Фатімідський халіфат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
الدولة الفاطمية
al-Fāṭimiyyūn
Фатімідський халіфат
909 – 1171

Прапор фатімідськиого халіфату

Фатімідський прапор.

Розташування фатімідськиого халіфату
Фатімідський халіфат, пр. 969 рік.
Столиця Махдія
(909–948)
Аль-Мансурія
(948–973)
Каїр
(973–1171)
Мови Арабська (державна)
Берберська, Коптська
Релігії Іслам (Ісмаїлізм)
Форма правління Ісламський халіфат
Халіфи
 - 909–934 (перший) Абдаллах аль-Махді
 - 1160–1171 (останній) аль-Адід
Історичний період Раннє Середньовіччя
 - Засновано 5 січня 909
 - Ліквідовано 1171
Площа
 - 969 рік[1] 4 100 000 км2
Населення
 - приблизно 6 200 000 л.
Валюта Динар

Фатімідський халіфат (9091171) — середньовічна шиїтська (ісмаїлітська) арабська держава з центром у Каїрі (починаючи з 972 року). В часи своєї могутності фатимідського халіфат включав у себе території Єгипту, Магрибу, Палестини та Сирії. Відколовся від халіфату Аббасидів у результаті повстання берберських племен у провінції Іфрикія (сучасний Туніс), очолюваних исмаїлітським проповідником Абу Абдаллахом. Абу Абдаллах передав усю владу Абдаллаху аль-Махді, який стверджував, що є нащадком Фатіми. Халіфат був позбавлений влади Саладиномкурдським воєначальником, покликаним для організації оборони проти хрестового походу в 1169.

Початок династії[ред.ред. код]

Найвідоміша гілка з шиїтського напряму ісламу — ісмаїліти — виникла в VIII столітті. Вони вважали, що наступником після пророка Мухаммеда і першим халіфом повинен був бути Алі ібн Абу Таліб. Від шиїтів їх відрізняло визнання сьомим імамом Мухаммада — сина Ісмаїла ібн Джафара Садіка (син Джафара ас-Садіка, шостого шиїтського імама); по їх переказами, імамат переходить від батька до сина, а не від брата до брата.

На початку X століття на території Іфрикії (сучасний Туніс) почалося повстання исмаїлитів на чолі з Абу Абдаллахом та Абдаллахом аль-Махді, исмаїлітським імамом, який оголосив себе нащадком Алі та Фатіми. У 909 році исмаїлітська армія зайняла місто Кайруан, де Абдаллах урочисто проголосив себе халіфом під ім'ям аль-Махді (909-934).

Завоювання Єгипту[ред.ред. код]

Починаючи з моменту захоплення влади Абдаллахом аль-Махді фатіміди робили неодноразові спроби заволодіти Єгиптом — найбільш родючою та багатою областю Аббасидского халіфату.

У 914 році фатімідська армія вторглася в Єгипет та зайняла Александрію, але незабаром була розбита військом на чолі з воєначальником Мунісом, що було послане абассидським халіфом аль-Муктадіром.

Нова спроба вторгнення була зроблена в 919 році. Однак і цього разу Абдаллаха чекала невдача. Його флот був потоплений у Розетти, а сухопутна армія, яка знову зуміла зайняти Александрію, була наприкінці 920 року витіснена військами Аббасидів з Єгипту.

У 936 році невдачею закінчився похід до Єгипту і для сина Абдаллаха — фатімідского халіфа аль-Каїма.

Завоювати Єгипет зміг правнук Абдаллаха — халіф аль-Муізз (954-975). Прийшовши до влади, аль-Муізз почав діяльну і систематичну підготовку до єгипетського походу. У спеціальних таборах він навчав та тренував свою армію. Був створений флот для транспортування продуктів та речей. У Єгипет було відправлено безліч агентів та проповідників, які встановили зв'язки з єгипетськими шиїтами.

Навесні 969 року стотисячна фатімідска армія на чолі з Джаухаром (колишнім рабом — християнином із Сицилії) вторглася в Єгипет. Лагко здобувши перемогу під Гізою, Джаухар увійшов у місто Фустат і заснував в його околицях нову столицю — Каїр. У 972 році до Каїра прибув сам халіф аль-Муізз. Єгипет увійшов до складу Фатімідскої держави.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • С. де Сасі, «Exposé de la rel. des Druzes» П., 1838, т. I
  • Фурнель. «Les Berbers» т. II
  • Гюйяр, «Un grand maître des Assassins» «Journ. Asiat.», 1877
  • Р. Дозі, «Essai sur l’hist. de l’islam.» П., 1879, р. IX
  • Вюстенфельд, «Gesch. der Fatimiden-Cnalifen» Ґетінґен, 1881
  • А. Мюллєр, «Історія ісламу» СПб., 1895, т. II, р. III—IV

Примітки[ред.ред. код]

  1. Turchin, Peter; Adams, Jonathan M.; Hall, Thomas D (December 2006). East-West Orientation of Historical Empires. Journal of world-systems research 12 (2). с. 219–229. Процитовано 9 January 2012.