Енхансер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Взаємодія енхансера з геном через утворення петлі молекули ДНК. На даній діаграмі: 1. ДНК; 2. Енхансер; 3. Промотер; 4. Ген; 5. Активатор; 6. Комплекс медіатор[en]; 7. РНК-полімераза

Енхансер[1][2] (англ. enhancer — підсилювач) — коротка ділянка ДНК, що до цієї ділянки можуть приєднуватися білки (а саме, фактори транскрипції), для збільшення рівня транскрипції гену або оперону. Енхансеру не потрібно знаходитися безпосередньо поряд з геном, на який він діє[3]. Структура комплексу хроматину ДНК згорнута таким чином, що хоча ділянка ДНК може розміщуватись далеко в термінах пар основ, геометрично вона перебуває поруч з промотором і геном. Це дозволяє енхансеру взаємодіяти із загальними факторами транскрипції і РНК-полімеразою II. Енхансер може міститись як до, так і після гену, який він регулює.

Енхансери не впливають безпосередньо на промотори, але здійснюють це за допомогою білків-активаторів. Ці білки взаємодіють з комплексом, який привертає полімеразу і загальні фактори транскрипції, які потім починають транскрипцію гену. Енхансери також можуть розташовуватись в межах інтронів. Орієнтація енхансера також зазвичай може бути змінена без впливу на його функцію. До того ж, в деяких випадках егхансер може бути вилучений і пересаджений на іншу ділянку хромосоми зі збереженням його впливау на транскрипцію гену. Зараз існують дві моделі обробки інформації за допомогою енхансерів[4]:

  • енхансосоми — залежать від надзвичайно кооперативної координації активності і можуть бути блокованимим однією мутацією, які переміщає обов'язкові місцеположення індивідуальних білків
  • Гнучкі системи — менш інтегровані численні білки, що незалежно регулюють експресію генів, і тільки їх сумарна активність впливає на транскрипційні комплекси.

Енхансери самі можуть бути ділянками ДНК, з який йде активна транскрипція. РНК, що утворюються при зчитуванні з енхансерів називаються енхансерними РНК[en] (еРНК)[5]. еРНК — некодуючі РНК, які часто швидко деградують після їхнього синтезу[6].

Посилання[ред.ред. код]

  1. А. В. Сиволоб (2008). Молекулярна біологія. К: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет". 
  2. А. В. Сиволоб, К. С. Афанасьєва (2012). Молекулярна організація хромосом. К: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет". 
  3. Spilianakis CG, Lalioti MD, Town T, Lee GR, Flavell RA (2005). Interchromosomal associations between alternatively expressed loci. Nature 435 (7042). с. 637–45. PMID 15880101. doi:10.1038/nature03574. 
  4. Arnosti DN, Kulkarni MM (2005). Transcriptional enhancers: Intelligent enhanceosomes or flexible billboards?. J. Cell. Biochem. 94 (5). с. 890–8. PMID 15696541. doi:10.1002/jcb.20352. 
  5. Wenbo Li, Dimple Notani & Michael G. Rosenfeld (April 2016). Enhancers as non-coding RNA transcription units: recent insights and future perspectives. Nature reviews. Genetics 17 (4). с. 207–223. PMID 26948815. doi:10.1038/nrg.2016.4. 
  6. Iris Jonkers & John T. Lis (March 2015). Getting up to speed with transcription elongation by RNA polymerase II. Nature reviews. Molecular cell biology 16 (3). с. 167–177. PMID 25693130. doi:10.1038/nrm3953. 

Зовнішні посилання[ред.ред. код]

Сахарин Це незавершена стаття з молекулярної біології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.