Кам'яниця Писарчика
| Кам'яниця Писарчика | |
|---|---|
| |
49°50′35″ пн. ш. 24°01′52″ сх. д. / 49.843055555556° пн. ш. 24.031111111111° сх. д. | |
| Тип | будівля пам'ятка архітектури[d] і пам'ятка історії |
| Статус спадщини | пам'ятка архітектури національного значення України і пам'ятка історії місцевого значення України |
| Країна |  Україна |
| Розташування | Львів |
| Архітектурний стиль | Відродження і готика |
| Побудовано на кошти | Ян Варденський |
| Будівництво | 1792 — 1801 |
| Відомі мешканці | Симон Богушович |
  Кам'яниця Писарчика (Україна) | |
 | |
 Кам'яниця Писарчика у Вікісховищі | |
Кам'яниця Писарчика (також кам'яниця Богушівська[1]; конскрипційний № 144) — житловий будинок XVIII століття, пам'ятка архітектури національного значення (охоронний № 1253)[1], пам'ятка історії місцевого значення (охоронний № 1241)[1]. Розташований в історичному центрі Львова, на вулиці Вірменській під № 16.
На місці, де зведений сучасний будинок № 16, у XVII—XVIII століттях стояли три кам'яниці[1][2][3]. На місці першої у XVI столітті був дерев'яний будинок, що належав Амвросію Ходзенковичу[1]. У 1574 році в будинку оселився зять Ходзенковича[4], художник Павло Богуш (?—1605), майстер Львівського цеху малярів, який походив із вірменської родини Богушів. У 1598 році Павло Богуш став власником будинку і збудував на його місці нову муровану кам'яницю[3], в якій пізніше зростали його діти, зокрема син Симон Богушович[2]. Після смерті Павла Богуша будинок перейшов у спадок його синам Шимону і Яну (Ованесу)[5]. Другий будинок у 1660—1672 роках належав міщанці Стецьковій, у 1673—1689 — міщанці Грегоровичовій (Стечкевичовій), у 1686—1767 роках — Лазарю Стечкевичу[1][3]. Третя кам'яниця належала у 1639 році Лисковичу (Лиськевичу)[5], у 1668—1776 — Писарчику (від якого отримала іншу назву — Писарчиківська)[3][1].
У середині XVIII століття брацлавський воєвода князь Станіслав Любомирський викупив усі три будинки з метою зведення на їх місці свого палацу, проте пізніше він підшукав для свого задуму кращу ділянку на площі Ринок, 10, а кам'яниці на Вірменській продав у 1792 році варнавському підкоморію Ян Варденському[3] гербу Ґодземба, який у 1792 році звів на їх місці триповерхову кам'яницю[3]. Його син Юзеф у 1801 році добудував четвертий поверх[1].
У 1866 і 1893 роках будинок був частково реконструйований[6].
Станом на 1871 рік власником кам'яниці був Ян Балько, у 1889 році —— доктор Едвін Гершман, у 1916 та 1934 роках — Міхал Філіп на прізвисько Крістіанополлер[1]. За часів Другої Польської республіки в будинку розміщувалися Перша львівська гуртівня спиртних напоїв та електротехнічне підприємство Зеха «Ампер»[7].
В середині XX століття у будинку розташовувалася друкарня, де вночі її працівники, які симпатизували ОУН, друкували листівки для українського підпілля[8].
Кам'яниця є пам'яткою архітектури національного значення та пам'яткою історії місцевого значення. Будинок житловий і перебуває у міській комунальній власності.
На першому поверсі розташована ресторація «Брудершафт»[9].
Кам'яниця Писарчика — це чотириповерховий цегляний житловий будинок. Сучасний вигляд будинок набув після реконструкції 1866 року[1]. Кам'яниця тинькована, у плані значно видовжена[6]. Фасад асиметричний, семивіконний, розчленований горизонтально міжповерховими карнизами між першим-другим та третім-четвертим поверхами, фланкований пілястрами. На центральній осі на рівні другого поверху розташований балкон із ажурними кованими ґратами. Вікна прямокутні, декоровані лиштвами, на другому поверсі — додатково замковими каменями. На правій та лівій осі фасаду первісно існували аркові портали, що вели до внутрішнього подвір'я та флігелю[6], проте під час реконструкції правий портал заклали та пробили віконний отвір, а лівий перебудували під вхід. У будинку збереглися готичні підвали[6].
- Симон Богушович — художник і купець вірменського походження, придворний художник Маріни Мнішек.
-
Арковий портал на лівій осі фасаду -
Балкон кам'яниці
- ↑ а б в г д е ж и к л Мельник І., 2011, с. 238.
- ↑ а б Мельник Б., 2006, с. 150.
- ↑ а б в г д е Архітектура Львова, 2008, с. 154.
- ↑ Енциклопедія Львова, т. 1, 2007, с. 254.
- ↑ а б Гаюк Ірина Яківна. Соціальна топографія вірмен Львова // Питання культурології. — 2019. — № 35. — С. 179-192. — ISSN 2616-4264. — DOI:. Архівовано з джерела 28 грудня 2019. Процитовано 11 лютого 2020.
- ↑ а б в г ПГиА, 1985, с. 18.
- ↑ 1243 вулиці Львова, 2009, с. 36.
- ↑ Козицький, 2009, с. 146.
- ↑ Brudershaft. www.tripadvisor.com. TripAdvisor. Процитовано 11 лютого 2020 року. (англ.)
- Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Л. : Апріорі, 2009. — 528 с. — 1000 прим. — ISBN 978-966-2154-24-5.
- Архітектура Львова: Час і стилі XIII—XXI ст / Ю. О. Бірюльов. — Л. : Центр Європи, 2008. — 720 с. — 2000 прим. — ISBN 978-966-7022-77-8.
- Мельник Б. В. Вулицями старовинного Львова. — 3-тє. — Л. : Світ, 2006. — 272 с. — (Історичні місця України) — 10000 прим. — ISBN 966-603-393-3.
- Володимирович О. Богуш Павло // Енциклопедія Львова / За ред. А. Козицького та І. Підкови. — Л. : Літопис, 2007. — Т. 1. — 656 с. — ISBN 966-7007-68-8.
- Мельник І. В. Львівське Середмістя: всі вулиці, площі, храми й кам'яниці. — Л. : Апріорі, 2011. — Т. V. — 320 с. — (Львівські вулиці і кам'яниці) — 1000 прим. — ISBN 978-617-629-032-2.
- Дєдик О., Козицький А., Мороз В., Муравський В. Львів. Місто наших героїв: путівник / за ред. А Козицького. — Л. : Літопис, 2009. — 248 с. — ISBN 978-966-7007-79-9.
- Гаюк Ірина Яківна. Соціальна топографія вірмен Львова // Питання культурології. — 2019. — № 35. — С. 179-192. — ISSN 2616-4264. — DOI:. Архівовано з джерела 28 грудня 2019. Процитовано 11 лютого 2020.
- Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР / Жариков Н. Л., Логвин Г. Н. — К. : Будівельник, 1985. — Т. 3. — 8000 прим.
- Мирон Капраль. Національні громади Львова XVI—XVIII ст. . — Л. : Піраміда, 2003.
- Володимир Вуйцик. Матеріали до історії кам'яниць вулиці Вірменської // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2004. — № 14. — С. 157—158.
