Каарло Юго Столберґ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Каарло Юго Столберґ
Kaarlo Juho Ståhlberg
Каарло Юго Столберґ
Прапор
1-й Президент Фінляндії
1919 — 1925
Попередник: посада заснована
Наступник: Лаурі Крістіан Реландер
 
Партія: National Progressive Party[d]
Освіта: Гельсінський університет
Науковий ступінь: Doctor of both laws[d]
Рід занять: політик, викладач університету і адвокат
Народження: 28 січня 1865(1865-01-28)
Суомуссалмі, Велике князівство Фінляндське, Російська імперія
Смерть: 22 вересня 1952(1952-09-22) (87 років)
Гельсінкі, Фінляндія
Поховано: цвинтар Гієтаніємі[d]
Національність: фін/швед
Громадянство: Flag of Russia.svg Російська імперіяФінляндія Фінляндія

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Ка́арло Ю́го Сто́лберґ (фін. Kaarlo Juho, уроджений Карл Ю́хан Сто́лберґ, швед. Carl Johan Ståhlberg; 28 січня 1865, Суомуссалмі, Велике князівство Фінляндське, Російська імперія — 22 вересня 1952, Гельсінкі, Фінляндія) — фінський державний та політичний діяч, перший президент Фінляндії.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в сім'ї пастора, за національністю — швед. Почав навчання в середній школі в Лахті, але після смерті батька його сім'я, яка виявилася в складному фінансовому становищі, переїхала в Оулу. У 1889 році отримав ступінь бакалавра права в Університеті Гельсінкі, там же в 1893 році закінчив докторантуру, а в наступному році став доцентом. Доктор обох прав.

У 1893 році одружився на Ірені Вяльберг, від якої у Стольберг було шість дітей.

У 1898—1903 — секретар сенату, в 1914—1915 — голова парламенту. У 1908—1918 — професор адміністративного права університету в Гельсінкі. У 1917 році став головою Конституційної Ради, перед яким стояло завдання розробити модель майбутнього державного устрою для знайшла незалежність Фінляндії. Під час цієї діяльності підтримував ідею введення республіканської форми правління. У 1918 році став першим головою Вищого Адміністративного суду.

У 1919—1925 — перший президент Фінляндії. На виборах Президента був підтриманий Національною прогресивною партією і Аграрної лігою, набравши 143 голоси і випередивши свого суперника Густава Маннергейма, який отримав 50 голосів.

У політичній сфері підтримував помірні соціально-економічні реформи, спрямовані на формування буржуазної республіки. Як президент помилував більшість учасників революційного руху, зрівняв профспілки в правах з роботодавцями, ініціював земельну реформу. Сприяв укладення мирного договору з РРФСР.

У 1925 році відмовився від переобрання на пост президента. У 1930—1933 знову обирався депутатом парламенту. У 1930 року разом з дружиною був викрадений членами фашистської організації, які мали намір переправити їх на радянську територію, але незабаром був звільнений.

У 1931 році був кандидатом від Національної прогресивної партії на президентських виборах, де програв переможцю лише два голоси в третьому турі. На президентських виборах 1937 року обійняв третє місце. У 1946 році став радником Президента Фінляндії Юхо Кусті Паасіківі.

Посилання[ред.ред. код]