Делькеш

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Делькеш
Delkesh.jpg
Основна інформація
Народження 26 лютого 1924(1924-02-26)
• місце Бабол, Central District[d], Babol County[d], Мазендеран, Іран
Смерть 1 вересня 2004(2004-09-01) (80 років)
• місце Тегеран, Central District[d], Tehran County[d], Тегеран, Іран
Країна Flag of Iran.svg Іран
Професія співак
Співацький голос тенор

Есмат Багерпур-е Баболі (26 лютого 1924, Бабол — 1 вересня 2004, Тегеран) під сценічним ім'ям "'''Делькеш'''" або "'''Делькаш'''« іранська співачка, виконавиця в жанрах класичної, народної та поп-музики. Її називали „жінкою з золотою гортанню“, „співочою панною Ірану“ і „вогнем каравану мистецтва“. Пісні виконувала лише двома мовами, перською і мазандеранською. Крім того, сама написала кілька пісень під псевдонімом „Нелюфар“ (Лілія). Серед пісень, які вона сама склала і виконала, зокрема „Розбитий інструмент“. Померла ввечері 1 вересня 2004 року в Тегерані. Через чотири дні її поховали на цвинтарі Емамзаде Тагер[fa], що в передмісті Тегерана, Караджі. По іранському радіо та телебаченню[fa] про її смерть нічого не сказали, було лише кілька невеликих повідомлень у газетах.

Життєпис[ред.ред. код]

Дитинство[ред.ред. код]

Делькаш народилася 24 лютого 1924 року в місті Баболь. Її справжнім ім'ям було Есмат Багерпур-е Памбефоруш. З самого дитинства проявила свій талант у співі і як тільки десь опинялася серед інших дітей, то починала співати й діти зустрічали її виступи оплесками. Дитинство провела в Баболі не відвідуючи школу і не навчаючись грамоти. Коли Есмат виповнилось дванадцять років помер її батько. Її мати мала ще шістьох доньок і трьох синів, тому вирішила відправити Делькеш у Тегеран до іншої своєї доньки, яка вже вийшла заміж, таким чином і скинувши тягар з плечей і давши можливість їй здобути освіту.

Вступ до школи[ред.ред. код]

Есмат зі своєю сестрою „Мулуд“ в Тегерані розмовляла мазандеранською мовою і цією ж мовою попросила сестру, щоб та її записала в школу, навчатись грамоти. Сестра повела її на вулицю Насера Хосрова[fa] і записала там у початкову школу. Коли Есмат пішла до школи їй було вже 12 років і тому над нею почали насміхатись однокласники. Але вона на це не зважала і зрештою зуміла досягнути п'ятого класу.

Відкриття таланту[ред.ред. код]

Есмат у 17 років пішла в п'ятий клас. В той час школярі у п'ятому і шостому класах мали одну годину музики на тиждень і на цих уроках вчили патріотичні пісні. Якось на одному з таких уроків Есмат заспівала зі своїми однокласниками і її вчитель музики на ім'я Захіраддіні, який був скрипалем, був зачарований її голосом. Він спитав дівчину, чи та не хоче співати на національному радіо. На той час радіо в Ірані ще тільки з'явилось і вона сама ще не знала, що це таке. Але Есмат дуже зраділа перспективі піти разом з учителем у Музичний департамент країни, який розташований на майдані Бахарестан[fa]. У той час там саме зібралася Рада директорів Музичного департаменту у складі Рухолла Хальгі[fa]Алінакі Вазірі[fa] та Хешмат Санджарі[fa]. Рухолла Хальгі прослухав Есмат, зареєстрував її й віддав навчатися одному з вчителів. Цим вчителем був Абдул Алі Вазірі[fa], двоюрідний брат Алінакі Вазірі. Есмат дуже швидко вивчила різні підформи (ґуше) під назвою заболь, мує і мохалєф форми дастгах сеґах[fa]. Приблизно п'ять або шість місяців їй знадобилося, щоб у досконалості оволодіти формою сеґах. Навчання вокалу продовжувалось два-три роки, за які Есмат повністю вивчила різноманітні форми (дастґахи).

Радіо[ред.ред. код]

Початок кар'єри[ред.ред. код]

Після двох-трьох років навчання під керівництвом Абдули Алі Вазірі, Есмат досягла такої майстерності, що змогла приєднатися до когорти співаків, які виступали по радіо. Тоді їй було близько 20 років і менш як п'ять років з моменту заснування радіостанції в Ірані[fa]. На той час в радіоефірі були популярниними такі співачки зі стажем як Камар-оль-Молук Вазірі[fa]Руханґіз[fa] і Малук Зарабі[fa], а також набула популярності Аззат Рухбахш[fa], яка сама незадовго до цього почала виступати по радіо. В цій ситуації, коли увагу привертали старі співачки, відчувалась потреба нового звучання. Перший виступ Делькеш по радіо відбувся 1944 року. Уперше її голос транслювали з першої радіостанції „Бісім-е Пахлаві“, яка була розташована на перехресті Сейєдхандан,[fa] (Тегеран, Іран), і тоді всі на неї звернули увагу.

Виступи мазандеранською мовою[ред.ред. код]

На початку роботи на радіо Делькеш не мала композиторів для співпраці, і не могла співати балади. У зв'язку з цим, завдяки її умінню співати пісні місцевою, мазандеранською, мовою, було вирішено, щоб компенсувати ці недоліки, що після виконання будь-якої пісні по радіо, вона заспіває також одну мазандеранську пісню. Такі пісні як „Робабеджан“, „Мар'ямджан“, „Заграджан“, „Амірі“, „Раанаджан“ тощо Делькеш наспівувала ще з часів дитинства у Бабелі. У ті роки було не багато співаків, які співали місцеві пісні, і особлива манера Делькеш, разом з її правильним і приємним співом, дуже швидко принесли їй популярність. Люди дуже вітали мазандеранські народні пісні у виконанні Делькеш і надсилали на радіо численні листи з проханням їх повторити. Щонеділі, коли вона виступала по радіо, багато людей збиралося перед будинком радіо, щоб дивитися на неї зблизька.

Співпраця з уславленими[ред.ред. код]

Рухолла Хальгі на початку кар'єри Есмат придумав для неї сценічне ім'я Делькеш. Делькеш — це назва однієї з підформ (ґуше) форми дастґах махур[fa] .

Невдовзі після початку роботи на радіо, коли Делькеш було лише 21 рік, вона почала виконувати пісні у два голоси разом з відомими тогочасними виконавцями. Делькаш давали такі імена як „золота гортань“ і „співоча панна Ірану“.

Новини[ред.ред. код]

Делкаш часто співала в гостях і компаніях друзів, і одного разу познайомилася там з Джамшидом Шейбані[fa], виконавцем у стилі поп-музики. Делкаш і шейбані досить довго працювали разом, але Делькеш кинула поп-музику, і познайомившись з Мехді Халеді[fa], вчителем і композитором традиційної перської музики[fa], серйозно зайнялась цим жанром, і це стало початком довгої співпраці Делькеш і Халеді.

Делкаш в останні дні життя дуже сердилась, що велика кількість співаків виконують її балади з помилками і погано, а потім їх поширюють. Вона вірила, що слухачі зі стажем ще пам'ятають ці пісні у виконанні Делькаш, а те, що нові співаки виконують їх погано, призводить до того, що їхню роботу перестають цінувати і шанувати.

Техніка вокалу[ред.ред. код]

На думку Рези Моджаррада, дослідника і знавця музики, Делькеш лише Делькеш мала голос „чапкук“ і одночасно віртуозно володіла співом „расткук“.

Голос Делькеш на додачу до високого-обсягу, мав велику потужність та інтенсивність. Вона належала до майстринь так званого „грудного голосу“. На думку експертів голос Делькеш перебував у діапазоні альт, але вона могла майстерно співати також в інтервалах тенор, сопрано і мецо-сопрано.

Кіно[ред.ред. код]

Коли у 12 років Есмат прибула в Тегеран, то не знала, що таке кіно. У Баболі вона ніколи не відвідувала кінозал. У Баболі було мало кінозалів і вони були в розпорядженнівірменської[fa] і єврейської меншин; у них показували російські та німецькі фільми.[1] Коли Делькеш досягла піку популярності в галузі іранської музики, Ісмаїл Кушан[fa] з компанії Парсфільм (پارسفیلم) усвідомив високий потенціал її входження в кіно. На думку Кушана наявність Делькаш і її обличчя гарантувала б успіх будь-якого фільму в прокаті. Йому вдалося переконати Делькеш, щоб та відкинула недовіру і сумніви і взяла участь у творенні іранського кінематографу. Найпершим фільмом Делькеш стала картина компанії Парсфільм під назвою Соромно[fa] (شرمسار), сценарій до якої написав Алі Кесмаї[fa]. У цьому фільмі Делькеш заспівала низку пісень, музику до яких написав Мегді Халеді[fa], і це було початком їхньої співпраці.[2] Глядачі дуже добре прийняли фільм і, зібравши 200 тис. туманів, він став лідером року в іранському прокаті. Далі разом з Камар-оль-Молук Вазірі[fa] знялася у фільмі Матір. В наступне десятиліття перетворилася на зірку іранського кіно, а її третій фільм чарівниця[fa] (افسونگر) упродовж 98-ми вечорів підряд показували у двох кінотеатрах „Гомай“ і „Даяна[fa]“, зібрав понад 200 тис. туманів.[3] Тоді вона знялася ще в кількох фільмах і потім зробила довгу паузу, а повернулася в кіно 1972 року, щоб зіграти у фільмі  життя як азартна гра[fa] (قمار زندگی), де зіграла роль співачки на ім'я „Делькеш“, а її доньку в тому фільмі звати „Лейла“ (у виконанні Лейли Форухар). Втім, цей фільм не став популярним.[4]

Після революції 1978 року[ред.ред. код]

Після ісламської революції 1978 року жінкам в Ірані заборонили виконувати пісні і тому Делькеш повністю припинила виступати. Останні роки свого життя проживала в Тегерані, разом з єдиною своєю дитиною, сином на ім'я Сохіль Фозунмає.[5]

Смерть[ред.ред. код]

Могила Делькеш

Делкеш деякий лежала в лікарні Іранмехр у Тегерані [5] і померла там ввечері у середу 1 вересня 2004 року внаслідок хвороби нирок[6]. Родина Делькаш вирішила поховати її без будь-якої особливої церемонії.[5] Попри те, що єдиний син Делькеш», Сохіль Фозунмає, заздалегідь вирішив поховати матір на цвинтарі Емамзаде Тагер[fa] в Караджі, через кілька днів після її смерті ніхто з родичів не з'явився в лікарню, щоб забрати її тіло. Мохаммадхосейн Хомафер, голова музичного центру Міністерства культури та Ісламської орієнтації[fa] запропонував, щоб її поховали в Мистецькому куточку цвинтаря Бехешт Захра[fa][7], але колишній чоловік Делькеш Дарьюш Фозунмає не погодився на це.[8]

Зрештою через чотири дні Делькеш поховали на кладовищі Емамазаде Тагер у Караджі.

Після смерті Делкаш за винятком кількох невеликих зустрічей та лекцій, не було якихось особливих церемоній щоб її пом'янути. Також мережі радіо і телебачення мовлення Ісламської Республіки Іран[fa] ніяк не повідомили про цю новину. Більшість газет також не написали про смерть і лише в кількох газетах з'явилось кілька коротких рядків .

Примітки[ред.ред. код]