Еліасберг Павло Юхимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Еліасберг Павло Юхимович
Народився 5 червня 1914(1914-06-05)
Житомир, Волинська губернія, Російська імперія
Помер 30 березня 1988(1988-03-30) (73 роки)
Москва, РРФСР, СРСР
Поховання Востряковський цвинтар
Країна Російська імперіяСРСР СРСР
Діяльність науковець
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Галузь Космонавтика, теорія космічних польотів
Заклад НДІ-4 МО СРСР, Інститут космичнихих досліджень РАН
Вчене звання професор, полковник
Науковий ступінь доктор технічних наук
Війна німецько-радянська війна
Родичі брат Эліясберг, Максим Юхимович
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня орден Червоної Зірки орден «Знак Пошани» медаль «За бойові заслуги» медаль «За оборону Кавказу» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Ленінська премія

Павло Юхимович Еліасберг (5 червня 1914, Житомир30 березня 1988, Москва) — полковник, доктор технічних наук, теоретик ракетно-космічної техніки. Ленінська премія (1957) за запуск першого супутника. Один з маловідомих основоположників наукової космонавтики.

Короткий життєпис[ред. | ред. код]

Батько — Хаїм Берович (Юхим Берович) Еліасберг (1874—1942), походив з віленських євреїв, мав університетську освіту був відомим діячем Бунду. Мати, Дебора Хаїмївна (уроджена Типограф), закінчила Бестужевські медичні курси. Як і С.П. Корольов, П.Ю. Еліасберг народився у Житомирі, а з 1920 р. разом з родиною проживав і вчився в Києві.

Після закінчення школи вчився у Київському університеті, де також закінчив аспірантуру, будучи учнем М.О. Лаврентьєва.

Перед Другою світовою війною служив у Червоної Армії, а під час війни командував артилерійським відділенням, мав бойові нагороди.

З 1947 р. працював у Науково-дослідному інституті №4 Міністерства оборони СРСР у званні полковника. Займався розробкою теорії польотів штучних супутників Землі. Брав безпосередню участь у підготовці першого супутника, за що в числі кількох науковців отримав Ленінську премію. В Обчислювальному центрі НДІ, котрий офіційно називався Науково-координаційним центром, особисто керував розрахунками траєкторій супутників і космічних кораблів на ЕОМ, офіційно займаючи посаду консультанта начальника інституту. Незважаючи на довголітню службу у військах, був сугубо цивільною людиною вільних поглядів, які не боявся висловлювати у вузькому колі. Зокрема критично ставився до офіційної історії походження української мови, закінчивши школу в Києві ще у період короткочасної "українізації".

Після того як НДІ-4 передало космічну тематику, звільнився у запас у 1968 р. і працював начальником відділу балістики Інституту космічних досліджень у Москві. Пізніше викладав у МДУ, де з 1963 р. був професором кафедри теоретичної механіки. Автор кількох книг з теорії польоту супутників і вважається одним з основоположників балістики ракет великої дальності та космічної балістики. Основний напрямок його досліджень — розробка теорії польоту ракет і штучних супутників Землі і методів балістичного забезпечення управління руху космічних апаратів.

Деякі роботи[ред. | ред. код]

  • Введение в теорию полёта ИСЗ. М., Наука, 1965. 538 с. (в 2011 году переиздана издательством Либроком);
  • Эльясберг П. Е. Определение движения по результатам измерений. М.: Главная редакция физико-математической литературы издательства «Наука», 1976. 416 с.(в 2011 году переиздана издательством Либроком);
  • Бахшиян Б. Ц., Назиров Р. Р., Эльясберг П. Е. Определение и коррекция движения (гарантирующий подход). М.: Наука, 1980. 362 с.
  • Измерительная информация: сколько её нужно? Как её обрабатывать? М. Наука, 1983. 208 с. (в 2011 году переиздана издательством Либроком);

Джерела[ред. | ред. код]