Теліга Олена Іванівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Оле́на Іва́нівна Телі́га
Олена Теліга
Олена Теліга
При народженні Оле́на Іва́нівна Шовгеніва
Дата народження 8 (21) липня 1906(1906-07-21)
Місце народження Ільїнське, Московська губернія, Flag of Russia.svg Російська імперія
Дата смерті 22 лютого 1942(1942-02-22) (35 років)
Місце смерті Київ, Райхскомісаріат Україна
Громадянство Flag of the Ukranian State.svg УНР
Мова творів українська мова
Рід діяльності поетеса, літературний критик

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Оле́на Іва́нівна Телі́га (з дому Шовгенова або Шовгеніва; 8 (21) липня 1906(19060721), Ільїнське, Московська губернія, Російська імперія — 22 лютого 1942, Київ, Райхскомісаріат Україна) — українська поетеса, публіцист, літературний критик, діячка ОУН.

Життєпис

Теліга Олена.jpg
Олена Теліга, 1920-ті роки
Теліга.JPG

Народилась в Іллінському під Москвою в інтелігентній, українсько-білоруській родині: батько Іван Опанасович Шовгенів — знаний фахівець, гідротехнік-практик, мати — донька православного священика. Коли дівчинці було п'ять років, Шовгенови переїхали до Петербурга.

3 1918 року родина мешкає в Києві. У Києві Олена навчається в Жіночій гімназії Олександри Дучинської; вивчає українську мову поряд з російською, німецькою, французькою. Вивчає і такі дисципліни, як Закон Божий, російська граматика, історія, арифметика, географія, чистопис, малювання та креслення; проте на основі віднайдених оцінок юної Олени тих років, можна сказати, що вчилася посередньо. Зі згортанням приватної освіти та вказівкою, що, всі діти повинні навчатися в єдиних трудових звичайних школах, Олена потрапляє до саме такої.

Батько, урядовець УНР, разом зі старшим сином у 1920 році опинилися в еміграції в Чехословаччині.

Навесні 1922 року матері Олени разом з донькою та сином Сергієм вдається вибратися з радянської України спочатку в Польщу, а в липні 1922 року оселитися в Подєбрадах у Чехословаччині, де на той час ректором Української господарської академії був її чоловік. Саме в Чехії Олена спочатку отримує «матуру» — атестат, а потім закінчує історико-філологічне відділення Українського педінституту в Празі. Тут вона знайомиться зі своїм вірним другом Михайлом Телігою, одружується з ним — з ним згодом і піде на розстріл. Саме в Чехії відбувається її становлення як поетки, публіциста-літературознавця.

До вибуху Другої світової війни Олена Теліга проживала у Галичині (зокрема, у 1936 році — в Заліщиках[1]) та Польщі (ще з 1929 року, коли у Варшаві померла її мати). Тоді ж настали злигодні та нестатки: іноді їй доводилося працювати з музичними номерами в нічних кабаре — і навіть манекенницею, але потім вдалося влаштуватися вчителькою початкових класів.

У 1937 році, виступаючи перед Українською Студентською громадою у Варшаві, Теліга висловлює своє захоплення фашистськими рухами у Європі:

«Любити свою справу понад усе, дивитися на неї як на саме життя, віддаватися їй з радістю — цю велику правду зрозуміли добре нації, що ростуть і міцніють на наших очах,— Італія і Німеччина. «Сила через радість» — так зветься одна з розривкових юнацьких організацій нової Німеччини. Та власне „радісна сила“, яка джерелом б'є від неї, залишає незатерте враження на чужинцях.»[2]

Проте тяжіння до Києва жило в її душі постійно: «трагічний» Київ чекав її — і вона не сподіваючися, що на неї чатує небезпека, вирушила разом із Уласом Самчуком і кількома друзями до міста юності.

У грудні 1939 року в Кракові Олена Теліга познайомилася з Олегом Ольжичем (Кандибою): тоді ж вступила в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), де тісно співпрацювала з ним у культурно-освітній референтурі. Після появи ОУН (б) належала до ОУН (м).

Повернення до Києва

22 жовтня 1941 р. автомобілем через Святошин та Брест-Литовське шосе доїхала до Києва, зокрема, проїжджала поблизу КПІ. У місті організовує Спілку українських письменників, відкриває пункт харчування для своїх соратників, співпрацює з редакцією «Українського слова» Івана Рогача, що знаходилась на Бульварно-Кудрявській вулиці, видає тижневик літератури і мистецтва «Літаври».

В останньому листі з міста Києва вона напише:

«…Ми йшли вчора ввечері коло засніженого університету, самі білі і замерзли так, що устами не можна було поворухнути, з холодного приміщення Спілки до холодного дому… Але за цим снігом і вітрами відчувається вже яскраве сонце і зелена весна».

Зі слів очевидців дізнаємося, що жила О. Теліга в Києві «в якомусь провулку, в старому двоповерховому будинку, її помешкання було на першому поверсі. Вікна з усіх кімнат виходили на подвір'я. Господинею була похилого віку бабуся… На двох стінах — суцільні картини, портрети й ікони. Дуже багато словників — українських, російських, чеських…»

У київський період серед найближчих співробітників О. Ольжича та О. Теліги були Іван Рогач, Орест і Анна Чемеринські, Іван Кошик, Михайло Теліга.

Арешт і загибель

Після арешту редакції «Українського слова» О. Теліга не брала до уваги постанов нацистської влади: ігнорувала вказівки гітлерівців зухвало і принципово. 7 лютого 1942 р. почалися арешти. Друзі її попереджали, що ґестапо готує засідку на вул. Трьохсвятительській, де розміщувалася Спілка; проте знала, на що йде, втікати не збиралася. У приватній розмові з М. Михалевичем уперто підкреслила: «Ще раз із Києва на еміграцію не поїду! Не можу…»

Це був її свідомий вибір, це був її шлях, який вона гідно пройшла до останнього подиху. Олена пішла на стовідсоткову загибель, з нею пішов і її Михайло. Під час арешту він назвався письменником, щоб бути разом з нею.

В київському ґестапо Олена Теліга перебувала у камері № 34. Тоді ж відбулася її зустріч із сестрою Лесі Українки, з якою вона обмовилася кількома фразами. На сірому ґестапівському мурі залишила вона свій останній автограф: угорі намальовано тризуб і напис — «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».

За даними істориків, 22 лютого 1942 р. українську письменницю-патріотку було розстріляно в Бабиному Яру разом із чоловіком та соратниками.

Поетична творчість

Дерев'яний хрест у Бабиному Яру, встановлений на пам'ять розстріляних Ґестапо членів ОУН у Києві
Ювілейна монета України
  • Поворот
  • «Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом…»
  • Літо
  • «Я руці, що била, — не пробачу…»
  • Вірність
  • Без назви
  • 1933—1939
  • «Гострі очі розкриті в морок…»
  • «Махнуть рукою! Розіллять вино!..»
  • Напередодні
  • «Усе — лише не це! Не ці спокійні дні…»
  • Безсмертне
  • Неповторне свято
  • Чоловікові
  • Вечірня пісня
  • Мужчинам
  • «Моя душа й по темнім трунку…»
  • Життя
  • Лист
  • Сучасникам
  • Засудженим
  • Танґо
  • Весняне
  • Відповідь
  • Подорожній
  • Радість
  • I. Чужа весна
  • II. Сонний день
  • III. Пломінний день
  • «Не треба слів. Хай буде тільки діло…»
  • «Ніч була розбурхана та тьмяна…»
Окремі видання:
  • Теліга О. Вибрані твори / Упоряд. О. Зінкевич. — К.: Смолоскип, 2006. — 344 с.
  • Теліга О. О краю мій…: Твори, документи, біографічний нарис. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 1999. — 496 с.
  • Теліга О. Листи. Спогади / Упоряд., вст. ст., прим. Н. Миронець. — К.: Вид-во ім. Олени Теліги, 2003. — 400 с.

Вшанування Пам'яті

Пам'ятник Олені Телізі у Києві

Див. також

Виноски

  1. ↑ а б Безгубенко О., Бойко В., Коропецька У., Мизак Н., мельничук Б., Олійник В. Заліщики // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 2 : Г — Л. — С. 144. — ISBN 978-966-457-228-3.
  2. ↑ http://sd.org.ua/news.php?id=19579 Олена Теліга. Сила через радість. Відчит виголошений в Українській Студентській Громаді в Варшаві 15 червня 1937 р.
  3. ↑ У КПІ відкрили пам'ятник Олені Телізі
  4. ↑ Каспрук В. Олена Теліга і Заліщики… — С. 4.

Література

  • Абліцов В. Г. Теліга Олена // Український Все-Світ. — Т. 1. — К. : КИТ, 2011. — С. 293—295.
  • Донцов Д. Поетка вогняних меж. Олена Теліга. — Торонто, 1953.
  • Ільєва Г. Таємниці кохання: До проблем любовної поезії української еміграції. — Коломия : Вік, 1996.
  • Каспрук В. Олена Теліга і Заліщики // Свобода. — 2016. — № 56 (3094) (22 лип.). — С. 4.
  • Качуровський Ігор (Мюнхен, Німеччина). Творчість Олени Теліги на тлі світової жіночої лірики // Самостійна України. — Ч. 4/466, жовтень — грудень 1997 . — С. 1–13.
  • «Киів Шевченківський». — 1997. (серп.).
  • На сторожі цілості, щастя і могутності більшої родини — нації: Матеріали наук. конф. (до 100-річчя О.Теліги). — К., 2006. — 188 с.
  • Соя Б. Сильні духом: Олег Ольжич, Олена Теліга — поети і герої // Дивослово. —2005. — № 4. — С. 14–20.
  • Празька літературна школа: Ліричні та епічні твори / Упорядування і передмова В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2008. — 280 с.
  • Скорина Людмила. Література та літературознавство української діаспори. Курс лекцій. — Вид. 2-е, доп. — Черкаси : Брама-Україна. — 2005. — 384 с.
  • Теліга Олена // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Фасоля А. Поетка вогненних меж // Дивослово. — 1996. — № 11. — С. 44–50.
  • Червак Б. Олена Теліга: Життя і творчість. — К. : Вид-во ім. Олени Теліги, 1997.
  • Череватенко Л. Вмерти в Києві // Україна. — 1989. — № 43. — С. 6–8.
  • Череватенко Л. І злитись знову зі своїм народом… // Дніпро. — 1990. — № 1. — С. 58.
  • Шпак В. Олена Теліга // Гроно нездоланних співців: Літ. портр. укр. письм. ХХ ст. / Упоряд. В. І. Кузьменко. — К., 1997. — С. 227—239.
  • Жданович О. На зов Києва (Олена Теліга). — Вінніпег : Орг. українок Канади, 1947.
  • Штуль-Жданович О. Ціною крови. — Нью-Йорк; К.; Торонто : Вид-во ім. Олени Теліги, 1997. — 592 с.
  • Гр. Шевчук. Без металевих слів і без зідхань даремних // Арка. — Липень 1947. — Ч. 1. — С. 10-13.
  • Дитинство Олени описане в книзі оповідань для дітей «Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько»[1]
  • Olena Teliha // Ukraine a concide encyclopedia. 988—1988 / Edited by Halyna Petrenko [ S. l.: s. n.]. — P. 155. (англ.)

Посилання

Вікіцитати містять висловлювання, автором яких є: Теліга Олена Іванівна

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Теліга Олена Іванівна

Rodovid.org
У Родоводі є генеалогічне дерево цієї людини
Жертви
Злочинці
Пам'ятники
В літературі та музиці
Автори творів
  1. ↑ Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько: оповідання для дітей молодшого та середнього шкільного віку / Анна Багряна. — Київ : Грані-Т, 2010. . — 96 с. — («Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-465-266-4.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Теліга_Олена_Іванівна&oldid=18744606