Гіпполіт (Евріпід)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гіпполіт
Ἱππόλυτος
Hippolytus Sir Lawrence Alma Tadema.jpg
Смерть Гіпполіта (1860)
Картина Лоуренса Альма-Тадема
Жанр трагедія
Автор Евріпід
Мова давньогрецька
Переклад Андрій Содомора

Гіпполіт (дав.-гр. Ἱππόλυτος) — трагедія давньогрецького драматурга Евріпіда.

Дійові особи[ред.ред. код]

Сюжет[ред.ред. код]

У древніх Афінах правив цар Тесей. Як у Геракла, у нього було два батька - земний, цар Егей, і небесний, бог Посейдон. Головний свій подвиг він здійснив на острові Криті: вбив в лабіринті жахливого Мінотавра і звільнив Афіни від данини йому. Помічницею йому була критська царівна Аріадна: вона дала йому нитку, дотримуючись якої він вийшов з лабіринту. Аріадну він обіцяв узяти в дружини, але її зажадав для себе бог Діоніс, і за це Тесея зненавиділа богиня любові Афродіта.

Другою дружиною Тесея була войовниця-амазонка; вона загинула в бою, а Тесеєві залишила сина Іпполіта. Син амазонки, він не вважався законним і виховувався не в Афінах, а в сусідньому місті Трезені. Амазонки не бажали знати чоловіків - Іполит не бажав знати жінок. Він називав себе служителем незайманої богині-мисливиці Артеміди, посвяченим у підземні таїнства, про які розповів людям співак Орфей: людина має бути чистий, і тоді за труною він знайде блаженство. І за це його теж зненавиділа богиня любові Афродіта.

Третьою дружиною Тесея була Федра, теж з Криту, молодша сестра Аріадни. Тесей взяв її за дружину, щоб мати законних дітей-спадкоємців. І тут починається помста Афродіти. Федра побачила свого пасинка Іполита і закохалася в нього смертної любов'ю. Спочатку вона долала свою пристрасть: Іполита не було поруч, він був у Трезені. Але сталося так, що Тесей убив повсталих на нього родичів і повинен був на рік піти у вигнання; разом з Федра він переїхав в той же Трезен. Тут любов мачухи до пасинку спалахнула знову; Федра збожеволіла від неї, захворіла, злягла, і ніхто не міг зрозуміти, що з царицею. Тесей поїхав до оракула, в його відсутність і сталася трагедія.

Власне, Евріпід написав про це дві трагедії. Перша не збереглася. У ній Федра сама відкривалася в любові Іполита, Іполит в жаху відкидав її, і тоді Федра обмовляли на Іполита повернувся Тесеєві: нібито це пасинок закохався в неї і хотів її збезчестити. Іполит гинув, але правда відкривалася, і тільки тоді Федра вирішувалася покінчити з собою. Саме ця розповідь найкраще запам'ятав потомство. Але афінянам він не сподобався: дуже безсоромною і злий виявлялася тут Федра. Тоді Евріпід склав про Іполиті друге трагедію - і вона перед нами.

Починається трагедія монологом Афродіти: боги карають зверхників, і вона покарає зверхника Іполита, які нехтують любов'ю. Ось він, Іполит, з піснею на честь дівочої Артеміди на вустах: він радісний і не знає, що сьогодні ж на нього обрушиться кара. Афродіта зникає, Іполит виходить з вінком у руках і присвячує його Артеміді - «чистою від чистого». «Чому ти не чтішь і Афродіту?» - Запитує його старий раб. «ЧТУ, але здалеку: нічні боги мені не по серцю», - відповідає Іполит.Він іде, а раб молиться за нього Афродіті: «Прости його юнацьку гордовитість: на те ви, боги, і мудрі, щоб прощати». Але Афродіта не пробачить.

Входить хор трезенської жінок: до них дійшов слух, що цариця Федра хвора і марить. Чому? Гнів богів, зла ревнощі, погана звістка? Назустріч їм виносять Федру, метання на ложі, з нею стара годувальниця. Федра марить: «У гори б на полювання! на квітковий Артемідін луг! на прибережне кінське змагань »- все це Іпполітова місця. Годувальниця умовляє: «Прокинься, відкрийся, пожалій якщо не себе, то дітей: якщо помреш - не вони будуть царювати, а Іполит».Федра здригається: «Не називай цього імені!» Слово за слово: «причина хвороби - любов», «причина любові - Іполит»;

«Порятунок один - смерть». Годувальниця виступає проти: «Любов - всесвітній закон; противитися любові - безплідна гординя, а від будь-якої хвороби є ліки». Федра розуміє це слово буквально: може бути, годувальниця знає яке-небудь цілюще зілля? Годувальниця йде; хор співає: «О, та мине мене Ерот!»

З-за сцени - шум: Федра чує голоси годувальниці і Іполита. Ні, мова була не про зілля, мова була про кохання Іполита: годувальниця все йому відкрила - і даремно.

Ось вони виходять на сцену, він в обуренні, вона благає про одне: «Тільки ні слова нікому, адже ти поклявся!» - «Мова моя клявся, душа моя ні при чому», - відповідає Іполит. Він вимовляє жорстоке викриття жінок: «Ой, коли б можна було без жінок продовжувати свій рід! Чоловік витрачається на весілля, чоловік бере свояків, дурна дружина тяжка, розумна дружина небезпечна, - я дотримаю клятву мовчання, але я проклинаю вас! »Він відходить, Федра в розпачі таврує годувальницю:« Прокляття тобі! смертю я хотіла врятуватися від безчестя; тепер бачу, що і смертю від нього не врятуватися. Залишилося одне, останній засіб », - і вона йде, не називаючи його. Це засіб - збудувати на Іполита провину перед батьком. Хор співає: «Жахливий цей світ! бігти б з нього, бігти б! »

З-за сцени - плач: Федра в петлі, Федра померла! На сцені - тривога: є Тесей, він з жахом від несподіваного лиха. Палац розорюється, над тілом Федри починається загальний плач, Але чому вона покінчила з собою? В руці у неї - писальні дощечки;

Тесей читає їх, і жах його - ще більше. Виявляється, це Іполит, злочинний пасинок, зазіхнув на її ложе, і вона, не в силах знести безчестя, наклала на себе руки. «Отче Посейдон! Вигукує Тесей.- Ти колись обіцяв мені виконати три моїх бажання, - це остання з них: покарай Іполита, нехай не переживе він цього дня! »

З'являється Іполит, він теж вражений виглядом мертвої Федри, але ще більше - докорами, які обрушує на нього батько. «О, чому нам не дано розпізнавати брехню по звуку! Кричить Тесей. - Сини - брехлива батьків, а онуки - синів; скоро на землі не вистачить місця злочинцям. »Брехня - твоя святість, брехня - твоя чистота, і ось - твоя облічітельніца. Геть з моїх очей - іди в вигнання! «-« Боги і люди знають - я завжди був чистий, ось тобі моя клятва, а про інші виправданнях я мовчу, - відповідає Іполит. Ні хіть мене не штовхала до Федрі-мачухи, ні марнославство - до Федрі-цариці. Бачу я: неправа зі справи вийшла чистою, а чистого і справді не врятувала. Страти мене, якщо хочеш ». «Ні, смерть була б тобі милістю - іди в вигнання!» - «Прости, Артеміда, прости, Трезен, вибачте, Афіни! не було у вас людини чистіше серцем, ніж я ». Іполит йде; хор співає: «Доля мінлива, життя страшна, не дай же мені бог знати жорстокі світові закони!»

Прокляття збувається: прибіг. Іполит на колісниці виїхав з Трезен стежкою між скель і берегом моря. «Не хочу я жити злочинцем, - закликав він богам, - а хочу лише, щоб батько мій дізнався, що він не правий, а я правий, живий чи мертвий». Тут море заревло, скинувся вал вище горизонту, з валу встало чудовисько, як морський бик; коні шарахнулись і понесли, колісницю вдарило об скелі, юнака поволокли по камінню. Вмираючого несуть назад до палацу. «Я батько йому, і я сором їм, - каже Тесей, - нехай же він не чекає від мене ні співчуття, ні радості».

І тут над сценою є Артеміда, богиня Іполита. «Він правий, ти не правий, - каже вона. - Не права була і Федра, але нею рухала зла Афродіта. Плач, царю, що ділю з тобою твою скорботу ». На ношах вносять Іполита, він стогне і благає добити його; за чиї гріхи він розплачується? Артеміда нахиляється над ним з висоти:

«Це гнів Афродіти, це вона згубила Федру, а Федра Іполита, а Іполит залишає невтішним Тесея: три жертви, одна найнещасніші інший. О, як шкода, що боги не сплачуються за долю людей!Буде горі і Афродіті - у неї теж є улюбленець мисливець Адоніс, і так він падає від моєї, Артемідіной, стріли. А тобі, Іполит, буде в Трезені вічна пам'ять, і кожна дівчина перед заміжжям буде приносити тобі в жертву пасмо Воло. Іполит вмирає, простивши батька;

хор закінчує трагедію словами: «Будуть литися потоками сльози про нього - / Якщо чоловіка великого рок поруйнував - / Його смерть незабутня навіки!»

Український переклад[ред.ред. код]

Українською мовою трагедію переклав Андрій Содомора:

Посилання[ред.ред. код]