Яблонська Тетяна Нилівна

Зовнішні зображення
	Пам'ятник Тетяні Яблонській у Седневі

Тетяна Нилівна Яблонська
Народження	11 (24) лютого 1917; Смоленськ, Російська імперія
Смерть	17 червня 2005 (88 років)
	Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Національність	українка
Країна	Російська імперія→; СРСР→; Україна
Жанр	жанровий живопис, пейзаж
Навчання	Київський художній інститут
Діяльність	художниця, викладачка університету
Вчитель	Кричевський Федір Григорович
Відомі учні	Меркулов Валентин Миколайович
Працівник	Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Член	Спілка художників СРСР
Премії
Звання
Автограф
	Яблонська Тетяна Нилівна у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Яблонська.

Тетя́на Ни́лівна Ябло́нська (11 (24) лютого 1917(19170224), Смоленськ, Російська імперія — 17 червня 2005, Київ, Україна) — українська художниця-живописець, професор (1967 рік), академік Академії мистецтв СРСР (1975), Народний художник СРСР (1982), дійсний член (академік) Академії мистецтв України (1997—2005), лауреатка Державних премій СРСР (1945, 1951, 1979) та Національної премії України імені Тараса Шевченка (1998), Герой України (2001).^[1] Депутат Верховної Ради УРСР 3—4-го скликань.

Життєпис[ред. | ред. код]

Пам'ятник в Седневі

Надгробок Тетяни Яблонської на Байковому кладовищі в Києві

Народилася 24 лютого 1917 року в родині викладачів у Смоленську, Російська імперія.

Мати була викладачкою французької, батько — художником, графіком і викладачем словесності. Батьки вчили малюванню трьох своїх дітей, щороку батько влаштовував домашній художній конкурс^[2].

У 1928 родина Яблонських переїхала в Одесу (Україна), у 1930 році — у Кам'янець-Подільський, де Тетяна в 1933 закінчила сім класів неповної середньої школи № 5. Батько майбутньої художниці всіми силами намагався емігрувати.^[3]Після невдалої спроби залишити СРСР родина переїхала до Луганська^[2]. Звідти Тетяна поїхала до Києва, де вступила до Київського художнього технікуму. Після його ліквідації, у 1935—1941 навчалася на факультеті живопису Київського державного художнього інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), в майстерні професора Федора Кричевського. Інститут закінчила за фахом «художник-живописець». Під час німецько-радянської війни перебувала у евакуації в Саратовській області РРФСР, де працювала у колгоспі, була робітницею одного із саратовських підприємств.

У 1944—1952 — викладачка рисунку, живопису та композиції, доцент Київського державного художнього інституту. Член Спілки радянських художників України з 1944. У 1949 обрана заступником голови правління Спілки радянських художників України. Член КПРС з 1952 року.

Влітку 1948, як викладачка інституту, повезла на практику своїх студентів у село Летаву Чемеровецького району Кам'янець-Подільської області. Вибір був не випадковим — колгосп ім. Леніна в Летаві у 1947 здивував усю країну неймовірними врожаями зернових та буряка. Успіх колгоспу ще більше здавався вагомим, якщо врахувати, що у повоєнному селі серед 765 працездатних було 717 жінок. Досягнення летавчан були щедро відзначені державою. Тетяна зробила чимало замальовок у Летаві, з яких у 1949 році написала чотириметрову картину «Хліб»^[ru]. Т. Яблонська завжди з вдячністю листувалися з летавчанами, у 1970 організувала персональну виставку у Кам'янець-Подільську, а у 1973 спеціально приїжджала до Летави на зустріч із селянами.

У 1965—1966 — головна спеціалістка сектору інтер'єру Київського зонального науково-дослідного інституту експериментального проектування (КиївЗНДІЕП).

У 1966—1967 — викладачка, у 1967—1973 — професорка, у 1966—1968 — завідувачка кафедри композиції, керівниця майстерні монументального живопису Київського державного художнього інституту.

У 1956—1962 — член правління Спілки художників України, з 1963 — член правління Спілки художників СРСР.^[4]

У 1960-х цікавилася народним мистецтвом, їздила по селах і була особисто знайома з Марією Примаченко.

Слава і офіційне визнання так і не позначилися на творчій натурі Т. Яблонської. Численні державні нагороди, депутатство у Верховній Раді УРСР, участь у керівних органах творчих спілок України та СРСР не змогли затьмарити найбільшого щастя — творчості. У післявоєнні роки Яблонська належала до нечисленної групи друзів, які не боялися відвідувати свого вчителя Федора Кричевського в Ірпені.^[2] Більше того, у Яблонської вистачало сміливості йти всупереч лінії партії, коли вона відчувала свою правоту. В 1968 році на з'їзді художників України вона виступила з різкою критикою «опіки» мистецтва з боку партійних органів. Після з'їзду її картину «Життя триває» зняли з виставки «за ідеологічно невірний підхід», а на саму художницю чекала жорстка розмова з тодішнім секретарем ЦК з пропаганди А. Д. Скабою. Після відвертих погроз, Яблонську зняли з усіх посад. Правда, через кілька місяців «за розрив з творчою інтелігенцією» зняли і самого Скабу, а Т. Яблонську відновили в колишньому статусі^[5].

Також практично весь тираж її альбому в народному стилі з віршами Івана Драча був знищений «за націоналізм»^[6].

Померла 17 червня 2005 у Києві, похована на Центральній алеї Байкового кладовища.

Родина[ред. | ред. код]

Cестра Яблонська Олена Нилівна та брат Яблонський Дмитро Нилович.

Атаян Армен Аршакович — чоловік, батько Гаяне Атаян.

Гаяне Атаян — українська художниця, донька Тетяни Яблонської.

Відзнаки[ред. | ред. код]

Двічі лауреат Сталінської премії (1950,1951).
У листопаді 1979 нагороджена Державною премією СРСР в галузі мистецтва — за картину «Льон».
Лауреат Премії імені Тараса Шевченка, 1998 за серію живописних робіт 1993—1997 років
Орден Держави — звання «Герой України», 2001. За самовіддане служіння Україні на ниві образотворчого мистецтва, визначні творчі здобутки і заслуги

Творчість[ред. | ред. код]

Поштова марка, 1967: картина «Хліб»^[ru], 1949

Велику популярність й офіційне визнання здобула її тематична картина «Хліб» (1949).


Ювілейна монета НБУ номіналом 2 грн., присвячена Тетяні Яблонській

Свою творчу діяльність починала як послідовниця соціалістичного реалізму, переважно в сюжетних композиціях. Її приваблювали теми активного руху, праці, спорту. Але чимало робіт сповнені ліризмом, особливо присвячених материнству, тонким психологізмом у портретах, автопортретах. Стилістично манера письма Т. Яблонської зазнавала змін за весь період її довгого й плідного творчого життя, зокрема, у багатьох творах відчувається її захоплення імпресіонізмом (наскільки це було можливо у межах офіційно затвердженого соцреалізму).

Відомі твори:

«У парку»
«Перед стартом» (1944)
«Автопортрет» (1944)
«Хліб» (1949)
«Весна» (1950)
«У парку» (1950)
«Ранок» (1954)

«Над Дніпром» (1954)
«На будові» (1957)
«Наречена» (1966)
«Колиска» (1968)
«Життя йде» (1971)

«Вечір. Стара Флоренція» (1973)
«Італійський краєвид» (1977)
«Венеція. Гранд Канал» (1977)
«Стара яблуня» (1986)
«Липовий мед» (1993)

Меморіальна дошка на честь Тетяни Яблонської у Києві на будинку № 14 (провулок Івана Мар'яненка), де вона жила і творила

У 1960-х звернулася до джерел народного мистецтва, шукаючи в мистецьких традиціях ритміки форм і кольорів. Це дало її мистецтву нову формотворчу живучість, зокрема в таких творах:

«На ярмарку в Солотвині» (1960)
«Весілля» (1963)
«Разом з батьком» (1962)
«Травень» (1965)
«Літо» (1967) та ін.

У багатьох творах вона наблизилася до руху нового українського мистецтва — бойчукістів, які прагнули до гармонійного поєднання традицій з модерністичними напрямами сучасності.

Член-кореспондент Академії мистецтв СРСР (з 1953 року), дійсний член Академії мистецтв СРСР (з 1975 року), учасниця міжнародних виставок радянського мистецтва. Дійсний член (академік) Академії мистецтв України (1997 — 2005)

Картина «Хліб» зберігається в Третьяковській галереї (Москва) як зразковий твір «соціалістичного реалізму».

Яблонська — автор картини, на якій намальована стара хата Чендеїв.^[7]