Грицай Віктор Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Віктор Грицай
IГрицай.jpg
При народженні Віктор Олексійович Грицай
Народження 20 вересня 1939(1939-09-20)
Суми
Смерть 30 березня 1979(1979-03-30) (39 років)
  Одеса
  • злоякісна пухлина
  • Національність українець
    Громадянство Україна Україна
    Жанр графіка, живопис (портрет, міський пейзаж, символічна композиція)
    Навчання Одеське художнє училище
    Діяльність художник
    Напрямок монументалізм,
    Твори графіка, живопис

    Віктор Олексійович Грицай (нар. 20 вересня 1939 Суми  — пом. 30 березня 1979 Одеса) — український художник-монументаліст школи Михайла Бойчука, «шістдесятник». Працював у Сумах та Одесі. Син ветерана Зимової війни.

    Життєпис[ред. | ред. код]

    Батько Віктора 1939 примусово мобілізований до сталінського війська, брав участь в інтервенції до Фінляндії, у тому ж році ліквідований фінськими військами. Мати  — Віннікова Ганна Трофимівна (19071992)  — кухар.

    Дитинство Віктора пройшло в сумському «совгоспі», де його матір жила у колишніх конюшнях графині Розенквіст. Саме в той час почав малювати. Навчався у художньому гуртку, після в Сумах займався у художній студії художника Банчевського.

    У студії навчалась художниця Олена Вережбицька, якось до неї приїхала її двоюрідна сестра Раїса із міста Шахти (Кубань), яка у майбутньому стала дружиною Віктора.

    Навчання[ред. | ред. код]

    1957  — вступає до Одеського ДХУ імені Грекова на відділ живопису. Навчається на відмінно (в експозиції училища є студентська робота Грицая «Портрет натурщика»).

    У цей період навчання часто відволікається на поїздки до міста Шахти на побачення з нареченою Раїсою. Через ці прогули виключений із училища. Але через позитивну характеристику переводиться до РСФСР, де закінчує навчання у Ростовському художньому училищі.

    Робота[ред. | ред. код]

    1961  — одружується на Раїсі. 12 травня 1962 народжується донька Світлана. Після закінчення училища 1962 родина переїхала до Сум, де Віктор протягом двох років працює науковим співробітником у Сумському художньому музеї імені Никанора Онацького. Разом з Андрусенком Г.Б. створюють «путівник по музею».

    1964  — вступає на навчання у Національнe академі. образотворчого мистецтва і архітектури у Києві.

    Після закінчення відома художниця Тетяна Яблонська запрошує Грицая до експериментально-монументальної майстерні, де він став старостою групи. Тоді його сокурсниками і друзями були: Валентин Куц, Віктор Романщак, Володимир Вуколов.

    Студенти засвоювали нову техніки: фреска, темпера на левкасі, копіювали майстрів Північного Відродження.

    1970  — захищає диплом на відмінно з відзнакою художньої ради. Це був монументальний ескіз завдожвки 98 метрів на тему «від первісності до сучасності» для Будинку Науки та Знань у Києві.

    Після закінчення повертається до рідних Сум, де працює над замовленнями художнього фонду. Виконує монументальну фреску для кінотеатру в місті Недригайлів, чеканку для центрального гастроному в Сумах разом з художником Аркадієм Пушкарем. За ескізами Грицая тчуть гобелени, випікають вироби на фарфоровому заводі.

    1976  — призначений головним художником сумських художніх майстерень художнього фонду.

    На одній із національних виставок його роботу «Вчитель» придбав Конотопський музей.

    У Недригайлові виконує фреску, яку згодом начальство наказало замалювати. З цього приводу він пише лист другу Віктору Романщаку:

    Ти вже знаєш, що я виконав одну, можна сказати, крупну роботу в Недригайлові і я вважаю, що доволі непогано, зрозуміло, що багато ще мало б бути допрацьоване, але сумському начальству вона стала недовподоби, і вони зафарбували все, як у Києві говорять, переграв на українській тематиці, для мене це стало великим ударом по моєму престижу і моральному відношенні

    1978  — родина Грицая переїздить до Одеси. На його думку, саме у цьому місті вирувало творче життя і саме тут він міг розкритися творчо. Але у січні 1979 у нього була виявлена саркома і, буквально за три місяці, 30 березня 1979, він помирає.

    Похований на Таїровському цвинтарі в Одесі.

    Вже після смерті художника стараннями його родини були організовані виставки у Києві, Одесі, Сумах.

    У Сумському краєзнавчому музеї є робота "Єва", що була у збірці Миколи Данька. Цю роботу подарував музею канадський громадський діяч, уродженець Сум Василь Коломацький[1].

    Колеги про Грицая[ред. | ред. код]

    Сумський скульптор Олег Прокопчук добре пам'ятає Віктора Грицая і зізнається, що саме завдяки йому він – випускник Строганівського училища – з російської Москви повернувся до України:

    Художник Віктор Грицай має своє яскраве, самобутнє обличчя, його відрізняє особливе почуття композиції і кольору. Він був справжнім «шістдесятником», йому належать перші кроки відродження знаменитої школи Михайла Бойчука – школи українського монументалізму, яка була широко відомою в 20-х роках».

    Родина[ред. | ред. код]

    Онука Валерія Нікітіна, художниця.

    Світлини[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    Посилання[ред. | ред. код]