Калантар Левон Олександрович
| Калантар Левон Олександрович | |
|---|---|
| вірм. Լևոն Քալանթար | |
 | |
| Народився |
16 січня 1891[2] Тифліс, Російська імперія[1][2] |
| Помер |
29 жовтня 1959[1][2] (68 років) Єреван, Вірменська РСР, СРСР[1][2] |
| Країна |
 Російська імперія СРСР |
| Національність | вірмени[2] |
| Діяльність | театральний діяч, режисер, театрознавець |
| Alma mater | Східний факультет СПбДУd (1916)[2] |
| Відомі учні | Henrik Margaryand |
| Партія | ВКП(б)[2] |
| Батько | Калантар Олександр Айрапетовичd[2] |
| Брати, сестри | Izabella Kalantard |
| Діти | Калантар Карен Левонович |
| Нагороди |
   |
| IMDb | ID 1339196 |
Левон Олександрович Калантар (Калантарян) (вірм. Լևոն Քալանթար; 1891—1959) — вірменський радянський театральний режисер, театральний діяч, народний артист Вірменської РСР (1954)[3]. Син Олександра Калантара, небіж Аветіса Калантара та батько Карена Калантара.
Життєпис[ред. | ред. код]
Левон Калантар народився 4 (16) січня 1891 у Тифлісі. Його батьком був Олександр Айрапетович Калантар, громадський діяч і журналіст.
У 1916 році закінчив східний факультет університету в Петрограді.
З 1916 — актор і режисер ряду театрів Грузії та Вірменії. Організатор вірменського театру в Тбілісі, один з організаторів Театру імені Сундукяна в Єревані.
У 1928-30 — головний режисер Бакинського вірменського театру.
В 1930-31 — режисер кіностудії «Арменфільм».
У 1931-35 головний режисер Єреванського робочого театру ім. Горького.
У 1937-43 і в 1952-59 — головний режисер Єреванського російського театру ім. Станіславського.
Помер Левон Олександрович Калантар 29 жовтня 1959 року в Єревані.
Нагороди[ред. | ред. код]
- народний артист Вірменської РСР (26.09.1954)[4]
- орден Трудового Червоного Прапора (27.06.1956)
- орден «Знак Пошани» (4.11.1939)
Пам'ять[ред. | ред. код]
У СРСР його ім'я було присвоєно Державному драматичному театру в Камо.
Творчість[ред. | ред. код]
Театр[ред. | ред. код]
На сцені Єреванського театру імені Сундукяна Левоном Калантаром були поставлені такі вистави:
- 1922 — «Пепо» Сундукяна[5]
- 1922 — «Разбійники» Шиллера
- 1922 — «Затонувший дзвін» Гауптмана
- 1922 — «Загибель „Надії“» Гейерманса
- 1922 — «Вартазар» Геворкяна
- 1922 — «Суд» Демирчяна
- 1922 — «Антігона» Софокла
- 1922 — «Шлюб з примусу» Мольєр
- 1923 — «Саломея» Уайльда
- 1923 — «Чудо святого Антонія» Метерлінка
- 1923 — «Через чесноту» Ширванзаде
- 1923 — «Приборкання норовливої» Шекспіра
- 1924 — «С ранку до півночі» Кайзера
- 1924 — «Тартюф» Мольера
- 1925 — «Вчитель Бубус» Файко
- 1926 — «Змова Фієско в Генуї» Шиллера
- 1926 — «Отрута» Луначарского
- 1926 — «Злий дух» Ширванзаде
- 1926 — «Торгівці славой» Паньоля та Ні-вуа
- 1927 — «Дядько Багдасар» Пароняна
- 1927 — «Любов Ярова» Треньова
- 1927 — «Кривава пустеля» Багдасаряна
- 1927 — «Пурга» Щеглова
- 1929 — «Провокатор» Вольского та Жежеленко
Фільмографія[ред. | ред. код]
Режисер[ред. | ред. код]
- 1930 — Завжди готовий (короткометражний)
- 1930 — Під чорним крилом, спільно з А. М. Мартиросяном і з П. А. Бархударяном
- 1932 — Мексиканські дипломати, спільно з А. М. Мартиросяном
- 1932 — Повалені вішапи (короткометражний)
Актор[ред. | ред. код]
- 1930 — Під чорним крилом — Священник
Сценарист[ред. | ред. код]
Твори[ред. | ред. код]
- «Шляхи мистецтва» (1963)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Калантар Леван Александрович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б в г д е ж и к Вірменська радянська енциклопедія / за ред. Վ. Համբարձումյան, Կ. Խուդավերդյան — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1974.
- ↑ Большая Советская Энциклопедия. Гл. ред. А. М. Прохоров, 3-е изд. Т. 11. Италия — Кваркуш. 1973. 608 стр., илл.; 39 л. илл. и карт. 1 карта-вкл.
- ↑ Хронография Еревана = Երևանի տարեգրությունը. — Ер.: Музей истории города Еревана, 2009. — С. 111. — 240 с.
- ↑ Театральная энциклопедия. Гл. ред. С. С. Мокульский. Т. 1 — М.: Советская энциклопедия, А — «Глобус», 1961, 1214 стб. с илл., 12 л. илл.
Посилання[ред. | ред. код]
|
