Сверстюк Євген Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сверстюк Євген Олександрович
Євген Сверстюк.png
Народився 13 грудня 1927(1927-12-13)
с. Сільце, нині Горохівського району
Помер 1 грудня 2014(2014-12-01) (86 років)
Київ, Україна
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність критик, публіцист
Нагороди
Орден Свободи — 2008
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1995
q: Висловлювання у Вікіцитатах

Євге́н Олекса́ндрович Сверстю́к (13 грудня 1927[1], с. Сільце, нині Горохівського району — 1 грудня 2014, Київ, Україна) — український літературний критик, есеїст, поет, мислитель, філософ. Політв'язень радянського режиму. Досліджував творчість М. Гоголя, Т. Шевченка, І. Франка. Засновник та з 1989 незмінний редактор православної газети «Наша віра», президент Українського ПЕН-клубу. Доктор філософії. Автор одного з найважливіших текстів українського самвидаву — «З приводу процесу над Погружальським».

Біографія[ред.ред. код]

Євген Сверстюк в останні роки життя

Народився 13 грудня 1927 року (але був записаний батьком 1928 роком) в с. Сільце (Горохівський повіт, Волинське воєводство, Польська Республіка, нині Горохівського району, Волинська область, Україна). Батьки — селяни.

Освіта — Львівський державний університет, відділення «логіка і психологія» філологічного факультету (1947—1952), потім — аспірант Науково-дослідного інституту психології Міносвіти України (1953—1956).

Працював учителем української мови в м. Почаїв (1952), с. Богданівка Підволочиського району (1953),[2] викладачем української літератури Полтавського педагогічного інституту (1956—1959), старшим науковим працівником НДІ психології (1959—1960), завідувачем відділу прози журналу «Вітчизна» (1961—1962), старшим науковим працівником відділу психологічного виховання НДІ психології (1962—1965), відповідальним секретарем «Українського ботанічного журналу» (1965—1972).

1965 року в Одеському університеті захистив дисертацію на ступінь кандидата педагогічних наук.[3]

У 1959, 1960, 1961, 1965 (за виступи проти дискримінації української культури), 1972 (за промову на похороні Дмитра Зерова) роках його звільняли з роботи за політичними мотивами. Переслідуваний протягом років за участь у «Самвидаві» і протести проти арештів і незаконних судів, у січні 1972 року — заарештований і в березні 1973 засуджений за статтею 62 ч. I КК УРСР за виготовлення і розповсюдження документів «самвидаву» до семи років таборів (відбував у ВС — 389/36 у Пермській області: на завершення отримав 15 діб карцеру, де сидів із кримінальними в'язнями, уник «програмованого» адміністрацією «зони» конфлікту з ними, вони на прощання подарували іконку[4]) та п'яти років заслання (з лютого 1979-го — столяр геологічної експедиції в Бурятії). З жовтня 1983 до 1988 працював столяром на київській фабриці індпошиву № 2.

Влітку 1987 року з Сергієм Набокою (голова ради), Олесем Шевченком, Ольгою-Гейко-Матусевич, Віталієм Шевченком, Миколою Матусевичем та іншими створили Український культурологічний клуб (УКК). Влітку 1988 року разом з товаришами із УКК відзначили біля пам'ятника св. Володимиру 1000-ліття Хрещення Русі в день початку «офіційного святкування» у Москві, незважаючи на «тупцяння чоловіків у чорних капелюхах». Інформацію про подію масово передруковували за кордоном.[4]

Після проголошення незалежності України був активним ідеологом дерадянізації країни. Широко відомі його публікації, присвячені подоланню радянського спадку в духовному житті:

…Наші полиці заставлені книжками совєтської епохи. Більшість із них ніколи не будуть прочитані. І не тому, що перейняті духом зужитої ідеології. Основна їхня вада - лжесвідчення. Вони неправдиві, бо оминають важливе, але не суголосне з партійною ідеологією, акцентують дрібне і другорядне, що не сприяє розумінню часу і людини. Книжка, яка не дає правдивих свідчень чи то на догоду замовникові, чи з безпринципності автора, не має вартості…

Нагороджений Орденом Свободи «…за видатні заслуги в утвердженні суверенітету та незалежності України, мужність і самовідданість у відстоюванні прав і свобод людини, плідну літературно-публіцистичну діяльність та з нагоди Дня Свободи…» згідно з Указом Президента України «Про нагородження Є.Сверстюка орденом Свободи» від 25 листопада 2008 р. № 1075/2008[5].

Один з учасників ініціативної групи «Першого грудня» — створеного у 2011 році об'єднання українських інтелектуалів та громадських діячів[6]. У її складі був одним з авторів Національного акту свободи[7] — пропонованого Верховній Раді України суспільного договору, який був опублікований 14 лютого 2014 року і мав на меті знайти шляхи виходу з політичної кризи[8].

Помер 1 грудня 2014 року[9] на 86 році життя.

Поховання відбулося 4 грудня 2014 року на Байковому кладовищі[10]. Відспівали Сверстюка в церкві Різдва Богородиці УАПЦ,[11] прощалися з дисидентом у Будинку вчителя.

Вшанування[ред.ред. код]

У 2015 році в Києві[12] та Броварах[13] перейменували вулиці на честь Євгена Сверстюка. З травня 2016 у Полтаві також з'явилася вулиця Євгена Сверстюка[14]. У 2016 році вулиця Євгена Сверстюка з'явилась у місті Кропивницький.

Творчість[ред.ред. код]

Автор книг, численних статей з літературознавства, психології і релігієзнавства; поезій, перекладів із німецької, англійської, російської мов на українську.

Низка літературно-критичних есеїв Сверстюка, публіцистично актуалізованих у пов'язанні з проблемами сучасності, об'єднані спільною ідеєю боротьби за суверенність української культури від Івана Котляревського до наших днів. Деякі з них з'явилися (головно у першій половині 1960-х) у журналах «Вітчизна», «Дніпро», «Жовтень», «Дукля» (есе про М. Зерова «Гострої розпуки гострий біль»), газеті «Літературна Україна»; ін. (з кін. 1960-х рр.) у «Самвидаві» («Котляревський сміється», «Остання сльоза» — про Тараса Шевченка, «В. Симоненко — ідея», «Слідами казки про Іванову молодість» та ін.), передруковані за кордоном (головно у збірці «Широке море України», 1972, «Панорама найновішої літератури в УРСР», 1974). Окремою книгою (у «Самвидаві») вийшов есей «Собор у риштованні» (1970) — про роман «Собор» Олеся Гончара.

Премії[ред.ред. код]

Твори[ред.ред. код]

Книжки[ред.ред. код]

  • Собор у риштованні. — Київ: Самвидав, 1970.
  • Блудні сини України. Упорядник Тарас Марусик. — Київ: Т-во «Знання» України, 1993. — 256 с. Обкладинка та ілюстрації Опанаса Заливахи. Збірка есеїв, літературно-критичних статей і виступів автора, присвячених відродженню духовности й морально-етичним проблемам. — («Кобза» ; 1–2 ; 3–4. Серія 6. Письменники України та діяспори). — ISBN 5-7770-0822-4, ISBN 978-5777008220.
  • На святі надій. Вибране. — Київ: Наша віра, 1999. 784 стор. ISBN 966-95533-0-X
  • На хвилях «Свободи». Короткі есеї. — Луцьк: ВМА «Терен», 2004.
  • Не мир, а меч. Есеї. — Луцьк: ВМА «Терен», 2009.
  • Правда полинова. — Київ, Києво-Могилянська академія, 2009.
  • Шевченко понад часом. Есеї. / Упорядник Олексій Сінченко. — Луцьк: ВМА «Терен» — Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2011. — 277 с.
  • Гоголь та українська ніч / Упорядник Олексій Сінченко. — Київ: Кліо, 2013. — ISBN 978-617-7023-05-9.
  • Світлі голоси життя. — Київ: Кліо, 2015. — ISBN 978-617-7023-21-9.
  • Шевченко понад часом. Есеї. Видання третє, виправлене та доповнене. / Упорядник Олексій Сінченко. — Київ: Кліо, 2015. — 344 с. — ISBN‎ 978-617-7023-26-4.
  • На полі чести. Книга 1. Невже то я / Упорядник Олексій Сінченко. — Київ: Кліо, 2015. — ISBN‎ 978-617-7023-29-5.
  • Писані синім крилом / Упорядник Олена Голуб. — Київ: Кліо, 2015. — ISBN‎ 978-617-7023-34-9.

Публікації[ред.ред. код]

Пісні на слова Євгена Сверстюка[ред.ред. код]

Висловлювання Євгена Сверстюка[ред.ред. код]

  • Життя визначається питаннями, які ти поставив там, де звично було мовчати. Кроками, які ти робив проти течії. Світлом, яке ти засвітив серед темряви і посеред нарікань на темряву.
  • Які питання ти ставив своєму часові? Чим ти зупиняв юрбу, що летіла за вітром? Як ти будив сонних?
  • Як ти змагався з застійним морем байдужих і теплих?
  • Як тобі вдалося навернути людину до Бога і до «Віри, що гори ворушить»?
  • Водами, які спали, не запустиш водяного млина. Але досвід і практика — вічно жива сила.[4]

Примітки[ред.ред. код]

  1. З інтерв'ю Василя Овсієнка про Є. Сверстюка в студії Громадського ТБ 4 грудня 2014 року
  2. Мельничук Б., Сеник А. Сверстюк Євген Олександрович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 232. — ISBN 978-966-528-279-2.
  3. [Є. Сверстюк: Матері-страдниці/ Аванґард. Журнал української молоді. — Нью-Йорк, січень-лютий 1982. — Ч. 1 (160). — С. 41.]
  4. а б в Ярослава Музиченко. Закарбований у Вічності… С. 12
  5. Про нагородження Є. Сверстюка орденом Свободи
  6. Ініціатива «Першого грудня». Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-12-16. 
  7. Ініціативна група «Першого грудня». Програмні документи. Національний Акт Свободи
  8. Група «Першого грудня» пропонує сторонам підписати Національний акт свободи
  9. Помер Євген Сверстюк
  10. Дисидента Сверстюка поховають на Байковому кладовищі у четвер
  11. Перелік храмів та церков, розташованих на території Солом'янського району м. Києва. Українська Автокефальна Православна церква
  12. Рішення Київської міської ради № 129/2032 від 8 жовтня 2015 року Про повернення історичних назв, перейменування та найменування вулиць, провулку у місті Києві // Офіційний сайт газети «Хрещатик»
  13. Рішення від 25.12.2015 № 52-04-07 «Про перейменування вулиць та провулків м. Бровари» [1], [2]. Броварська міська рада. 28.12.2015
  14. [3]
  15. Нагорода за дотримання моральних принципів для малих і великих

Джерела та література[ред.ред. код]