Ермес Родрігес да Фонсека

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ермес Родрігес да Фонсека
порт. Hermes Rodrigues da Fonseca
HermesFonseca.jpg
Народився 12 травня 1855(1855-05-12)[1]
Сан-Габріел, Ріу-Гранді-ду-Сул, Бразилія
Помер 9 вересня 1923(1923-09-09)[2][1] (68 років)
Петрополіс, Ріо-де-Жанейро, Бразилія
Країна Flag of Brazil (1889–1960).svg Бразилія
Діяльність політик
Знання мов португальська
Посада бразильський сенаторd і Президент Бразилії[d]
Військове звання маршал
Партія Консервативна республіканська партіяd
Конфесія Римо-католицька церква
Батько Ермес Ернесту да Фонсека
У шлюбі з Наїр де Тефеd
Автограф Assinatura Heres OK VALENDO.jpg

Ермес Родрігес да Фонсека (порт. Hermes Rodrigues da Fonseca, 12 травня 1855 — 9 вересня 1923) — бразильський політик і військовик. Племінник Деодору да Фонсека, першого президента Бразилії, був призначений військовим міністром 1906 року. 1910 був обраний на пост президента країни, та займав цю посаду до 1914.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у знатній родині в місті Сан-Габріел у штаті Ріу-Гранді-ду-Сул.

У 1871 вступив до Військової академії, де слухав лекції по реформаторському налаштованого підполковника Бенжаміна Констана й потрапив під вплив республіканців[3].

У 1889 підтримав переворот, організований його дядьком, маршалом Деодору да Фонсекою, в результаті якого було проголошено республіку.

У 1893 виступав на захист уряду Флоріану Пейшоту під час повстання на флоті[4].

У 1906 був призначений військовим міністром в уряді Афонсу Пени. Саме за Фонсеки в Бразилії було запроваджено загальний військовий обов'язок[3].

У 1910 виставив свою кандидатуру на вибори президента та здобув перемогу, випередивши свого суперника Руя Барбозу. Таким чином, після тривалої перерви, при владі в Бразилії знову опинився військовик[5]. Причиною успіху Фонсеки стало його невдоволення «політикою кави з молоком», через яку з 1894 року пост президента перебував під монопольним контролем штатів Сан-Паулу та Мінас-Жерайс[6].

Уряду Фонсеки удалось багато зробити для економічного розвитку Бразилії: практично удвічі розширилась мережа залізниць, з'явились підприємства вітчизняної бразильської промисловості. За часів правління Фонсеки до країни прибуло близько півмільйона іммігрантів[6].

Також на посту президента Фонсека прославився жорстким придушенням народних виступів. Одним із таких виступів став бунт на флоті в листопаді 1910. Причиною повстання стало жорстоке поводження офіцерів з матросами. На чолі повстанців встав Жуан Кандіду. Матросам, які протестували проти тілесних покарань, удалось захопити кілька бойових кораблів. Столиця країни, місто Ріо-де-Жанейро, опинилась під загрозою бомбардування[7]. Уряд Фонсеки був змушений пообіцяти скасувати тілесні покарання й надати повстанцям амністію. Проте невдовзі, в порушення всіх обіцянок, учасники повстання були жорстоко репресовані[8].

Після виходу у відставку з посту президента Фонсека був обраний до Сенату від штату Ріу-Гранді-ду-Сул, однак відмовився зайняти сенаторське місце через убивство сенатора Піньєйру Машаду у вересні 1915 року. Після цього Фонсека подорожував Європою, кілька років проживав у Швейцарії та повернувся на батьківщину тільки 1920 року[4].

У 1921 обраний на пост голови Ради військовиків (порт. Clube Militar). У той час в країні почалась передвиборча президентська кампанія, у розпал якої було оприлюднено листи за підписом одного з кандидатів у президенти, Артура Бернардіса, в яких містились серйозні образи на адресу бразильської армії та особисто Фонсеки, якого було названо «нестриманим сержантом». Ці листи спричинили сильне обурення та призвели до того, що Рада військовиків ухвалила маніфест, в якому заявила, що відмовиться визнати Бернардіса президентом у разі його перемоги на виборах[9].

Згодом стався інцидент, пов'язаний з виборами губернатора штату Пернамбуку: президент Бразилії Епітасіу да Сілва Пессоа здійснив спробу використати федеральні війська, що розміщувались у штаті, для забезпечення перемоги свого ставленика. Довідавшись про це, Фонсека надіслав командувачу військовим округом у Ресіфі телеграму із закликом не підкорятись наказам президента й не втручатись до політичних інтриг. У відповідь на це за наказом Пессоа Фонсеку було заарештовано, а Раду військовиків закрито[9].

За шість місяців Фонсеку було звільнено з-під варти, після чого той виїхав до Петрополіса, де й помер 9 вересня 1923 року[4].

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]