Дельтапланеризм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дельтаплан
Дельтапланеризм у місті Боннваль-сюр-Арк

Дельтапланеризм (англ. Hang gliding) — повітряний вид спорту, в якому пілот керує безмоторним засобом, який зветься - дельтаплан. Більшість сучасних дельтапланів виготовлені зі сплаву алюмінію або композитних матеріалів. Пілот, розташувавшись в підвісці, здійснює управління шляхом переносу ваги тіла у протилежному до елементу управління напрямі. Проте можуть використовуватись і інші пристрої, у тому числі сучасні системи управління польотом. У перші роки після появи спорту пілоти зазвичай були обмежені спуском донизу із невеликих пагорбів на недосконалих дельтапланах. Сучасна технологія дає можливість пілотам парити протягом багатьох годин, підійматись на тисячі метрів у теплових висхідних потоках, виконувати фігури вищого пілотажу та робити перельоти на сотні кілометрів. Міжнародна авіаційна федерація та національні організації керування повітряним простором контролюють певні аспекти дельтапланеризму. Важливо виконання інструкцій і проведення профілактичних бесід з метою підвищення безпеки.[1][2]

Історія[ред.ред. код]

Отто Лілієнталь у польоті.
Ян Лавеззарі з планером з подвійним вітрилом.

Більшість ранніх конструкцій планера не забезпечували безпечного польоту. Проблема була в тому, що піонери польоту недостатньо розуміли основні принципи того, як правильно повторити принцип роботи пташиного крила.

Починаючи з 1880-х рр. були зроблені технічні та наукові досягнення, які привели до перших по-справжньому практичних планерів. Отто Лілієнталь побудував керований планер у 1890-х рр. Він строго документував свої дослідження, останні сильно вплинули на дизайнерів-наступників; з цієї причини Лілієнталь є одним з найвідоміших і найвпливовіших піонерів авіації. Його літак керувався перенесенням ваги пілота і був схожий на сучасний дельтаплан (плечі кріпилися до планера, а ноги контролювали його політ).

Протягом десятиліття 1900–1910 рр. дельтапланеризм побачив застигле гнучке крило дельтаплана в 1904 р., коли Ян Лавеззарі вилетів на трикутному дельтаплані з подвійним від Берк-Біч, Франція. У 1910 р. у Бреслау з'явилася трикутникова система управління з пілотом дельтаплана позаду, що стало очевидно в діяльності одного з актівістських клубів.[3] Біплан- дельтаплан набув тоді дуже широкого поширення[4] в громадських журналах з схемами його будівництва. Вони були побудовані і керувалися в ряді країн, починаючи з Октава Шанута та його біплан-дельтаплан-демонстрації.

Планер НАСА у польоті [1].

23 листопада 1948 р. Френсіс Рогалло та Гертруда Рогалло застосували патент на повітряного змія.[5] У 1960–1962 рр. Баррі Хілл Палмер адаптував гнучку концепцію крила, щоб зробити ноги механізмами контролю.[6] У 1963 р. Майк Бернс адаптував гнучке крило побудувати дельтаплан під принцип дії повітряного змія, який він назвав скіпланом. У 1963 р. Джон У. Дикенсон адаптував концепцію профілю гнучкого крила, щоб зробити ще один воднолижний планер. Через це Міжнародна авіаційна федерація наділила Дикенсона Дипломом Дельтапланеризму (2006) за винахід сучасного дельтаплана.[7]

Навчання та безпека[ред.ред. код]

Вивчаючи дельтаплан.

Дельтапланеризм традиційно вважається небезпечним видом спорту. Хоча сучасні дельтаплани дуже міцні, коли побудовані зі HGMA, BHPA, DHV або іншими сертифікованими стандартами з використанням сучасних матеріалів, вони можуть бути легко пошкоджені за рахунок їх неправильного використання або під час продовження роботи в небезпечних погодних умовах. Властивий деяким людям азарт, небезпека ковзання на милість тепловим та вітровим течіям призводять до смертельних результатів, багато серйозних травм протягом багатьох років мають навіть досвідчені пілоти. У сукупності з поганою рекламою це вплинуло на популярність дельтапланеризму.

Пілоти можуть викидати парашут, будучи у підвісці, під час надзвичайних ситуацій. Парашут буде розгорнутий і дасть можливість безпечно здійснити посадку пілоту разом з дельтапланом на землю. Пілоти також одягають шоломи і беруть із собою інші елементи безпеки, такі як ножі (для різання ними парашутних вуздечок після удару), легкі мотузки (для зниження, перевезення або використання в якості альпіністського інструмента), радіо (для прохання про допомогу), а також аптечки першої допомоги.

Кількість нещасних випадків з польотом на дельтаплані значно знижується після навчання пілотів. Програми навчання розроблені для пілотів сьогодні з акцентом на політ в безпечних межах, а також дисципліни припинення польотів, коли погодні умови несприятливі (наприклад, є надлишок вітру чи ризик високої хмарності).[8]

Запуск[ред.ред. код]

Запуск із пагорба.

Методи запуску (старту) включають запуск із пагорба, з наземних систем буксирування, у тому числі і на буксирі вгору на човні тощо. Сучасні підйомні лебідки зазвичай використовують гідравлічні системи, призначені для регулювання лінії напруги, це знижує сценарій блокування сильних вітрів у результаті додаткової довжини мотузки з буферизації, а не прямої напруги на буксир. Також успішно використовується й інші, більш екзотичні методи запуску, наприклад, падіння з дуже великої висоти. Хоча цей варіант, бажано, не використовувати новачкам.

Рекорди[ред.ред. код]

Записи МАФ свідчать, що світові рекорди (станом на 2005 р.) для «вільної відстані» належать Манфреду Румеру з результатом 700,6 км у 2001 р. і Майклу Барберу — 704 км від 19 червня 2002 р. у Сапата, Техас.

На Чемпіонаті Європи 2004 з дельтапланеризму 45 пілотів з 121 (тобто 37% учасників) літають на крилах Аероса. У 2005 Олег Боднарчук, співробітник Аероса, став Чемпіоном світу з дельтапланеризму, літаючи на дельтаплані Combat L (створений у 2003 р.), виготовленому Українською компанією Аерос.

Чемпіонський дельтаплан Combat L українського виробництва

На Чемпіонаті Европи 2006 два з трьох призових місця зайняли пілоти на Combat L. На Чемпіонаті світу серед жінок учасниця на Combat L зайняла третє місце. На дельтапланах Аерос поставлено два діючих світових рекорди швидкості — на трикутному маршруті 100 км (пілот Martin Henry) і на трикутному маршруті 50 км серед жінок (пілот Mia Schokker). Вся збірна команда України, вся збірна команда Росії і практично всі ведучі пілоти країн СНД літають на дельтапланах Combat, так само як і багато пілотів Америки, Азії та Європи Европи. Наприклад, на Чемпіонаті Європи 2005 р. на дельтапланах Аерос літали 46 з 98 учасників (приблизно 47% від загального числа).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Спорт Це незавершена стаття про спорт.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.