Давидовський Григорій Митрофанович

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Давидовський.

Давидовський Григорій Митрофанович
Основна інформація
Дата народження	6 (18) січня 1866
Місце народження	Мельня, Конотопський район, Україна
Дата смерті	13 квітня 1952(1952-04-13) (86 років)
Місце смерті	Полтава, Українська РСР, СРСР
Поховання	Монастирське кладовище
Громадянство	Російська імперія  УНР  Українська РСР  СРСР
Національність	українець
Професії	композитор, хоровий диригент, співак, педагог, громадський діяч
Освіта	Санкт-Петербурзька консерваторія (1902)
Вчителі	Римський-Корсаков Микола Андрійович, Лядов Анатолій Костянтинович і Ірецька Наталія Олександрівна
Співацький голос	тенор
Членство	Національна спілка композиторів України
Заклад	Державний музично-драматичний інститут імені М. В. Лисенка, Ростовський коледж мистецтвd і Полтавська обласна філармонія
Нагороди

Григорій Митрофанович Давидо́вський (18 січня 1866, Мельня — 13 квітня 1952, Полтава) — український хормейстер, композитор, співак (тенор), педагог, громадський діяч; член Всеукраїнської православної церковної ради УАПЦ. Заслужений артист УРСР з 1951 року. Автор гімну «Оборонцям України», який офіційно виконується на похоронах героїв російсько-української війни.

Життєпис

Народився 6 [18] січня 1866(18660118) в селі Мельні (нині Конотопського району Сумської області, Україна) в багатодітній сім'ї священника Митрофана Лук'яновича, законовчителя Мельнянського сільського початкового училища. Основи музичної грамоти здобув у домашніх умовах, навчаючись у батька та старшого брата Івана — скрипаля-самоука. Родина Давидовських була співучою. В рукописних «Мемуарах» Григорій Митрофанович згадував:

«Години відпочинку ми завжди присвячували хоровим співам. Святками, коли до нас у Мельню збиралися наші родичі й знайомі з сусідніх сіл, ми вже співали досить могутнім і красивим хором».

Навчався у Чернігівській духовній семінарії. У 1891—1897 роках навчався на капельмейстерському факультеті Петербурзької консерваторії; у 1897—1902 роках продовжив своє навчання по класу сольного співу у професора Єгора Іванова-Смоленського. Бельканто вивчав у Наталії Ірецької, теоретичні предмети — у Миколи Римського-Корсакова та Анатолія Лядова. У студентські роки брав активну участь в оперних виставах консерваторії як співак і диригент, тоді ж розпочав свою композиторську діяльність, обробкою українських і російських народних пісень. Одночасно з протягом 1892—1896 років очолював великий робітничий хор Олександрівського чавунно-ливарного заводу; протягом 1896—1900 років керував студією хору Петербурзької консерваторії.

Виконавську і композиторську діяльність поєднував із викладацькою діяльністю, яку розпочав 1904 року. Виховав плеяду диригентів. Викладав у Київському музично-драматичному інституті, Ростовському музичному училищі, Військовій академії у Москві.

З 1919 року мешкав у Вінниці, де також організував хорову капелу, яка почала свої репетиції вже в травні того ж року. Протягом серпня та вересня 1919 року капела майже щонеділі давала концерти у вінницьких Міському та Літньому театрах. Ці заходи збирали повні зали й мали велику популярність. З становленням радянської влади в Україні, капела зазнала критики і матеріальної скрути, тому у жовтні 1922 року митець був змушений виїхати з Поділля до Києва, де очолив клас хормейстерів у Музичному інституті імені Миколи Лисенка. Попри переїзд, він зберіг професійні контакти з Вінницею, де з другої половини 1923 року до 1926 року виконував обов'язки регента хору в Казанському соборі УАПЦ. Проте через нову хвилю критики та неприязного ставлення композитор згодом мусив остаточно покинути це місто.

З 1937 року працював на московському радіо і за шість років провів понад сотню виступів. Після визволення Харкова у 1943 році повернувся в Україну, де керував Державною капелою при Комітеті мистецтв. Останні сім років життя були пов'язані з Полтавою, де він керував хоровою капелою обласної філармонії, яку сам і створив. Помер в Полтаві 13 квітня 1952 року. Похований в Полтаві на Монастирському кладовищі Хрестовоздвиженського монастиря. На могилі гранітний обеліск. Нині могила пошкоджена, ведуться відновлювальні роботи.

Музична діяльність

Організував та очолював понад 35 хорових капел, зокрема у 1888 році рідному селі (складався із 25 селян, існував понад 60 років), протягом 1899—1902 років — у Санкт-Петербурзі (130 осіб — студентів 20 вищих шкіл), у 1902—1903 роках — в Ніцці, у році — в Ростові-на-Дону (гастролював Росією до 1917 року), у 1917—1919 та 1921 роках — у Києві, у 1923—1926 роках — у Вінниці, протягом 1933 та 1938—1944 років — у Житомирі, Лубнах, Керчі, Москві, у 1944 році — в Харкові, у 1945—1949 роках — Полтаві. До репертуару його колективів входили українські народні пісні, фольклор інших народів, революційні пісні у його аранжуваннях.

У травні 1902 року за постановою Санкт-Петербурзької міської думи українську капелу залучили до святкування візиту французької делегації та президента Еміля Лубе. Виступ колективу справив на гостей таке сильне враження, а його керівника, Григорія Давидовського, запросили до Парижа. Там він організував хор при російському посольстві, який згодом здобув широке визнання. Паризька газета «Ле фігаро» за 23 березня 1903 року писала:

«В приміщенні муніципального казино відбувся концерт російського хору під управлінням Г. Давидовського, лауреата Петербурзької консерваторії. Хор дуже сподобався слухачам. Особливе враження справили українські та російські пісні. Цей концерт треба назвати артистичним».

Упродовж 1914—1916 років здійснив концертні турне Туреччина — Росія; у 1928—1931 роках — Грузія — Росія.

Творчість

Перший твір, хорову сюїту «Бандура», написав у 1896 році під впливом спогадів про Україну, «її хороших народних пісень, які з дитинства співав у моєму рідному селі Мельні». Цей твір одержав міжнародне визнання, друкувався і виконувався в США та країнах Західної Європи, увійшов до репертуару тисяч хорових колективів України та Росії. Серед інших творів:

• опери — «Під звуки рідної пісні» на дві дії (1916), «Перемога пісні» на три дії (1920—1921, незакінчена);
• сюїти «Кобза» (1910), «Кубань» (1927);
• поеми — «Україна», «Б'ють пороги», «Єзуїти», «Ще як були ми козаками», «Світе тихий, краю милий» (усі — слова Тараса Шевченка), «На чужині», «Розпач» (обидві на власні слова);
• вальси — «Кохання», «Баламут»;
• хори («Буревісник» на слова Максима Горького, «Полька-Полтавчанка» на слова Андрія Пашка), пісні, вокальні ансамблі, імітації оркестру, хорові обробки народних (українських, російських, грецьких, єврейських, польських, молдавських та інших), революційних пісень;
• духовна музика: концерти — «О всепітая Мати» (1900), «В молитвах невсипущу Богородицю», оркестрові піснеспіви — «Тобі співаєм», «Хваліте», «Нині отпущаєши».

Здійснив обробки пісень: «Заповіт» (мелодія Гордія Гладкого, для басу й мішаного хору), «Реве та стогне Дніпр широкий» (з «Причинної», мелодія Данила Крижанівського, для мішаного хору без супроводу).

Публікував у пресі статті (іноді полемічні) та рецензії.

Вшанування

• Рішенням виконкому Полтавської міської ради депутатів трудящих від 9 листопада 1962 року № 1044 «Про затвердження списку перейменування вулиць міста Полтави» провулок 2-й Рибальський перейменовано на провулок Давидовського.

Література

• Давидовський Григорій Митрофанович // Український радянський енциклопедичний словник : [у 3 т.] / гол. ред. М. П. Бажан. — 1-ше вид. — К. : Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1966. — Т. 1 : А — Кабарга. — С. 543.
• Л. С. Кауфман. Давыдовский Григорий Митрофанович // Гондольера — Корсов : [рос.]. — М. : Советская энциклопедия : Советский композитор, 1974. — Стб. 127. — (Энциклопедии. Словари. Справочники : Музыкальная энциклопедия : [в 6 т.] / гл. ред. Ю. В. Келдыш ; 1973—1982, т. 2). (рос.)
• Давидовський Григорій Митрофанович // Шевченківський словник / відповідальний редактор Є. П. Кирилюк ; Інститут літератури імені Тараса Шевченка Академії наук Української РСР, Головна редакція Української радянської енциклопедії. — Київ : Поліграфкнига, 1976. — Т. 1 : А—Мол. — С. 180. — 416 с.
• Давидовський Григорій Митрофанович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1979. — Т. 3 : Гердан — Електрографія. — 551, [1] с., [26] арк. іл. : іл., портр., карти + 1 арк с.
• Давидовський Григорій Митрофанович // Український радянський енциклопедичний словник: В 3-х т / Гол. редкол.: Ф. С. Бабичев (гол. ред.), А. В. Кудрицький (відп. ред.) та ін. — 2-ге. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1986. — Т. 1: А — Калібр. — С. 543.
• Давидовський Григорій Митрофанович // Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 199 . — ISBN 5-88500-042-5.
• Г. Локошенко, Г. Дзюба. Давидовський Григорій Митрофанович // Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 700 с. . — ISBN 5-88500-071-9.
• А. Муха, Л. Пархоменко. Давидовський Григорій Митрофанович // Українська музична енциклопедія / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2006. — Т. 1 : [А – Д]. — С. 575.
• А. І. Муха. Давидовський Григорій Митрофанович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2007. — Т. 7 : Ґ — Ді. — 708 с. — ISBN 978-966-02-4457-3.
• Тетяна Чуйко. Давидовський Григорій Митрофанович // Шевченківська енциклопедія: У 6-ти т. — Т. 2: Г—З : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, 2012. — С. 268.
• Хорове мистецтво України та його подвижники: матеріали VI Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції (Дрогобич, 19–20 жовтня 2017 року) / Редколегія: І. Л. Бермес, В. В. Полюга. — Міністерство освіти і науки України, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, Інститут музичного мистецтва кафедра методики музичного виховання і диригування, Католицький університет у Ружомберку (Словаччина). — Дрогобич : Редакційно-видавничий відділ ДДПУ імені Івана Франка, 2017. — С. 67—71. — ISBN 978-617-7055-36-4.
• М. Юрченко. Григорій Давидовський. parafia.org.ua. Наша парафія. Архів оригіналу за 27 вересня 2020. Процитовано 15 листопада 2020.