Директива 2006/66/EC
Директива 2006/66/EC — законодавчий акт, створений і ухвалений Європарламентом та Європейською радою 6 вересня 2006, метою якого є регулювання процесів зберігання й утилізації використаних батарейок і акумуляторів.[1][2] Був створений та набрав чинності після скасування Директиви 91/157/EEC (англ. Directive 91/157/EEC), прийнятої в 1991.
Історичні дані[ред. | ред. код]
18 травня 1991 Європейська рада ухвалила Директиву 91/157/EEC, що стала першим на території ЄС офіційним документом, задача якого полягає в керуванні процесами зберігання й утилізації батарейок і акумуляторів, серед яких автомобільні, свинцево-кислотні, лужні, нікелево-кадмієві, літієві, ртутні та ін.[3] Директивою були встановлені чималі обмеження стосовно вмісту шкідливих для здоров'я людей та довкілля хімічних речовин. Однак у процесі виконання положень директиви мали місце значні проблеми, внаслідок чого незабаром постало питання перегляду документу. Перші консультації, присвячені цьому питанню, розпочалися в 1997, у січні 2003 стартував переговорний процес, який завершився в червні-липні того ж року прийняттям Директиви 2003/0282/COD (англ. Council Directive 2003/0282/COD).[4] Документ, покликаний звести до мінімуму негативний вплив використаних гальванічних елементів на довкілля, став своєрідним компромісом з одного боку — між виробниками й дистриб'юторами та з іншого — прибічниками чистоти довкілля.
6 вересня 2006 Європарламент та Європейська рада прийняли Директиву 2006/66/EC, яка зобов'язала країн-членів ЄС за два роки створити відповідні нормативно-правові бази для управління процесами збору та утилізації гальванічних елементів. Документ набрав чинності 26 вересня 2006.
Задачі[ред. | ред. код]
Задачами Директиви 2006/66/EC є встановлення та контроль максимальних граничних показників вмісту небезпечних для людей та довкілля елементів, в першу чергу таких, як ртуть, кадмій та свинець, запровадження фінансової відповідальності в ході виконання програм утилізації, вдосконалення методів захоронення, зберігання та переробки відходів, а також встановлення правил маркування, ведення документації тощо. Директива забороняє продаж на європейських ринках батарейок і акумуляторів, вміст ртуті в яких перевищує 0,0005%, а кадмію — 0,002% від маси. Вміст свинцю не зазнає суворих обмежень, хоча для нього також встановлено ліміт, якого бажано дотримуватися, — 0,004%.[5] Виняток становлять батарейки малих розмірів для годинників — вміст ртуті в таких елементах не повинен перевищувати 2% від маси. Директива також зобов'язує виробників ставити спеціальні позначки на батарейках, які вказують на наявність свинцю (особливо якщо вміст його становить більш ніж 0,004%), ртуті або кадмію. Преамбула Директиви забороняє викидати на сміттєзвалища автомобільні акумулятори.
Директива також сприяє зниженню концентрації важких металів у гальванічних елементах та заохочує до використання менш токсичних речовин у виробництві батарейок і акумуляторів. Також, згідно з документом, кожен покупець має бути проінформованим про шкоду, якої може завдати недбале зберігання старих батарейок.
Подібні закони[ред. | ред. код]
У 1996 в США був прийнятий закон, який повністю забороняє продаж батарейок, що містять ртуть (виняток становлять батарейки малого розміру для годинників). У штаті Каліфорнія та Нью-Йорку вимагається обов'язкова утилізація акумуляторів, а в штаті Мен — переробка мобільних телефонів.[6]
У Європі також є закони, подібні до Директиви 2006/66/EC, — це директива RoHS (обмежує вміст шкідливих речовин), Директива щодо відпрацьованого електричного й електронного обладнання, або Директива WEEE (англ. Waste Electrical and Electronic Equipment Directive) та Директива REACH (англ. Registration, Evaluation, Authorisation and Restriction of Chemicals), метою якої є регламент та контроль за використанням хімічних речовин.
З 2013 на території країн-членів ЄС діє Директива 2013/56/EU (англ. Directive 2013/56/EU), що являє собою доповнений варіант Директиви 2006/66/EC. Даний документ, на відміну від Директиви 2006 року, розповсюджує максимальний граничний показник вмісту ртуті для стандартних батарейок (0,0005%) також на батарейки малого розміру для годинників (як відомо, попередня Директива встановила двохвідсотковий показник вмісту ртуті для годинникових батарейок). 1 жовтня 2015 ці зміни мають набути чинності.[7]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Директива 2006/66/EC (англ.). Архів оригіналу за 10 серпня 2019. Процитовано 24 червня 2014.
- ↑ Сайт Європейської комісії (англ.). Архів оригіналу за 13 січня 2009. Процитовано 24 червня 2014.
- ↑ Директива 91/157/EEC від 18 травня 1991 (англ.). Архів оригіналу за 6 травня 2013. Процитовано 24 червня 2014.
- ↑ Директива 2003/0282/COD (англ.). Архів оригіналу за 26 квітня 2018. Процитовано 24 червня 2014.
- ↑ Директива 2006/66/EC — сайт Conformance (англ.). Архів оригіналу за 14 червня 2014. Процитовано 25 червня 2014.
- ↑ Сайт Call 2 Recycle (англ.)[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Директива 2013/56/EU — сайт Conformance (англ.). Архів оригіналу за 14 червня 2014. Процитовано 25 червня 2014.
Посилання[ред. | ред. код]
- Сайт Єврокомісії (англ.) [Архівовано 13 січня 2009 у Wayback Machine.]
- Директива 2006/66/EC (англ.) [Архівовано 10 серпня 2019 у Wayback Machine.]
- Сайт Planet Ark (англ.) [Архівовано 9 травня 2013 у Wayback Machine.]
- Сайт Pollution Online (англ.) [Архівовано 9 травня 2016 у Wayback Machine.]
- Сайт Web Archive (англ.)
- Зустрічі в Брюсселі з питань перегляду Директиви 91/157/EEC. Сайт Єврокомісії (англ.) [Архівовано 5 травня 2013 у Wayback Machine.]
- Директиви RoHS, WEEE, REACH (англ.)
