Зеленівка (Ніжинський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Зеленівка
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район Ніжинський район
Громада Бахмацька міська громада
Рада Біловежівська сільська рада
Основні дані
Засноване 1766
Населення 293 (2006 р)
Площа 0,984 км²
Густота населення 297,76 осіб/км²
Поштовий індекс 16552
Телефонний код +380 4635
Географічні дані
Географічні координати 51°03′31″ пн. ш. 32°43′51″ сх. д. / 51.05861° пн. ш. 32.73083° сх. д. / 51.05861; 32.73083Координати: 51°03′31″ пн. ш. 32°43′51″ сх. д. / 51.05861° пн. ш. 32.73083° сх. д. / 51.05861; 32.73083
Середня висота
над рівнем моря
146 м
Найближча залізнична станція Григорівка
Місцева влада
Адреса ради 16550, с. Біловежі Перші, вул. Центральна, 45
Карта
Зеленівка. Карта розташування: Україна
Зеленівка
Зеленівка
Зеленівка. Карта розташування: Чернігівська область
Зеленівка
Зеленівка
Мапа

Зеле́нівка (до 1945 — історичні німецькі села Ґрос Вердер, Великий Вердер і Кляйн Вердер, Малий Вердер), село в Україні, у Бахмацькій міській громаді Ніжинського району Чернігівської області. До 2020 входило до складу Біловежівської сільради з центром у селі Біловежі Перші. Після Другої світової заселено вихідцями з Російської Федерації.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р від 12 червня 2020 року «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», увійшло до складу Бахмацької міської громади.[1]

Історія[ред. | ред. код]

Село засноване в 1766 році як німецькі колонії Ґрос Вердер (нім. Gross Werder) і Кляйн Вердер (нім. Klein Werder) після ліквідації інституту Гетьманства в Україні та в порушення українсько-російських угод. Поселенці були католиками, вони прибули з Майнца, Пфальца, Вюрцбурга, Швабії та інших місць[2].

1859 року в німецькій колонії Великий Вердер Кальчинівської волості Борзнянського повіту Чернігівської губернії мешкала 481 особа (236 осіб чоловічої статі та 245 — жіночої), налічувалось 51 дворове господарство, існувала римо-католицька церква, відбувались 2 ярмарки на рік. У Малому Вердері мешкало 166 осіб (88 осіб чоловічої статі та 78 — жіночої), налічувався 21 двір[3].

Станом на 1885 рік у колишньому колоніальному селі Великий Вердер Кальчинівської волості мешкало 630 осіб, налічувалось 63 дворових господарства, існували католицька церква, заїжджий двір і лавка, відбувались 2 ярмарки на рік[4].

За переписом 1897 року у Великому і Малому Вердері мешкало 1466 осіб (699 осіб чоловічої статі та 767 — жіночої), з них 1251 особа римо-католицького віросповідання[5].

Станом на 1901 рік у Великому і Малому Вердері мешкало 1470 осіб (703 особи чоловічої статі та 767 — жіночої)[6].

У 1923 році була проведена територіальна реформа, за якою село Великий Вердер стало центром Грос-Вердерської сільради, до складу якої входило село Малий Вердер. Села ввійшли до Парафіївського району Конотопської округи. Станом на 1924 рік у Великому і Малому Вердері проживало 1428 осіб, було 236 дворових господарств[7].

Костел Божої Матері Ружанецької у Великому Вердері, дерев’яний, на цегляному фундаменті, був збудований, скоріш за все, в 1796 році (наводяться й інші дати). У 1930 році його закрили комуністи, у 1931 році зняли хрести і дзвони та переобладнали будівлю під зерносховище. В 1934 році знесли куполи, а в будівлі розмістили клуб та кінотеатр. Саме у якості сільського клубу давній костел дожив до наших днів[8][9].

З 1923 року постійних богослужінь в костелі не було, богослужіння проводив наїздами Петро Барановський, настоятель Петропавлівського римо-католицького костелу в Ніжині, єдиний ксьондз на чотири повіти[10]. Його звинуватили в контрреволюційній агітації, і у вересні 1929 року Петро Барановський був засуджений до 10 років позбавлення волі та відправлений у Соловецький табір. В 1937 році його справу переглянули і засудили до розстрілу[11].

Згідно звіту етнографа і історика В. Жирмунського 1927 року католики Біловезьких колоній майже не зберегли рідної мови і розмовляли переважно українською[10].

З літа 1929 року розпочалася колективізація селянських господарств. На масові протести німецьких селян проти примусової колективізації влада відповіла репресіями. В 1929-1932 роках 5 жителів Великого і Малого Вердера були вислані в північні райони країни на 3-5 років[12][13].

Інших противників колективізації об’явили куркулями і розкуркулили. У Малому Вердері було розкуркулено 25 сімей[14]. Куркулі третьої категорії залишилися в селі, але у них відібрали засоби виробництва, майно та худобу і виділили гірші ділянки землі за межами колгоспу. А куркулів другої категорії депортували, переважно до Казахстану, а також на Урал і в Киргизію. Прізвища депортованих частково встановлено за списками мобілізованих у Трудармію в 1942 році [15] та з відомостей про політичні репресії 1937-1938 років на нових місцях проживання [16]. Всього знайдено 18 членів родин, середня чисельність німецької родини складала 6 осіб, тож кількість депортованих приблизно дорівнювала 100-110 осіб, дані орієнтовні.

Організований спротив німецьких селян примусовій організації колгоспів був подоланий остаточно в результаті Голодомору 1932-1933 років. Села Великий і Малий Вердер постраждали найбільше в порівнянні з іншими німецькими поселеннями. Існує «Доповідна записка уповноваженого Дмитрівського райкому КП(б)У П. Данильця про відмову селян с. Вердер здавати зерно в посівфонд та розшук прихованого зерна» від 7 березня 1932 р.[17]. Села були занесені на «чорну дошку», що тягло за собою заборону на пересування та зовнішню військову блокаду сіл, припинення будь-яких харчових поставок, необмежений терор з боку «активістів хлібозаготівель».

Уродженець села Малий Вердер Яків Райт так писав про ті події: Під час голоду я ходив у поле збирати виволочений пирій при посіві озимих, вибивав від землі і в`язочку приносив додому. Мили в двох водах, висушували на сонці, товкли в ступі і просіювали через сито. Це борошно за смаком солодке. Його змішували із шматочками крохмалю, який робили з перезимувавшої у землі картоплі. Крохмаль мав темний колір, тому здавалося, що «лєпєшки» були з родзинками. Їли кішок, собак, щурів, ховрахів, мертвих тварин. В усіх сім`ях (крім розкуркулених) з осені 1932 року були корови, але були такі сім’ї, що, піддавшись паніці, різали корів. І це був вірний шлях до смерті в першу чергу їх дітей, а інколи і всієї сім`ї. Хто корову зберіг, мав щоденно 6 літрів молока, а це вже порятунок від голодної смерті[18].

Від голоду померло 256 осіб, з них 60 дітей[19], що склало близько 20% від загального числа жителів. Особливо постраждали сім’ї розкуркулених, які не мали корів, деякі родини вимерли повністю. В 2007 році у Зеленівці встановлено пам’ятний знак Жертвам Голодомору[20].

Після створення в 1932 році Чернігівської області села ввійшли до складу Дмитрівського району.

Під час сталінських репресій 1937-1938 років були засуджені до розстрілу 20 жителів, серед яких 4 чоловіки з роду Вотчалів. Ще двоє отримали 10 років концтаборів, один з них Вотчал[9][12][13].

Наприкінці серпня 1941 року вийшло розпорядження більшовицької влади про депортацію німців у східні райони країни[21]. Але Чернігівський відділ НКВС не встиг виконати це розпорядження, оскільки 9 вересня Чернігів був захоплений німцями. Німецькі війська захопили села Великий і Малий Вердер 14 вересня 1941 року.

Під час окупації жителі німецьких сіл підпорядковувалися Роменському ортскоменданту і бургомістру Роменського гебіту. Селяни добилися відновлення індивідуальних селянських господарств, хоча окупаційна влада наполягала на створенні сільської общини на зразок колгоспу[2].

З серпня 1943 року почалася широкомасштабна евакуація етнічних німців з території Рейхскомісаріату Україна до Німеччини[22]. З наближенням фронту у кінці серпня – на початку вересня 1943 року частина жителів Великого і Малого Вердера разом з німцями з лютеранських сіл (Білі Вежі № 2, Городок, Кальчинівка, Рундевізія) попрямували своїм ходом на підводах на захід. Відомості про їх кількість різняться. В «Энциклопедии немцев России» пишуть про незначну кількість евакуйованих католиків[2], а в іншій публікації стверджується, що евакуювалось 60% жителів[9].

У березні 1944 року біженці були розміщені в районі Вартегау в Західній Польщі, а в січні 1945 року втекли далі на захід. В окупованій Німеччині частина жителів Великого і Малого Вердера була виявлена розшуковими командами НКВС, інших жителів видали НКВС в американській і англійській зонах окупації. Вони були депортовані переважно в Кіровську та Вологодську області, а решті вдалося втекти[2][23][24].

Села Великий і Малий Вердер визволили від окупантів 13 вересня 1943 року бійці 2-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії 18-го гвардійського стрілецького корпусу 60-ї армії[25].

Після звільнення сіл частину жителів, яких передові загони НКВС підозрювали в лояльності до окупаційної влади, депортували до Казахстану та в Сибір.

В Червону армію німців не брали, всі чоловіки Великого і Малого Вердера у квітні-травні 1944 року були мобілізовані Дмитрівським РВК Чернігівської області в Трудармію. В списках трудармійців ВТТ «Бакалстрой-Челябметаллургстрой» знайдено 61 прізвище мобілізованих. Двоє з них загинули в таборі. Найбільш поширені прізвища: Вотчал (12), Брунер (9), Рон (9), Реріх (8), Імгрунт (7). Демобілізували їх в 1946-1947 роках, але додому вони не повернулися, їх відправили на спецпоселення (Киштим, БУ 859, 880, Біломор-Канал та ін.). А сім’ї демобілізованих трудармійців (батьків, дружин, дітей) в 1946 році депортували з Великого і Малого Вердера в спецпоселення Кіровської області, республіки Комі та до Сибіру.

У червні 1945 року село Вердер (Грос Вердер) переіменували в Зеленівку, село Кляйн Вердер у Малозеленівку, а Гросвердерська сільрада стала називатися Зеленівською[26]. Пізніше Зеленівку і Малозеленівку об’єднали в одне село Зеленівка.

Залишені німецькими господарями будинки були організовано заселені вихідцями з Росії та Білорусії. З кожної сім'ї нових переселенців вимагали 1500 рублів за право вселитися в будинок[9].

З 1989 року мав місце масовий виїзд німців з Росії та Казахстану на історичну батьківщину. Постраждалим від репресій надавалася допомога за спеціальними програмами[27]. З 1990-х років у Зеленівку спорадично приїжджають німці, щоб побачити землю предків. Крім костелу в селі зберігся будинок школи, збудованої німцями в 1907 році, там знаходилася неповна середня школа (у 2016 році закрита).[28] Права німців Чернігівщини не відшкодовано.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 10 липня 2022. 
  2. а б в г Брандес Д. , Плеве И. Энциклопедия немцев России. Беловежские колонии. [Архівовано 21 вересня 2018 у Wayback Machine.]
  3. Список населенных мест Российской Империи по сведениям 1859 года. – Т. XLVIII: Черниговская губерния. Архів оригіналу за 28 вересня 2019. Процитовано 14 вересня 2019. 
  4. Губернии Малороссийские и юго-западные: Харьковская, Полтавская, Черниговская, Киевская, Волынская, Подольская. - 1885. Архів оригіналу за 18 квітня 2018. Процитовано 14 вересня 2019. 
  5. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий, по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. Архів оригіналу за 4 жовтня 2018. Процитовано 14 вересня 2019. 
  6. Список населенных мест Черниговской губернии, имеющих не менее 10 жителей, по данным за 1901 год / Чернигов. губ. стат. комитет. - Чернигов : Тип. губ. правления, 1902. Архів оригіналу за 29 липня 2019. Процитовано 14 вересня 2019. 
  7. Список населенных мест Черниговской губернии. 1924 год / Центральное статистическое управление; Черниговское губернское статистическое бюро. – Чернигов: Госпиполитография, 1924. – 164 c. Архів оригіналу за 28 вересня 2019. Процитовано 14 вересня 2019. 
  8. Романченко О.Д. Дерев’яний костел німців-колоністів у Гросс-Вердері на Чернігівщині. [Архівовано 5 липня 2020 у Wayback Machine.]
  9. а б в г Іван Биков. Зеленівка (Грос-Вердер). Унікальний німецький дерев'яний костел Божої Матері. [Архівовано 6 вересня 2019 у Wayback Machine.]
  10. а б Історія і архітектура костьолу на ім'я Пресвятої матері Божої Ружаньцевої у Гросс Вердері. Архів оригіналу за 3 листопада 2019. Процитовано 19 вересня 2019. 
  11. Реабілітовані історією. Чернігівська область. Книга 2. Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 14 вересня 2019. 
  12. а б Реабілітовані історією. Чернігівська область. Книга 3. Архів оригіналу за 10 січня 2020. Процитовано 14 вересня 2019. 
  13. а б Реабілітовані історією. Чернігівська область. Книга 6. Архів оригіналу за 28 вересня 2019. Процитовано 14 вересня 2019. 
  14. Володимир Гужій. Молитва за землю сіверську [Архівовано 3 жовтня 2019 у Wayback Machine.]
  15. Книга памяти немцев-трудармейцев ИТЛ Бакалстрой-Челябметаллургстрой 1942-1946 гг. Архів оригіналу за 12 жовтня 2019. Процитовано 14 вересня 2019. 
  16. Жертвы политического террора в СССР. Архів оригіналу за 11 квітня 2012. Процитовано 14 вересня 2019. 
  17. Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні. Чернігівська область. – Стор. 738-739. Архів оригіналу за 22 червня 2017. Процитовано 14 вересня 2019. 
  18. Цитати зі свідчень очевидців Голодомору 1932—1933 років в Україні. Чернігівська область. Бахмацький район. Архів оригіналу за 14 лютого 2015. Процитовано 14 вересня 2019. 
  19. Б.Киричок. …І наші земляки – німці. [Архівовано 30 жовтня 2019 у Wayback Machine.]
  20. Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років в Україні. Чернігівська область. – Стор. 1006. Архів оригіналу за 22 червня 2017. Процитовано 14 вересня 2019. 
  21. Постановление политбюро ЦК ВКП(б) "О немцах, проживающих не территории Украинской ССР" от 31.08.1941. Архів оригіналу за 28 вересня 2019. Процитовано 14 вересня 2019. 
  22. Немецкое население СССР на оккупированных территориях. Репатрианты. Архів оригіналу за 1 вересня 2018. Процитовано 14 вересня 2019. 
  23. Українські німці. Архів оригіналу за 12 грудня 2017. Процитовано 14 вересня 2019. 
  24. Тетяна Стрикун. Між ковадлом і молотом. [Архівовано 19 січня 2021 у Wayback Machine.]
  25. Боевое донесение № 245 20-00 13.9.43 года ШТАКОР 18 ГВ сев. ок. Григоровка.
  26. Указ Президії Верховної Ради УPCP «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільрад і населених пунктів Чернігівської області». – 3. Дмитрівський район.
  27. Савоскул М.С. Российские немцы в Германии: интеграция и типы этнической самоидентификации. [Архівовано 24 вересня 2019 у Wayback Machine.]
  28. Про ліквідацію Зеленівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Бахмацької районної ради Чернігівської області [Архівовано 2 листопада 2019 у Wayback Machine.], Бахмацька районна рада, 27 квітня 2016 року

Посилання[ред. | ред. код]