Яблонська Тетяна Нилівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тетяна Нилівна Яблонська
Яблонська Т.jpg
Народження 11 (24) лютого 1917(1917-02-24)
Смоленськ, Російська імперія
Смерть 17 червня 2005(2005-06-17) (88 років)
  Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Національність українка
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
СРСР СРСР
Україна Україна
Жанр жанровий живопис, пейзаж
Навчання Київський художній інститут
Діяльність художниця, викладачка університету
Вчитель Кричевський Федір Григорович
Відомі учні Меркулов Валентин Миколайович, Шевченко Віктор Фокійович, Боня Григорій Васильович, Гребенник Віталій Сергійович, Ельберт Віктор Давидович, Скорубський Павло Антонович, Бароянц Михайло Сергійович, Вовк Олександр Іванович, Крилова Ольга Іллівна, Кулик Іван Онисимович і Кривенко Михайло Ілліч
Працівник Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Член Спілка художників СРСР
Нагороди
Герой України (орден Держави) — 2001
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Почесна відзнака Президента України
Орден Трудового Червоного Прапора — 1951 Орден Дружби народів  — 1977
Премії Сталінська премія — 1950Сталінська премія — 1951Державна премія СРСР — 1979Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1998
Звання Народний художник України — 1960Народний художник СРСР — 1982
Автограф Яблонська Тетяна Нилівна автограф.png

CMNS: Яблонська Тетяна Нилівна у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Тетя́на Ни́лівна Ябло́нська (11 (24) лютого 1917(19170224), Смоленськ, Російська імперія — 17 червня 2005, Київ, Україна) — українська художниця-живописниця, професорка (1967 рік), академікиня Академії мистецтв СРСР (1975), Народна художниця СРСР (1982), дійсна членкиня (академік) Академії мистецтв України (1997—2005), лауреатка Державних премій СРСР (1949, 1951, 1979) та Національної премії України імені Тараса Шевченка (1998), Героїня України (2001).[1] Депутатка Верховної Ради УРСР 3—4-го скликань.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася 24 лютого 1917 року в родині викладачів у Смоленську, Російська імперія. Мати викладала французьку, батько — словесність, також був художником-графіком. Тетяна з сестрою Оленою та братом Дмитром вчилися малюванню в родині, щороку влаштовувався домашній художній конкурс[2].

У 1928 родина переїхала в Одесу, у 1930 році — у Кам'янець-Подільський, де Тетяна в 1933 закінчила сім класів неповної середньої школи № 5. Після невдалої спроби емігрувати з СРСР[3] переїжджають до Луганська[2]. Звідти Тетяна їде до Києва, де вступає до Київського художнього технікуму. Після ліквідації тезнікуму, у 1935—1941 навчалася на факультеті живопису Київського державного художнього інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), в майстерні професора Федора Кричевського. Інститут закінчила за фахом «художник-живописець». Під час німецько-радянської війни перебувала у евакуації в Саратовській області РРФСР, де працювала у колгоспі, була робітницею одного із саратовських підприємств.

В шлюбі з Сергієм Отрощенком народила доньок Ольгу та Олену (в шлюбі Бейсембінова). В шлюбі з Арменом Атаяном народила доньку Гаяне. Всі три доньки Тетяни Яблонської стали українськими художницями.

Пам'ятник Тетяні Яблонській у Седневі
Надгробок Тетяни Яблонської на Байковому кладовищі в Києві

Діяльність[ред. | ред. код]

У 1944—1952 Тетяна Яблонська — викладачка рисунку, живопису та композиції, доцентка Київського державного художнього інституту. Членкиня Спілки радянських художників України з 1944. У 1949 обрана заступницею голови правління Спілки радянських художників України. Членкиня КПРС з 1952 року.

Влітку 1948, як викладачка інституту, повезла на практику своїх студентів у село Летаву Чемеровецького району Кам'янець-Подільської області, що здивував усю країну врожаями зернових та буряка і був відзначений нагородами. У цьому повоєнному селі з 765 працездатних 717 були жінками. Яблонська зробила в Летаві чимало замальовок, з яких у 1949 році написала чотириметрову картину «Хліб»[ru]. Тетяна Яблонська завжди з вдячністю листувалися з летавчанками, у 1970 організувала персональну виставку у Кам'янець-Подільську, а у 1973 спеціально приїжджала до Летави на зустріч із селянками.

У 1965—1966 — головна спеціалістка сектору інтер'єру Київського зонального науково-дослідного інституту експериментального проектування (КиївЗНДІЕП).

У 1966—1967 — викладачка, у 1967—1973 — професорка, у 1966—1968 — завідувачка кафедри композиції, керівниця майстерні монументального живопису Київського державного художнього інституту.

У 1956—1962 — членкиня правління Спілки художників України, з 1963 — членкиня правління Спілки художників СРСР.[4]

У 1960-х цікавилася народним мистецтвом, їздила по селах, особисто познайомилася з Марією Примаченко.

Слава і офіційне визнання не позначилися на творчій натурі Яблонської. Численні державні нагороди, депутатство у Верховній Раді УРСР, участь у керівних органах творчих спілок України та СРСР не затьмарили найбільшого щастя — творчості.

У післявоєнні роки Яблонська належала до нечисленної групи друзів, які не боялися відвідувати свого вчителя Федора Кричевського в Ірпені.[2]

Понад те, Яблонська мала сміливість іти всупереч лінії партії. В 1968 році на з'їзді художників України вона різко розкритикувала «опіку» мистецтва партійними органами. Після з'їзду її картину «Життя триває» зняли з виставки «за ідеологічно невірний підхід», а саму Яблонську чекала жорстка розмова з секретарем ЦК з пропаганди А. Д. Скабою. Після відвертих погроз Яблонську зняли з усіх посад. Через кілька місяців «за розрив з творчою інтелігенцією» зняли і самого Скабу, а Яблонську відновили в колишньому статусі[5].

Практично весь тираж альбому Яблонської в народному стилі з віршами Івана Драча був знищений «за націоналізм»[5].

У 1995 році мисткиня представила серію робіт «Вікна».

У 1999 році, внаслідок інфаркту, у Яблонської відмовила права рука, і вона навчилася малювати лівою. Відмовилась від олійних фарб, перейшла на пастелі. Картини, створені після хвороби, жартома приписувала до "творчого періоду «постінфарктизму»". Кілька робіт цього періоду віддала для благодійної виставки-продажу для допомоги відділенню дитячої онкології клініки «Охматдит»[6].

Померла 17 червня 2005 у Києві, похована на Центральній алеї Байкового кладовища.

Творчу діяльність Яблонська починала в руслі соціалістичного реалізму, переважно в сюжетних композиціях. Розробляла теми активного руху, праці, спорту. Чимало робіт, проте, сповнені ліризмом: в темах материнства, тонкий психологізмом портретів, автопортретів. Яблонська розвивала й змінювала свою художню манеру усе своє довге й плідне творче життя. Зокрема, багато її творів імпресіоністські (наскільки це було можливо у межах офіційно затвердженого соцреалізму).
Велику популярність і офіційне визнання здобула тематична картина «Хліб» (1949).

Відомі твори:

  • «Перед стартом» (1944)
  • «Автопортрет» (1944)
  • «Хліб» (1949)
  • «Весна» (1950)
  • «У парку» (1950)
  • «Ранок» (1954)
  • «Над Дніпром» (1954)
  • «На будові» (1957)
  • «Наречена» (1966)
  • «Колиска» (1968)
  • «Життя йде» (1971)
  • «Вечір. Стара Флоренція» (1973)
  • «Італійський краєвид» (1977)
  • «Венеція. Гранд Канал» (1977)
  • «Стара яблуня» (1986)
  • «Липовий мед» (1993)
Меморіальна дошка на честь Тетяни Яблонської у Києві на будинку № 14 (провулок Івана Мар'яненка), де вона жила і творила

У 1960-х Яблонська звернулася до джерел народного мистецтва, шукаючи в мистецьких традиціях ритміки форм і кольорів. Це дало її мистецтву нову формотворчу живучість, зокрема в таких творах:

У багатьох творах вона наблизилася до руху нового українського мистецтва — бойчукізму, що прагнув гармонійно поєднати традиції з модернітичними напрямами сучасності.

Членкиня-кореспондентка Академії мистецтв СРСР1953 року), дійсна членкиня Академії мистецтв СРСР1975 року), учасниця міжнародних виставок радянського мистецтва. Дійсна членкиня (академік) Академії мистецтв України (1997 — 2005)

Картина «Хліб» зберігається в Третьяковській галереї (Москва) як зразковий твір «соціалістичного реалізму».

Яблонська зобразила стару хату Чендеїв.[7]

Відзнаки[8][ред. | ред. код]

Пам'ять[ред. | ред. код]

  • У 2006 на честь Тетяни Яблонської названа одна з вулиць Києва у Солом'янському районі.
Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Пам'ятник [[Яблонська Тетяна Нилівна|Тетяні Яблонській] у Седневі]

Видання[ред. | ред. код]

  • "Т.Н.Яблонская" (Москва, 1959).
  • "Т. Н.Яблонська. Каталог" (Київ, 1960).
  • "Татьяна Ниловна Яблонская. Альбом репродукций" (Київ, 1960).
  • "Т.Яблонская" (Москва, 1968)
  • "Т.Я.Яблонская. Жизнь. Альбом" (Москва, 1973).
  • "Татьяна Яблонская. (Мастера советского искусства)" (Москва, 1980).
  • "Тетяна Нилівна Яблонська. Каталог" (Київ, 1987).
  • "Татьяна Яблонская. Каталог" (Москва, 1989).
  • "Тетяна Яблонська. Альбом" (Київ, 1991).
  • "Тетяна Яблонська. Каталог" (Київ, 1997).
  • "Тетяна Яблонська в колекції Запорізького художнього музею" (Київ, 2016)[14]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ОБЛИЧЧЯ УКРАЇНИ. ТЕТЯНА ЯБЛОНСЬКА — ХУДОЖНИК
  2. а б в Шевелєва, Мар'яна (24 лютого 2020). Тетяна Яблонська: я намагалася передати захоплення від самого буття та передати правду життя. Український інтерес (укр.). Процитовано 14 квітня 2020. 
  3. Гаяне Атаян, українська художниця, донька Тетяни Яблонської. www.ukrinform.ua (укр.). Процитовано 14 квітня 2020. 
  4. Герої України. Яблонська Тетяна Нилівна. Архів оригіналу за 28 лютого 2015. Процитовано 7 березня 2015. 
  5. а б Ігор Шаров, Анатолій Толстоухов. Художники України: 100 видатних імен. — К.: АртЕк, 2007. — C. 469. ISBN 966-505-134-2
  6. а б Керівництво Печерської РДА та Міністерства культури урочисто відкрили меморіальну дошку народній художниці України Тетяні Яблонській. 
  7. Яблонська автор картини на якій намальована стара хата Чендеїв
  8. Герої України. Яблонська тетяна Нилівна. 
  9. Новини. Чернігівська районна ЦБС. 
  10. Пам'ятник Тетяні Яблонській. Чернігівщина туристична. 
  11. Бородай Василь Захарович (Портрет Т.Н. Яблонської). 
  12. Мемориальная доска Татьяне Яблонской. 
  13. Марка «Тетяна Яблонська. Льон. 1977»/2017. 
  14. Интересная книга за 5 минут: «Татьяна Яблонская в коллекции Запорожского художественного музея». 

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]