Дельтапланеризм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дельтаплан
Дельтапланеризм у місті Боннваль-сюр-Арк

Дельтапланеризм (англ. Hang gliding) — повітряний вид спорту, в якому пілот керує безмоторним засобом пересування, що називається дельтаплан. Більшість сучасних дельтапланів використовують сплав алюмінію або композитні матеріали. Пілот, розташувавшись в упряжі, відстороненій від планера, здійснює управління шляхом зсуву ваги тіла у протилежному до елементу управління напрямі. Проте можуть використовуватись і інші пристрої, у тому числі сучасні системи управління польотом літака. У перші роки після появи спорту пілоти зазвичай були обмежені спуском донизу із невеликих пагорбів на недосконалих дельтапланах. Сучасна технологія дає можливість пілотам ширяти протягом багатьох годин, підійматись на тисячі метрів у теплових висхідних потоках, виконувати фігури вищого пілотажу та ковзати по пересіченій місцевості на сотні кілометрів. Міжнародна авіаційна федерація та національні організації керування повітряним простором контролюють певні аспекти дельтапланеризму. Настійливо рекомендується виконання інструкцій і проведення профілактичних бесід з метою підвищення безпеки.[1][2]

Історія[ред.ред. код]

Отто Лілієнталь у польоті.
Ян Лавеззарі з планером з подвійним вітрилом.

Більшість ранніх конструкцій планера не забезпечували безпечного польоту. Проблема була в тому, що піонери польоту недостатньо розуміли основні принципи того, як правильно повторити принцип роботи пташиного крила.

Починаючи з 1880-х рр. були зроблені технічні та наукові досягнення, які привели до перших по-справжньому практичних планерів. Отто Лілієнталь побудував керований планер у 1890-х рр. Він строго документував свої дослідження, останні сильно вплинули на дизайнерів-наступників; з цієї причини Лілієнталь є одним з найвідоміших і найвпливовіших піонерів авіації. Його літак знаходився під контролем перенесення ваги і був схожий на сучасний дельтаплан (плечі кріпилися до планера, а ноги контролювали його політ).

Протягом десятиліття 1900–1910 рр. дельтапланеризм побачив застигле гнучке крило дельтаплана в 1904 р., коли Ян Лавеззарі вилетів на трикутному дельтаплані з подвійним вітрилом від Берк-Біч, Франція. У 1910 р. у Бреслау з'явилася трикутникова система управління з пілотом дельтаплана позаду, що стало очевидно в діяльності одного з актівістських клубів.[3] Біплан- дельтаплан набув тоді дуже широкого поширення[4] в громадських журналах з планами його подальшого будівництва. Вони були побудовані і керувалися в ряді країн, починаючи з Октава Шанута та його біплан-дельтаплан-демонстрації.

Планер НАСА у польоті [1].

23 листопада 1948 р. Френсіс Рогалло та Гертруда Рогалло застосували патент на повітряного змія.[5] У 1960–1962 рр. Баррі Хілл Палмер адаптував гнучку концепцію крила, щоб зробити ноги механізмами контролю.[6] У 1963 р. Майк Бернс адаптував гнучке крило побудувати дельтаплан під принцип дії повітряного змія, який він назвав скіпланом. У 1963 р. Джон У. Дикенсон адаптував концепцію профілю гнучкого крила, щоб зробити ще один воднолижний планер. Через це Міжнародна авіаційна федерація наділила Дикенсона Дипломом Дельтапланеризму (2006) за винахід сучасного дельтаплана.[7]

Навчання та безпека[ред.ред. код]

Вивчаючи дельтаплан.

Дельтапланеризм традиційно вважається небезпечним видом спорту. Хоча сучасні дельтаплани дуже міцні, коли побудовані зі HGMA, BHPA, DHV або іншими сертифікованими стандартами з використанням сучасних матеріалів, вони можуть бути легко пошкоджені за рахунок їх неправильного використання або під час продовження роботи в небезпечних погодних умовах. Властивий деяким людям азарт, небезпека ковзання на милість тепловим та вітровим течіям призводять до смертельних результатів, багато серйозних травм протягом багатьох років мають навіть досвідчені пілоти. У сукупності з поганою рекламою це вплинуло на популярність дельтапланеризму.

Пілоти можуть здійснювати резервне «копіювання» парашутом в упряжі. У разі серйозних проблем парашут буде розгорнутий і віднесе, як пілота, так і планер на землю. Пілоти також одягають шоломи і беруть із собою інші елементи безпеки, такі як ножі (для різання ними парашутних вуздечок після удару), легкі мотузки (для зниження, перевезення або використання в якості альпіністського інструмента), радіо (для дзвінків про допомогу), а також аптечки першої допомоги.

Кількість нещасних випадків з польотом на дельтаплані значно знижується після навчання пілотів. Програми навчання розроблені для пілотів сьогодні з акцентом на політ в безпечних межах, а також дисципліни припинення польотів, коли погодні умови несприятливі (наприклад, є надлишок вітру чи ризик високої хмарності).[8]

Запуск[ред.ред. код]

Запуск із пагорба.

Методи запуску (старту) включають запуск із пагорба, з наземних систем буксирування, у тому числі і на буксирі вгору на човні тощо. Сучасні підйомні лебідки зазвичай використовують гідравлічні системи, призначені для регулювання лінії напруги, це знижує сценарій блокування сильних вітрів у результаті додаткової довжини мотузки з буферизації, а не прямої напруги на буксир. Також успішно використовується й інші, більш екзотичні методи запуску, наприклад, падіння з дуже великої висоти. Хоча цей варіант, бажано, не використовувати новачкам.

Рекорди[ред.ред. код]

Записи МАФ свідчать, що світові рекорди (станом на 2005 р.) для «вільної відстані» належать Манфреду Румеру з результатом 700,6 км у 2001 р. і Майклу Барберу — 704 км від 19 червня 2002 р. у Сапата, Техас.

На Чемпіонаті Європи 2004 з дельтапланеризму 45 пілотів з 121 (тобто 37% учасників) літають на крилах Аероса. У 2005 Олег Боднарчук, співробітник Аероса, став Чемпіоном світу з дельтапланеризму, літаючи на дельтаплані Combat L (створений у 2003 р.), виготовленому Українською компанією Аерос.

Чемпіонський дельтаплан Combat L українського виробництва

На Чемпіонаті Европи 2006 два з трьох призових місця зайняли пілоти на Combat L. На Чемпіонаті світу серед жінок учасниця на Combat L зайняла третє місце. На дельтапланах Аерос поставлено два діючих світових рекорди швидкості — на трикутному маршруті 100 км (пілот Martin Henry) і на трикутному маршруті 50 км серед жінок (пілот Mia Schokker). Вся збірна команда України, вся збірна команда Росії і практично всі ведучі пілоти країн СНД літають на дельтапланах Combat, так само як і багато пілотів Америки, Азії та Європи Европы. Наприклад, на Чемпіонаті Європи 2005 р. на техніці Аероса літали 46 з 98 учасників (тобто 46% від загального числа).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Спорт Це незавершена стаття про спорт.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.