Очікує на перевірку

Еліф Батуман

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Еліф Батуман
Elif Batuman
Ім'я при народженніЕліф Батуман
Народилася7 червня 1977(1977-06-07) (47 років)
Нью Йорк, США
ГромадянствоСША США
Національністьамериканка
Місце проживанняНью-Йорк
Діяльністьписьменниця, журналістка, академік
Сфера роботилітература[1], літературна діяльністьd[1] і журналістика[1]
Alma materГарвардський коледж,
Стенфордський університет
ЗакладСтенфордський університет
Роки активності2010-до теперішнього часу
Жанресей
Magnum opusThe possessed : adventures with Russian books and the people who read themd і The Idiotd
Нагороди
Сайт: elifbatuman.com
elifbatuman.com

CMNS: Еліф Батуман у Вікісховищі

Еліф Батуман (англ. Elif Batuman, нар. 7 червня 1977, Нью-Йорк, США) — американська письменниця, журналістка, академік.[2] Є авторкою мемуару «Одержимі: Пригоди з російською книжкою та людьми, які їх читають» та роману «Ідіот», який став фіналістом Пулітцерівської премії за художню літературу 2018 року.[3] Вона написала багато нарисів та статей.

Біографія

[ред. | ред. код]

Еліф Батуман народилась 7 червня 1977 р. в Нью-Йорку в родині турецьких емігрантів. Виросла у Нью-Джерсі. Закінчила Гарвардський коледж і отримала ступінь доктора порівняльної літератури в Стенфордському університеті.[4] В аспірантурі Батуман вивчала узбецьку мову в Самарканді (Узбекистан). Її дисертація «Вітряк і гігант: бухгалтерія з подвійним записом у романі»[5] — про процес соціальних досліджень та одиночне будівництво, здійснене романістами.[2]

У лютому 2010 року Батуман опублікувала свою першу книгу «Одержимі: Пригоди з російською книжкою та людьми, які їх читають», базуючись на матеріалах, які вона раніше публікувала в The New Yorker[6], журнал Harper's,[7] та n + 1[8][9], в якій детально описується її досвід аспіранта. Її написання було описано як «майже безпомічно епіграматичне».

«Ідіот» частково базується на власному досвіді Батуман, яка відвідувала Гарвард у середині 1990-х та викладала англійську мову в Угорщині влітку 1996 року.[10]

Батуман жила у Стамбулі (Туреччина) та працювала в місцевому університеті Коч[11] з 2010 р. до 2013 р. Зараз письменниця живе та працює в Нью-Йорку.[12]

Вплив

[ред. | ред. код]

Російська література сильно фігурує у творчості Еліф Батуман. Письменниця каже, що її одержимість російською літературою почалася, коли вона читала «Архіпелаг ГУЛАГ» Олександра Солженіцина.[10] Федір Достоєвський — улюблений письменник Еліф Батуман.[10]

Творчість

[ред. | ред. код]

Книги

[ред. | ред. код]
  • 2010: «Одержимі: Пригоди з російською книжкою та людьми, які їх читають»
  • 2017: «Ідіот»

Есе та доповіді

[ред. | ред. код]
  • Batuman, Elif (February 2009). The murder of Leo Tolstoy. Harper's. 318 (1905): 45—53. Архів оригіналу за 30 січня 2015. Процитовано 13 вересня 2019. {{cite journal}}: Cite має пустий невідомий параметр: |13= (довідка)
  • Elif Batuman (23 вересня 2010). Get a Real Degree. London Review of Books. Архів оригіналу за 8 липня 2011. Процитовано 13 вересня 2019.
  • Elif Batuman (31 грудня 2010). From the Critical Impulse, the Growth of Literature. The New York Times. Архів оригіналу за 7 травня 2018. Процитовано 13 вересня 2019.
  • Elif Batuman (21 квітня 2011). Elif Batuman: Life after a bestseller. The Guardian. Архів оригіналу за 21 квітня 2011. Процитовано 13 вересня 2019.
  • Batuman, Elif (December 19–26, 2011). Dept. of Archaeology: The Sanctuary. The New Yorker. 87 (41): 72—83. Архів оригіналу за 15 листопада 2013. Процитовано 13 вересня 2019. {{cite journal}}: Cite має пустий невідомий параметр: |11= (довідка) Göbekli Tepe
  • Two Rivers. Carolyn Drake, self-published, 2013. ISBN 978-0-615-78764-0. Edition of 700 copies. By Carolyn Drake. Accompanied by a separate book with a short essay by Batuman and notes by Drake.
  • The Big Dig. The New Yorker. 31 серпня 2015. Архів оригіналу за 14 вересня 2015. Процитовано 13 вересня 2019.
  • The head scarf, modern Turkey, and me. The New Yorker. February 8–15, 2016. Архів оригіналу за 24 листопада 2016. Процитовано 13 вересня 2019.
  • — (December 19–26, 2016). Epictetus. Visionaries. The New Yorker. 92 (42): 84. Архів оригіналу за 10 квітня 2017. Процитовано 13 вересня 2019. {{cite journal}}: Cite має пустий невідомий параметр: |12= (довідка)[13]
  • Japan’s Rent-a-Family Industry. The New Yorker. 30 квітня 2018. Архів оригіналу за 9 вересня 2019. Процитовано 13 вересня 2019.

Інтерв'ю

[ред. | ред. код]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в Czech National Authority Database
  2. а б Роман «Одержимі» письменниці Еліф Батуман. Архів оригіналу за 24 серпня 2011. Процитовано 13 вересня 2019.
  3. Пулітцерівська премія за художню книгу «Одержимі». Архів оригіналу за 15 червня 2018. Процитовано 13 вересня 2019.
  4. Еліф Батуман. Архів оригіналу за 27 лютого 2020. Процитовано 13 вересня 2019.
  5. Дисертація Батуман. Архів оригіналу за 14 березня 2012. Процитовано 13 вересня 2019.
  6. New Yorker. Архів оригіналу за 29 січня 2021. Процитовано 13 вересня 2019.
  7. Еліф Батуман. Архів оригіналу за 18 червня 2012. Процитовано 13 вересня 2019.
  8. Еліф Батуман. Архів оригіналу за 11 червня 2018. Процитовано 13 вересня 2019.
  9. Еліф Батуман. Архів оригіналу за 1 грудня 2020. Процитовано 13 вересня 2019.
  10. а б в Еліф Батуман про вигадку її життя та навчання перевірки фактів. Архів оригіналу за 27 листопада 2020. Процитовано 13 вересня 2019.
  11. «Department of English Language and Comparative Literature — Elif Batuman» [Архівовано 10 вересня 2017 у Wayback Machine.]. Koç University.
  12. Bio of Elif Batuman, New Yorker contributors page [Архівовано 29 січня 2021 у Wayback Machine.].
  13. Online version is titled «How to be a Stoic».
  14. The Rona Jaffe Foundation Writers’ Awards. www.ronajaffefoundation.org. Архів оригіналу за 5 жовтня 2018. Процитовано Вересень 13, 2019.
  15. Elif Batuman | WHITING AWARDS. www.whiting.org (англ.). Архів оригіналу за 7 травня 2018. Процитовано Вересень13, 2019.

Посилання

[ред. | ред. код]