Джон Фішер Бернс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джон Фішер Бернс
Народився4 жовтня 1944(1944-10-04)[1] (80 років)
Ноттінгем, Англія, Велика Британія
Країна США
Діяльністьвійськовий кореспондент, журналіст, письменник
Alma materУніверситет Макгілла і Гарвардський університет
Знання мованглійська
Нагороди
IMDbID 2590335

Джон Бернс (англ. John Burns; нар. 4 жовтня 1944(19441004) — британський журналіст, володар двох Пулітцерівських премій, голова лондонського бюро The New York Times, відповідальний за міжнародні питання. Бернс часто з'являється на PBS, його називають «патріархом американської міжнародної журналістики»[2].

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Джон Фішер Локслі Бернс народився в Ноттінгемі, Англія. У дитинстві разом з батьками він емігрував у Канаду. Тут він вступив в Університет Макгілла. Між 1980 і 1981 роками вивчав російську мову в Гарварді, а потім у 1984 році — китайську мову в Кембриджі[3]. У 1998-99 роках Бернс був вільним слухачем у Королівському коледжі (Кембридж), де вивчав історію і культуру ісламу[4]. Також Бернс оволодів французькою і німецькою мовами.

Кар'єра

[ред. | ред. код]

На початку 1970-х років Джон Бернс писав для канадської газети Globe and Mail в якості парламентського репортера. В 1971 році його направили до Китаю для висвітлення подій Китайської культурної революції. Це сталося після непорозуміння, що призвелов до тимчасової заборони з'являтися поблизу Парламенту, накладеної спікером Палати громад[5]. У 1975 році Бернс перейшов на роботу в The New York Times, спершу репортером для столичного розділу, а потім проявивши себе і в інших секціях.

Джон Бернс очолював кілька іноземних бюро The New York Times. Разом з журналістами Джоном Дарнтоном[en] і Майклом Кауфманом[en] він виграв у 1978 році Премію Джорджа Полка за репортажі з Африки. З 1981 по 1984 рік Бернс працював головою бюро в Москві. У 1986 році його перевели в бюро The New York Times у Пекіні, де китайська влада посадила його у в'язницю за підозрою в шпигунстві. Після проведеного розслідування звинувачення були зняті, але Бернс був вигнаний з країни.

У 1993 році Бернс отримав першу Пулітцерівську премію за висвітлення подій у Боснії-Герцеговині. Потім у 1996 році йому вдруге вручили Премію Джорджа Полка[6]. Другу Пулітцерівську премію у 1997 році йому принесли репортажі з Афганістану[7].

До моменту початку вторгнення коаліційних сил до Іраку у 2003 році Джон Бернс працював у Багдаді. Він детально висвітлював війну і післявоєнну окупацію. У липні 2007 року Бернс переводиться в Лондон, де змінює на посаді голови лондонського бюро Алана Ковела[en]. 30 вересня 2007 року Берн був відзначений Премією Елайджі Періша Лавджоя[en], а також почесним ступенем доктора Колбі-коледжу[en].

Джон Бернс активно співпрацює з PBS. Він неодноразово з'являвся в Шоу Чарлі Роуза і «Часі новин» з Джим Лерер[ru] з прямими репортажами з Афганістану та Іраку. В інтерв'ю, даному в січні 2009 року, коментатор Майкл Бейрон назвав Бернса «одним з найбільших іноземних кореспондентів нашого часу»[8]. У серпні 2010 року, в інтерв'ю Чалі Роузу, Крістофер Гітченс, згадуючи поїздку з Бернсом в Сараєво, в якій вони потрапили під обстріл, назвав колегу «найбільшим військовим журналістом нашого часу»[9].

Критика

[ред. | ред. код]

Беручи інтерв'ю у російського посла в Афганістані Заміра Кабулова[ru], Бернс назвав його співробітником КДБ[10].

Пулітцерівську премію 1993 року Джон Бернс отримав "за сміливе і докладне висвітлення знищення Сараєво і варварських убивств на війні в Боснії-Герцеговині[11]. Пізніше деякі репортажі Бернса з Боснії-Герцеговини були поставлені під сумнів через ненадійність джерел інформації[12][13].

Пітер Блок у своїй книзі Media Cleansing: Dirty Reporting Journalism & Tragedy in Yugoslavia постійно критикує Бернса за журналістську неохайність[14]

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Джон Фішер Бернс одружений з Джейн Скотт-Лонг, головою багдадського бюро The New York Times.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ SNAC — 2010.
  2. ↑ Samuels, David[en] (3 December 2010) «The Shameful Attacks on Julian Assange» [Архівовано 7 січня 2018 у Wayback Machine.], The Atlantic
  3. ↑ The 1997 Pulitzer Prize Winners [Архівовано 24 грудня 2015 у Wayback Machine.]; accessed 15 October 2009
  4. ↑ John F. Burns' Biography [Архівовано 20 лютого 2011 у Wayback Machine.] [недоступне посилання — історія] Accessed 15 October 2009
  5. ↑ «Memories from Past Correspondents» [Архівовано 13 травня 2017 у Wayback Machine.] The Globe and Mail, 3 October 2009; accessed 15 October 2009
  6. ↑ George Polk Award - Previous award winners. Архів оригіналу за 19 липня 2011. Процитовано 20 лютого 2014.
  7. ↑ Official Pulitzer website [Архівовано 24 грудня 2015 у Wayback Machine.] Pulitzer citation; accessed 6 May 2009
  8. ↑ Michael Barone [Архівовано 18 квітня 2008 у Wayback Machine.]. Uncommon Knowledge[en]. Інститут Гувера. Filmed 14 January 2008.
  9. ↑ Author Christopher Hitchens [Архівовано 15 січня 2013 у Wayback Machine.]. Charlie Rose[en]. 13 August 2010.
  10. ↑ «An Old Afghanistan Hand Offers Lessons of the Past» [Архівовано 29 січня 2018 у Wayback Machine.], New York Times (19 October 2008); accessed 6 May 2009
  11. ↑ Official list of Pulitzer winners from 1993 [Архівовано 15 січня 2016 у Wayback Machine.] Pulitzer website. Accessed 6th May 2009
  12. ↑ Media cleansing book review and analysis [Архівовано 26 серпня 2012 у Wayback Machine.] Global research ca. Accessed 6th May 2009
  13. ↑ Marlise Simons and the New York Times on the International Court of Justice Decision on Serbia and Genocide in Bosnia [Архівовано 13 березня 2008 у Wayback Machine.] ZMagazine. Accessed 6th May 2009
  14. ↑ Brock, Peter. Media Cleansing: Dirty Reporting Journalism & Tragedy in Yugoslavia. : [англ.]. — GM Books, 2005. — 328 p. — ISBN 1-882383-30-3.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джон_Фішер_Бернс&oldid=34844499