Діярбакир

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Діярбакир
Diyarbakır
ئامه‌د
ܐܡܝܕ‎
—  Місто  —
City of Diyarbakır.jpg
Координати: 37°54′39″ пн. ш. 40°14′12″ сх. д. / 37.91083° пн. ш. 40.23667° сх. д. / 37.91083; 40.23667
Країна Туреччина
Регіон Пд.-Сх. Анатолія
Іл Діярбакир
Уряд
 - Мер Осман Байдемір (DTP)
 - Губернатор Ефкан Ала
Висота над р.м. 675 м 
Населення (2013) 930,266
 - Усього 1 300 000
Населення міст Туреччини
Часовий пояс EET (UTC+2)
 - Літній час EEST (UTC+3)
Поштовий код 21x xx
Телефонний код(и) (0090)+ 412
Автомобільні номери 21
Веб-сайт: www.diyarbakir-bld.gov.tr
Діярбакир. Карта розташування: Туреччина
Діярбакир
Діярбакир
Розташування міста на мапі Туреччини

Діярбаки́р (тур. Diyarbakır), Амед (курд. Amed), Тигранакерт (вірм. Դիարբեքիր/Ամիդ/Տիգրանակերտ)  — велике місто у південно-східній Туреччині, адміністративний центр ілу (провінції) Діярбакир. Місто розташоване на березі річки Тигр та має населення близько 600 тис. мешканців[1]. Місто відоме своєю культурою, фольклором і кавунами. Його населення переважно курдське[2], а місто інколи називають «неофіційною столицею» Турецького Курдистану[3].

Історія[ред. | ред. код]

Історична назва цього стародавнього міста - Аміда або Амед. У IV ст., По велінню Констанція II, навколо нього були зведені міські мури з базальтових тесанних каменів. У 359 р Амід був завойований іранським шахом Шапуром. Згодом Юстиніан I відвоював місто і провів додаткові фортифікаційні роботи. Потім Амід знову перейшов в іранські руки. У 640 р був завойований арабським плем'ям Бекір (або Бакр), і в його честь отримав назву Діярбекір. Діярбекір був одним з пунктів Великого шовкового шляху. У 958 р візантійці повернули контроль над містом. У 1001 р Діярбекір став резиденцією курдської династії Мерванідів. У 1085 р перейшов в туркменські руки. У 1534 році Діярбекір був завойований султаном Сулейманом I Кануні і увійшов до складу Османської імперії. Візантійська фортеця отримала назву Іч-кале.

14 грудня 1847 р після придушення повстання курдського вождя Бедрхан-бея, Діярбекір став центром «провінції Курдистан» [4] . Територія провінції, однак, була населена переважно вірменами. У Діярбекірі існувало 7 вірменських шкіл. У 1864 р провінція Курдистан перейменована в провінцію Діярбекір. У XIX-XX століттях османська влада часто ув'язнювала в Діярбекірській в'язниці діячів болгарського і македонського національно-визвольного руху.

1-3 листопада 1895 року, за султана Абдул-Гаміда II, турки влаштували в місті різанину вірменів і ассирійців[5].. У різанині й грабежах брали активну участь поліція і аскери. Загинуло 3000, поранено було 1500 чоловік. Вщент було зруйновано 2 приміських вірменських села. Частина вірмен, вдалася до самооборони, зуміла відкинути фанатичний мусульманський натовп. Кілька тисяч людей знайшли притулок у французькому консульстві [6], католицьких церквах. Ассирійцям вдалося захистити недоторканність своїх храмів, в них ховалися як ассирійці, так і вірмени.

У 1908 - 1909 роках Діярбекірське відділення партії «Єднання і прогрес» очолював місцевий туркмен Зія Гекальп - майбутній заступник міністра внутрішніх справ Талаат-паші.

На 1915 рік у місті та прилеглих селах, проживало 296 000 чоловік, з яких вірмени - 105 000 (35,5 %[7]), курди - 55 000 (18,6%), турки - 45 000 (15,2%), інші народи (ассирійці, араби, черкеси тощо) - 91 000 (30,7%). Християни становили понад 50% населення міста. В результаті організованого владою Османської імперії (перш за все - Талаатом і Гекальпом) геноциду, все християнське населення було знищено або депортовано [7]. Знищивши в червні 1915 р найбільш впливових представників вірменської громади, турецька влада до жовтня того ж року депортували в Рас-вул-Айн і винищили переважну більшість місцевих вірмен.

Кемалісти встановили контроль над Діярбекіром у 1923 році. У 1937 р Ататюрк особисто відвідав Діярбекір після чергового конфлікту з місцевими курдами і розпорядився замінити популярне у курдів ім'я міста Діярбекір на співзвучне Діярбакир (від турецького слова "bakır" - "мідь").

У 1966 р в Діярбакирі заснований філія Анкарського університету, що став у 1973 р незалежним університетом Тігріс.

У 1981 - 2002 роках Діярбакир, через бойові дій між турецькою армією і загонами КРП (Курдської робітничої партії), було закритим містом.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. http://www.tarsus.bel.tr/tr/about/nufusBilgileri.jsp
  2. Distribution of Kurdish People, GlobalSecurity.org
  3. Gunter, Michael M. (April 2004). Why Kurdish Statehood is Unlikely. Middle East Policy: 106. «As some have noted, Turkey's road to the EU lies through Diyarbakir (the unofficial capital of Turkish Kurdistan)» 
  4. Emir Bedirhan Lütfi Ahmad Ramiz bgst 2007 p.113 (translation of Takvim-i Vekayi)
  5. Gunter, Michael. The Kurdish Predicament in Iraq: A Political Analysis. с. 8. 
  6. Завдяки великодушності і сміливості консула Г. Мейра.
  7. а б Dumper, Michael. Cities of The Middle East and North Africa: A Historical Encyclopedia. с. 130.