Емі Вайнгауз

Щодо інших людей з іменем Емі див. Емі (значення).

Емі Вайнгауз
Amy Winehouse
Емі Вайнгауз (2007)
Основна інформація
Повне ім'я	Amy Jade Winehouse
Дата народження	14 вересня 1983(1983-09-14)
Місце народження	Лондон, Велика Британія
Дата смерті	23 липня 2011(2011-07-23) (27 років)
Місце смерті	Лондон, Велика Британія
Причина смерті	алкогольне сп'яніння
Роки активності	2002—2011
Громадянство	Велика Британія
Національність	єврейка
Професія	співачка, авторка пісень
Співацький голос	контральто
Інструменти	гітара
Жанри	соул, блакитноокий соул, нео-соул, ритм-енд-блюз, джаз
Лейбли	Island, Lioness, Universal Republic, Republic
Нагороди	«Греммі», «Ivor Novello», «Brit Award»
Автограф
Офіційний сайт
Цитати у Вікіцитатах  Файли у Вікісховищі

Емі Вайнгауз зі своїм батьком Мітчем (2008)

Е́мі Джейд Вайнга́уз (англ. Amy Jade Winehouse; 14 вересня 1983(19830914), Лондон — 23 липня 2011, Лондон) — британська співачка та автор пісень, відома своїм контральто-вокалом та ексцентричним виконанням суміші музичних жанрів, включаючи R&B, соул та джаз, визнана критиками однією з провідних британських виконавиць 2000-х років.

Двічі лауреат премії Ivor Novello, перший альбом Frank (2003) був номінований на Mercury Prize. 14 лютого 2007 року співачка отримала Brit Award як «Найкраща британська виконавиця». Другий альбом Back to Black (2006) приніс їй шість номінацій «Греммі» та перемогу у п'яти з них (включаючи «Запис року»), після чого її занесли до Книги рекордів Гіннесса як першу та єдину британську співачка, яка виграла п'ять нагород цієї премії. У серпні 2011 року Back to Black визнали найуспішнішим альбомом XXI століття у Великій Британії. За версією газети The Sunday Times, посідала 10-те місце в списку найбагатших музикантів Великої Британії віком до 30-ти років. Її статок оцінювався в 16,5 мільйонів доларів.

Вайнгауз зробила значний внесок у популяризацію соул-музики, а також британської музики. Її стиль одягу, що запам'ятовується, зробив співачку музою для модельєрів, таких як Карл Лагерфельд.

Співачка страждала від алкогольної та наркотичної залежності, через що тривалий час перебувала в центрі публічних скандалів та судових розглядів. Померла у своєму будинку у Камдені від серцевого нападу, спричиненого алкогольною інтоксикацією.

Ранні роки

Емі Джейд Вайнхауз народилася у єврейській родині в лікарні Chase Farm Hospital в Енфілді, на півночі Лондона, 14 вересня 1983 року. Її батько, Мітчелл Вайнгауз, працював монтажником панелей, а згодом став таксистом і співаком-аматором; а мати, Дженіс, була фармацевтом; вони одружилися 1976 року, за сім років до народження доньки. 2003 року у матері діагностували розсіяний склероз. У неї був старший брат, Алекс Вайнгауз, народжений 1980 року. У 5 років вона пішла у початкову школу Osidge Primary School, де також навчався її брат. Там вона записалася на заняття з балету і познайомилася з Джульєттою Ешбі та Лорен Гілберт, які згодом стали її найкращими подругами. По неділях Емі вивчала основи юудаїзму і надалі вважала себе частиною єврейської громади, хоча так і не стала достатньо релігійною людиною. Дженіс описувала її як дитину з сильним характером, дуже активну і допитливу, але сором'язливу. З дитинства музика була для Емі частиною її повсякденного життя, особливо джаз, оскільки багато її дядьків були професійними музикантами цього жанру, як і її бабуся по батькові, Синтія, яка мала стосунки з саксофоністом і власником джаз-клубу Ронні Скоттом. Крім того, Мітч співав Емі пісні ветеранів цього жанру, таких як Френк Сінатра та Елла Фіцджеральд, що ще більше посилило її пристрасть до музики. Вчителі навіть скаржилися на Емі, яка не переставала співати навіть під час уроків.

Незважаючи на зовні гармонійну атмосферу в родині, Емі провела значну частину свого дитинства та юності, спостерігаючи за подружньою невірністю батька. В інтерв'ю BBC Мітч зізнався, що 1983 року почав роман з колегою по роботі на ім'я Джейн, яка 1996 року стала його дружиною. Про ці стосунки знала вся родина, навіть діти, які називали Джейн «татовою дружиною по роботі». Мітч завжди був відсутній вдома, після чого розлучився з Дженіс, коли Емі було 9 років. Розлучення було оформлено 1992 року, після цього Емі та її брат жили з матір'ю у Ветстоуні (Лондон), а її батько жив зі своєю співмешканкою у Гетфілд-Гіті (Ессекс). У цей період за дітьми в основному доглядала їхня бабуся по материнській лінії, поки Дженіс працювала. Батьки вважали, що розлучення вплинуло на Емі емоційно і у підсумку призвело до її бунтарства.

З 1992 року, за порадою бабусі Синтії, Емі щосуботи відвідувала Мистецьку школу Сьюзі Ерншоу, де здобувала вокальну освіту і вчилася танцювати чечітку. Відвідуючи школу протягом чотирьох років вона заснувала разом з Джульєттою Ешбі реп-гурт Sweet 'n' Sour, і почала грати на гітарі свого брата, після цього батько купив їй цей інструмент. 1996 року вона поступила в Театральну школу Сільвії Янг, виконавши н а прослуховуванні пісню «On the Sunny Side of the Street». Вражені вокальними здібностями Вайнгауз, викладачі швидко зарахували її надавши їй стипендію. Вона відвідувала уроки акторської майстерності, танців і співу, в яких досягла значних результатів. Однак навчання її не дуже цікавило, часто демонструючи погану поведінку, і в результаті через рік її виключили за недисциплінованість. У цій школі вона познайомилася з Тайлером Джеймсом, який пізніше допоміг їй укласти перший контракт на запис. Потім, у 14 років, вона поступила до Британської школи виконавських мистецтв і технологій, де і почала вживати психоактивні речовини. У 15 років вона написала свої перші пісні і почала виступати в невеликих джаз-клубах Лондона. У тому ж віці у неї розвинулася булімія, і вона навіть зізналася батькам, що викликала блювоту після нападів переїдання, але вони не турбувалися, вважаючи це лише тимчасовим явищем.

Остаточно залишивши навчання у 16 років, щоб допомогти своїй родині фінансово, Вайнгауз працювала журналістом у World Entertainment News Network, лондонському інформаційному агентстві, заснованому Джонатаном Ешбі, батьком Джульєтти, і почала виступати з невеликим музичним гуртом Bolsha Band. Вона також працювала в студії пірсингу та татуювання і в магазині одягу. Попри те, що 1997 року її виключили з Театральної школи Сільвії Янг, директорка цього закладу 1999 року зв'язалася з Біллом Ештоном, засновником, музичним керівником і довічним президентом Національного молодіжного джазового оркестру, щоб організувати для Вайнгауз прослуховування. Після виконання декількох пісень її прийняли як вокалістку, і вона почала часто виступати з цим колективом.

Кар'єра

2002—2005: початок кар'єри, альбом Frank

Емі Вайнгауз під час виступу (2004)

Цікаво спостерігати за кроками, які зробила Емі Вайнгауз, щоб увійти в музичну індустрію. Її перший контракт був укладений з агентством і керуючою компанією; іншими словами, саме її сценічний талант вперше дозволив їй потрапити у світ шоу-бізнесу. Її перший контракт був агентським і менеджерським, тобто саме її сценічний талант дозволив їй увійти у світ шоу-бізнесу. Потім Brilliant! привели до підписання видавничого контракту з EMI, що стало її другим кроком в індустрії як піснярки. Запис став заключною частиною цієї історії, показавши, що Емі насправді була зовсім не типовою красунею, яку спочатку запрошують в компанію звукозапису, а потім, якщо пощастить, вона вчиться співати

— Руї Мігель Абреу, журнал Blitz, коментуючи шлях Вайнхауз у музичній індустрії.

Ще виступаючи з Національним молодіжним джазовим оркестром, Вайнхауз отримала пропозицію від Тайлера Джеймса зробити демо-запис, який він мав намір надіслати своїм музичним менеджерам. Джеймс був присутній на одному з її виступів з гуртом і негайно зв'язався з Ніком Шиманскі, співробітником PR-агентства Brilliant!, з яким він щойно підписав контракт. Емі Вайнгауз надала йому компакт-диск, запис якого був зроблений за допомогою одного з її викладачів з Театральної школи Сільвії Янг, і Тайлер передав його Шиманскі, який швидко зв'язався зі співачкою, щоб зустрітися з нею і відвідати один з її концертів.

Після того, як він побачив її виступ, Нік представив її своєму босові в Brilliant!, Ніку Годвіну, який підписав з нею контракт на артистичне представництво. Однак незабаром Brilliant! припинили свою діяльність, але частина компанії, до якої входили Вайнхауз, Годвін і Шиманскі, була придбана компанією 19 Entertainment, що належала Саймону Фуллеру. Після цього співачка підписала контракт із Саймоном, який платив їй 250 фунтів стерлінгів на тиждень — сума, яка вираховувалася з майбутніх доходів, — щоб вона могла зосередитися на розвитку своїх музичних навичок і не працювати на півставки. На ці гроші вона придбала свою першу квартиру, в яку переїхала разом з Джульєттою Ешбі.

Однак, навіть після офіційного підписання контракту з Brilliant!, Вайнхауз продовжувала виступати в лондонських клубах, включаючи Cobden Club, де її навіть помітила і хвалила Енні Леннокс. Крім того, вона продовжувала привертати увагу інших музичних представників, таких як Virgin Records та EMI Music. В результаті вона підписала контракт на управління своїми авторськими правами з Гаєм Мутом, представником відділу артистів і репертуару EMI, який призначив її працювати з продюсерами Салаамом Ремі та Гордоном Вільямсом, при цьому вирішивши спочатку тримати її ім'я в секреті у сфері музичної індустрії. Даркус Бізі, голова відділу артистів і репертуару Universal Music UK, почув один із її записів, коли представник музичного продюсерського дуету Lewinson Brothers прийшов показати йому кілька пісень, які вони продюсували, і випадково увімкнув одну з пісень Вайнгауз. Коли Бізі запитав, хто співає, менеджер сказав, що не уповноважений відповідати. Вирішивши підписати з нею контракт, Бізі знадобилося близько шести місяців, щоб знайти співачку. На той час Вайнгауз ще не записала жодного матеріалу, оскільки перебувала на стадії становлення, і Бізі організував живе прослуховування в офісах Universal перед комісією з високопоставлених керівників 2002 року, де співачка заспівала свою версію пісні «There Is No Greater Love» 1936 року, спочатку виконану Вуді Германом, у супроводі лише гітари. Після цього молода артистка підписала контракт з лейблом і однією з його дочірніх компаній, Island Records, яка відповідала за її релізи у Великій Британії.

Емі Вайнхауз розпочала сесії написання пісень для свого першого альбому відразу після приєднання до команди EMI Music, і на момент підписання контракту з Universal через два роки, вона вже завершила роботу над такими піснями, як «Amy Amy Amy» та «October Song», а також налагодила робочі стосунки з Ремі. Щоб забезпечити продовження цього творчого процесу, Universal запросив його працювати з співачкою. Матеріал, з якого складався альбом, був записаний між 2002—2003 роками в студіях у Маямі та Нью-Джерсі. Співачка поєднала в альбомі різні стилі, від джазу та хіп-хопу (жанри, які вона найбільше слухала на момент його створення), до нео-соулу та реггі. Салам Ремі, Гордон Вільямс, Джиммі Гогарт і Метт Роу брали участь у створенні матеріалу як продюсери, а всі оригінальні композиції були написані співачкою у співавторстві. Ремі, який продюсував більшість пісень і брав участь у написанні інших, зізнався, що був вражений талантом Вайнхауз до написання пісень: "На першій сесії ми завершили «Cherry», а потім «I Heard Love is Blind». Я пам'ятаю, як подумав: «Якщо ти така в 18 років, то якою будеш у 25?».

Після завершення роботи над матеріалом розпочався процес його просування. Як дебютний сингл Вайнгауз, була вибрана пісня «Stronger Than Me», яка вийшла 6 жовтня 2003 року, незабаром після цього до неї зняли відеокліп для її просування на телебаченні. Пісня отримала позитивні відгуки музичних критиків і дебютувала на 71-му місці в чарті UK Singles Chart. Незабаром, 20 жовтня, вийшов її дебютний альбом під назвою Frank. Більшість пісень, включених до цього альбому, відображають її стосунки з репортером Крісом Тейлором, хлопцем, з яким вона познайомилася під час роботи у World Entertainment, що був на сім років старший за неї. Решта пісень, зокрема «What It Is About Men?», розповідали про її сімейні проблеми. Музичні критики прийняли альбом позитивно, відзначивши зрілість її композицій і вокалу артистки, порівнюючи його з вокалом Еріки Баду і Мейсі Грей, серед інших.

У комерційному плані Frank спочатку досягнув скромних результатів, хоча після виходу другого студійного альбому Вайнгауз він знову потрапив до музичних чартів. Він дебютував на 60-му місці UK Albums Chart, а 2004 року досягнув свого найвищого результату — 13-го місця. Для просування матеріалу Вайнгауз провела короткий тур по Великій Британії 2003 року, завдяки цьому альбом розішовся накладом 200 000 копій за перше півріччя 2004 року отримав золоту сертифікацію від BPI. Через три місяці після виходу «Stronger Than Me» вийшов її другий сингл «Take the Box», який посів 57-е місце в британському чарті. У 2003—2004 роках Вайнгауз дала низку виступів у концертних залах і телепрограмах, таких як Later…, яку вів Джулс Голланд, і на стадіоні «Вемблі», щоб прорекламувати свій матеріал. Крім цього, ще дві пісні альбому вийшли як сингли, «In My Bed»/«You Sent Me Flying» і «Pumps»/«Help Yourself», які посіли відповідно 60-те і 65-те місця у UK Albums Chart.

Альбом Frank приніс Вайнгауз перші номінації на премію BRIT Awards у категоріях «Найкраща британська виконавиця» і «Найкращий виконавець у стилі урбан», а також першу премію Ivor Novello за «Найкращу сучасну пісню» («Stronger Than Me»). 2005 року Frank потрапив до музичного довідника «1001 альбом, який ви повинні почути, перш ніж померти», і отримав номінацію на премію Mercury Prize в категорії «Альбом року». Однак, попри позитивні відгуки музичної преси, Вайнгауз висловила деяке невдоволення альбомом, оскільки представники Island Records змусили її включити дві пісні і внести зміни в матеріал, які їй не сподобалися. Крім того, оскільки вона працювала в компанії 19 Entertainment, яка представляла інтереси таких артистів, як Spice Girls, незабаром виникли припущення про те, що вона перебуває під контролем Саймона Фуллера, що завдавало їй певного дискомфорту. Після завершення роботи над альбомом співачка зникла із поля зору ЗМІ.

2006—2008: Back to Black та міжнародний успіх

Виступ Емі Вайнгауз на французькому рок-фестивалі Eurockéennes (2007)

Після випуску свого першого альбому, створеного під впливом джазу, Вайнгауз переключила свою увагу при записі музики на дівочі гурти 1950-х і 1960-х років. Для супроводу своїх записів у студії та виступів на гастролях вона найняла давній гурт нью-йоркської співачки Шерон Джонс, The Dap-Kings. У травні 2006 року демо-треки Вайнгауз, такі як «You Know I'm No Good» і «Rehab», з'явилися на нью-йоркському радиошоу Марка Ронсона на East Village Radio. Це були одні з перших нових пісень співачки, що прозвучали на радіо після виходу її хіта «Pumps», вони мали увійти до її другого альбому, який отримав назву Back to Black. Запис альбому тривав п'ять місяців, він складався з одинадцяти треків і був повністю спродюсований Салаамом Ремі та Марком Ронсоном (які розділили між собою права на продюсування). В інтерв'ю 2010 року Ронсон заявив, що йому подобалося працювати з Вайнгауз, тому що вона була відвертою, коли її не влаштовувала його робота. Тоді як сама співачка, під час своєї першої зустрічі з Ронсоном, де він був звукорежисером, очікувала побачити перед собою літнього чоловіка з бородою.

Рекламна кампанія Back to Black почалася на початку жовтня 2006 року, офіційний сайт Вайнгауз був перезапущений з новим дизайном і кліпами до раніше неопублікованих пісень. Альбом вийшов у Великій Британії 30 жовтня. У січні 2007 року Back to Black очолював британський чарт альбомів протягом двох тижнів, після чого опустився вниз, проте в лютому він знову піднявся вгору на кілька тижнів. У США альбом дебютував на 7 місці чарту Billboard 200. Back to Black став найпродаванішим альбомом у Великій Британії 2007 року із продажами 1,85 мільйона копій. Першим синглом альбому стала пісня «Rehab», спродюсована Ронсоном. Пісня увійшла до десятки найкращих у чартах Великої Британії та США. Журнал Time назвав «Rehab» «Найкращою піснею 2007 року». Журналіст Джош Тіранджиел хвалив Вайнгауз за її впевненість у собі, зазначивши: «Вона балакуча, кумедна, пристрасна і, цілком ймовірно, божевільна» і «Неможливо не піддатися чарам її оригінальності. Додайте до цього продюсування Марка Ронсона, яке посилається на чотири десятиліття соул-музики, не копіюючи її, і ви отримаєте найкращу пісню 2007 року». Другим синглом альбому, і головним у США, став «You Know I'm No Good», що вийшов у січні 2007 року з реміксом, у якому брав участь репер Ghostface Killah. Він посів 18 місце у британському чарті синглів. Титульна пісня «Back to Black» вийшла у Великій Британії у квітні 2007 року, де посіла 25 місце, тоді як у інших європейських країнах вона мала більший успіх. «Tears Dry on Their Own» і «Love Is a Losing Game» також вийшли як сингли, проте вони не мали такого успіху в чартах.

Концертне просування альбому Back to Black почалося наприкінці 2006 року. Одним з таких виступів став благодійний концерт Little Noise Sessions, який проходив 24 листопада у каплиці Union Chapel (Іслінгтон, Лондон). 31 грудня 2006 року вона виступила на щорічному телешоу Annual Hootenanny, де виконала кавер-версію пісні Марвіна Ґея «I Heard It Through the Grapevine» разом з Полом Веллером та Ритм-енд-блюзовим оркестром Джулса Голланда, який був ведучим цього заходу. Також вона виконала пісню «Monkey Man» гурту Toots and the Maytals. 3 червня 2007 року Вайнгауз з'явилась на церемонії MTV Movie Awards в Юніверсал-Сіті (Каліфорнія), де виконала пісню «Rehab», представляти її виступ зголосився актор Брюс Вілліс. Крім цього, влітку того року вона виступала на різних фестивалях, зокрема на Glastonbury і Lollapalooza в Чикаго.

Однак решта її гастролів пройшла невдало. У листопаді 2007 року прем'єра 17-денного туру була зіпсована освистуванням і масовим залишенням глядачами арени National Indoor у Бірмінгемі. Критик з газети Birmingham Mail назвав це «одним з найсумніших вечорів у моєму житті… Я бачив, як надзвичайно талановита артистка розплакалася, спотикалася на сцені і, що непробачно, лаялася на глядачів». Інші концерти закінчилися аналогічно, зокрема, фанати на її виступі в Hammersmith Apollo в Лондоні сказали, що вона «виглядала дуже п'яною протягом усього виступу». 27 листопада 2007 року Вайнгауз оголосила, що її концерти та публічні виступи скасовуються до кінця року, посилаючись на рекомендацію лікаря повністю відпочити. У заяві, опублікованій концертним промоутером Live Nation, причиною такого рішення було названо «суворі гастрольні умови та сильне емоційне напруження, під яким перебувала Емі протягом останніх тижнів». Станом на 13 січня 2008 року альбом Back to Black третій тиждень поспіль очолював чарт Billboard Pan European.

5 листопада 2007 року у Великій Британії вийшло делюкс-видання альбому Back to Black. Бонусний диск містив бі-сайди, рідкісні та концертні записи, а також пісню «Valerie». Того ж дня у Великій Британії та 13 листопада у США вийшло дебютне DVD Вайнгауз I Told You I Was Trouble: Live in London. Воно включало концертний запис, зроблений у лондонському театрі Shepherd's Bush Empire, та 50-хвилинний документальний фільм, що розповідав про кар'єру співачки за останні чотири роки. 20 листопада 2007 року у США вийшов альбом Frank, де він отримав позитивні відгуки. Альбом дебютував на 61 місці в чарті Billboard 200. Вайнгауз також брала участь у записі синглів інших артистів. Вона була вокалісткою у пісні «Valerie», яка увійшла до сольного альбому Марка Ронсона Version. Пісня вийшла як сингл у жовтні 2007 року і посіла друге місце у британському чарті, її номінували на Brit Awards 2008 у категорії «Найкращий британський сингл року». 17 грудня 2007 року вийшла пісня «B Boy Baby», записана спільно з Матією Буеною, колишньою учасницею гурту Sugababes. Вона стала четвертим синглом дебютного альбому Буени Real Girl. Також велися переговори з Вайнгауз щодо її участі у записі альбому Block Party співачки Міссі Елліотт.

Емі Вайнгауз та Мік Джаггер виконують пісню «Ain't Too Proud to Beg» на Фестивалі острова Вайт 10 червня 2007 року

Альбом Back to Black приніс Вайнгауз п'ять «Греммі», які вона отримала 10 лютого 2008 року у категоріях: «Найкращий запис року», «Найкраща пісня року», «Найкращий жіночий поп-вокал» за сингл «Rehab» та «Найкращий поп-вокальний альбом». Вона також отримала «Греммі» як «Найкращий новий виконавець», що дозволило їй потрапити до Книги рекордів Гіннеса 2009 року як британська співачка, що отримала найбільшу кількість цієї премії. Крім того, Back to Black отримав номінацію «Найкращий альбом року». Ронсон за роботу з Вайнгауз теж отримав «Греммі» в категорії «Найкращий продюсер року в некласичній категорії». Однак Вайнгауз не змогла виступити на церемонії вручення «Греммі» в Лос-Анджелесі, оскільки американське консульство в Лондоні відмовило їй у в'їзній візі через її проблеми з наркотиками. Організатори церемонії вирішили транслювати виступ співачки через супутникове мовлення із лондонської студії Riverside о 3-й годині ночі. Вона виконала пісні «You Know I'm No Good» та «Rehab», і завершила свою промову з нагоди отримання нагороди «Найкращий запис року» словами: «Це для Лондона, тому що Кемден-Таун не згорає», маючи на увазі пожежу на ринку Кемден 2008 року.

Після церемонії вручення «Греммі» продажі Back to Black почали зростати, і альбом піднявся на друге місце американського чарту Billboard 200 (спочатку він посідав 7 місце). 20 лютого 2008 року Вайнгауз виступила на церемонії вручення премії Brit Awards у Ерлс-Корті (Лондон), виконавши пісню «Valerie» разом з Марком Ронсоном, а потім «Love Is a Losing Game». Вона закликала публіку «поаплодувати моєму Блейку». 2 березня 2008 року спеціальне делюкс-видання Back to Black очолило британський чарт альбомів. Тим часом оригінальне видання альбому посіло 30 місце на 68-му тижні перебування в чарті, а Frank — 35 місце.

На початку березня 2008 року Вайнгауз дала 40-хвилинний концерт у Парижі на відкритті бутика Fendi, який отримав схвальні відгуки оглядачів. До 12 березня загальна кількість продажів Back to Black склала понад 2,4 мільйона копій (лише за попередні 10 тижнів продажі склали понад 318 тисяч копій) — що вперше вивело диск у десятку найпродаваніших альбомів XXI століття у Великій Британії. Станом на 7 квітня Back to Black очолоював загальноєвропейський чарт шостий тиждень поспіль і знаходився там 13 тижнів загалом. 14 квітня 2008 року вийшов 78-хвилинний DVD Amy Winehouse — The Girl Done Good: A Documentary Review. Документальний фільм містив інтерв'ю з людьми, які знали добре Вайнгауз і допомагали їй досягти успіху, а також з музичними експертами, зокрема по джазу і поп-культурі.

На церемонії вручення премії Ivor Novello у травні 2008 року Вайнгауз стала першою в історії артисткою, яка отримала дві номінації на головну нагороду: «Найкраща пісня в музичному та ліричному плані». Вона отримала цю нагороду за «Love Is a Losing Game» та була номінована за «You Know I'm No Good». Її хіт «Rehab», який 2006 року здобув Ivor Novello як «Найкраща сучасна пісня», також отримав номінацію на звання «Найпродаванішої британської пісні» 2008 року. Крім цього, Вайнгауз номінували на MTV Europe Music Awards 2008 року в категорії «Виконавець року».

У травні 2008 року Вайнгауз виступила на фестивалі Rock in Rio Lisboa в Португалії, хоча батько співачки, менеджер та члени гастрольної команди намагалися її відмовити від цього. Попри те, що вона запізнилася на виступ і мала проблеми з голосом, публіка тепло до неї поставилася. Окрім власних пісень, вона також виконала два кавери до композицій гурту The Specials. 27 червня 2008 року Вайнгауз виступила на концерті з нагоди 90-річчя Нельсона Мандели в лондонському Гайд-парку, а наступного дня — на фестивалі Glastonbury. 12 липня на фестивалі Oxegen в Ірландії Вайнгауз дала добре сприйнятий публікою 50-хвилинний виступ, після якого наступного дня вона виконала 14 пісень на фестивалі T in the Park.

16 серпня Вайнгауз виступила на стаффордширському етапі 5-го фестивалю, а наступного дня — на челмсфордському. Організатори зазначили, що вона зібрала на фестивалі найбільше глядачів. Реакція публіки була неоднозначною. 6 вересня Вайнгауз стала хедлайнером суботнього фестивалю Bestival, де вона розпочала виступ із запізненням на 40 хвилин і провела на сцені 35 хвилин, перш ніж її виступ перервали через комендантську годину.

В грудні 2008 року у Залі слави рок-н-ролу в Нью-Йорку відкрили секцію «Коріння та впливи», до якого включили уривок музики Вайнгауз, у ньому розглядалися зв'язки між різними артистами. Один з сюжетів починався з Біллі Голідей, продовжувався Аретою Франклін і Мері Джей Блайдж, а закінчувався Вайнгауз.

2008 року Back to Black став сьомим за продажами альбомом у світі. Він розішовся накладом понад 20 мільйонів копій, що зробило його одним з найпродаваніших альбомів усіх часів.

2009—2011: останні проекти та роботи

Емі Вайнгауз своїм гуртом у березні 2009 року

В опитуванні жителів США, проведеному 2009 року компанією Harris Interactive на замовлення організації VisitBritain, п'ята частина учасників вказала, що протягом попереднього року слухала музику Вайнгауз. Цього періоду вона записала з музичним колективом Rhythms del Mundo кавер-версію пісні Сема Кука «Cupid» для благодійного альбому «Artists Project Earth», випущеного в липні того ж року. Потім Вайнгауз і Ронсон записали кавер-версію пісні Леслі Гор «It's My Party» для триб'ют-альбому Квінсі Джонса Q Soul Bossa Nostra, випущеного в листопаді 2010 року. Вона погодилася створити гурт з музикантом Квестлавом з The Roots, однак її проблеми з отриманням візи затримували їхню спільну роботу. На той час Салаам Ремі вже створив декілька композицій з Вайнгауз в рамках цього проекту. За даними The Times, Universal Music тиснули на неї, щоб вона створила новий матеріал ще 2008 року, але станом на 2 вересня того року вона навіть не з'являлася в студії звукозапису. Наприкінці жовтня речник Вайнгауз заявив, що їй не встановили кінцевого терміну для завершення третього альбому, для якого вона вчилася грати на барабанах.

У травні 2009 року Вайнгауз повернулася до виступів, з'явившись на джазовому фестивалі в Сент-Люсії, попри технічні труднощі і проливні дощі. Під час її виступу повідомлялося, що вона хиталася на ногах і насилу згадувала слова пісень. Вона вибачилася перед публікою за «нудьгу» і завершила виступ посеред пісні. Однак під час свого перебування на Сент-Люсії вона працювала з Салаам Ремі над новою музикою. 23 серпня того ж року Вайнгауз заспівала разом із гуртом The Specials на V фестивалі пісні «You're Wondering Now» та «Ghost Town».

Надалі з'явилося повідомлення від Island, що новий альбом співачки має вийти 2010 року. Співпрезидент Island Даркус Біз казав: «Я почув кілька демо-версій пісень, які мене просто вразили». У липні 2010 року Вайнгауз заявила, що її наступний диск вийде не пізніше січня 2011 року, сказавши: «Він буде дуже схожий на мій другий альбом, у якому багато музики із музичних автоматів та пісень, які… по суті цілковитий музичний автомат». Тоді як Ронсон заявив, що він ще не починав записувати альбом. Вона виконала разом з Ронсоном пісню «Valerie» на прем'єрі фільму, проте забула частину її тексту. У жовтні Вайнгауз виконала чотири пісні, щоб прорекламувати свою лінію одягу. У грудні 2010 року вона дала 40-хвилинний концерт на вечірці російського олігарха в Москві, де пісні особисто підбирав сам магнат.

Виступ Емі Вайнгауз у Бразилії у січні 2011 року, один з її останніх концертів перед смертю

У січні 2011 року Вайнгауз дала п'ять концертів у Бразилії, де на розігріві виступали Жанель Моне та Маєр Готорн. Під час виступу у Флоріанополісі Вайнгауз кілька разів забувала слова своїх пісень і їй доводилося звертатися за допомогою до публіки та членів свого гурту. Під час концерту співачка пила лише воду з пляшки, але навіть попри це вона двічі залишала сцену посеред виступу на п'ять хвилин. Після повернення публіка виявляла до неї велике співчуття і шанувала Вайнгауз за те, що вона продовжила виступ. Наступного місяця вона перервала виступ у Дубаї після того, як публіка почала її освистувати. За повідомленнями, під час виступу Вайнгауз була втомлена, розсіяна і «під хмільком».

18 червня 2011 року Вайнгауз розпочала свій 12-денний європейський тур в Белграді. Місцеві ЗМІ описали її концерт як скандал і катастрофу; її видворили зі сцени через те, що вона була, ймовірно, занадто п'яною, щоб виступати. Міністр оборони Сербії Драган Шутановац назвав виступи Вайнгауз «великою ганьбою і розчаруванням». Повідомлялося, що співачка не могла згадати, в якому місті вона перебувала, слова своїх пісень або імена членів свого гурту. Місцева преса також стверджувала, що Вайнгауз була змушена виступати під тиском своїх охоронців, які не дозволяли їй покидати сцену, коли вона намагалась це зробити. Потім вона відмовилася від виступів у Стамбулі та Афінах, які були заплановані на наступний тиждень. 21 червня було оголошено, що вона скасувала всі концерти свого туру і їй буде надано «стільки часу, скільки потрібно», щоб навести лад у своєму житті.

Останній публічний виступ Вайнгауз відбувся 20 липня 2011 року у залі Roundhouse в Кемдені, коли вона несподівано з'явилася на сцені, щоб підтримати свою хрещеницю Діонн Бромфілд, яка співала пісню «Mama Said» разом з гуртом The Wanted. Вайнгауз померла через три дні. Її останнім записом став дует з американським співаком Тоні Беннеттом для його альбому Duets II, випущеного 20 вересня 2011 року. 14 вересня на каналах MTV і VH1 вийшов їхній сингл з цього альбому під назвою «Body and Soul»" на згадку про те, що їй могло би виповнитися 28 років.

Інша діяльність

Активізм і філантопія

Протягом усього свого життя Вайнгауз жертвувала свої гроші, музику та час на численні благодійні організації та ініціативи, особливо ті, що стосувалися дітей. Вона приєдналася до кампанії проти будівництва житлового будинку поруч із «George Tavern», відомим музичним клубом у Східному Лондоні. Активісти кампанії боялися, що будівництво житлового комплексу покладе край додатковому зробітку клубу як місця для зйомок фільмів і фотосесій, від якого залежло його існування. В рамках кампанії щодо підвищення обізнаності про рак молочної залози Вайнгауз знялася у відвертій фотосесії для квітневого номера журналу «Easy Living» за 2008 рік. 2009 року вона взял участь у записі компакт-диску під назвою «Classics» разом з такими музикантами, як The Rolling Stones, The Killers і низкою кубинських музикантів, щоб привернути увагу до проблеми зміни клімату.

Вайнгауз надала в оренду вінтажну сукню, яку вона носила в кліпі «Tears Dry on Their Own», а також на DVD British Music Experience, новому музею, присвяченому історії британської поп-музики. Музей, розташований у лондонській арені O2, відкрився 9 березня 2009 року. У березні 2011 року Вайнгауз пожертвувала одяг на суму понад 20 000 фунтів лондонському благодійному магазину.

Мешканець Карибських островів Джуліан Жан Дебаптист, розповів, що Вайнгауз оплатила його термінову операцію вартістю 4000 фунтів стерлінгів під час свого перебування в Сент-Люсії 2009 року. «Мені зробили операцію 1 липня 2009 року… вона коштувала цілий статок, і Емі оплатила всі витрати. Я намагався подякувати їй, але вона просто обійняла мене і сказала, щоб я нічого не говорив. Її щедрість повернула мені життя».

Бізнес

Емі Вайнгауз (2007)

Статки Вайнгауз оцінювалися в 10 мільйонів фунтів, що дозволило їй посісти десяте місце в рейтингу The Sunday Times 2008 року серед найбагатших музикантів віком до 30 років. Наступного року її статки скоротилися до приблизно 5 мільйонів фунтів. Її фінансами керували Мітч і Дженіс Вайнгауз. Повідомлялося, що вона заробила близько 1 мільйона фунтів, співаючи на двох приватних вечірках під час Тижня моди в Парижі, а також ще 1 мільйон фунтів за виступ у Московській художній галереї для російського олігарха Романа Абрамовича.

У січні 2009 року Вайнгауз оголосила про запуск власного лейблу. Першою артисткою лейблу співачки Lioness Records стала її 13-річна хрещениця, Діонн Бромфілд. 12 жовтня того ж року вийшов її перший альбом, що містив кавери класичних соул-композицій. Вайнгауз стала бек-вокалісткою кількох треків альбому, а 10 жовтня вона виконала бек-вокал для Бромфілд у телепрограмі BBC «Танці із зірками».

Вайнгауз та її родина стали героями документального фільму 2009 року, знятого Дафною Барак під назвою «Врятуйте Емі». 2009 року Вайнгауз уклала угоду про спільне підприємство з лейблом EMI з метою випуску серії обгорткового паперу та подарункових карток з текстами пісень з її альбому Back to Black. 8 січня 2010 року на Channel 4 вийшов телевізійний документальний фільм «Моя дочка Емі». Також у січні того ж року вийшла книга у м'якій обкладинці «Рятуючи Емі».

Вайнгауз була відомою як шанувальницею бренду Fred Perry. Вона співпрацювала з лейблом над створенням колекції з 17 моделей, яка надійшла у продаж у жовтні 2010 року. За словами директора з маркетингу Fred Perry, «ми провели три великі наради з дизайну, на яких вона брала активну участь у виборі стилю виробів, підборі тканин, кольорів та деталей стилю», а також надала «важливі рекомендації щодо пропорцій, кольорів та крою». Колекція складається з «речей у вінтажному стилі, включаючи брюки-капрі, сукню для боулінгу, тренч, спідниці-олівці, довгий светр з аргайловим візерунком і сорочку з коміром у рожево-чорну шахову клітинку». На прохання її родини вийшли три колекції, які вона розробила до своєї смерті, включаючи колекцію осінь/зима 2012 року. Після смерті Вайнгауз Fred Perry пожертвували 20 % чистого доходу від колекції співачки благодійній організації, заснованій на її честь, — Фонду Емі Вайнгауз.

Артистизм

Голос

Вайнгауз була відома своїм глибоким, виразним контральтовим голосом та еклектичним поєднанням музичних жанрів, включаючи соул (який іноді підрозділяють на блакитноокий соул та нео-соул), ритм-енд-блюз та джаз. Гаррі Малхолланд з BBC назвав Вайнгауз «видатним вокальним талантом свого покоління». За словами Сіріла Кордора з AllMusic, вона була однією з провідних співачок Великої Британії у 2000-х роках. «Фанати та критики однаково цінували її суворий шарм, зухвале почуття гумору та виразний соул- та джазовий вокал». Керолайн Салліван пізніше писала у The Guardian, що «її обожнювання Діни Вашингтон і The Ronettes відрізняло її від майже всіх нових поп-співачок початку 2000-х років, а її надзвичайно чутливий до розбитого серця голос зробив решту».

Стиль

Соул-гурт The Ronettes, який вплинув на стиль Емі Вайнгауз

Найбільшим захопленням Вайнгауз були дівочі гурти 1960-х років. Перукар співачки, Алекс Фоден, запозичив її характерну зачіску «вулик» (накладне волосся) у The Ronettes, а вона у того ж гурту запозичила свій макіяж «Клеопатра». Її імітація була настільки успішною, що, як повідомляло The Village Voice:

Ронні Спектор, яка, можна сказати, практично винайшла стиль Вайнгауз, коли понад 40 років тому вийшла на сцену Бруклінського театру Fox разом зі своїми колегами з Ronettes, була настільки вражена фотографією Вайнгауз у New York Post, що вигукнула: «Я її не знаю, ніколи не зустрічала, і коли побачила цю фотографію, подумала: „Це ж я!“ Але потім я дізналася, що ні, це Емі! Я не мала на собі окулярів»

Різноманіття впливів на стиль Вайнгауз після її смерті обговорював репортер New York Times Гай Требей. Він зазначав, що «ймовірно, на її зовнішній вигляд вплинув її стильний чоловік, Блейк Філдер-Сівіл». Крім того, Требей зауважив:

Вона була 160-сантиметровим довідником візуальних образів, найвідомішим з яких була Ронні Спектор з гурту Ronettes, а також біла британська соул-співачка Марі Вілсон, менш відома своїм голосом, ніж зачіскою «вулик»; панк-бог Джонні Тандерс...; зухвалі дівчата з будинків рад... (див.: покази Dior і Chanel, 2007 та 2008 роки)... до цілої низки поганих дівчат, починаючи від Клеопатри і завершуючи Лулу Луїзи Брукс та Salt-n-Pepa у тому числі, до непереборних спокусниць, які, здавалося, завжди доходили до одного й того ж нещасного кінця

Колишній редактор Rolling Stone Джо Леві, який розмістив Вайнгауз на обкладинці цього журналу, так описував її зовнішність:

Так само, як її найкраща музика базувалася на семплінгу — комбінуванні звукових фрагментів і стильових елементів, запозичених з Motown, Stax, панку та раннього хіп-хопу, — її особистий стиль також був свідомим колажем. У 90-х роках був такий момент, коли, якщо ви прямували до центру міста і повертали ліворуч, всі дівчата виглядали як Бетті Пейдж. Але вони не робили того, що робила Вайнгауз, поєднуючи Бетті Пейдж з Бріжіт Бардо і додаючи до цього трохи Ронні Спектор

Вайнгауз запозичила свій макіяж з яскраво-червоною помадою, густими бровами і насиченою підводкою для очей у латиноамериканок, яких вона бачила в Маямі під час поїздки туди для роботи з Салаамом Ремі над альбомом Back to Black. Її зовнішність неодноразово критикувалася британською пресою. 2008 року коли Вайнгауз отримала номінації NME Awards як «Найкращий сольний виконавець» та за «Найкращий музичний DVD», їй також присудили звання «Найгірше одягнена виконавиця». Вайнгауз також посіла друге місце у 48-му щорічному списку Річарда Блеквелла «Десять найгірше одягнених жінок», поступившись Вікторії Бекхем.

Публічний імідж

Вайнгауз мала двояку публічну репутацію, яка поєднувала критичний і комерційний успіх з особистими негараздами, яка викликала значний резонанс у ЗМІ. Журнал New Statesman назвав Вайнгауз «брудноротою, приземленою дівою», а Newsweek — «ідеальним поєднанням сексуальної кішечки, необробленого таланту і поганого контролю над імпульсами». Карен Геллер з The Philadelphia Inquirer підсумувала вир подій, пов'язнизаних зі співачкою, словами:

Їй лише 24 роки, а вона вже має шість номінацій на «Греммі», стрімко рухаючись до успіху і відчаю, із співзалежним чоловіком у в'язниці, батьками-ексгібіціоністами з сумнівним судженням і папараці, які документують її емоційні та фізичні страждання. Тим часом, відомий дизайнер Карл Лагерфельд використовує її розпатланий стиль і проблеми з харчуванням, для просування її серед еліти, проголошуючи її новою Бардо

До 2008 року проблеми з наркотиками стали загрожувати її кар'єрі. Нік Гетфілд, президент Island Records, розмірковуючи над ідеєю дати Вайнгауз відпустку «щоб вона могла вирішити свої проблеми», казав: «Про її статус [у США] свідчить те, що коли ви переглядаєте телевізійну трансляцію [Греммі], то бачите саме її зображення». Після церемонії «Греммі» частина людей задавалася питанням, наскільки варто було нагороджувати Вайнгауз, з огляду на її нещодавні особисті негаразди та проблеми з наркотиками. Серед таких людей була Наталі Коул, що представила Вайнгауз на церемонії, і яка сама боролася з наркозалежностю, коли виграла «Греммі» в номінації «Найкращий новий артист» 1975 року.

Вайнгауз не змогла поїхати в США і взяти участь у церемонії вручення премії «Греммі», оскільки не пройшла тест на наркотики. Крім цього, виконавчий директор Управління ООН по боротьбі з наркотиками та злочинністю Антоніо Марія Коста заявив, що ймовірна наркозалежність Вайнгауз та інших зірок подає поганий приклад «іншим, хто схильний до залежності», і підриває зусилля інших знаменитостей, які намагаються привернути увагу до проблем Африки, оскільки більша частина кокаїну, що вживається в Європі, проходить через цей континент. Тоді як прес-секретар Вайнгауз зазначив, що «Емі ніколи не давала коментарів щодо наркотиків і ніколи не афішувала їх вживання. У неї були деякі проблеми, і вона намагається виправитися. ООН повинна навести лад у власній організації».

У січні 2008 року у лейблі Вайнгауз заявили, що, на їх думку, широке висвітлення співчки у ЗМІ сприяло збільшенню продажів її альбомів. В опитуванні, проведеному Sky News у квітні того ж року, Вайнгауз була названа населенням Великої Британії другою найвизначнішою «абсолютною героїнею» загалом, очоливши голосування в цій категорії серед опитаних у віці до 25 років. Психолог Донна Доусон пояснювала такі результати тим, що жінки, подібні до Вайнгауз, які «мають певне почуття вразливості або їм довелося боротися з деякими негараздами у своєму житті», отримали визнання.

У липні 2008 року керівник BBC Radio Scotland Джефф Зичінскі заявив, що BBC та ЗМІ загалом стали співучасниками у підриві репутації знаменитостей, зокрема Емі Вайнгауз. Він зазначав, що інтерес громадськості до способу життя співачки не вартий висвітлення у новинах. Род Маккензі, редактор програми Newsbeat на BBC Radio One, відповів: «Якщо ви граєте музику [Емі Вайнгауз] для певної демографічної групи, ці самі люди хочуть знати, що відбувається в її особистому житті. Якщо ви не висвітлюєте це, ви ображаєте молодих платників ліцензійних зборів». У газеті The Scotsman англійська співачка і авторка пісень Лілі Аллен сказала: «Я дуже добре знаю Емі Вайнгауз. І вона дуже відрізняється від того, як її зображують люди. Так, іноді вона втрачає розум через наркотики, але вона також дуже розумна, інтелігентна, дотепна, весела людина, яка може тримати себе в руках. Ви просто не бачите цю сторону».

Особисте життя

Емі Вайнгауз (2008)

Вайнгауз виросла в єврейській сім'ї і пишалася тим, що вона єврейка, хоча й не була релігійною. В одному з інтерв'ю Вайнгауз сказала: «Бути єврейкою для мене означає бути разом як справжня родина. Це не означає запалювати свічки і вимовляти браху». Вайнгауз також часто виступала з медальйоном «Зірка Давида».

2013 року в пам'ять про Вайнгауз Єврейський музей Лондона провів виставку під назвою «Емі Вайнгауз: Сімейний портрет». Музей досліджував приїзд 1890 року її прапрадіда по батьковій лінії з Мінська, а також те, як сім'я зрештою оселилася в Лондоні, почавши з робітничих професій, а потім поступово перейшовши до середнього класу.

Відомо, що у Вайнгауз було 14 татуювань, включаючи «Татусева дівчинка» («Daddy's Girl») на лівій руці на честь її батька і пінап-зображення дівчини з ім'ям «Синтія» на правій руці в пам'ять про її єврейську бабусю. 2011 році з'явилися повідомлення, що Вайнгауз збирається удочерити 10-річну дівчинку з Сент-Люсії на ім'я Данніка Августін. За словами Данніки та її сім'ї, Емі дуже прив'язалася до неї, яка жила у злиднях, під час тривалого перебування співачки на Карибському острові. Данніка називала Емі своєю мамою і казала, що у них були близькі, люблячі стосунки. Її бабуся, Марджорі Ламберт, підтвердила, що Емі висловлювала сильне бажання удочерити Данніку і навіть була готова переїхати до Сент-Люсії, щоб стати їй повноцінною матір'ю. Однак представник Вайнгауз спростував ці заяви, заявивши, що історія з удочерінням не відповідає дійсності.

Стосунки

2006 року Вайнгауз зустрічалася з шеф-кухарем і музикантом Алексом Клером, під час перерви у її стосунках зі своїм бойфрендом і майбутнім чоловіком Блейком Філдером-Сівілом. Вона недовго жила з Клером. Надалі Клер, так само як і Філдер-Сівіл, продав історію своїх стосунків з Вайнгауз виданню News of the World, яка опублікувала її під заголовком «Емі, схиблена на бондажі, просто не може всидіти в ліжку» («Bondage Crazed Amy Just Can't Beehive in Bed»).

Філдер-Сівіл, який раніше працював асистентом відеопродюсера, переїхав до Лондона зі свого рідного Лінкольнширу у віці 16 років, після того як залишив навчання у Борнській гімназії. Він одружився з Вайнгауз 18 травня 2007 року в Маямі-Біч (штат Флорида). В інтерв'ю від червня 2007 року Вайнгауз зізналася, що іноді може бути жорстокою щодо нього після того, як вип'є: «Коли він каже щось, що мені не сподобається, я б'ю його в підборіддя». У серпні 2007 року їх сфотографували закривавлених і в синцях на вулицях Лондона після нібито бійки, хоча вона стверджувала, що завдала собі тілесних ушкоджень сама. Батьки та родичі Вайнгауз публічно висловлювали своє занепокоєння, зокрема, побоювання, що подружжя може покінчити життя самогубством. Батько Філдера-Сівіла закликав шанувальників бойкотувати музику Вайнгауз, а її батько, Мітч, казав, що це не допоможе. Британський таблоїд цитував слова Філдера-Сівіла про те, як він пристрастив Вайнхауз до крек-кокаїну та героїну. Повідомлялося, що під час побачення з Мітчем Вайнгаузом у в'язниці в липні 2008 року, Філдер-Сівіл сказав, що вони з Емі різали себе, щоб полегшити страждання від ломки. Також зазначалося зізнання Вайнгауз про те, що 2008 року у неї був роман.

З 21 липня 2008 року по 25 лютого 2009 року Філдер-Сівіл був ув'язнений після того, як визнав свою провину за звинуваченнями у спробі перешкоджання здійсненню правосуддя та умисному нанесенні важких тілесних ушкоджень. Інцидент, що стався в липні 2007 року, включав напад на власника пабу, в результаті якого він зламав вилицю потерпілому. Вайнгауз також заарештували на короткий термін у зв'язку з цим інцидентом. Згідно зі стороною обвинувачення, власник пабу пішов на угоду, в рамках якої взяв 200 000 фунтів стерлінгів, щоб «фактично зам'яти [судову] справу і не з'являтися в суді», вказавши, що гроші належали Вайнгауз, яка, втім, не захотіла зустрічатися з особами, які організували це, оскільки їй треба було відвідати церемонію нагородження. Мітч Вайнгауз, як розпорядник коштів своєї дочки, заперечував, що гроші надійшли від неї.

Після того як на початку січня 2009 року Вайнгауз була помічена в компанії з актором-початківцем Джошуа Боуменом на відпочинку у Сент-Люсії, вона заявила, що «знову закохана, і їй не потрібні наркотики». Співчка прокоментувала, що «весь її шлюб був заснований на вживанні наркотиків» і що «на даний момент вона просто забула, що взагалі одружена». 12 січня прессекретар Вайнгауз підтвердив, що «надійшли документи», які, за словами адвоката Філдера-Сівіла, є шлюборозлучним процесом, заснованим на заяві про подружню зраду. У березні в одному з журналів з'явился цитата Вайнгауз: «Я все ще люблю Блейка і хочу, щоб він переїхав до мого нового будинку зі мною — таким був мій план з самого початку… Я не дозволю йому розлучитися зі мною. Він — чоловіча версія мене, і ми ідеально підходимо одне одному». Втім, 16 липня 2009 року було оформлене остаточне розлучення, що набуло чинності 28 серпня 2009 року, за яке Філдер-Сівіл не отримав жодної компенсації.

З початку 2010 року і до самої смерті Вайнгауз перебувала у стосунках із британським письменником та кінорежисером Регом Тревісом. Згідно з повідомленнями ЗМІ та біографією, написаною батьком Вайнгауз, вона і Тревіс планували одружитися і завести дітей. Однак існують суперечливі повідомлення, у яких ідеться про те, що Вайнгауз того ж року відновила стосунки з Філдером-Сівілом і навіть обговорювала можливість повторного шлюбу.

Також повідомлялося і про інші можливі стосунки співачки. У липні 2008 року, коли репортерка Rolling Stone Клер Гоффман запитала Вайнгауз, чи є у неї стосунки з музикантом Пітом Доерті, вона відповіла: «Ми просто хороші друзі», і додала — «Я попросила Піта зробити концептуальний мініальбом, а він зробив таке обличчя, подивився на мене так, ніби я накакала на підлогу. Йому не хотілось це робити. Ми просто дуже близькі». Однак після смерті Вайнгауз Догерті заявив, що він з нею колись були коханцями.

Залежності та здоров'я

Емі Вайнгауз (2008)

Залежність Вайнгауз від наркотиків була предметом пильної уваги преси протягом багатьох років. 2005 року вона пережила період запою, вживання важких наркотиків і втрати ваги. Надалі люди, які бачили співачку наприкінці того ж року і на початку 2006-го, повідомляли про її повернення до нормального життя, яке збіглося з написанням альбому Back to Black. Проте, на думку сім'ї Вайнгауз, смерть бабусі в середині 2006 року, яка мала на неї стабілізуючий вплив, знову підштовхнула її до наркотиків. У серпні 2007 року Вайнгауз скасувала низку концертів у Великій Британії та Європі, пославшись на втому і погане самопочуття. У цей період її госпіталізували з передозуванням героїну, екстазі, кокаїну, кетаміну і алкоголю. У різних інтерв'ю вона говорила, що має проблеми, пов'язні із самопошкодженням, депресією і розладами харчової поведінки.

В інтерв'ю Los Angeles Times Вайнгауз повідомила, що причиною її госпіталізації були наркотики і що «я справді думала, що тоді для мене все скінчилося». Незабаром після цього батько Вайнгауз прокоментував, що коли він робив публічні заяви про її проблеми, він використовував ЗМІ, тому що це був єдиний спосіб достукатися до неї. В інтерв'ю програмі The Album Chart Show на британському телебаченні Вайнгауз повідомила, що вона страждає на маніакальну депресію, а не на алкоголізм, додавши, що це звучить як «алкоголік, який не визнає своєї залежності».

У грудні 2007 року прес-секретар Вайнгауз повідомив, що співачка перебуває під наглядом лікарів і долає свої труднощі, пишучи багато музики. У січні 2008 року британський таблоїд The Sun опублікував відео, на якому Вайнгауз, судячи з усього, курить крек-кокаїн і розповідає про вживання екстазі та валіуму. Подія відбулася в п'ятницю, 18 січня, рано вранці. Незабаром після інциденту з кокаїном батько співачки переїхав до неї, щоб тримати її під «цілодобовим наглядом». Наприкінці січня Вайнгауз, як повідомляється, поступила до реабілітаційного центру на двотижневу програму лікування. 26 березня прес-секретар співачки заявив, що вона «почувається добре». Наприкінці квітня 2008 року непередбачувана поведінка Вайнгауз, включаючи звинувачення в нападі, викликала побоювання, що її спроби позбутися наркозалежності виявилися невдалими. Після цього, батько і менеджер співачки вирішили помістити її в психіатричну клініку керуючись Законом про психічне здоров'я 1983 року. Проте у вересні 2008 року знову з'явилися чутки про рецидив наркозалежності у співачки, через її неохайний вигляд під час запланованого виступу в одному з клубів. Фотографи повідомляли, що на її руках і ногах були помітні порізи.

За словами лікаря співачки, вона припинила вживати заборонені речовини 2008 року. В інтерв'ю у жовтні 2010 року, говорячи про своє рішення кинути наркотики, Вайнгауз сказала: «Я буквально прокинулася одного дня і подумала: „Я більше не хочу цього робити“». Тоді як позбавлення від алкогольної залежності виявилося для Вайнгауз великою проблемою: вона утримувалася від нього кілька тижнів, а потім знову почала його вживати. Її лікар повідомляв, що вона лікувалася від алкогольної залежності та тривоги препаратом Лібріум, і 2010 року пройшла психологічне та психіатричне обстеження, відмовившись при цьому від психотерапії.

Перед смертю Вайнгаус пройшла обстеження у психіатра та психолога, і лікарі рекомендували їй пройти діалектично-поведінкову терапію (ДПТ). ДПТ заснована на біосоціальній теорії психічних захворювань і є першим методом терапії, загальна ефективність якої при лікуванні прикордонного розладу особистості була експериментально доведена.

Протиправна поведінка

Емі Вайнгауз (2007)

2006 року Вайнгауз зізналася, що вдарила в обличчя свою шанувальницю за те, що та критикувала її стосунки з тодішнім хлопцем Блейком Філдером-Сівілом. Потім вона напала на Філдера-Сівіла, коли той намагався її заспокоїти, вдаривши його коліном в пах.

У жовтні 2007 року Вайнгауз і Філдер-Сівіла заарештовали у Бергені (Норвегія), за зберігання 7 грамів канабісу. Пізніше пару відпустили і оштрафували на 3850 крон. Вайнгауз спочатку оскаржувала штраф, але пізніше відмовилася від апеляції.

26 квітня 2008 року Вайнгауз була затримана поліцією на ніч і отримала від неї попередження за те, що вдарила 38-річного чоловіка по обличчю. За повідомленням поліції на момент затримання співачки, вона була «не в змозі» давати свідчення.

Через 10 днів Вайнгауз заарештували за підозрою у зберіганні наркотиків після того, як у січні поліція отримала відео, на якому вона, судячи з усього, курила крек-кокаїн. Проте через кілька годин її відпустили під заставу, оскільки відео не дало остаточного висновку, що саме вона курила. Королівська прокуратура розглядала можливість висунення їй звинувачень, але зняла їх, оскільки не змогла встановити, що речовина, яка фігурувала у відео, була контрольованим наркотиком. Деякі члени парламенту розкритикували рішення не висувати звинувачення. Двоє мешканців Лондона були згодом засуджені за змову з метою постачання кокаїну та екстазі Вайнгауз, що призвело до дворічного тюремного ув'язнення для одного і дворічного громадського покарання для другого.

5 березня 2009 року Вайнгауз заарештували і звинуватили в побитті після того, як танцівниця Шерен Флеш заявила, що співачка вдарила її в око на благодійному балу Prince's Trust у вересні 2008 року. Прес-секретар Вайнгауз оголосив про скасування виступу Вайнгауз на фестивалі Coachella в США у зв'язку з новою судовою справою, а 17 березня співачка заявила в суді про свою невинуватість. На суді 23–24 липня її звинуватили в «навмисному і невиправданому насильстві» під впливом алкоголю або іншої речовини. Вайнгауз свідчила, що не била Флеш, а намагалася відштовхнути, бо боялася її. Також співачка посилалася на своє занепокоєння, що Флеш продасть її історію таблоїду, на перевагу у зрості та на «грубе» поводження її суперниці. 24 липня Вайнгауз визнали невинною, оскільки всі свідки, крім двох, були в стані алкогольного сп'яніння, а медичні докази не показали «типу травми, яка часто виникає при сильному ударі в око».

19 грудня 2009 року Вайнгауз втретє заарештували за звинуваченням у побитті та порушенні громадського порядку після того, як вона напала на менеджера театру Мілтон-Кейнс, коли той попросив її пересісти на інше місце через її гучну участь у пантомімі та порадив їй більше не пити більше. Вайнгауз визнала свою провину і отримала умовне звільнення.

Папараці

Емі Вайнгауз (2008)

Вайнгауз постійно переслідували папараці, які фотографували її скрізь, де тільки могли, через що співачка домоглася судової заборони проти провідної агенції фотографів Big Pictures, відповідно до Закону про захист від переслідування 1997 року. У наслідок цього 2009 року Вищий суд ухвалив постанову, що забороняв папараці стежити за нею. Фотографам також заборонили переслідувати Вайнхаус в радіусі 100 метрів від її лондонського будинку та фотографувати співачку у її житлі або будинках її друзів та родичів. За газетними повідомленнями, джерела, близькі до співачки, заявили, що юридичні заходи були вжиті з міркувань безпеки Вайнгауз та її близьких.

Захворювання

23 червня 2008 року публіцист співачки виправив раніше зроблені Мітчем Вайнгаузом невірні заяви про те, що у його доньки була емфізема на ранній стадії, заявивши, що в неї були ознаки, які могли призвести до початку цього захворювання. Мітч Вайнгауз також заявив, що легені його дочки працювали на 70 відсотків від норми і що у неї була аритмія. Він сказав, що ці проблеми викликало постійне куріння нею крек-кокаїну. Батько співачки також повідомив, що лікарі попередили її, що, якщо вона продовжить палити крек-кокаїн, їй доведеться носити кисневу маску і у підсумку вона помре. В радіоінтерв'ю Мітч Вайнгаус заявив, що співачка «чудово» реагує на лікування, яке включає наклеювання нікотинових пластирів. Представник Британського фонду легень Кіт Проуз зазначив, що такий стан контролюється за допомогою лікування. Проуз також сказав, що такий стан не є нормальним для людини її віку, але «інтенсивне куріння та вживання інших речовин, таких як наркотики, можуть призвести до передчасного старіння легенів». Норман Едельман з Американської асоціації легень пояснив, що якщо вона кине палити, функції її легенів будуть погіршуватися з такою ж швидкістю, як у звичайної людини, але якщо вона не позбавиться цієї шкідливої звички, то це призведе до швидкого прогресування цієї проблеми.

Вайнгауз лікувалась в Лондонській клініці, з якої її виписали через добу, після того як вона тимчасово відлучалася з цього закладу для виступу на святкуванні 90-річчя Нельсона Мандели та на концерті в Гластонбері. Надалі співачка продовжила лікування в амбулаторних умовах. У липні 2008 року Вайнгауз заявила, що у неї діагностували «часткові ознаки емфіземи», і сказала, що вона приводить себе до ладу, «їсть багато здорової їжі, багато спить, грає на гітарі, створює музику і щодня пише листи своєму чоловікові». Вона також тримала у своїй квартирі вертикальний солярій. 25 жовтня 2008 року Вайнгауз знову знаходилась у Лондонській клініці, розпочавши профілактичне обстеження легенів і грудної клітки, де у неї знайшли інфекцію, залишаючи і повертаючись у цей заклад за власним бажанням. 23 листопада 2008 року вона повернулася до лікарні через про реакцію на ліки.

Смерть

Квіти біля будинку співачки 23 липня 2011 року

Охоронець Вайнгауз розповів, що приїхав до неї додому за три дні до її смерті і відчув, що вона була дещо напідпитку. Через два дні після цього її мати також визнала, що Емі була «не в собі». Того ж дня Вайнгауз відвідав її лікар для одного з планових оглядів через її слабкий стан, хоча жодних відхилень від норми не виявилось, як потім повідомляло видання The Sun: «Лікар був задоволений її станом. Коли він пішов у п'ятницю ввечері, у нього не було жодних занепокоєнь. Проте менш ніж через 24 години її знайшли мертвою». Після обстеження Вайнгауз зателефонувала лікарю і зізналася у своїх почуттях з приводу співзалежності, заявивши: «Я не хочу вмирати». Також вона розповіла йому, як намагалася позбутися залежності, але не змогла цього зробити. Це були останні записані слова Вайнгауз, а в останній розмові її охоронця з нею була цитата: «Якби я могла, я б повернула все назад, щоб просто ходити вулицею без проблем».

Її охоронець продовжував спостерігати за тим, як співачка потрохи випивала протягом наступних кількох днів після його приїзду, і пізніше сказав, що вона «сміялася, слухала музику і дивилася телевізор о 2-й годині ночі в день своєї смерті». Інше джерело стверджує, що вона дивилася старі записи минулих виступів і віддавалася спогадам. О 10 годині ранку 23 липня 2011 року охоронець побачив, що вона лежить на ліжку, і спробував (безуспішно) розбудити її. Це не викликало особливих підозр, оскільки вона зазвичай довго спала після вечірки. За словами охоронця, невдовзі після 15:00 години він знову перевірив її і побачив, що Емі лежить у тій самій позі, що й раніше, через що він зробив ще одну перевірку, в результаті якої виявив, що вона не дихає і не має пульсу; за його словами після цього він викликав швидку допомогу. О 15:54 годині до будинку Вайнгауз в Камдені (Лондон) прибуло дві карети швидкої допомоги. Вайнгауз оголосили мертвою на місці події. Незабаром після цього її смерть підтвердила столична поліція. Смерть Емі Вайнгауз у віці 27 років викликала у ЗМІ порівняння з іншими музикантами, які померли у тому ж віці, об'єднаними під назвою «Клуб 27».

Після оголошення смерті Вайнгауз біля її будинку зібралися представники ЗМІ та знімальні групи. До житла співачки увійшли судово-медичні експерти, а поліція оточила вулицю ззовні; в її кімнаті вони знайшли одну маленьку і дві великі пляшки горілки. Після смерті Вайнгауз побила свій другий рекорд Гіннеса: за кількістю пісень, виконаних жінкою, які одночасно потрапили до британського чарту синглів — їх стало вісім. Лейбл звукозапису Вайнгауз, Universal Republic, опублікував заяву, в якій, зокрема, йдеться «Ми глибоко засмучені раптовою втратою такої обдарованої музикантки, артистки та виконавиці».

Оскільки спочатку було мало підтвердженої інформації щодо причини смерті Вайнгауз, з'явилося багато спекуляцій на цю тему. У різних повідомленнях висловлювалися припущення про смертельне передозування наркотиками класу А, такими як екстазі, або смертельним коктейлем. Батько Вайнгауз, Мітч, заперечував ці твердження, заявляючи: «Три роки тому Емі перемогла свою наркотичну залежність. Вона була найщасливішою за багато років». Наступного місяця, у серпні 2011 року, припущення про те, що причиною смерті Вайнгауз стало зловживання наркотичними речовинами, були спростовані офіційним токсикологічним звітом, опублікованим для громадськості, який показав, що в організмі співачки не знайшли жодних заборонених препаратів. У жовтні 2011 року опублікували звіт патологоанатома, в якому зазначалося, що вміст алкоголю в крові Вайнгауз на момент її смерті становив 416 мг на 100 мл (0,416 %), що більш ніж у п'ять разів перевищує встановлену законом норму для водіїв, які перебувають за кермом у нетверезому стані. На думку патологоанатома, «ненавмисним наслідком» великої кількості випитого стала її «раптова і несподівана смерть», а його вердиктом стала «смерть внаслідок нещасного випадку». 17 грудня 2012 року британська влада відновила розслідування смерті Вайнгауз, коли було вирішено, що перший патологоанатом «недостатньо кваліфікований для цієї ролі». Друге розслідування, проведене 8 січня 2013 року, збіглося з висновками першого: патологоанатомка, доктор Ширлі Редкліфф встановила, що «вона (Вайнгауз) добровільно вжила алкоголь, навмисна дія, яка набула несподіваного повороту і стала причиною її смерті». Друге розслідування винесло вердикт про нещасний випадок внаслідок алкогольного отруєння.

В інтерв'ю від червня 2013 року Алекс Вайнгауз поділився своїм переконанням, що харчовий розлад його сестри і, як наслідок, фізична слабкість були основною причиною її смерті:

Вона дуже сильно страждала на булімію. Це не є якимось одкровенням — ви знали це, просто дивлячись на неї... Вона б зрештою померла, так як вона йшла до цього, але що дійсно вбило її, так це булімія... Я думаю, що вона зробила її слабшою і більш вразливою. Якби у неї не було розладу харчової поведінки, вона була б фізично сильнішою.

Похорон Вайнгауз відбувся 26 липня 2011 року на кладовищі Еджваребері-Лейн на півночі Лондона, це була приватна церемонія, на якій були присутні рідні та друзі. Серед присутніх на приватній церемонії, яку провів рабин Френк Гелльнер, були: її мати і батько, Дженіс і Мітч Вайнгаузи, близькі друзі Нік Грімшоу і Келлі Осборн, продюсер Марк Ронсон, похресниця Діонн Бромфілд і її хлопець Редж Тревіс. Батько співачки виголосив прощальну промову, сказавши: «На добраніч, моє янголятко, спи міцно. Мама і тато дуже сильно тебе люблять». Церемонія завершилася піснею Керол Кінг «So Far Away», якій підспівували присутні, це була одна з улюблених пісень Вайнгауз. Потім її тіло кремували в крематорії Голдерс-Грін. Сім'я провела дводенний траур (шива). 16 вересня 2012 року прах Вайнгауз поховали разом з прахом її бабусі Синтії Леві на тому самому кладовищі.

Вплив

Воскова фігура Емі Вайнгауз у Музеї мадам Тюссо в Лондоні

Незабаром після смерті Вайнгауз низка відомих критиків дали оцінку спадщині співачки. Маура Джонстон з The Village Voice сказала: «Коли вона була на сцені, Вайнгауз мала мало рівних — вона не була октавною стрибункою, як інші великі діви того часу, але її контральто мало таку силу, що збагачувало навіть найпростіші склади повним спектром емоцій». Саша Фрер-Джонс із журналу The New Yorker писав: «Ніхто не може зрівнятися з унікальними переходами Вайнгауз або її вкрай дивакуватими фразами. Вона звучала як оригінальна соул-зірка шістдесятих, яка розвивалася, коли в музиці не було правил. Але зараз взяв гору необмежений традиціоналізм, і її прекрасна нотатка була перервана. Американський соул — завдяки таким провидцям, як Еріка Баду, Джанель Моне та Джил Скотт — рухався вперед. Але Вайнгауз була чудовим пастишем минулого».

13 лютого 2012 року Вайнгауз посіла 26 місце в списку «100 найвидатніших жінок у музиці» за версією VH1. У березні 2017 року співак і композитор Боб Ділан сказав, що йому подобається слухати останній альбом Вайнгауз (Back to Black), і назвав її «останньою справжньою індивідуалісткою». 2023 року журнал Rolling Stone помістив Вайнгауз на 83 місце у своєму списку «200 найкращих співаків усіх часів». 2025 року газета The Guardian включила Back To Black до свого списку визначальних подій у популярній культурі 21 століття.

Серед артистів, які вважають, що Вайнгауз вплинула на них або проклала шлях для них, є Адель, Даффі, Леді Гага, Рафаель Саадік, Ентоні Гамільтон, Джон Ледженд, Бруно Марс, Туве Ло, Джессі Джей, Емелі Санде, Вікторія Джастіс, Палома Фейт, Лана Дель Рей, Сем Сміт, Флоренс Велч, Голзі, Алессія Кара, Естель, Дайя, Джорджа Сміт, Лорен Джарегі та Біллі Айліш. Серед артистів, які віддали данину поваги Вайнгауз, є Нікі Мінаж, M.I.A., Леді Гага, Келлі Осборн, Ріанна, Джордж Майкл, Адель, Діта фон Тіз, Кортні Лав, Патті Сміт, яка написала пісню «This Is the Girl» як данину поваги співачці, та рок-гурт Green Day, який написав пісню на її честь під назвою «Amy».

Батьки співачки написали мемуари про свою дочку і пожертвували виручку від обох книг Фонду Емі Вайнхаус. 2012 року опублікували біографію Мітча Вайнгауза під назвою «Емі: моя дочка». 2014 року мати співчки, Дженіс, також опублікувала книгу «Люблячи Емі: історія матері».

3 липня 2015 року вийшов документальний фільм «Емі» режисера Асіфа Кападіа та продюсера Джеймса Гей-Ріса. Фільм розповідає про життя Вайнгауз, її стосунки, боротьбу із наркозалежністю до і після розквіту її кар'єри, яка зрештою призвела до її смерті. 2018 року вийшов документальний фільм «Емі Вайнхаус: Назад до чорного», заснований на альбомі Вайнгауз Back to Black. У липні 2021 року на каналі BBC Two показали новий документальний фільм під назвою «Повернення Емі», присвячений 10-й річниці смерті співачки. Фільм зняли переважно з точки зору її матері Дженіс Вайнгауз-Коллінз, яка також була його оповідачем, він містив особисті історії людей, які були близькими зі співачкою до кінця її життя, зокрема її друзів Наомі Перрі (стилістка співачки), Катріони Гурлей та Шантель Дусетт.

9 жовтня 2017 року батько співачки, Мітч, оголосив, що готується мюзикл про Емі для показу на Вест-Енді і Бродвеї. Він повідомив цю новину на гала-вечорі Фонду Емі Вайнгауз у Лондоні. У липні 2022 року стало відомо, що повнометражний біографічний фільм під назвою «Емі Вайнгауз: Back To Black» (2024) зніме студія StudioCanal UK, його дистрибуцією займеться Focus Features, а режисером стане Сем Тейлор-Джонсон. Сценарій написав Метт Грінгалг, а зйомки відбуватимуться за повної співпраці батька співачки та її спадкоємців.

Пам'ять

Бронзовий пам'ятник Емі Вайнгауз у лондонському парку

Фани і знаменитості по всьому світу швидко відгукнулися на раптову смерть Вайнхауз у Твіттері та інших соціальних мережах.

Лейбл Universal Republic у заяві про смерть своєї виконавиці заявив: «Ми глибоко засмучені раптовою втратою такої обдарованої музикантки, артистки й виконавиці».

Відразу після звістки про смерть кілька відомих музикантів присвятили Вайнгауз свої виступи. Уже 23 липня, під час концерту в Міннеаполісі, соліст ірландського гурту U2 Боно перед виконанням своєї пісні «Stuck in a Moment You Can not Get Out Of» сказав, що присвячує її раптово померлій британській соул-співачці Емі Вайнхауз. Лілі Аллен, Джессі Джей і Бой Джордж також присвятили свої останні виступи британській співачці. Американський панк-рок-гурт Green Day включив в свій альбом ¡Dos !, випущений 2012 року, пісню «Amy» як данину пам'яті. Адель також закликала своїх глядачів вшанувати пам'ять Емі на концерті в Лондоні (в Альберт-Холлі) та виконала на честь її пісню «Make You Feel My Love».

Також співачка увійшла до так званого Клубу 27, тобто потрапила до списку музикантів, які значно вплинули на становлення та розвиток музики та померлих у віці 27 років.

14 вересня 2014 року в лондонському районі Кемден-таун відкрито бронзовий пам'ятник Емі Вайнхауз. Захід приурочили до дня народження співачки, якій цього дня виповнився б 31 рік. Скульптура в натуральну величину повторює зовнішність зірки, включно з її фірмовою зачіскою.

2015 року режисер Азіф Кападіа зняв документальний фільм «Емі» на згадку про співачку Вайнгауз. Фільм став лауреатом «Оскара» у номінації «Найкращий документальний фільм». Джеймс Гетфілд з Metallica, натхненний фільмом, написав пісню «Moth into Flame».

Тоні Беннетт згадував: «Я шкодую, що не встиг їй сказати, щоб вона боролася із залежністю. Я сказав би їй зупинитися, інакше вона помре». Вайнгауз була великою шанувальницею Тоні Беннетта. 2008 року саме він вручив їй «Греммі» у номінації «Альбом року» за реліз Back to Black. Після нагородження вона ділилася враженнями: «Я була шокована. Не тому, що виграла „Греммі“, а тому, що Тоні Беннетт назвав моє ім'я». Захоплення було взаємним. Під час запису Беннетт сказав Емі, що чує у її голосі Діну Вашингтон. Захоплена Вайнхаус зізналася, що саме ця вокалістка є її кумиром.

У квітні 2024 року в Австралії відбулася прем'єра художнього фільму «Назад до мороку», байопіка про життя та творчість співачки (режисер Сем Тейлор-Джонсон, головну роль виконала Маріса Абела).

Фонд Емі Вайнгауз

Після смерті співачки її родина заснувала Фонд Емі Вайнгауз, який розпочав свою діяльність 14 вересня 2011 року (в день, коли їй мало б виповнилося 28 років), а її брат Алекс став його співробітником. Мета фонду — допомагати вразливим або знедоленим молодим людям, він співпрацює з іншими благодійними організаціями, надаючи першочергову підтримку. Головний офіс фонду знаходиться у північному Лондоні, але він також має офіс у Нью-Йорку (який працює під назвою «Фонд Емі Вайнгауз США»). Покровителем фонду є Джон Сноу, а до цього ним була Барбара Віндзор, яка померла 2020 року. Послами фонду є Джесс Глінн, Патсі Палмер, Джессі Воллес, Кіра Чаплін і Міка Паріс. У жовтні 2015 року покровителем був Марк Ронсон. Брат Емі, Алекс, постійно працює у фонді, відмовившись від кар'єри музичного інтернет-журналіста.

Фонд працює над запобіганням наслідкам зловживання наркотиками та алкоголем серед молоді. Також він підтримує, інформує та надихає вразливу та соціально незахищену молодь, допомагаючи їм повністю реалізувати свій потенціал. 12 березня 2013 року за допомогою колишнього наркомана Рассела Бренда Фонд запустив Програму Фонду Емі Вайнгауз з підвищення стійкості серед шкіл всієї Великої Британії, метою якої є забезпечення достатньої освіченості у питаннях наркотиків, алкоголю та вирішення емоційних проблем.

Досягнення

На момент смерті Вайнгауз продала понад 1,75 мільйона синглів і понад 3,98 мільйона альбомів у Великій Британії. У той же час, у США було продано близько 3,4 мільйона треків та 2,7 мільйона альбомів. Вайнгауз здобула 24 нагороди у 65 номінаціях. Серед нагород та пошан за свій дебютний альбом Frank, вона отримала премію «Ivor Novello» від Британської академії авторів пісень за «Найкращу сучасну пісню» («Stronger Than Me»), номінацію на премію Brit Awards у категорії «Найкраща британська сольна виконавиця» й потрапила до книги Роберта Дімері «1001 альбом, які ви повинні почути, перш ніж померти» 2006 року. Її другий студійний альбом Back to Black номінували на безліч нагород, зокрема дві Brit Awards («Найкращий британський альбом» і «Найкраща британська виконавиця»), шість «Греммі» (серед яких п'ять перемог), чотири Ivor Novello Awards, чотири MTV Europe Music Awards, три MTV Video Music Awards, номінції на Mercury Prize («Альбом року») та MOBO Awards («Найкраща виконавиця Великої Британії»). Також Back to Black включили до Національного реєстру звукозаписів Бібліотеки Конгресу США 2025 року.

Дискографія

Графіті з Емі Вайнхауз у Барселоні

Дискографія Емі Вайнгауз налічує 2 студійні альбоми, 1 збірку, 2 міні-альбоми, 14 синглів, 3 відеоальбоми і 13 відеокліпів. Студійні альбоми

• Frank (2003)
• Back to Black (2006)

Сингли

• «Stronger Than Me» (2003)
• «Take the Box» (2004)
• «In My Bed» / «You Sent Me Flying» (2004)
• «Fuck Me Pumps» / «Help Yourself» (2004)
• «Rehab» (2006)
• «You Know I'm No Good» (2007)
• «Back to Black» (2007)
• «Tears Dry on Their Own» (2007)
• «Valerie» (з Марком Ронсоном, 2007)
• «Love Is a Losing Game» (2007)
• «Body and Soul» (2007)
• «Our Day Will Come» (2011)
• «B Boy Baby» (з Матією Буена, 2012)
• Cherry Wine (з Nas, 2012)

Бібліографія

• Chas Newkey-Burden. Amy Winehouse: The Biography. — John Blake Publishing, 2008. — ISBN 978-1-84454-563-6.
• Juliana Tzvetkova. Pop Culture in Europe. — Bloomsbury Publishing, 2017. — ISBN 978-1-4408-4466-9.
• Nathalie Weidhase. Pop & Postfeminism. — Bloomsbury Publishing, 2024. — ISBN 978-1-350-15803-0.
• Janis Winehouse. Loving Amy. — Macmillan Publishers, 2016. — ISBN 978-1-250-07849-0.
• Mitch Winehouse. Amy, My Daughter. — HarperCollins, 2012. — ISBN 978-0-06-219139-7.