Дикий Денис Леонідович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Денис Дикий
Денис Леонідович Дикий
UA-OF5-COL-GSB-H(2015).png Полковник
Загальна інформація
Народження 14 жовтня 1980(1980-10-14) (41 рік)
Національність українець
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ЗСУ Збройні сили
Війни / битви Російсько-українська війна
Нагороди та відзнаки
Герой України
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Медаль «Захиснику Вітчизни» — 2015

Денис Леонідович Дикий (нар. 14 жовтня 1980, Алтайський край)  — український військовослужбовець, полковник Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Герой України (2022).

Життєпис[ред. | ред. код]

Денис Дикий народився 14 жовтня 1980 року в Алтайському краї в родині військових[1].

У 2002 році закінчив Кам’янець-Подільський військовий інженерний інститут за спеціальністю «Застосування частин та з'єднань інженерних військ».

2010 року вступив до Національного університету оборони України імені І. Черняховського, де отримав освіту магістра за спеціальністю «Застосування частин та з’єднань інженерних військ оперативно-тактичного рівня». Закінчив навчальний заклад 2012 року із золотою медаллю і був нагороджений шаблею Богдана Хмельницького.[1]

З 2002 року проходив службу у військовій частині А0563 на посадах від командира взводу до начальника штабу батальйону. З 2012 — заступник командира в/ч А0563 з озброєння. 21 серпня 2018 року очолив частину.[1]

У 2014 році під час виконання одного із завдань у Старогнатівці за Волновахою біля Гранітного його підрозділ потрапив у засідку. На той час служив заступником командира полку з озброєння, сапери їхали виконувати завдання з підриву мосту й потрапили в засідку, противник знищив техніку. Тоді Денис урятував людей, під кулями витягнули поранених, виходили з боєм.

У ході російського вторгнення в Україну 2022 року керував обороною м. Охтирка, що на Сумщині.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» (2 березня 2022) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[2].
  • орден «За мужність» III ступеня (5 грудня 2017) — за особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов'язку[3].
  • медаль «Захиснику Вітчизни» (6 січня 2016) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[4].

Військові звання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]