Теліга Олена Іванівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Оле́на Іва́нівна Телі́га
Олена Теліга
Олена Теліга
При народженні Оле́на Іва́нівна Шовгеніва
Дата народження 8 (21) липня 1906(1906-07-21)
Місце народження Ільїнське, Московська губернія, Flag of Russia.svg Російська імперія
Дата смерті 21.2.1942 (день пам'яті, дата загибелі невідома)
Місце смерті Київ, Райхскомісаріат Україна
Громадянство Flag of the Ukranian State.svg УНР
Мова творів українська мова
Рід діяльності поетеса, літературний критик
Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Оле́на Іва́нівна Телі́га (з дому Шовгенова або Шовгеніва; 8 (21) липня 1906(19060721), Ільїнське, Московська губернія, Російська імперія — 21 лютого 1942 (?), Київ, Райхскомісаріат Україна) — українська поетеса, публіцист, літературний критик, діячка ОУН.

Життєпис

З народження і до німецько-радянської війни

Теліга Олена.jpg
Олена Теліга, 1920-ті роки
Теліга.JPG

Народилась в Іллінському під Москвою в інтелігентній, українсько-білоруській родині: батько Іван Опанасович Шовгенів — відомий учений (викладав у Московському інженерному училищі[1]), інженер-гідротехнік, мати — донька православного священика. Коли дівчинці було п'ять років, Шовгеніви переїхали до Петербурга.

У 1918 разом з родиною переїхала до Києва. Тут вона навчається в Жіночій гімназії Олександри Дучинської; вивчає українську мову поряд з російською, німецькою, французькою. Вивчає і такі дисципліни, як Закон Божий, російська граматика, історія, арифметика, географія, чистописання, малювання та креслення; проте на основі віднайдених оцінок юної Олени тих років, можна сказати, що вчилася посередньо. Зі згортанням приватної освіти та вказівкою, що, всі діти повинні навчатися в єдиних трудових звичайних школах, Олена потрапляє до саме такої.

14 листопада 1920 батько, професор Київського політехнічного інституту та директор Департаменту водних, шосейних і грунтових доріг Міністерства шляхів уряду УНР, разом з урядом був евакуйований на територію Польщі до міста Тарнів.[2]

Олена залишається в Києві і у зв'язку із закриттям та реорганізацією приватних навчальних закладів продовжує навчання у приватній школі. Навесні 1922 року матері Олени разом з донькою та сином Сергієм вдається вибратися з радянської України до Тарнова (Польща), де вони зустрічаються з батьком. З липня 1922 родина оселяється в Подєбрадах у Чехословаччині. Батько на той час був ректором Української господарської академії. Тут Олена входить до середовища молодих українських поетів та інтелектуалів. В Чехії Олена отримує «матуру» — атестат.

В Подєбрадах Олена, разом із своїм майбутнім чоловіком Михайлом Телігою брала участь у танцювальній групі Василя Авраменка в 1925—1927 рр. Приязнь перетворилася на любов і їх повінчав православний священик Євген Погорецький 1 серпня 1926 в євангелицькій церкві св. Миколи в Подєбрадах (Теліга: 208-9).

У 1923—1929 навчається на історико-філологічному факультеті Українського високого педагогічного інституту імені М. Драгоманова в Празі. В цей період розпочинає літературну діяльність, друкується пепеважно в «Літературно-науковому вістнику» (1922—1931), що в той час виходив у Львові під редагуванням Дмитра Донцова, та інших еміграційних виданнях.[2] Саме в Чехії відбувається її становлення як поетки, публіциста-літературознавця.

З вересня 1929 по 1939 проживала у Варшаві. В 1929 у Варшаві померла її мати. Тоді ж настали злигодні та нестатки: іноді їй доводилося працювати з музичними номерами в нічних кабаре — і навіть манекенницею, але потім вдалося влаштуватися вчителькою початкових класів в українській школі. У Варшаві Олена продовжує активну мистецьку та громадську діяльність, стає постійним редактором та одним із чільних представників редагованого Дмиторм Донцовим у Львові «Вістника» (1931—1939). Вона виступає з рефератами та поезіями під час літературних дискусій, академій та святкувань, що відбувалися в середовищі української еміграції.[2]

У 1936 якийсь час проживала в Заліщиках[3]).

У 1937 році, виступаючи перед Українською Студентською громадою у Варшаві, Теліга висловлює своє захоплення фашистськими рухами у Європі:

«Любити свою справу понад усе, дивитися на неї як на саме життя, віддаватися їй з радістю — цю велику правду зрозуміли добре нації, що ростуть і міцніють на наших очах,— Італія і Німеччина. «Сила через радість» — так зветься одна з розривкових юнацьких організацій нової Німеччини. Та власне „радісна сила“, яка джерелом б'є від неї, залишає незатерте враження на чужинцях.»[4]

Протягом 1939—1941 перебувала в Кракові. Тут, у грудні 1939, Олена познайомилася з Олегом Ольжичем (Кандибою): тоді ж вступила в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), де активно працювала у Культурній референтурі Проводу ОУН, якою керував Олег Ольжич.

Тісно співпрацювала із краківською «Просвітою», в лютому 1940 очолила молодіжне Мистецьке товариство «Зарево». Секретарем був член Культурної референтури ОУН Олег Штуль.[2]

Після появи ОУН (б) належала до ОУН (м).

Завжди ефектно вбрана й завжди приязна (хоча, за власною оцінкою, — не красуня), Олена була однією з найчарівніших жінок українського емігрантського середовища Польщі та Чехо-Словаччини 1920‑1940‑х років.[5]

Повернення до Києва

Після початку радянсько-німецької війни в липні 1941 в складі похідних груп ОУН разом із чоловіком, Уласом Самчуком і кількома друзями нелегально перейшла кордон і переїхала до Львова, у вересні прибула до Рівного[2], а 22 жовтня 1941 року автомобілем через Святошин та Брест-Литовське шосе доїхала до окупованого німецькою армією Києва.

В Києві мешкала спочатку по вулиці Короленка, тепер Володимирська, неподалік від Св. Софії, згодом по вулиці Караванській.[2]

У місті організувала Київське відділення Спілки українських письменників (розміщувалася по вулиці Трьохсвятительській 23), відкрила пункт харчування для своїх соратників, співпрацювала з редакцією «Українського слова» Івана Рогача, що знаходилась на Бульварно-Кудрявській вулиці, 24. Видавала тижневик літератури і мистецтва «Літаври».

В останньому листі з міста Києва вона написала:

«…Ми йшли вчора ввечері коло засніженого університету, самі білі і замерзли так, що устами не можна було поворухнути, з холодного приміщення Спілки до холодного дому… Але за цим снігом і вітрами відчувається вже яскраве сонце і зелена весна».

У київський період серед найближчих співробітників О. Ольжича та О. Теліги були Іван Рогач, Орест і Анна Чемеринські, Іван Кошик, її чоловік — Михайло Теліга.

Арешт і загибель

Після арешту редакції «Українського слова» О. Теліга не брала до уваги постанов нацистської влади: ігнорувала вказівки гітлерівців зухвало і принципово. 7 лютого 1942 року почалися арешти. Друзі її попереджали, що гестапо готує засідку на вул. Трьохсвятительській, де розміщувалася Спілка; проте знала, на що йде, втікати не збиралася. У приватній розмові з М. Михалевичем уперто підкреслила: «Ще раз із Києва на еміграцію не поїду! Не можу…». Її заарештували разом з чоловіком, який назвався письменником аби бути з нею. У київському гестапо Олена Теліга перебувала у камері № 34. Тоді ж відбулася її зустріч із сестрою Лесі Українки, з якою вона обмовилася кількома фразами. На сірому гестапівському мурі залишила вона свій останній автограф: угорі намальовано тризуб і напис — «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга»[Джерело?].

Місце та дата загибелі поетеси та її чоловіка невідомі, але оскільки у лютому відбувались масові розстріли у Бабиному Яру, то 21 лютого 1942 року прийнято вважати днем пам'яті української письменниці та її чоловіка[6].

Поетична творчість

Дерев'яний хрест у Бабиному Яру, встановлений на пам'ять розстріляних гестапо членів ОУН у Києві
Ювілейна монета України
  • Поворот
  • «Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом…»
  • Літо
  • «Я руці, що била, — не пробачу…»
  • Вірність
  • Без назви
  • 1933—1939
  • «Гострі очі розкриті в морок…»
  • «Махнуть рукою! Розіллять вино!..»
  • Напередодні
  • «Усе — лише не це! Не ці спокійні дні…»
  • Безсмертне
  • Неповторне свято
  • Чоловікові
  • Вечірня пісня
  • Мужчинам
  • «Моя душа й по темнім трунку…»
  • Життя
  • Лист
  • Сучасникам
  • Засудженим
  • Танґо
  • Весняне
  • Відповідь
  • Подорожній
  • Радість
  • I. Чужа весна
  • II. Сонний день
  • III. Пломінний день
  • «Не треба слів. Хай буде тільки діло…»
  • «Ніч була розбурхана та тьмяна…»
Окремі видання:

Перші видання поетичних творів Олени Теліги окремими збірками вийшли друком на еміграції:[2][7]

  • «Душа на сторожі» (1946)
  • «Прапори духа» (1947)
  • «О. Теліга. Збірник» (1977)
  • «Полум'яні вежі» (1977)

В незалежній Україні були видані:

  • Теліга О. Вибрані твори / Упоряд. О. Зінкевич. — К.: Смолоскип, 2006. — 344 с.
  • Теліга О. О краю мій…: Твори, документи, біографічний нарис. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1999. — 496 с.
  • Теліга О. Листи. Спогади / Упоряд., вст. ст., прим. Н. Миронець. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2003. — 400 с.

Вшанування Пам'яті

Див. також

Виноски

  1. Миронець Н. Олена Теліга. - К., 2008. - С.5.
  2. а б в г д е ж и Сергій Кот. Олена Теліга // Українське слово — Літаври. — липень-серпень 2016. — № 7-8. — С. 4.
  3. а б Безгубенко О., Бойко В., Коропецька У., Мизак Н., Мельничук Б., Олійник В. Заліщики // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 2 : Г — Л. — С. 144. — ISBN 978-966-457-228-3.
  4. http://sd.org.ua/news.php?id=19579 Олена Теліга. Сила через радість. Відчит виголошений в Українській Студентській Громаді в Варшаві 15 червня 1937. Блог Олександра Білецького. 4 березня 2011 р. р.
  5. Наталя Левченко (11.02.2008). Олена Теліга: А за мною, молодою, ходять хлопці чередою. Література. Сучасна українська література. Всеохопний літературний портал. 
  6. Ананченко Т. Тож де й коли народилась Олена Теліга, або дещо про легенди і факти / Т. Ананченко // Слово Просвіти. — 2005. — 16 листопада. — С. 19-20.
  7. Djvu-файли збірок Олени Теліги на сайті Diasporiana
  8. У КПІ відкрили пам'ятник Олені Телізі
  9. Каспрук В. Олена Теліга і Заліщики… — С. 4.

Література

  • Абліцов В. Г. Теліга Олена // Український Все-Світ. — Т. 1. — К. : КИТ, 2011. — С. 293—295.
  • Донцов Д. Поетка вогняних меж. Олена Теліга. — Торонто, 1953.
  • Ільєва Г. Таємниці кохання: До проблем любовної поезії української еміграції. — Коломия : Вік, 1996.
  • Каспрук В. Олена Теліга і Заліщики // Свобода. — 2016. — № 56 (3094) (22 лип.). — С. 4.
  • Качуровський Ігор (Мюнхен, Німеччина). Творчість Олени Теліги на тлі світової жіночої лірики // Самостійна України. — Ч. 4/466, жовтень — грудень 1997 . — С. 1–13.
  • «Киів Шевченківський». — 1997. (серп.).
  • На сторожі цілості, щастя і могутності більшої родини — нації: Матеріали наук. конф. (до 100-річчя О.Теліги). — К., 2006. — 188 с.
  • Соя Б. Сильні духом: Олег Ольжич, Олена Теліга — поети і герої // Дивослово. —2005. — № 4. — С. 14–20.
  • Празька літературна школа: Ліричні та епічні твори / Упорядування і передмова В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2008. — 280 с.
  • Скорина Людмила. Література та літературознавство української діаспори. Курс лекцій. — Вид. 2-е, доп. — Черкаси : Брама-Україна. — 2005. — 384 с.
  • Теліга Олена // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Фасоля А. Поетка вогненних меж // Дивослово. — 1996. — № 11. — С. 44–50.
  • Червак Б. Олена Теліга: Життя і творчість. — К. : Вид-во ім. Олени Теліги, 1997.
  • Череватенко Л. Вмерти в Києві // Україна. — 1989. — № 43. — С. 6–8.
  • Череватенко Л. І злитись знову зі своїм народом… // Дніпро. — 1990. — № 1. — С. 58.
  • Шпак В. Олена Теліга // Гроно нездоланних співців: Літ. портр. укр. письм. ХХ ст. / Упоряд. В. І. Кузьменко. — К., 1997. — С. 227—239.
  • Жданович О. На зов Києва (Олена Теліга). — Вінніпег : Орг. українок Канади, 1947.
  • Штуль-Жданович О. Ціною крови. — Нью-Йорк; К.; Торонто : Вид-во ім. Олени Теліги, 1997. — 592 с.
  • Гр. Шевчук. Без металевих слів і без зідхань даремних // Арка. — Липень 1947. — Ч. 1. — С. 10-13.
  • Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько: оповідання для дітей молодшого та середнього шкільного віку] / Анна Багряна. — Київ : Грані-Т, 2010. . — 96 с. — («Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-465-266-4.
  • Olena Teliha // Ukraine a concide encyclopedia. 988—1988 / Edited by Halyna Petrenko [ S. l.: s. n.]. — P. 155. (англ.)

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Теліга Олена Іванівна