Перейти до вмісту

Директива про батареї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Директива 2006/66/EC)
Директива 2006/66/ЄС
Директива Європейського Союзу
Текст, що стосується Європейської економічної зони
НазваДиректива 2006/66/ЄС Європейського парламенту та Ради від 6 вересня 2006 року про батареї і акумулятори та про відходи батарей і акумуляторів
Ким прийнятоЄвропейський парламент і Рада
Прийнято підСт. 175(1) ДЄС
Офіційний вісник ЄСOJ L 266, 26.9.2006, ст. 1–14
ВРУПереклад українською мовою
Історія
Дата створення6 вересня 2006
Дата набрання чинности26 вересня 2006
Дата імплементації28 вересня 2008
Інше законодавство
ЗамінюєДиректива № 91/157/ЄЕС
Чим виправленоДиректива 2008/12/ЄС
Директива 2008/103/ЄС
Директива 2013/56/ЄУ
Директива (ЄУ) 2018/849
Чинне законодавство

Директи́ва про батаре́ї — нормативно-правовий акт Європейської Унії, який регулює виробництво та утилізацію батарейок у Європейській Унії з метою «покращення екологічних характеристик батарейок та акумуляторів».[1][2]

Батарейки зазвичай містять небезпечні елементи, такі як ртуть, кадмій та свинець, які при спалюванні або захороненні на сміттєзвалищах становлять ризик для навколишнього середовища та здоров'я людини.

Директива 91/157/ЄЕС була прийнята 18 березня 1991 року для зменшення цих небезпек шляхом гармонізації законодавства держав-членів щодо утилізації та переробки батарейок, що містять небезпечні речовини.[3] Директива 2006/66/ЄС скасувала Директиву 91/157/ЄЕС та

  • встановила максимальні кількості певних хімічних речовин та металів у певних батареях,[4]
  • доручає державам-членам заохочувати покращення екологічних показників акумуляторів,[4]
  • вимагає належного управління відходами цих батарейок, включаючи переробку, збір, програми «повернення» та утилізацію,[4]
  • встановлює норми збору відпрацьованих батарейок,[4]
  • встановлює фінансову відповідальність за програми,[4]
  • та встановлює правила, що охоплюють більшість етапів цього законодавства, включаючи маркування,[4] маркування, документація, огляди,[4] та інші адміністративні та процедурні питання.

Директиву 2006/66/ЄС було змінено Директивою 2013/56/ЄУ від 20 листопада 2013 року щодо розміщення на ринку портативних батарей та акумуляторів, що містять кадмій, призначених для використання в бездротових електроінструментах, а також ґудзикових елементів живлення з низьким вмістом ртуті, та про скасування Рішення Комісії 2009/603/ЄС.

Історичні дані

[ред. | ред. код]
Нікель-метал-гідридні акумулятори

18 травня 1991 Європейська рада ухвалила Директиву 91/157/ЄЕС, що стала першим на території ЄС офіційним документом, задача якого полягає в керуванні процесами зберігання й утилізації батарейок і акумуляторів, серед яких автомобільні, свинцево-кислотні, лужні, нікелево-кадмієві, літієві, ртутні та ін.[5] Директивою були встановлені чималі обмеження стосовно вмісту шкідливих для здоров'я людей та довкілля хімічних речовин. Однак у процесі виконання положень директиви мали місце значні проблеми, внаслідок чого незабаром постало питання перегляду документу. Перші консультації, присвячені цьому питанню, розпочалися в 1997, у січні 2003 стартував переговорний процес, який завершився в червні-липні того ж року прийняттям Директиви 2003/0282/COD (англ. Council Directive 2003/0282/COD).[6] Документ, покликаний звести до мінімуму негативний вплив використаних гальванічних елементів на довкілля, став своєрідним компромісом з одного боку — між виробниками й дистриб'юторами та з іншого — прибічниками чистоти довкілля.

6 вересня 2006 Європарламент та Європейська рада прийняли Директиву 2006/66/ЄС, яка зобов'язала країн-членів ЄС за два роки створити відповідні нормативно-правові бази для управління процесами збору та утилізації гальванічних елементів. Документ набрав чинності 26 вересня 2006.

Задачами Директиви 2006/66/ЄС є встановлення та контроль максимальних граничних показників вмісту небезпечних для людей та довкілля елементів, в першу чергу таких, як ртуть, кадмій та свинець, запровадження фінансової відповідальності в ході виконання програм утилізації, вдосконалення методів захоронення, зберігання та переробки відходів, а також встановлення правил маркування, ведення документації тощо. Директива забороняє продаж на європейських ринках батарейок і акумуляторів, вміст ртуті в яких перевищує 0,0005%, а кадмію — 0,002% від маси. Вміст свинцю не зазнає суворих обмежень, хоча для нього також встановлено ліміт, якого бажано дотримуватися, — 0,004%.[7] Виняток становлять батарейки малих розмірів для годинників — вміст ртуті в таких елементах не повинен перевищувати 2% від маси. Директива також зобов'язує виробників ставити спеціальні позначки на батарейках, які вказують на наявність свинцю (особливо якщо вміст його становить більш ніж 0,004%), ртуті або кадмію. Преамбула Директиви забороняє викидати на сміттєзвалища автомобільні акумулятори.

Директива також сприяє зниженню концентрації важких металів у гальванічних елементах та заохочує до використання менш токсичних речовин у виробництві батарейок і акумуляторів. Також, згідно з документом, кожен покупець має бути проінформованим про шкоду, якої може завдати недбале зберігання старих батарейок.

Схожі закони

[ред. | ред. код]

У 1996 в США був прийнятий закон, який повністю забороняє продаж батарейок, що містять ртуть (виняток становлять батарейки малого розміру для годинників). У штаті Каліфорнія та Нью-Йорку вимагається обов'язкова утилізація акумуляторів, а в штаті Мен — переробка мобільних телефонів.[8]

У Європі також є закони, подібні до Директиви 2006/66/ЄС, — це директива RoHS (обмежує вміст шкідливих речовин), Директива щодо відпрацьованого електричного й електронного обладнання, або Директива WEEE (англ. Waste Electrical and Electronic Equipment Directive) та Директива REACH (англ. Registration, Evaluation, Authorisation and Restriction of Chemicals), метою якої є регламент та контроль за використанням хімічних речовин.

З 2013 на території країн-членів ЄС діє Директива 2013/56/EU (англ. Directive 2013/56/EU), що являє собою доповнений варіант Директиви 2006/66/ЄС. Даний документ, на відміну від Директиви 2006 року, розповсюджує максимальний граничний показник вмісту ртуті для стандартних батарейок (0,0005%) також на батарейки малого розміру для годинників (як відомо, попередня Директива встановила двохвідсотковий показник вмісту ртуті для годинникових батарейок). 1 жовтня 2015 ці зміни мають набути чинності.[9]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Directive 2006/66/EC of the European Parliament and of the Council of the 6 September 2006 on batteries and accumulators and repealing Directive 91/157/EEC (PDF). Official Journal of the European Union. European Union (L 266). 26 вересня 2006. Процитовано 13 листопада 2015.
  2. ↑ European Commission webpage on Batteries Environment - Title. Архів оригіналу за 13 січня 2009. Процитовано 9 січня 2009.. Retrieved 19 October 2010
  3. ↑ Council Directive 91/157/EEC of 18 March 1991 on batteries and accumulators containing certain dangerous substances Article 1. Retrieved 18 October 2010
  4. 1 2 3 4 5 6 7 Directive 2006/66/EC of the European Parliament and of the Council of the 6 September 2006 on batteries and accumulators and repealing Directive 91/157/EEC (PDF). Official Journal of the European Union. European Union (L 266). 26 вересня 2006. Процитовано 13 листопада 2015.
  5. ↑ Директива 91/157/EEC від 18 травня 1991 (англ.). Архів оригіналу за 6 травня 2013. Процитовано 24 червня 2014.
  6. ↑ Директива 2003/0282/COD (англ.). Архів оригіналу за 26 квітня 2018. Процитовано 24 червня 2014.
  7. ↑ Директива 2006/66/EC — сайт Conformance (англ.). Архів оригіналу за 14 червня 2014. Процитовано 25 червня 2014.
  8. ↑ Сайт Call 2 Recycle (англ.)[недоступне посилання з липня 2019]
  9. ↑ Директива 2013/56/EU — сайт Conformance (англ.). Архів оригіналу за 14 червня 2014. Процитовано 25 червня 2014.

Посилання

[ред. | ред. код]