Луначарський Анатолій Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Луначарський Анатолій Васильович
Lunacharsky.jpg
Народився 11 (23) листопада 1875[1][2]
Полтава[1][3]
Помер 26 грудня 1933(1933-12-26)[1][3][4] (58 років)
Мантон[1][3]
Поховання Кремлівська стіна
Громадянство Російська імперія, Іспанія, РРФСР і СРСР
Діяльність драматург, політик[2], письменник[2], дипломат, журналіст, актор, філософ і літературний критик
Alma mater Цюрихський університет
Посада Народний комісаріат просвіти РРФСР і Член Всеросійської ради[d]
Партія Більшовики, Російська соціал-демократична робітнича партія і Комуністична партія Радянського Союзу
Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Анатолій Васильович Луначарський (нар. 11 (23) листопада 1875(18751123), Полтава, Російська імперія — пом. 26 січня 1933, Ментон, Франція) — український письменник, журналіст, марксист, політик-більшовик, нарком освіти СРСР (1917–1929), академік АН СРСР (1933).

Життєпис[ред.ред. код]

Народився і виріс в Україні, в родині великого чиновника у Полтаві.

Вчився в гімназії в Києві, де познайомився з марксистськіми ідеями. Одним з співучнів був Бердяєв, з котрим Луначарський тоді спілкувався і дискутував на політичні теми.

По закінченню гімназії спробував поступати у московський університет, але з причин політичної неблагонадійності йому було відмовлено. В зв'язку з цим переїхав до Швейцарії, де у 1895 р. вступив до Цюрихського університету.

1898 року приїхав до Москви, де став займатися революційною справою. Через рік був заарештований і відправлений у заслання — спочатку в Калугу, а потім у Вологду і Тотьму. 1903 Луначарський став більшовиком (у РСДРП він перебував ще з 1895).

Був членом редакцій більшовицьких газет «Пролетар», «Уперед». Працював у газеті «Нове життя». 1909 взяв участь в організації крайньої лівої антипартійної групи «Уперед»; був одним з творців партшкіл ультиматистів на Капрі та в Болоньї. На початку 1910—1910-х Луначарський — інтернаціоналіст.

Приїжджає з-за кордону в Російську імперію в 1917. Незабаром обраний членом Першого Всеросійського з'їзду Рад РСД (3—24 червня 1917) від фракції об'єднаних соціал-демократів. Увійшов у редакцію газети «Нове Життя», але незабаром був звинувачений Тимчасовим урядом у державній зраді та арештований. З 23 липня до 8 серпня перебував у в'язниці «Крести»; у цей час заочно був одним з почесних голів VI з'їзду РСДРП(б), а також був обраний кандидатом у члени Установчих Зборів. 20 серпня став керівником фракції більшовиків у Петроградській міській думі.

З серпня 1917 року працював у газеті «Пролетар» (майбутня «Правда») і в журналі «Освіта». 18 жовтня разом з Камєнєвим і Зінов'євим створив групу «правих більшовиків».

1918–1922 — представник Реввійськради у прифронтових зонах. Незабаром був призначений наркомом освіти та залишався на цій посаді до 1929, коли став головою Вченого комітету при ЦВК СРСР.

На початку 1930-х — директор НДІ літератури й мистецтва, один з редакторів Літературної енциклопедії. Був заступником голови більшовицької делегації під час конференції з роззброювання при Лізі Націй.

Помер у грудні 1933 в місті Ментон, Французька Рив'єра. Похований у Москві. Луначарський — один з основоположників так званої пролетарської літератури. Брав участь в організації гуртків лівацьких письменників за межами Росії, в роботі Пролеткульту.

Відомі твори та їх екранізації[ред.ред. код]

  • «П'ять фарсів для аматорів»
  • «Вавилонська паличка»
  • «Фауст і місто»
  • «Олівер Кромвель»

За його п'єсою «Канцлер і слюсар» в Україні створено фільм «Слюсар і канцлер» (1923).

Імені Луначарського[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д Краткая литературная энциклопедия Москва: Велика російська енциклопедія. — Т. 4. — С. 448—453.
  2. а б в Record #118818694 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  3. а б в г Луначарский Анатолий Васильевич — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. а б data.bnf.fr: open data platform — 2011.

Джерела та література[ред.ред. код]