Державотворення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Державотворення (англ. State Building, нім. Staatsbildung, Staatsaufbau)) — комплексний довготривалий процес, спрямований на утворення держави, який включає культурні, політичні, міфологічні, релігійні та ін. чинники.

Державотворення в Західній Європі[ред.ред. код]

Термін державотворення (англ. State-building) запровадив у 1975 році американський соціолог Чарльз Тіллі стосовно історії Західної Європи. Тіллі виходив з того, що з винайденням пороху війни в Європі стали вимагати величезних затрат, а тому захистити себе могли тільки великі народи, об'єднані сильними державами. Він також вважав, що найкращою аналогією до державотворення є організована злочинність — «в усякому разі, в європейському досвіді кількох останніх століть зображення військових і державних діячів як силових корисливих підприємців набагато більше відповідає фактам, ніж основні альтернативи, на кшталт суспільного договору, відкритого ринку, на якому воєначальники і політики пропонують свої послуги зацікавленим споживачам, або ж суспільства, чиї загальні норми і очікування породжують правління тієї чи іншої властивості»[1].

Міжнародні зусилля державотворення[ред.ред. код]

Термін державотворення вживається також для позначення міжнародних зусиль, спрямованих на відбудову, утворення й змінцення слабких держав у післяконфліктні періоди, таких як план Маршала щодо Німеччини після другої світової війни.

Державотворення в Україні[ред.ред. код]

За сучасними версіями державотворення в Україні починається від Антського союзу племен, потім — Київської Держави, Галицько-Волинського князівства, продовжується за часів Козацької України, а в XX ст. — УНР/ЗУНР та сучасної України.

Критика[ред.ред. код]

За думкою українського філософа Євгена Сверстюка

…слово «державотворення» є дуже фальшиве і дуже пахне «совковістю»…. термін «державотворення» пішов від тих, хто проповідував культи держави. Це й партійні органи, й органи безпеки. Держава, і все для держави, і хліб для держави, і людина для держави, і державотворення…[2][]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Нариси з історії українського державотворення. С.Грабовський, С.Ставрояні, Л.Шкляр. Видавництво: Генеза(Київ) 1995.
  • Громадянське суспільство і національна ідея. Україна на тлі європейських процесів. Компаративні нариси. Пасько І. Т., Пасько Я. І. Донецьк, 1999.
  • Almond, Gabriel: The Return to the State in: American Political Science Review, Vol. 82, No. 3, 853—874, 1988.
  • Bastian, S. and Luckham, R. In Can Democracy Be Designed? : The Politics of Institutional Choice in Conflict-Torn Societies (Ed, Luckham, R.) Zed, London Collier, P., 2003.
  • Caplan, Richard, International Governance of War-torn Territories: Rule and Reconstruction, Oxford: OUP, 2005.
  • Chandler, D. Empire in Denial: The Politics of State-building. Pluto Press, 2006.
  • Collier, Paul Breaking the Conflict Trap: Civil War and Development Policy OUP, Oxford, 2003.
  • The Commission on Post-Conflict Reconstruction, Play to Win, Center for Strategic and International Studies and the Association of the U.S. Army, Washington DC, 2003.
  • Covey, Dziedzic, et al. (eds.) The Quest for Viable Peace: International Intervention and Strategies for Conflict Transformation, USIP Press, Washington DC, 2005.
  • Dahrendorf, N. (Ed.) A Review of Peace Operations: A Case for Change, King's College, London, 2003.