Гірчиця польова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Гірчиця польова
Herik 17-10-2005 13.59.40.JPG
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Рослини (Plantae)
Клада: Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада: Покритонасінні (Angiosperms)
Клада: Суперастериди (Superasterids)
Клада: Розиди (Rosids)
Порядок: Капустоцвіті (Brassicales)
Родина: Капустяні (Brassicaceae)
Рід: Гірчиця (рослина) (Sinapis)
Вид:
Гірчиця польова (S. arvensis)
Біноміальна назва
Sinapis arvensis

Гірчиця польова[1] (Sinapis arvensis) — вид трав'янистих рослин родини капустяні (Brassicaceae), поширений у Північній Африці та в Євразії, широко натуралізований. Етимологія: лат. arvum — «поле», лат. ensis — прикметник суфікс для іменників: місце походження або місце проживання[2].

Опис[ред. | ред. код]

Це однорічна трава (5)20–100(210) см заввишки. Стебла прямі, щетинисті, верхня частина стебла гілляста. Листя, чергові, найнижчі черешкові, верхні безчерешкові, пластини яскраво-зелені, грубі, найнижчі — великі, зубчасто-лопатеві, верхні — ланцетні, з зубчастим краєм; пластини базального листя (3)4–18(25) см × 15–50(70) мм; стеблові листки значно менші.

Суцвіття — китиця, що складається з жовтих чи блідо-жовтих, радіально симетричних квітів прибл. 1.5 см упоперек. Суцвіття подовжується на стадії плодоношення. Пелюстків 4, зворотнояйцеподібні, (0.8)0.9–1.2(1.7) см × (3)4–6(7.5) мм. Чашолистків 4, жовті або зелені, вузько-довгасті, (4.5)5–6(7) × 1–1.8 мм. Тичинок 6, з них 4 довгі та 2 короткі. Плодоніжки (2)3–7 мм. Стручок щетинистий, лінійний, (1.5)2–4.5(5.7) см × (1.5)2.5–3.5(4) мм завдовжки, закінчується дзьобом 1–2 см довжини, в середньому 4–8-насінний. Насіння темно-червоне або коричневе або чорне, гладке, кулясте, 1–2 мм в діаметрі. 2n = 18.

Поширення[ред. | ред. код]

Точний рідний діапазон неясний. Північна Африка: Алжир, Єгипет, Лівія, Марокко, Туніс; Азія: Кувейт, Оман, Катар, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати, Вірменія, Азербайджан, Грузія, Російська Федерація, Синьцзян — Китай, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Афганістан, Іран, Ірак, Ізраїль, Йорданія, Ліван, Сирія, Пакистан; Європа: уся територія крім Ісландії. Натуралізований: Ґренландія, Сен-П'єр і Мікелон, Канада, США (високоінвазивний у Каліфорнії), ПАР, Зімбабве, Хонсю — Японія, Австралія, Нова Зеландія, Бразилія, Багамські острови, Куба, Гаїті, Пуерто Рико, Аргентина, Парагвай.

Населяє узбіччя доріг, залізниць і дамб, смітники, поля, пасовища, порушені ділянки, сади, газони; 0–1800 м.

В Україні зростає на всій території: на полях, серед посівів; медонос[1].

Екологія[ред. | ред. код]

Квітки запилюються різними бджолами, такими як Andrena agilissima і мухами. Sinapis arvensis є рослиною господарем гусениць деяких Lepidoptera, таких як Pieris rapae. Насіння є токсичними для більшості тварин, крім птахів, і можуть викликати проблеми зі шлунком, особливо якщо споживаються у великій кількості.

Використання[ред. | ред. код]

Листя є їстівним на молодій стадії рослини; зазвичай відварюється; так, у 18 столітті, в Дубліні його продавали на вулицях. З насіння можна виробляти свого роду гірчицю[3].

З насіння можна видобути олію для їжі та змащування машин[4]. Олія має високі смакові якості (пряний та трохи гострий), добре підходить для кондитерських виробів. У Туреччині та Франції така олія вважається кращою приправою до салатів, соусів, страв з бобів, гороху, м'яса. Використовується для виготовлення здобного тіста. З макухи, що лишається після віджиму готують борошно, а з нього столову гірчицю.[5]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Доброчаева Д.Н., Котов М.И., Прокудин Ю.Н., и др. Определитель высших растений Украины. — Киев : Наукова думка, 1987. — С. 111. (рос.)(укр.)
  2. Dictionary of Botanical Epithets. Архів оригіналу за 8 березня 2021. Процитовано 25.12.2017.  (англ.)
  3. Wild Mustard. wildfooduk.com. Архів оригіналу за 10.11.2017. Процитовано 25.12.2017.  (англ.)
  4. Charlock Sinapis arvensis. plantlife.org.uk. Архів оригіналу за 6 липня 2019. Процитовано 25.12.2017.  (англ.)
  5. М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976 — 168 с. — С.101

Джерела[ред. | ред. код]