Пер Евінд Свінгувуд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пер Евінд Свінгувуд
фін. Pehr Evind Svinhufvud
Пер Евінд Свінгувуд
3-й Президент Фінляндії
2 березня 1931 — 1 березня 1937
Попередник Лаурі Реландер
Наступник Кюесті Калліо
1-й регент Королівства Фінляндія
9 жовтня — 12 грудня 1918
Монарх Фредерік Каарле
Попередник посада скасована
Наступник Карл Густав Маннергейм
1-й Прем'єр-міністр Фінляндії
27 жовтня 1917 — 27 травня 1918
Монарх Фредерік Каарле
Наступник Юго Кусті Паасіківі
18-й Прем'єр-міністр Фінляндії
4 липня 1930 — 18 лютого 1931
Монарх Фредерік Каарле
Попередник Кюесті Калліо
Наступник Юго Суніла
Народився 15 грудня 1861(1861-12-15)[1][2][…]
Сяяксмякі, Велике князівство Фінляндське, Російська імперія[1]
Помер 29 лютого 1944(1944-02-29)[1][2][…] (82 роки)
Kotkaniemid, Луумякі, Південна Карелія, Агентство регіонального управління Південної Фінляндіїd, Фінляндія[1]
Похований Луумякі
Відомий як політик, суддя
Громадянство Фінляндія Фінляндія
Національність фін
Освіта Гельсінський університет, Helsinki Normal Lyceumd і Гельсінський університет[d]
Alma mater Гельсингфорський університет
Політична партія Младофінська партія
Батько Пер Густав Свінгувуд
Мати Ольга фон Беккер
У шлюбі з Альма Тиморен6 дітей
Діти Yngve Svinhufvudd, Veikko Svinhufvudd і Eino Svinhufvudd
Релігія лютеранство
Нагороди Великий хрест ордена Білої троянди,
Великий хрест ордена Лева Фінляндії,
Орден Білого Орла
,
Орден Серафимів
Підпис SvinhufvudSignature.png

Commons-logo.svg

Медіафайли у Вікісховищі

Пер Евінд Свінгувуд (швед. Pehr Evind Svinhufvud, 15 грудня 1861, Сяяксмякі, Фінляндія — 29 лютого 1944, Луумякі, Фінляндія) — фінський політичний діяч, президент Фінляндії в 1931—1937. Двічі займав посаду прем'єр-міністра Фінляндії.

Життєпис[ред. | ред. код]

Президент Фінляндії, регент Королівства Фінляндія, двічі Прем'єр-міністр Фінляндії.

Народився в сім'ї морського офіцера Густава Пера Свінгувуда аф Кувальстада і Ольги фон Беккер. Батько загинув біля берегів Греції, коли синові було два роки.

Дитинство провів у родині діда, а після його самогубства в 1866 разом з матір'ю і сестрою переїхав в Гельсінкі.

У 1882 отримав ступінь магістра мистецтв, а в 1886 — магістра права в Гельсинґфорському університеті. У 1889 одружився з Альмою Тиморі, у шлюбі з якою у них народилося 6 дітей.

Почав свою кар'єру в якості адвоката в окружних судах, потім служив помічником судді в Апеляційному суді в Або. З 1892 працював у сенатському комітеті із законодавством, займаючись питаннями оподаткування.

У 1902 повернувся на роботу в Апеляційний суд в якості помічника судді, де опинився в центрі судових розглядів, пов'язаних з протестами місцевого населення проти русифікації Фінляндії.

Через свою непримиренну позицію був звільнений з посади генерал-губернатором Ніколаєм Бобриковим і відправився в Гельсінгфорс займатися адвокатською практикою.

Відіграв ключову роль у зародженні фінського парламентаризму.

З 1907 по 1914 — депутат парламенту і його перший голова (до 1912).

У 1914, будучи головою повітового суду, відмовився визнавати повноваження присланого з Московії прокурорського чиновника, за що був засланий царським урядом в сибірське селище Тимськ (Наримський край Томської губернії), а в 1915 переведений в Коливань. Після повернення із заслання в 1917 році був зустрінутий як національний герой.

З листопада 1917 по травень 1918 — голова Сенату Фінляндії (згодом посада називалася Прем'єр-міністр).

31 грудня 1917 в Петрограді Ленін вручив Свінгувуду акт про визнання незалежності Фінляндії.

Під час громадянської війни у Фінляндії звертався з проханням до Німеччини і Швеції про надання військової допомоги. Після закінчення війни помилував 36 тисяч її учасників, які воювали на боці «червоних».

У травні-грудні 1918 — виконувач обов'язків глави держави (регент). Після невдалої спроби введення монархічної форми правління на деякий час пішов з великої політики.

У 1925 висунутий кандидатом на пост президента Фінляндії, але на виборах зазнав невдачі.

З 1930 по 1931 — прем'єр-міністр Фінляндії, а з 1931 по 1937 — президентом Фінляндії.

На цій посаді проводив як антикомуністичну, так і антинаціоналістичну політику.

З одного боку, ініціював арешт всіх комуністів-членів парламенту, а з іншого — придушив заколот у Мянтсяля, піднятий Рухом Лапуа.

На президентських виборах 1937 зазнав поразки (незважаючи на підтримку Патріотичного народного руху, що походив від Руху Лапуа).

Під час Зимової війни намагався зустрітися з Гітлером і Муссоліні, але був прийнятий лише Папою Пієм XII. Користувався великою довірою у жителів Фінляндії, отримавши від них прізвисько «Укко-Пекка» («Старий Пекка»).

У переддень совєцько-фінської війни (1941—1944) мав великі надії на повернення Карелії і зміни меж на користь Фінляндії.

«Карелію повернути і рюсся геть з Півночі!»

Пер Евінд Свінгувуд

Похований в Луумякі.

Цікаві факти[ред. | ред. код]

Найбільший пасажирський потяг, що вироблявся у Фінляндії в період 1937—1957 (P1 / Hr1, тип 2-3-1 / Pasific, вага 155 т.), Носив прізвисько Пера Евінда Свінгувуда «Укко-Пекка» (фін. Ukko-Pekka)[4]. Всього було побудовано 22 локомотива цієї серії. Два з них встановлені як пам'ятники в Кар'я і Отанмякі.

Література[ред. | ред. код]

  • Сто видатних фінів. Калейдоскоп біографій = 100 suomalaista pienoiselämäkertaa venäjäksi / Ред. Тимо Вігавайнен (Timo Vihavainen); пер. з фін. І. М. Соломеща. — Гельсінкі: Товариство фінської літератури (Suomalaisen Kirjallisuuden Seura), 2004. — 814 с. — ISBN 951-746-522-X. — Електронна версія.
  • Kustaa Vilkuna. = Etunimet. — Otava, 2007. — 288 p. — ISBN 951-118-892-5.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г Свинхувуд Пер Эвинд // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1976. — Т. 23 : Сафлор — Соан. — С. 80.
  2. ↑ а б Encyclopædia Britannica
  3. ↑ а б Енциклопедія Брокгауз
  4. ↑ Kustaa Vilkuna, Etunimet, (Густав Вилкуна. Имена. стр. 9—10)

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
No image.svg
Flag of the President of Finland.svg
 
Пер Евінд Свінгувуд (1917—1918) • Юго Паасиківі (1918) • Лаурі Інґман (1918—1919) • Каарло Кастрен (1919) • Кюесті Калліо (1922—1924) • Лаурі Інґман (1924—1925) • Вяйньо Таннер (1926—1927) • Юхо Суніла (1927—1928) • Кюесті Калліо (1929—1930) • Тойво Ківімякі • Рісто Рюті (1939—1940) • Пер Евінд Свінгувуд (1930—1931) • Юго Паасіківі (1944—1946) • Лаурі Інґман • Карл-Август Фагергольм (1948—1950) • Урго Кекконен (1950—1953) • Сакарі Туоміоя (1953—1954) • Ральф Торнгрен (1954) • Урго Кекконен (1954—1956) • Йоганнес Віролайнен (1964—1966) • Мауно Койвісто • Калеві Сорса (1972—1975) • Калеві Сорса (1975—1979) • Мауно Койвісто (1979—1981) • Калеві Сорса (1982—1987) • Гаррі Голкері (1987—1991) • Еско Аго (1991—1995) • Пааво Ліппонен (1995—2003) • Аннелі Яаттеенмякі (2003) • Матті Ванганен (2003—2010) • Марі Ківініемі (2010—2011) • Юркі Катайнен (2011—2014) • Олександр Стубб (2014—2015) • Юга Сіпіля (2015—2019) • Антті Рінне (2019) • Санна Марін (з 2019)
Logo of the Prime Minister of Finland.svg
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пер_Евінд_Свінгувуд&oldid=30168876