Політична етнологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Політи́чна етноло́гія — наука про взаємодію етнонаціональної та політичної сфер людського буття і, зокрема, про взаємовідносини етнонаціональних спільнот (етносів, націй та етнічних і національних груп) між собою та між ними і державою.

Предмет та об'єкт дослідження[ред.ред. код]

Предметом дослідження політичної етнології можна назвати етнічну, національну та політичну сфери людського буття. Об'єктом - нації, етноси, етнічні групи тощо.

Політикоетнологічні процеси[ред.ред. код]

До найпоширеніших політикоетнологічних процесів можна віднести:

  • етнічний ренесанс, політизація етнічності та зростання етніцизму
  • поширення національної ідеї і піднесення націоналізму
  • національно-державне будівництво
  • становлення правового, демократичного суспільства [1]

Історія[ред.ред. код]

У західній політичній думці політична етнологія поширена під назвою «етнополітика», що зумовлено лінгвістичними особливостями нагромадження знань у германо-романських мовних групах. Етнополітика зародилась у 1920-х роках. Першим дослідником етнополітики наймовірніше був шведський політолог Р. Челлен. та німець М. Бем. Першими сформульованими тезами політичної етнології були нариси політологів у журналі «Етнополітичний альманах», який почав виходити в Берліні після першої світової війни. У цьому друкованому виданні науковці висловлювали думку, що етнополітика має займатись дослідженням питань боротьби народів за своє виживання.

По Другій Світовій війні політична етнологія починає стрімко розвиватися як у старій Європі так і в США.

Етимологія поняття[ред.ред. код]

Поступово в західному суспільствознавстві починає вживатись назва "етнополітична теорія" (Ethnopolitical Theory), що знімає суперечності у назвах досліджуваної науки. Частина науковців розглядають етнополітичну теорію як окрему самостійну науку, котра вивчає теоретичні проблеми етнополітичних процесів, синтезує доробок інших наук в етнополітичній царині, служить засадничою базою для практичної етнополітики, а часом і виробляє для неї альтернативні рекомендації. В рамках третьої точки зору - етнополі-тичною теорією вважається історія зародження і розвитку етнополітичної думки в окремих країнах, і у світі в цілому. В цьому випадку основна увага приділяється з'ясуванню і врахуванню особливостей історичного періоду, інтелектуальному рівню середовища, в якому вони створювались, аудиторії, до якої були адресовані, цілям автора, понятійно-термінологічному апарату того часу тощо. Згідно із четвертою точкою зору, етнополітична теорія є ніщо інше як концептуальне роз'яснення значення етнополітологічних термінів, а також тлумачення і створення тих чи інших стнополітичних ідей і концепцій. Зокрема, таких як "етнічності", "етнічного ренесансу", "політизації етнічностей" тощо. У п 'ятому випадку - етнополітична теорія розглядається як створення формальних моделей якогось конкретного або уявного етнополітичного процесу. Основними елементами цих моделей можуть виступати різні етнічні спільноти та їх еліти, держава та її інститути, а також інші чинники, кожний з яких має власні цінності й інтереси і переслідує різні цілі. [2]

Політична етнологія в Україні[ред.ред. код]

В радянській період в Україні політична етнологія не розвивалась. В СРСР існували спроби вивчення етно-національних проблем крізь призму марксистсько-ленінського вчення. Поміж українських вчених, котрі стали піонерами у вивченні політичної етнології можна назвати Ольгерда Бочковського, В.Антоновича, Ю.Бойка, В.Вернадського та інших. З-поміж названих дослідників слід виокремити Ольгерда Бочковського, оскільки саме йому належить курс лекцій "Вступ до націології. Курс лекцій", вперше опублікованій 1934 року в Подебрадах (Чехословаччина) і перевиданій 1992 року в Мюнхені.

Процес зародження політичної етнології як самостійної науки розпочався в Україні наприкінці 80-х років.

Політична етнологія у світі[ред.ред. код]

Політична етнологія як теорія з'явилась та почала розвиватись з кінця 1960-х років ХХ ст.; відкристалізувавшись у вигляді самостійної науки під кінець 80-х років, а як наукова дисципліна стала викладатися лише з 1995 року. Методико-педагогічну праксеологізацію нової соціально-політичної науки почали у кількох вищих навчальних закладах Києва, Чернівців, Харкова, Миколаєва, Ужгорода, а також у вишах Росії, Молдови, Польщі, Азербайджану та Куби.

Джерела[ред.ред. код]

  • Етнополітологія //Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х. : Право, 2015
  • ЕТНОПОЛІТОЛО́ГІЯ //ЕСУ

Література[ред.ред. код]

  • Л. Шкляр. Етнополітологія // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.246 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання[ред.ред. код]

Етнополітологія // Політологічна енциклопедія : навч. посібник : у 9 т. / А. О. Карасевич, Л. С. Шачковська. — Умань : ФОП Жовтий О. О., 2016. — Т. 2 : Г...Є. — С. 494-498. — 560 с.

Політизація етнічності і етнізація політики // Політологічна енциклопедія : навч. посібник : у 9 т. / А. О. Карасевич, Л. С. Шачковська. — Умань : ФОП Жовтий О. О., 2016. — Т. 5 : О, П. — С. 371-376. — 710 с.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Вазар І. М. Політична етнологія як наука: історія, теорія, методологія, праксеологія. — К., 1994.
  2. Вступ до політичної етнології: науково-навчальний посібник. / О. В. Картунов. — К. — 1999. — 300 с