Очікує на перевірку

Кузьмін Дмитро Володимирович (поет)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Дмитро Кузьмін)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Кузьмін Дмитро Володимирович.
Кузьмін Дмитро Володимирович
Народився12 грудня 1968(1968-12-12) (55 років)
Москва, СРСР
Країна СРСР
 Росія
Діяльністьпоет, літературний критик, літературознавець, перекладач, видавець, ЛГБТ-активіст, історик літератури, редактор, літературознавець
Галузьпоезія[1], літературознавство[1] і літературна критика[1]
Alma materМДУ (1987) і Московський педагогічний державний університет (1993)
Науковий ступінькандидат філологічних наук
Знання мовросійська[1]
БатькоVladimir Legoshind
МатиEdvarda Kuzminad
Нагороди

Дмитро Володимирович Кузьмін (народився 12 грудня 1968(19681212), Москва) — російський поет, видавець, ЛГБТ-активіст. У 2014 році емігрував до Латвії.

Літературну і літературно-організаційну діяльність розпочав 1988 року, проводячи пошук молодих талантів і організовуючи літературні читання. З розвитком Інтернету перевів у мережу діяльність створеної ним Спілки молодих літераторів «Вавилон», що дозволило розширити коло читачів. З 1993 — головний редактор видавництва «АРГО-РИСК».

Лауреат Премії Андрія Білого 2002 року в номінації «Особливі заслуги перед російською літературою» «за подвижництво у справі побудови літературного Вавилона і творче примноження традицій неофіційної словесності».

Біографія

[ред. | ред. код]

Дмитро Кузьмін народився 12 грудня 1968 в Москві. Син архітектора Володимира Легошина і літературного критика, редактора Едварди Кузьміної; онук літературознавця Бориса Кузьміна і перекладачки Нори Галь.

В 1985 — 1987 роках навчався на філологічному факультеті Московського державного університету, був відрахований. Закінчив філологічний факультет Московського педагогічного державного університету (1993).

2 січня 1992 року зареєстрував громадську організацію під назвою "Союз молодых литераторов «Вавилон», общественная творческая организация", а місцем реєстрації стала квартира його матері Едварди Кузьміної: 117485, Москва, Миклухо-Маклая ул., д. 39, корп. 2, офис 389. [2].

Став автором ідеї створення приватного видавництва "Арго-Риск", яке зареєстрував у 1993 році московський вчений-біолог Арцатбанов Владислав Юрійович (творчий псевдонім - Владислав Ортанов) за адресою квартири свого гей-партнера В. А. Гуськова у московському районі Вешняки (улица Старый Гай, дом 6, копус 2, кв. 419).

Спочатку саме Ортанов-Арцатбанов був видавцем і редактором першої в СРСР гезети для секс-меншин "Тема" (випускалась у 1990-1991 роках спільно з Романом Калініним в м. Рига, згодом розійшовся з Калініним через радикалізм з боку останнього)[3] Далі став видавцем та редактором першого у Росії гей-журналу "РИСК. Равноправие. Искренность. Свобода. Компромисс" у 1991-1993 роках (офіційно зареєстрував його 3 жовтня 1991 року в Москві, з грудня 1991 року випустив 6 номерів).

На першій сторінці цього журналу було вказано: "Журнал зарегистрирован решением Моссовета № 243 от 03.11.91. Ответственный редактор В. Ортанов".[4].. У 1994 році редагування Ортанов передав Кузьміну, але тоді настала пауза на два роки, через відсутність фінансування. Згодом видавництвом і випуском відновленого журналу "РИСК" у 1995-2002 роках керував у якості головного редактора Дмитро Кузьмін.

Ортанов надалі зосередився на випуску гей-журналу "АРГО" (абревіатура від назви організації, утвореної під керівництвом Ортанова: "Ассоциация за Равноправие ГОмосексуалистов"), у 1993-1996 роках випустив 4 номера. Саме для продовження випуску журналів "АРГО" та "РИСК" Ортанов заснував у 1993 році видавництво з абревіатурою "АРГО-РИСК", яке Кузьмін зміг очолити тільки через 5 років - у 1998 році; але до того, в 1993-1998 роках головним редактором цього видавництва був московський гей-журналіст Личов Дмитро Валерійович, який видав під своєю редактурою 7 книг ("Другой: сборник гей-рассказов и стихов" - 1993 р.; Жуков, Максим Александрович. Московские ригведы: стихи. - Москва : ТОО "АРГО-РИСК", 1993; Мэо, Сергей. Журчанье и писк : Проза и стиши. - Москва : ТОО "АРГО-РИСК", 1993; Раса брезгливых : Стихи / Полина Барскова; [Худож. О. Пащенко]. - Москва : ТОО "Арго-риск", 1993; Наташа : Кн. для чтения / Нестор Бегемотов, Александр Дашевский. - Москва : ТОО "Арго-риск", 1994; Вервольф. Родная кровь: сборник / Werwolf; [Худож. Д. Крюгер]. - Москва : ТОО "АРГО-РИСК" : Лычев, 1994; Зосимов А.Ф. Если ты голубой. - М.: Арго-Риск, 1995.).

В журналах "АРГО" та "РИСК" того часу Кузьмін друкувався під псевдонімами "Константин Евгеньев" та "Алексей Зосимов", а своїм конкурентом вважав тоді Ярослава Могутіна - багатолітнього коханця Ортанова, який також друкувався у цих журналах.

Після смерті Ортанова 2011 року, вже у 2012 році Кузьмін заявив:

"Издательскую марку, красивое и непонятное название "АРГО-РИСК", мне подарил недавно ушедший из жизни Владислав Ортанов – один из основателей российского гей-движения; он её регистрировал в расчёте на создание первой российской гей-организации, для которой придумал складывавшееся в звучную аббревиатуру название: "Ассоциация за равноправие гомосексуалов: равенство, искренность, свобода, компромисс"; организацию такую ни тогда, ни потом ещё довольно долго создать не удалось, аббревиатура не пригодилась, и последующие рецензенты выходивших под этой маркой стихотворных сборников смутно прозревали в этом дефисном написании каких-то рискованных аргонавтов. Компьютерную вёрстку мне пришлось освоить самому..."[5]

Також Кузьмін був головним редактором газет «Новая литературная газета» (1994—1995) та «Литературная жизнь Москвы» (1997—2002 рр., вийшло 65 випусків).

Кандидат філологічних наук (2005), тема дисертації — моновірш. У 2014 році запрошений професор Принстонського університету[6].

Емігрантський період життя

[ред. | ред. код]

Починаючи з осені 2014 року, постійно проживає у Латвії, у селі Озолнієкі під Ригою. За словами Кузьміна, переїхав туди з Москви через незгоду з політичним курсом російської влади[7].

Втім, уже живучи в Латвії, Кузьмін продовжував періодично навідуватися у Москву, де в 2017 році взяв участь у літературному вечорі під назвою "Пункт назначения"[8].

У 2015 році заявив латвійському телеканалу наступне: «Гібридна війна — це не неподобство на Донбасі, вона проходить на вулицях Москви та телеканалах щохвилини. Вона (гібридна війна) проходить через твоє серце і мозок щохвилини. Я відчуваю, що весь у цьому, бо займаюсь поезією. Я учасник „гібридної війни“»[9]. Також Кузьмін заявив: «Я не хочу відповідати за те, що я роблю в Росії, тому що вважаю цей режим злочинним — як за зовнішніми діями: анексія Криму, так і всередині країни — там диктатура, причому малосимпатична»[10].

Переклав російською книгу вибраних віршів Юрія Тарнавського[11], вірші Михайла Григоріва, Остапа Сливинського, Сергія Жадана та інших, упорядкував і надрукував російською вибрані вірші Жадана і Сливинського у своєму видавництві.

Збірку віршів Кузьміна «Ковдри не передбачені» (2018) видано українською видавництвом «Крок». Вірші Кузьміна, як зазначив у зв'язку з тим часопис «Критика», «танцюють між риторичністю, іронією, зворушенням і метафорою»[12]. «Я мріяв видати російського автора саме в контексті українсько-російської війни, — заявив голова видавництва Юрко Завадський. — Це прекрасний автор дуже високого рівня, майстер поетичного слова; один із небагатьох поетів, яких я знаю, котрі реально творять те, що розуміють»[13].

У 2019 році в журналі «Волга» вперше у російському літературознавстві опублікував фундаментальну наукову статтю «Другие. Поэзия Украины сегодня» (укр. Інші. Поезія України сьогодні)[14].

У лютому 2022 року виступив ініціатором та автором відкритого листа, що охарактеризував російський напад на Україну як «моральну катастрофу Росії, що поставила її на одну дошку з фашистською Німеччиною»[15].

Заснував у містечку Озолнієкі під Ригою видавництво "Literature Without Borders". Видав у ньому два збірника власних поетичних перекладів з української на російську мову:

  • Всё зависит только от нас. Сергей Жадан. Перевод с украинского на русский Полины Барсковой, Игоря Белова, Станислава Бельского, Марии Галиной, Дмитрия Кузьмина, Игоря Сида, Бориса Херсонского, Алексея Цветкова, Андрея Щетникова. – Ozolnieki : Literature Without Borders, 2016. – 128 с.
  • У раны есть имя. Юрий Тарнавский. Избранные стихотворения. 1955–2022 / Перевод с украинского Дмитрия Кузьмина. — Ozolnieki : Literature Without Borders; New York : World Poetry Books, 2024. — 328 с. — (Поэзия Украины; вып. 1).

Особисте життя

[ред. | ред. код]

Упродовж багатьох років позиціює себе як відкритий гей, заявляв про необхідність камінг-ауту для знаменитостей[16]. Спочатку був відкритим гомосексуалістом, та заявляв про необхідність камінг-ауту для знаменитостей.

За словами Кузьміна:

"Я встречался с почтеннейшим философом, на старости лет перетащившим к себе в Академию наук из провинциального педагогического института красавчика-аспиранта (после смерти наставника немедленно окружившего себя толпой студенток-поклонниц), за одним из моих эпизодических любовников ухаживал другой почтенный старец — любимый всем Петербургом театральный актер, а у одного из моих друзей-поэтов был недолгий, но прекрасный роман с блистательным композитором, любимцем продвинутой богемы, — и каждый раз я думал: ну вот что мешает каждому из них отказаться от этой игры в прятки (все равно ведь ближайшее окружение все знает!) и заявить во всеуслышание: да, я — гей, и любые попытки власти, прессы, общества заклеймить геев или запретить геев касаются не каких-то экзотических кривляющихся папуасов, образ которых сформирован в массовом сознании умелой нарезкой кадров западных Love Parades, и не лагерных «опущенных» с погасшими глазами, а лично меня!" [16]

Вже у 2014 році Кузьмін почав позиціонувати себе як гей, але з ухилом у бісексуальність, з ним одружилась у Києві влітку 2014 року трансгендерна жінка-поетеса Симоненко Дарія Олександрівна (1989 року народження, уродженка м. Стаханов Луганської області, на той час — ФтМ транссексуал, не повністю оперований, проводила маскулінізуючу гормональну терапію), яка народила від нього в Латвії 9 жовтня 2014 року дочку Єву-Елеонору.[17]

Фактично, Фрідріх на той момент зробив операцію з видалення молочних залоз і був чоловіком, але по документам залишався жінкою на ймення Дарія.[18]

Фрідріх та Дмитро Кузьмін шлюб уклали в Києві, з того часу Кузьмін — одружений чоловік, хоча формально його трансгендерна дружина — це вже не Дарія, а чоловік на ймення Фрідріх, якому вдалося невдовзі офіційно за паспортом змінити стать. Спочатку, в 2017 році Фрідріху вдалося отримати новий закордонний паспорт, про це останній разом з Дмитром Кузьміним заявили в ефірі Українського телебачення.[19]

При цьому Кузьмін продовжував жити зі своїм давнім другом, поетом Дмитром Бєляковим, з яким він зустрівся у 1991 році. За його словами: «Если серьезно, то мы с моим супругом только что отметили 29-ю годовщину знакомства, случившегося в московском метро: вошли в один вагон на станции „Третьяковская“ и встретились глазами. Всем, что я смог сделать, я обязан ему. Но поскольку я полагаю, что и в жизни точно так же, как в поэзии, базовая ценность — разнообразие и многоголосие, постольку у нас открытые отношения (…) Я всегда пытался, насколько это возможно, разделять личное и профессиональное и не заводить романов с коллегами, но двое моих возлюбленных в итоге печатаются как поэты, потому что поэзия вообще штука заразительная. Благодаря одному из спутников нескольких лет моей жизни, прекрасному трансгендерному юноше, у нас теперь растет дочь».[20]

Раніше Кузьмін у 2015 р. розповів журналісту Річарду Мартіну-Хемфілу наступне: «Технічно у моєї дочки — три батька, пояснює Кузьмін. Один батько — це транссексуал Фрідріх, який живе в Україні і який народив від Кузьміна дочку роком раніше. Іншого батька також звати Дмитро, і є громадянським чоловіком Кузьміна».[21]

У 2019 році мати дочки Кузьміна — транссексуальна особа FtM Дарія Симоненко отримала новий паспорт, де замість жіночої вже була зазначена чоловіча стать, як громадянин України Симоненко Фрідріх Олександрович. У 2020 р. останнім була очолена та зареєстрована у Києві громадська організація «Транс Дженерейшн».[22]

При цьому, у співпраці з Дмитром Кузьміним, Фрідріх Симоненко продовжував займатися поетичною творчістю під псевдонімом «Фрідріх Чернишов». Але вже у 2017 році Фідріх перестав жити з Кузьіним, та мусив повернутися до Києва. Правда, Кузьмін допоміг йому купити київську квартиру.

Уже в 2019 р. у журнальній публікації Кузьмін високо оцінив поезію Чернишова, зазначивши наступне: «Квир-поэзия Чернышёва вертится вокруг вопроса о возможности и необходимости отмены самой парадигмы, в рамках которой людей уместно классифицировать по объекту и структуре их желания. Удержание этой парадигмы Чернышёв приравнивает к сохранению гетто для всех носителей гендерной (и, расширительно, любой другой) неконформности; разрушение же парадигмы не означает, разумеется, ни счастья, ни благополучия, а только возможность выстраивания своей индивидуальной судьбы. В этом смысле плакатная резкость многих текстов Чернышёва не вырастает из нарратива „с человеческим лицом“, с прямыми этическими импликациями (как это было, в частности, у Виталия Юхименко, в 2000-е годы в одиночку представлявшего гей-поэзию в русской литературе Украины), жертва не рассчитывает на эмпатию, а провоцирует и продуцирует агрессию. И здесь Чернышёв неожиданно сближается с Жаданом, в ранней поэзии которого персонажи тоже должны вызывать у читателя сложную смесь отвращения и восхищения».[14]

У 2022 році трасгендерна персона з Англії народила для Кузьміна сина, якого назвали Вінсент-Аврелій, офіційно батьками для нього стали сам Кузьмін і його гей-партнер Дмитро Бєляков, який у Латвії офіційно був зареєстрований чоловіком Кузьміна.

У 2023 році Кузьмін фактично заперечив той факт, що він є геєм та гей-активістом:

"Семья как социальный институт жизнеспособна именно потому, что она может быть изменчива и разнообразна. Впрочем, это к любому социальному институту относится, включая поэзию. И в свете этого понятно, что как раз категорию сексуальной ориентации я не люблю, пользуюсь ею вынужденно и с гораздо большей охотой определял бы себя не как гея, а как квира — человека свободного, способного любить того, кого хочется любить, не придавая значения привычному набору оппозиций (кошка или собака, чай или кофе, Пастернак или Мандельштам, мужчина или женщина). А то, что в моем случае это обычно юноши, а не девушки, мне-то как раз видится обстоятельством глубоко непринципиальным, хоть я и понимаю, чем это мое предпочтение обусловлено (спойлер: не генетически). Но, к сожалению, мировая квир-революция несколько забуксовала, активизм последней волны развернулся в ином направлении: не против оппозиций и классификаций, а, наоборот, за умножение оппозиций и квалификаций, дробление на группы, каждая из которых формулирует свой собственный запрос по отстаиванию своих прав".[23]

Фактично, з того часу Кузьмін позиціонував себе більшою мірою, як бісексуал або пансексуал, але уже не в якості "стовідсоткового" гея.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ https://web.archive.org/web/20150602105744/https://bpages.ru/card/20661/
  3. ↑ https://web.archive.org/web/20170127153101/http://lgbtru.com/movement/smi/3322/
  4. ↑ https://web.archive.org/web/20240725120819/https://www.libex.ru/detail/mag809127.html/
  5. ↑ http://www.vavilon.ru/dk/interview-goralik.html/
  6. ↑ ".edu/res/news/archive/?id=12148 Говорячи політично через поезію [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]: Дмитро Кузьмін інтерв'ю аспірантів з Принстонського університету, 6 лютого 2014 року (англ.)
  7. ↑ Русские далеко от Путина. Радіо Свобода. 16 листопада 2014. Архів оригіналу за 30 листопада 2020. Процитовано 25 січня 2022. (рос.)
  8. ↑ https://web.archive.org/web/20201202085606/http://www.kultinfo.com/novosti/2620/
  9. ↑ Вадим Радионов. «Я участник гибридной войны». echo.msk.ru (рос.). Архів оригіналу за 3 березня 2022. Процитовано 19 лютого 2021.
  10. ↑ https://rus.lsm.lv/statja/novosti/obschestvo/poet-dmitriy-kuzmin-ja-prichasten-k-gibridnoy-voyne.a177132/
  11. ↑ Поэзия живого украинского классика издана в Латвии в переводе на русский // Латвийские общественные СМИ, 28.01.2024.
  12. ↑ Дмитро Кузьмін. Ковдри не передбачені. Переклади з російської [Архівовано 16 серпня 2021 у Wayback Machine.], «Критика», № 3–4, 2020.
  13. ↑ Переклад поезії як велике географічне відкриття [Архівовано 22 листопада 2018 у Wayback Machine.]: Юрій Завадський про особливу серію видавництва «Крок», «День», 16 листопада 2018.
  14. ↑ а б Литературный журнал «Волга» 11-12 (483) (PDF). volga-magazine.ru (рос.). Архів оригіналу (PDF) за 21 вересня 2021. Процитовано 21 лютого 2021.
  15. ↑ Vairāk nekā 100 Latvijas krievu atklātā vēstulē nosoda Krievijas agresiju [Архівовано 26 лютого 2022 у Wayback Machine.] // Satori, 25.02.2022.
  16. ↑ а б https://archives.colta.ru/docs/24531
  17. ↑ Фридрих Чернышев — первый трансгендерный мужчина на Украине, родивший дочь. ilovehobby.club (рос.). 13 листопада 2019. Архів оригіналу за 14 лютого 2020. Процитовано 19 лютого 2021.
  18. ↑ Фридрих Чернышев — первый трансгендерный мужчина на Украине, родивший дочь. startmain.ru (рос.). Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 7 лютого 2021.
  19. ↑ Я забеременел и родил дочь (полный выпуск). YouTube. Говорить Україна. 20 травня 2016. Процитовано 4 червня 2021. {{cite web}}: Текст «Говорить Україна» проігноровано (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  20. ↑ Владимир Коркунов. «Зумеры, конечно, уже пишут стихи». Дмитрий Кузьмин: большое интервью. colta.ru (рос.). Архів оригіналу за 13 березня 2021. Процитовано 21 лютого 2021.
  21. ↑ Richard Martyn-Hemphill (2015-21-26). Russia’s dissident poets society. politico.eu (англ.). Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 28 лютого 2021.
  22. ↑ https://opendatabot.ua/c/43628224/
  23. ↑ https://web.archive.org/web/20240724214757/https://vk.com/wall-44897627_39565/

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кузьмін_Дмитро_Володимирович_(поет)&oldid=43726309