Доктрина Вайнбергера

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Доктрина Вайнбергера (англ. Weinberger Doctrine) — це список пунктів, що визначають коли Сполучені Штати можуть використовувати свої війська у військові діях. Доктрина була публічно оголошена міністром оборони США Каспаром Вайнбергером 28 листопада 1984-го року у промові, названій «Використання військової сили» («The Uses of Military Power»), виголошеній в Національному прес-клубі у Вашингтоні, округ Колумбія.[1]

Доктрина Вайнбергера була наслідком сукупних уроків, витягнутих з війни у В'єтнамі і бажання уряду США уникнути таких трясовин у майбутньому.[2]

Доктрина Вайнбергера[ред. | ред. код]

Доктрина Вайнбергера включає наступні пункти:

  1. Сполучені Штати повинні використовувати військові сили для боротьби тільки якщо це пов'язано з життєво важливими національними інтересами Сполучених Штатів або їх союзників.
  2. Війська США повинні використовуватися тільки з повною відданістю і з явним наміром перемогти. В іншому разі, війська не повинні використовуватись.
  3. Бойові частини США повинні використовуватися тільки з чітко визначеними політичними та військовими цілями і здатністю для досягнення цих цілей.
  4. Зв'язок між цілями та розміром і складом військових сил повинен постійно переглядатись і бути скоригованими в разі потреби.
  5. Війська США не повинні використовуватися в бою без «обґрунтованої впевненості» в підтримці американської громадськості та Конгресу США.
  6. Використання військ США слід розглядати тільки як останній засіб.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. PBS.org: transcript of «The Uses of Military Power»
  2. LaFeber, Walter. «The Rise and Fall of Colin Powell.» Political Science Quarterly. Vol. 124, No. 1 (March, 2009) pp. 71-93.