Біловежі Другі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Біловежі Другі
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Бахмацький район
Рада/громада Біловежівська сільська рада
Код КОАТУУ 7420381002
Основні дані
Засноване 1766
Населення 8
Площа 0,527 км²
Густота населення 15,18 осіб/км²
Поштовий індекс 16551
Телефонний код +380 4635
Географічні дані
Географічні координати 51°00′27″ пн. ш. 32°45′06″ сх. д. / 51.00750° пн. ш. 32.75167° сх. д. / 51.00750; 32.75167Координати: 51°00′27″ пн. ш. 32°45′06″ сх. д. / 51.00750° пн. ш. 32.75167° сх. д. / 51.00750; 32.75167
Середня висота
над рівнем моря
135 м
Місцева влада
Адреса ради 16550, Чернігівська обл., Бахмацький р-н, с.Біловежі Перші, вул. Центральна,45 , тел. 47-5-12
Карта
Біловежі Другі. Карта розташування: Україна
Біловежі Другі
Біловежі Другі
Біловежі Другі. Карта розташування: Чернігівська область
Біловежі Другі
Біловежі Другі
Мапа

Білове́жі Другі — німецьке село в Україні, в Чернігівській області, Бахмацькому районі. Входить до складу Біловежівської сільради з центром у селі Біловежі Перші.

Географічне положення[ред. | ред. код]

Село Біловежі Другі розташоване на півдні Бахмацького району [1] біля витоків р. Остер. Знаходиться за 4 км на південний захід від села Біловежі Перші. Відстань до районного центру 21 км, до залізничної станції Григорівка – 6 км. Середня висота над рівнем моря – 135 м.

Історичні відомості[ред. | ред. код]

Поблизу села археологи виявили залишки староукраїнського городища часів Київської держави Біла Вежа. Фортеця Біла Вежа вперше згадується 1085 року. Зруйнована монголо-татарами 1239 року і більше не відбудовувалась[2].

Біла Вежа заснована німецькими колоністами, які в 1766 році переселилися з Гессена, а також із Саксонії, Ганновера і Прусії, були вони лютеранами. Поселення отримало назву Біла Вежа за назвою літописної фортеці, хоча є і інший варіант походження назви.

Поблизу поселення знаходився хутір Біловезький, який належав Кочубеям. Ним володів Кочубей Василь Васильович, маршал дворянства Глухівського повіту (1772-1779). 26 травня 1781 року він відписав хутір Біловезький своїй дружині[3].

Біла Вежа стала одночасно центром округу і місцем знаходження церкви. Будівництво будинків розпочалося 1768 року, на церкву, школу і ратушу з казни було виділено більше 5000 руб. [4].

Поселення мало чітку забудову, міцні будівлі, вирізнялося чистотою та акуратністю. Вулиці мали бруковані тротуари, дорога-бруківка вела до сусідньої колонії Городок.

Основу господарства складало землеробство і тваринництво. Болота в верхів’ях Остра німецькі колоністи осушили, викопавши канали та збудувавши шлюзи. Наряду із зерновими почали успішно культивувати картоплю, значну частину якої продавали. Тримали багато корів та свиней. В колонії діяла суконна фабрика, а ще в селі виготовляли тютюн сорту «рубанка» (махорка)[5][6][7].

В ХІХ столітті колонія називалася Білі Вежі (Біловежі) і входила до складу Кальчинівської волості Борзнянського повіту.

1859 року у Білих Вежах мешкало 375 осіб (183 осіб чоловічої статі та 192 — жіночої), налічувалось 42 двори, діяла євангелістсько-лютеранська церква, проводилося 3 ярмарки на рік[8]. За переписом 1897 року в селі мешкало 905 осіб (418 осіб чоловічої статі та 487 — жіночої), з них 740 протестантів і 111 осіб православного віросповідання[9].

В 1901 році населення села зросло до 958 осіб (457 осіб чоловічої статі та 501 — жіночої)[10].

Жителі села спокійно віднеслися до відновлення Української держави 1917 року. У 1923 році проведена територіальна реформа, за якою Білі Вежі ввійшли до Парафіївського району Конотопської округи і стали центром Біло-Вежської сільської ради, в яку входило село Городок. На 1924 рік у Білих Вежах проживало 1036 осіб, було 173 дворових господарства[11].

З літа 1929 року розпочалася колективізація селянських господарств. Масові протести німецьких селян проти примусової колективізації в 1930-1932 роках, так звані «волинки», очолював отець Феофіл Мельман, пастор лютеранської кірхи [12]. 19.12.1932 року пастор Мельман був засуджений на три роки тюремного ув’язнення. Ще двоє жителів села були вислані в північні райони країни на 3 роки[13].

Решту незгідних об’явили куркулями і розкуркулили. Куркулі третьої категорії залишилися в селі, але у них відібрали засоби виробництва, майно та худобу і виділили гірші ділянки землі за межами колгоспу, який називався «Дружба». А куркулів другої категорії депортували, переважно до Казахстану, а також у Киргизію. Прізвища депортованих частково встановлено за списками мобілізованих у Трудармію в 1942 році [14] та з відомостей про політичні репресії 1937-1938 років на нових місцях проживання [15]. Всього знайдено 18 членів родин, з них 5 осіб з роду Лаукартів і 4 – з роду Раймхенів. Середня чисельність німецької родини в Білих Вежах складала 6 осіб, тож кількість депортованих приблизно дорівнювала 100-110 осіб, дані орієнтовні.

Далі був голодомор 1932-1933 років, хоча голод німці Білих Веж пережили відносно легше, ніж в українських селах. Допомогли заможність і хазяйновитість німецьких селян. Але всі вони стали колгоспниками.

Після створення в 1932 році Чернігівської області село входило до Дмитрівського району і називалося Білі Вежі № 2.

Під час сталінських репресій 1937-1938 років були засуджені до розстрілу 18 жителів села, серед яких 10 чоловіків з роду Лаукартів і 7 – з роду Ольденбургерів. Ще двоє Лаукартів отримали 10 років концтаборів[13][16].

В серпні 1941 року жителі Білих Веж були мобілізовані в робочі колони й разом із жителями українських сіл копали окопи, протитанкові рови та будували інші укріплення на західному напрямку.

Наприкінці серпня 1941 року вийшло розпорядження більшовицької влади про депортацію німців у східні райони країни[17]. Але Чернігівське НКВС не встигло виконати це розпорядження, оскільки 9 вересня Чернігів був захоплений німцями. Німецькі війська ввійшли в село Білі Вежі 14 вересня 1941 року.

Жителі села, які в той період перебували на схід від місця проживання, були депортовані, а чоловіків мобілізували в табори Трудармії, які мало чим відрізнялися від концтаборів.

Уродженці села Християн та Пилип Лаукарти служили в радянській армії, молодший лейтенант Християн Лаукарт був нагороджений орденом «Красной Звезды» [18].

Під час окупації жителі села підпорядковувалися Роменському ортскоменданту і бургомістру Роменського гебіту. Селяни добилися відновлення індивідуальних селянських господарств, хоча окупаційна влада наполягала на створенні сільської общини на зразок колгоспу.

З серпня 1943 року почалася широкомасштабна евакуація етнічних німців з території Рейхскомісаріату Україна в Германію[19]. З наближенням фронту у кінці серпня – на початку вересня 1943 року жителі Білих Веж разом з німцями з трьох інших лютеранських колоній (Городок, Кальчинівка, Рундевізія) попрямували своїм ходом на підводах на захід[4]. Тих, хто не хотів від’їжджати добровільно, вивозили примусово. Краєзнавець Тамара Моренець писала: За Остром, недалеко від Мартинівки, до війни були німецькі поселення, які називалися Круглолугівка, Кальчиновка, Рундивізія, Городок та інші – одним словом Пруси. Порядок у них був ідеальний, відмінний від нашого: дорога-бруківка, млин, шлюзи. Під час війни німці виселили з Прусів усіх своїх до Німеччини. Але тутешні німці не хотіли виїжджати з обжитих місць, плакали. Все одно їх вантажили на підводи і везли[20].

У березні 1944 року біженці були розміщені в районі Вартегау в Польщі, а в січні 1945 року втікали далі на захід. В окупованій Німеччині частина жителів Білих Веж була виявлена розшуковими командами НКВС, інших жителів видали НКВС в американській і англійській зонах окупації. Вони були депортовані, переважно, в Кіровську та Вологодську області, а решті вдалося втекти[4][21][22].

Село Білі Вежі № 2 визволили 13 вересня 1943 року бійці 2-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії 18-го гвардійського стрілецького корпусу 60-ї армії[23].

У червні 1945 року село Білі Вежі № 2 переіменували в Біловежі Другі, а Біловезька сільрада № 2 стала називатися Біловежівською Другою[24].

У покинутому селі в 1943 році та пізніше поселили переселенців з Курської області Росії, проживали вони там, поки дерев’яні будинки та будівлі без догляду та ремонту стали малопридатними для користування. Бруковані тротуари села переселенці розібрали на побутові потреби. Пізніше переселенці роз’їхалися хто куди, а село так і не відродилося [25]. Зараз село знаходиться на межі зникнення.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Карта Бахмацького району
  2. Біловежа
  3. Кочубеї. — Модзалевский В. Л. Малороссийский Родословник. — Том 2: Е–К. — К., 1910.
  4. а б в Брандес Д. , Плеве И. Энциклопедия немцев России. Беловежские колонии.
  5. Тетяна Стрикун. Німецька «Взаємодія» у Бахмачі.
  6. М. Виноградов. Біловезька німецька колонія (1767-1943 рр.) Нові відомості.
  7. Володимир Гужій. Молитва за землю сіверську.
  8. Список населенных мест Российской Империи по сведениям 1859 года. – Т. XLVIII: Черниговская губерния.
  9. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий, по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г.
  10. Список населенных мест Черниговской губернии, имеющих не менее 10 жителей, по данным за 1901 год / Чернигов. губ. стат. комитет. - Чернигов : Тип. губ. правления, 1902.
  11. Список населенных мест Черниговской губернии. 1924 год / Центральное статистическое управление; Черниговское губернское статистическое бюро. – Чернигов: Госпиполитография, 1924. – 164 c.
  12. Чернігівщина.
  13. а б Реабілітовані історією. Чернігівська область. Книга 6.
  14. Книга памяти немцев-трудармейцев ИТЛ Бакалстрой-Челябметаллургстрой 1942-1946 гг.
  15. Жертвы политического террора в СССР.
  16. Реабілітовані історією. Чернігівська область. Книга 2.
  17. Постановление политбюро ЦК ВКП(б) "О немцах, проживающих не территории Украинской ССР" от 31.08.1941.
  18. Лаукарт Христиан Филиппович.
  19. Немецкое население СССР на оккупированных территориях. Репатрианты.
  20. Тамара Моренець. «Кола», «Ката», «Вала»/ Оживає минувшина. Творчість ічнянців. Книга десята // Упорядники Т.Чумак, М.Терещенко. — К.: Гнозіс, 2019. — 192 с. — С. 96.
  21. Українські німці.
  22. Тетяна Стрикун. Між ковадлом і молотом.
  23. Боевое донесение № 245 20-00 13.9.43 года ШТАКОР 18 ГВ сев. ок. Григоровка.
  24. Указ Президії Верховної Ради УPCP «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільрад і населених пунктів Чернігівської області». – 3. Дмитрівський район.
  25. Б.Киричок. …І наші земляки – німці.
Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Мапа із зображенням місцезнаходження Біловеж Других

Посилання[ред. | ред. код]