Грицай Віктор Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Віктор Грицай
IГрицай.jpg
При народженні Віктор Олексійович Грицай
Народження 20 вересня 1939(1939-09-20)
Суми
Смерть 30 березня 1979(1979-03-30) (39 років)
  Одеса
  • злоякісна пухлина
    • Національність українець
    Громадянство Україна Україна
    Жанр графіка, живопис (портрет, міський пейзаж, символічна композиція)
    Навчання Одеське художнє училище
    Діяльність художник
    Напрямок монументалізм,
    Твори графіка, живопис
    У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Грицай.

    Віктор Олексійович Грицай (нар. 20 вересня 1939 Суми  — пом. 30 березня 1979 Одеса) — український художник-монументаліст школи Михайла Бойчука, «шістдесятник». Працював у Сумах та Одесі. Син ветерана Зимової війни.

    Життєпис[ред. | ред. код]

    Батько Віктора 1939 примусово мобілізований до сталінського війська, брав участь в інтервенції до Фінляндії, у тому ж році ліквідований фінськими військами. Мати  — Віннікова Ганна Трофимівна (1907 – 1992)  — кухар.

    Дитинство Віктора пройшло в сумському «совгоспі», де його матір жила у колишніх конюшнях графині Розенквіст. Саме в той час почав малювати. Навчався у художньому гуртку, після в Сумах займався у художній студії художника Банчевського.

    У студії навчалась художниця Олена Вережбицька, якось до неї приїхала її двоюрідна сестра Раїса із міста Шахти (Кубань), яка у майбутньому стала дружиною Віктора.

    Навчання[ред. | ред. код]

    1957  — вступає до Одеського ДХУ імені Грекова на відділ живопису. Навчається на відмінно (в експозиції училища є студентська робота Грицая «Портрет натурщика»).

    У цей період навчання часто відволікається на поїздки до міста Шахти на побачення з нареченою Раїсою. Через ці прогули виключений із училища. Але через позитивну характеристику переводиться до РСФСР, де закінчує навчання у Ростовському художньому училищі.

    Робота[ред. | ред. код]

    1961  — одружується на Раїсі. 12 травня 1962 народжується донька Світлана. Після закінчення училища 1962 родина переїхала до Сум, де Віктор протягом двох років працює науковим співробітником у Сумському художньому музеї імені Никанора Онацького. Разом з Андрусенком Г.Б. створюють «путівник по музею».

    1964  — вступає на навчання у Національнe академі. образотворчого мистецтва і архітектури у Києві.

    Після закінчення відома художниця Тетяна Яблонська запрошує Грицая до експериментально-монументальної майстерні, де він став старостою групи. Тоді його сокурсниками і друзями були: Валентин Куц, Віктор Романщак, Володимир Вуколов.

    Студенти засвоювали нову техніки: фреска, темпера на левкасі, копіювали майстрів Північного Відродження.

    1970  — захищає диплом на відмінно з відзнакою художньої ради. Це був монументальний ескіз завдожвки 98 метрів на тему «від первісності до сучасності» для Будинку Науки та Знань у Києві.

    Після закінчення повертається до рідних Сум, де працює над замовленнями художнього фонду. Виконує монументальну фреску для кінотеатру в місті Недригайлів, чеканку для центрального гастроному в Сумах разом з художником Аркадієм Пушкарем. За ескізами Грицая тчуть гобелени, випікають вироби на фарфоровому заводі.

    1976  — призначений головним художником сумських художніх майстерень художнього фонду.

    На одній із національних виставок його роботу «Вчитель» придбав Конотопський музей.

    У Недригайлові виконує фреску, яку згодом начальство наказало замалювати. З цього приводу він пише лист другу Віктору Романщаку:

    Ти вже знаєш, що я виконав одну, можна сказати, крупну роботу в Недригайлові і я вважаю, що доволі непогано, зрозуміло, що багато ще мало б бути допрацьоване, але сумському начальству вона стала недовподоби, і вони зафарбували все, як у Києві говорять, переграв на українській тематиці, для мене це стало великим ударом по моєму престижу і моральному відношенні

    1978  — родина Грицая переїздить до Одеси. На його думку, саме у цьому місті вирувало творче життя і саме тут він міг розкритися творчо. Але у січні 1979 у нього була виявлена саркома і, буквально за три місяці, 30 березня 1979, він помирає.

    Похований на Таїровському цвинтарі в Одесі.

    Вже після смерті художника стараннями його родини були організовані виставки у Києві, Одесі, Сумах.

    У Сумському краєзнавчому музеї є робота "Єва", що була у збірці Миколи Данька. Цю роботу подарував музею канадський громадський діяч, уродженець Сум Василь Коломацький[1].

    Колеги про Грицая[ред. | ред. код]

    Сумський скульптор Олег Прокопчук добре пам'ятає Віктора Грицая і зізнається, що саме завдяки йому він – випускник Строганівського училища – з російської Москви повернувся до України:

    Художник Віктор Грицай має своє яскраве, самобутнє обличчя, його відрізняє особливе почуття композиції і кольору. Він був справжнім «шістдесятником», йому належать перші кроки відродження знаменитої школи Михайла Бойчука – школи українського монументалізму, яка була широко відомою в 20-х роках».

    Родина[ред. | ред. код]

    Онука Валерія Нікітіна, художниця.

    Світлини[ред. | ред. код]

    • Фрагемент фрески у селищі Недригайлів, яку потім знищило керівництво

    • Фрагемент фрески у Недригайліві, знищеної комуністичним керівництвом

    • Фрагемнт фрески у селищі Недригайлів, поспіль знищеної комуністичним керівництвом

    • Фрагмент знищеної недригайлівської фрески

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. ↑ Музеї Сумщини поповнилися колекцією старовини від Василя Коломацького

    Посилання[ред. | ред. код]

    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Грицай_Віктор_Олексійович&oldid=23399833