Енріко Бетті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Енріко Бетті
італ. Enrico Betti
Betti Enrico.jpg
Народився 21 жовтня 1823(1823-10-21)
Пістоя, Тоскана, тепер Італія
Помер 11 серпня 1892(1892-08-11) (68 років)
Терриччола, Тоскана, Італія
Громадянство Італія Італія
Національність італієць
Місце проживання Піза, Італія
Діяльність математик, тополог, професор, політик
Відомий завдяки математика, фізика
Alma mater Пізанський університет
Науковий керівник Giuseppe Doveri[d][1]
Відомі учні Чезаре Арцела, Ґреґоріо Річчі-Курбастро, Луїджі Б'янкі, Улісс Діні, Федеріґо Енрікес, Віто Вольтерра
Володіє мовами італійська
Заклад Пізанський університет, Вища нормальна школа (Піза)
Членство Шведська королівська академія наук, Геттінгенська академія наук, Національна академія деї Лінчеї і Прусська академія наук
Посада Director of the Scuola Normale Superiore[d][2], Director of the Scuola Normale Superiore[d][2], senator of the Kingdom of Italy[d] і член Палати депутатів Королівства Італії[d]
Відомий завдяки: один з основоположників топології
Звання професор
Сторінка в Інтернеті notes9.senato.it/web/senregno.nsf/9c71ca4b60345894c125785d00597bf7/5e40aadb3da3e25e4125646f0058ec8f?OpenDocument

Енрі́ко Бе́тті (італ. Enrico Betti, нар. 21 жовтня 1823, Пістоя, тепер Італія — пом. 11 серпня 1892, Терриччола, Італія) — італійський математик і фізик. Відомий своїми піонерськими роботами з топології, займався також абстрактною алгеброю і математичним аналізом.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у тосканському місті Пістоя, рано залишився без батька. Закінчив Пізанський університет у 1846 році. Брав участь у збройній боротьбі за об'єднання Італії, потім став викладачем Пізанського університету.

  • 1857 — професор вищої алгебри, пізніше перейшов на кафедру аналізу і вищої геометрії;
  • 1862 — член італійського парламенту;
  • 1864 — професор математичної фізики;
  • 1870 — професор небесної механіки;
  • 1884 — став сенатором.

Став членом Геттінгенської академії наук.

Бетті викладав також у Вищій нормальній школі у Пізі, а з 1864 року став її директором. У ці роки Вища нормальна школа перетворилась у провідний навчальний заклад Італії. Багато видатних математиків Італії другої половини XIX століття вчились на його лекціях.

Наукові здобутки[ред. | ред. код]

Спочатку (1850—1860) дослідження Бетті стосувались алгебри (теорія Галуа), математичного аналізу (еліптичні функції), теорії функцій. Подорожуючи Європою (1858) познайомився з Бернгардом Ріманом, захопився його ідеями і продовжив його роботи у галузі багатовимірної геометрії і математичної фізики. У 1871 році Бетті опублікував статью «Про простори довільного числа вимірів» (італ. Sopra gli spazi di un numero qualunque di dimensioni), де уперше з'явилось поняття, пізніше назване «числами Бетті». Назву терміну дав Анрі Пуанкаре, котрий завершив створення фундаменту топології як науки.

Бетті вніс вклад в багатовимірну теорію зв'язності поверхонь. У математичній фізиці розвинув теорію потенціалу, досліджував проблеми поширення тепла, займався гідродинамікою та теорією капілярних явищ. У теорії пружності дослідив проблему n тіл. Застосував для інтегрування рівнянь пружної рівноваги методи, що раніше використовувались при інтегруванні рівнянь Лапласа. Основою рішення стала доведена ним важлива теорема про взаємність робіт, що отримала назву «Теорема Бетті».

Наукові праці[ред. | ред. код]

Згадана вище найвідоміша стаття Бетті «Про простори довільного числа вимірів»:

Двотомник праць Бетті видано посмертно в 1903-1913 роках:

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]