Гродзинський Михайло Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Михайло Дмитрович Гродзинський
Народився 11 липня 1957(1957-07-11)
Київ
Помер 21 липня 2022(2022-07-21) (65 років)
Країна СРСР СРСР
Україна Україна
Діяльність дослідник
Alma mater Київський університет
Галузь ландшафтознавство, геоекологія
Заклад Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор географічних наук
Нагороди

Миха́йло Дми́трович Гродзи́нський (11 липня 1957 — 21 липня 2022)[1] — український географ-ландшафтознавець, доктор географічних наук, професор географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри фізичної географії та геоекології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор географічних наук. Член-кореспондент Національної академії наук України, академік Академії наук вищої освіти України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, Відмінник освіти України, президент Української асоціації ландшафтної екології, член Президії Вченої ради Українського географічного товариства.

Біографія[ред. | ред. код]

Докладніше: Ґродзінські

Народився 11 липня 1957 року в місті Києві. Закінчив 1979 року географічний факультет Київського університету.

З 1995 року професор, завідувач кафедри фізичної географії та геоекології географічного факультету Київського університету. Кандидатська дисертація «Геосистеми західної частини Рівнинного Криму, їх динаміка та стійкість до зрошувальних меліорацій» захищена у 1983 році. Докторська дисертація «Стійкість геосистем до антропогенних навантажень» захищена у 1994 році.

Основна педагогічна діяльність — викладання дисциплін, пов'язаних із ландшафтною екологією, геоекологічними проблемами сталого розвитку. Викладав у провідних університетах України, США, Англії, Південної Кореї.

Могила Дмитра та Михайла Гродзинських, Байкове кладовище

Член Національного комітету України Програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера», член Президії та Вченої ради Українського географічного товариства. Голова Української асоціації ландшафтних екологів (IALE-Ukraine). Призначався експертом від України в Міжнародну Комісію із захисту річки Дунай (ICPDR), у проектах Програми Розвитку ООН, представляв уряд України на нараді Ради Європи з Ландшафтної конвенції.

Раптово помер через 10 днів після 65-го дня народження, 21 липня 2022 року[2]. Похований на Байковому кладовищі разом із батьком (ділянка № 33).

Родина[ред. | ред. код]

Син академіка НАН України, біолога Дмитра Гродзинського.[3] Чоловік науковиці, кандидата географічних наук Ольги Гродзинської. Племінник доктора біологічних наук, професора Андрія Гродзинського.

Нагороди і відзнаки[ред. | ред. код]

Наукова та викладацька діяльність відзначена Премією Ярослава Мудрого в галузі науки і техніки Академії наук вищої школи України, премією імені Тараса Шевченка Київського університету, дипломами зарубіжних наукових організацій, зокрема Кембриджського університету. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2015) Відмінник освіти України.

Наукові праці[ред. | ред. код]

Сфера наукових досліджень: ландшафтна екологія, територіальні структури ландшафту, математичні методи оцінки стійкості ландшафтів та прогнозування їх змін, сприйняття ландшафту людиною, планування екомереж. Автор близько 200 наукових праць, 12 монографій, 6 підручників та навчальних посібників. Основні праці:

  • Основи ландшафтної екології. — К., 1993.
  • Стійкість геосистем до антропогенних навантажень. — К., 1995.
  • (рос.) Концепция, методы и критерии создания экосети Украины. — К., 2004.
  • Пізнання ландшафту: місце і простір. В 2-х томах. — К., 2005.
  • Ніші ландшафтів України у просторі кліматичних факторів. — К., 2008

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Гродзинський М. Д., Некролог-біографія на сайті НАНУ, 26.07.2022/
  2. Пішов із життя Михайло Гродзинський, Сайт географічного факультету КНУ, 22.07.2022
  3. «Династія природознавців Гродзинських» Газета «[[Демократична Україна (газета)|Демократична Україна]]", 2006. Архів оригіналу за 13 січня 2017. Процитовано 2 червня 2012.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]