постановник Ірина Шатохіна, автор сценарію Теодозія Зарівна, а у ролі поетеси — артистка Зінаїда Журавльова.

• 

  Дерев'яний хрест у пам'ять про членів ОУН, розстріляних у Бабиному Яру

• 

  Перший Пам'ятний Хрест, встановлений у 1992 році у Бабиному Яру

• 
• 

  Пам'ятник Олені Телізі у Києві на території КПІ

Див. також

• Мартиролог загиблих діячів ОУН та УПА
• Теліга Михайло Якович

Література

• Абліцов В. Г. Теліга Олена // Український Все-Світ. — Т. 1. — К. : КИТ, 2011. — С. 293—295.
• Донцов Д. Поетка вогняних меж. Олена Теліга. — Торонто, 1953.
• Ільєва Г. Таємниці кохання: До проблем любовної поезії україї еміграції. — Коломия : Вікл 1996.
• Каспрук лена Теліга і Заліщики // Свобода. — 2016. — № 56 (3094) (22 лип.). — С. 4.
• Качуровський Ігор (Мюнхен, Німеччина). Творчість Олени Теліги на тлі світової жіночої лірики // Самостійна України. — Ч. 4/466, жовтень — грудень 1997 . — С. 1–13.
• «Киів Шевченківський». — 1997. (серп.).
• Кот С. І. Теліга Олена // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 47. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• На сторожі цілості, щастя і могутності більшої родини — нації: атеріали наук. конф. (до 100-річчя О.Теліги). — К., 2006. — 188 с.
• І. Патриляк. Теліга Олена // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.703 ISBN 978-966-611-818-2
• Соя Б. Сильні духом: Олег Ольжич, Олена Теліга — поети і герої // Дивослово. —2005. — № 4. — С. 14–20.
• Празька літературна школа: Ліричні та епічні твори / Упорядування і передмова В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2008. — 280 с.
• Скорина Людмила. Література та літературознавство української діаспори. Курс лекцій. — Вид. 2-е, доп. — Черкаси : Брама-Україна. — 2005. — 384 с.
• Теліга Олена // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
• Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
• Фасоля А. Поетка вогненних меж // Дивослово. — 1996. — № 11. — С. 44–50.
• Червак Б. Олена Теліга: Життя і творчість. — К. : Вид-во ім. Олени Теліги, 1997.
• Череватенко Л. Вмерти в Києві // Україна. — 1989. — № 43. — С. 6–8.
• Череватенко Л. І злитись знову зі своїм народом… // Дніпро. — 1990. — № 1. — С. 58.
• Шпак В. Олена Теліга // Гроно нездоланних співців: Літ. портр. укр. письм. ХХ ст. / Упоряд. В. І. Кузьменко. — К., 1997. — С. 227—239.
• Жданович О. На зов Києва (Олена Теліга). — Вінніпег : Орг. українок Канади, 1947.
• Штуль-Жданович О. Ціною крови. — Нью-Йорк; К.; Торонто : Вид-во ім. Олени Теліги, 1997. — 592 с.
• Гр. Шевчук. Без металевих слів і без зідхань даремних // Арка. — Липень 1947. — Ч. 1. — С. 10-13.
• Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько: оповідання для дітей молодшого та середнього шкільного віку] / Анна Багряна. — Київ : Грані-Т, 2010. . — 96 с. — («Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-465-266-4.
• Olena Teliha // Ukraine a concide encyclopedia. 988—1988 / Edited by Halyna Petrenko [ S. l.: s. n.]. — P. 155. (англ.)
• Кулик Ж. Громадсько-політична та мистецька діяльність Олени Теліги (2014)

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Теліга Олена Іванівна

• Djvu-файли збірок Олени Теліги в бібліотеці Diasporiana
• Микола Жулинський, Олег Ольжич і Олена Теліга, Нариси про життя і творчість.
• Твори Олени Теліги
• Олена Теліга
• Олена Теліга в бібліотеці Ukrcenter
• Список членів ОУН які загинули в 1941—1943 роках від рук гестапо і поховані у Бабиному Яру
• Діячі ОУН та УПА загиблі в боротьбі з німцями