Дульовський порцеляновий завод
 | |
| 55°42′06″ пн. ш. 38°57′31″ сх. д. / 55.701900000027777082° пн. ш. 38.9587300000277779° сх. д.Координати: 55°42′06″ пн. ш. 38°57′31″ сх. д. / 55.701900000027777082° пн. ш. 38.9587300000277779° сх. д. | |
| Тип | виробничий кооператив |
|---|---|
| Галузь | порцелянове виробництво |
| Засновано | 1832 |
| Штаб-квартира | Лікіно-Дульово, Московська область, РФ |
| Ключові особи | Кузнєцов Терентій |
| dfz.ru | |
 | |
 Дульовський порцеляновий завод у Вікісховищі | |
Дульовський порцеляновий завод( рос. Дулёвский фарфоровый завод) - відомий в Росії і світі порцеляновий завод.
Історія заснування[ред. | ред. код]
Завод виник завдяки діяльності Терентія Кузнєцова. Старообрядець з гжельського села Новохарітоново був співвласником невеликого фаянсового виробництва. На зароблені кошти він і викупив порожні землі у збіднілих поміщиків Саричевих.
У 1832 р. в Дульово він і заснував нове виробництво.
Збіг обставин на користь справі[ред. | ред. код]
Землі в тутешніх селах були бідні і сільські мешканці дано займалися ремеслами. Вдалим збігом обставин і скористався Т. Кузнєцов. Для нового виробництва тут були дрова (багато лісів) і дешева робоча сила.
Завод будували з урахуванням нових (на початок 19 ст.) технологій (розподіл етапів виробництва, побудова житла для працівників, використання торфу як нового палива тощо).
На успіх справи працювала і вдала кадрова політика. Відсутність добрих художників спонукала Кузнєцова до придбання сусідньої фаянсової мануфактури, де працювали фахові майстри розпису. Їх і перевели на працю в Дульово, що значно покращило товарну вартість виробів. Аби вийти на інші ринки збуту, обрали місто Ригу за наявність порту і зв'язки з старообрядцями, що мешкали в Прибалтиці. В самій Ризі запрацював ще один порцеляновий заклад Кузнєцова, а сина пристроїли на навчання в Ризьке комерційне училище.
Успіхи[ред. | ред. код]
Якість і яскраві фарби порцеляни Кузнєцова отримали попит і славу. До того ж власники подбали про розширення асортименту - виробляли як коштовну порцеляну, так і фаянс (каміни, умивальні дошки, сантехніка). З появою електрики кузнєцовські заводи першими в Російській імперії в 19 ст. виробляли фаянсові ізолятори.
У 1882 р. в Москві пройшла Всеросійська художньо-промислова виставка. Тодішній власник Дульовського заводу побудував на власні кошти павільйон для своєї продукції. Він же подарував чайний сервіз дружині царя, який сподобався. Прийшли перші офіційні нагороди, що стало ознакою офіційного визнання власника і його бізнесу.
Кузнєцов давав замови на ескізи відомим художникам, переманював на своє виробництво художників навіть з Імператорського порцелянового заводу в Петербурзі. Ескіз для декоративного блюда «Садко» для Кузнєцова зробив Михайло Врубель.
Фінансовим успіхом слід визнати і придбання у власність порцелянового заводу Гарднера в місті Вербілки у 1892 . Завод спеціалізувався на виробництві коштовних порцелянових виробів для багатих верств населення. І власник (Матвій Кузнєцов) не пошкодував 238.000 рублів, аби володіти прибутковим виробництвом. Він став найкращим виробником порцеляни в імперії і з 1902 року мав звання офіційного постачальника порцеляни для імператорського двору. Приблизно у 1896 р. прибуток власника досяг 7.000.000 рублів на рік.
Кузнєцови і виробничі зв'язки з Україною.[ред. | ред. код]
- Порцеляну Кузнєцова виробляли з каоліну, що вивозили з покладів біля міста Глухів.
- Фаянсова мануфактура в селі Буди (нині Харківська область) теж належала Кузнєцову (Будянський фаянсовий завод). Зацікавленість у виробництві була такою міцною, що власник оснастив завод двома паровими машинами, а як паливо використовував кам'яне вугілля, поклади якого тільки почали розробляти в Україні. Наприкінці 19 століття завод в Будах мав власний телефон. За технічним оснащенням завод на початок ХХ століття був найкращим в галузі.
- Мінеральні додатки до виробництва добували в селі Велика Михайлівка в Україні.
Завод за часів СРСР[ред. | ред. код]
У 1917 р. останнього з Кузнєцових просто вигнали з виробництва. Родина емігрувала в Латвію, де в місті Рига залишився ще один їх завод. А в 1940 р. радянські закони привнесли і туди. Одного з Кузнєцових арештували, заслали в концтабір на Колиму, де той і загинув.
Дульовський порцеляновий завод відновили після громадянської війни і періоду руйнації промисловості в країні. Деякий час виробництво було лабораторією для експериментів ранішнього радянського мистецтва. Завод виготовляв так звану агітаційну порцеляну, що залишилась курйозом в мистецтві. Але і у неї є свої прихильники.
У 1927-1930 рр. для працівників заводу вибудували новий клуб у футуристичних формах (архітектор К. Мельников), який визнали пам'яткою архітектури радянської доби.
За Сталіна завод став складовою частиною парадного фасаду сталінського СРСР. Тому він мав право на участь в закордонних міжнародних виставках (в Парижі у 1937),і пізніше - Міжнародна виставка в місті Брюссель(1958 р.), Міжнародна виставка кераміки в місті Остенде (1959 р. обидві в Бельгії ).
Тавром виробництва у 1962 році зробили скульптуру «Сокіл», що виробив працівник заводу Олексій Сотников. Так пройшло усунення від виробництва і його історії торговельної марки Кузнєцових.
Джерела[ред. | ред. код]
- газета «Коммерсантъ», стаття «Фаянсова піраміда»
- «Панорама искусств», № 5, М, 1982
Див. також[ред. | ред. код]
- Леонов Петро Васильович, головний художник заводу
- Радянське мистецтво
- Агітаційна порцеляна
Посилання[ред. | ред. код]
- Сайт Производственного Кооператива «Дулевский Фарфор» [Архівовано 15 березня 2022 у Wayback Machine.]
- Сервизы Дулёвского Фарфорового Завода [Архівовано 13 травня 2009 у Wayback Machine.]