Готична архітектура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Реймський собор.
Костел Св. Анни (Вільнюс)

Готична архітектура — період розвитку західноєвропейської архітектури з XII по XVI століття. Готична архітектура замінила архітектуру романської доби і в свою чергу поступилася архітектурі доби відродження. Сам термін «готика» виник саме в добу Відродження для позначки попереднього періоду розвитку архітектури, аби підкреслити відмінності архітектури, що відродила стилістику архітектури Стародавнього Риму і мала значні відмінності (стильові і конструктивні) від середньовічної архітектури.

Історія вивчення[ред.ред. код]

Ратуша в Ауденарде.
Церква Св. Миколая, Гданськ, Польща.

Жоден з періодів розвитку європейської архітектури не викликав таких суперечок в оцінках — від неприйняття і осуду до захоплення, вияву приязні і бажання відродити як національну спадщину, значної мистецької вартості, модності. Незважаючи на різні оцінки, готична архітектура ніколи не зникала з обріїв і складових частин західноєвропейської культури. На це вказала історія вивчення готичної архітектури. Осуд і зневажливе ставлення до готики йшло з ренесансної Італії, надзвичайно багатої пам'ятками давньоримської архітектури. Вони могутньо впливали на світогляд італійських митців — від художників до архітекторів (теоретиків і практиків).

Західноєвропейське мистецтво неодноразово поверталося до стилістики античного мистецтва. Найбільш могутнім це звертання стало в добу Відродження. Саме з боку діячів італійського Відродження і почався осуд, зневажливе ставлення до готичної архітектури. Зневажливе ставлення мало на меті відокремлення від середньовічної (тобто готичної) традиції заради підкреслення переваг нової манери, манери відродження античності в нових умовах. Італійські теоретики архітектури XV століття — Альберті Леон-Баттіста та Філарете створюють трактати з панегіриками давньоримській архітектурі. Але всі малюнки Філарете до трактатів — компромісне поєднання готичних елементів з римськими. Технології готичної архітектури подав Чезаре Чезарино 1521 р. в коментарях до… твору римського архітектора Вітрувія, де подав і ретельний опис Міланського собору, найбільш схожого серед італійських соборів зі зразками соборів Франції і якого не було в античності. Готична архітектура — важлива складова театральних декорацій як Бальдассаре Перуцці, так і Себастьяно Серліо, що роками будував у Франції і на власні очі бачив уславлені зразки французької готики. Готичні споруди знайдені в малюнках-штудіях Леонардо да Вінчі.

Готична архітектура, навпаки, не мала ні значного осуду, ні оппозиції в країнах Північної Європи, де була і залишалася в лоні національних культур і в добу середньовіччя, і в добу Північного Відродження. Проблематику готичної архітектури вивчають і подають у власних творах — Філібер Делорм, Вінченцо Скамоцци, Гваріно Гваріні, Франсуа Блондель, не кажучи вже про британських архітекторів, постійних прихильників готичної архітектури всупереч всім модам і впливам, що йшли з континенту.

Уславлене західноєвропейське бароко без сорому запозичило ідеї і конструктивні особливості готичної архітектури, особливо у барокових митців Іспанії, Австрії, німецьких князівств. В творах з історії європейської архітектури про готичну архітектуру спокіно писав прихильник бароко, австрієць Йоган Бернгард Фішер фон Ерлах. Цілком логічним було звертання до досвіду і досягнень готичних майстрів французьких архітекторів XVIII століття, серед яких Жак-Жермен Суффло та Ложьє, хоча у Франції тоді панувала зовсім інша стилістика — класицизм.

Готичну архтектуру діяльно відроджували діячі мистецтва Британії наприкінці XVIII століття, породивши справжнє захоплення нею в середовищі прибічників романтизму самої Британії, Німеччини і Франції. В XIX столітті вперше переоцінили увесь шлях європейської архітектури і відмовилися від надання переваг і престижності творам доби Відродження чи класицизму. Готика, готична архітектура отримала надзвичайне значення в зацікавленнях науковців, реставраторів (Віоле ле Дюк ), колекціонерів, архітекторів-практиків (Огастес П'юджин). Розпочався етап реставрацій готичних споруд і активного добудовування готичних соборів Іспанії, Німеччини, Чехії (покинутих і недобудованих ще за часів середньовіччя), що триватиме і в бурхливому XX столітті, коли піднімуть з руїн готичні собори, пошкоджені в двох світових війнах.

Відновлення і реставрації пам'яток готичної архітектури ідуть поряд з ретельним вивченням архівів, надгробків доби готики, археологічними розкопками. Секретар французького Історичного Комітету Мистецтв і Пам'яток Ежен Дідрон старший — 37 років (1844–1881) друкував так звані «Археологічні аннали», де оприлюднив архівні тексти, імена середньовічних майстрів, креслення архітекторів тої доби, навіть легенди щодо тих подій. З виданням Дідрона співпрацювали Віоле ле Дюк, Карл Шнаазе, Альфред Дарсель та ін. Науковець Еміль Маль доклав зусиль і поєднав велетенські об'єми історичної інформації щодо романської і готичної архітектури, накопичені різними дослідниками. Ганс Ханлозер 1935 року оприлюднив капітальне дослідження так званого альбому Віллара де Оннекура, унікальної пам'ятки-рукопису і майже щоденника архітектора доби готики першої половини 13 століття. Серед значних наукових подій XX ст. — і Міжнародний коллоквіум 1983 року в місті Ренн (Франція) щодо проблем вивчення середньовічного мистецтва і готичної архітектури. Ми потребуємо нових і досконаліших знань.

Передумови[ред.ред. код]

Кентерберійський собор, план.
Катедральний собор в місті Лан, план.
Стан собору св. Віта на 1887 рік.

Романська і готична архітектура — неможливі без архітектурного досвіду попередників і математичних знань. Метод геометричного пропорціонування головував через авторитет математичних знань науковців арабської Іспанії і античних математиків, твори яких активно перекладали в середньовічній Франції. Геометрія вразила уяву середньовічних митців як начебто універсальний засіб пізнання і побудови всесвіту. Одним з підрозділів цього пізнання стала архітектурна теорія і практика готичної архітектури. К другій половині 10 століття закінчилася доба військових дій з норманами і угорцями. У Франції відновилося будівництво абатств та монастирів, головних осередків тогочасного знання і освіти.

Для побудоби готичної церкви чи величного готичного собору знадобилися розвідані поклади каменю, піску, вапна, відповідний ліс (деревина) і поклади свинцю, пластинами якого вкривали протяжні готичні дахи. Уславилися кам'яні кар'єри Франції, особливо поблизу Турне, звідки камінь і тесані деталі везли в Пікардію, Артуа, Шампань і навіть в Англію. Важливою частиною будівництва був будівельний реманент — залізні інструменти, механічні пили, вороти, блоки, великі дерев'яні колеса для постачання буд. матеріалів вгору. Широке використання цих колес та інших інженерних пристроїв зафіксоване в книжних мініатюрах, на картинах Яна ван Ейка та Пітера Брейгеля старшого. Поламані і випадково врятовані колеса того часу стали музейними експонатами.

Всі ці умови вдало збіглися у Франції, Іспанії, Британії, Чехії, Італії. Дерево не годилося для велетенських споруд, які до того ж часто горіли і зникали після пожеж. Це обумовило переваги кам'яного будівництва при створенні сакральних споруд, замків феодалів і фортець. Збережені свідоцтва ентузіазму городян(коли в дощові дні калюжі і багно перешкоджали працювати худобі), і ті самі впрягалися у вози чи витягали з кар'єрів кам'яні брили і колони, переносили вапно і пісок. Середньовічні міста стають центрами грошових і комерційних операцій та середньовічного виробництва і ремесел. Виникли і зміцніли фахові гільдії і цехи. Матеріальне збагачення релігійно налаштованих верств населення та священства допомогло спрямувати значні матеріальні ресурси саме на споруди готичної архітектури. Створення вівтарної частини і хору було достатнім, щоб починались богослужіння. (З вівтарною частиною та вибудованою південною вежею століття простояв і собор Св. Віта в Празі. його західні вежі і склепіння добудували лише в 19 ст.) Тоді на бічних стовпах зводили дах і вже під дахом кам'яне склепіння собору, прозоре скло чи вітражі в вікна та вимостку підлоги.

Молитва — як товар[ред.ред. код]

Англійські дослідники схильні вважати, що саме в добу готики склалася уява про молитву ченця — як товар. Військовий стан і лицарство вносило платню в монастир і відбувало на чергову війну, тоді як ченці молили бога щодо перемоги чи на спомин загиблої в військових сутичках душі. Суттєвому збагаченню монастирів і абатств сприяла і розповсюджена практика паломництв. Паломництво пропагувалося і підтримувалося церквою, грунтувалося на прагненні вірян вклонитися святиням, пов'язаним з Христом, апостолами, Богородицею, численими святими, святими реліквіями, припасти до святих джерел в прагненні отримання благодаті чи лікування. Церква швидко ставала ще одним впливовим феодалом і інструментом влади.

Збори пожертв на побудову храмів супроводжувались справжніми махінаціями ченців, що мандрували з реліквіями і торгували індульгенціями. Аби обмежити використання сумнівних реліквій, Латеранський собор 1215 року був вимушений заборонити їх використання. Паризький прелат П'єр де Шантр в 1180 році писав :

Ліві лапки Важкий гріх будувати церкви так, як це робиться в наші часи. Монастирські споруди і собори будують з застосуванням жадоби та омани, хитрощів брехні, нещирих проповідей . Праві лапки

Бунтівні городяни міста Реймс 1235 року навіть захопили і билися камінням, призначеним для побудови уславленого нині Реймського собору.

Готика і «чорна смерть»[ред.ред. код]

Докладніше: Чорна смерть
Хронологія поширення пандемії в Європі
Авіньон, готична резиденція папи римського.

Серед загрозливих, небезпечних умов розвитку готики стало співіснування з «чорною смертю», епідемією хвороби, що охопила Західну Європу. «Чорну смерть» схильни вважати або чумою, або іншою загрозливою інфекцією, схожою з сибірською язвою. «Чорна смерть» спустошувала північне Причорномор'я, Балкани, Італію, Іспанію, Францію, Нідерланди, в середині 14 століття перекинулася на Британію.

Доба готики відрізнялася релігійною налаштованістю і підвищеною духовністю. Епідемія «чорної смерті», навпаки, привнесла хаос і в релігійне, і в соціальне життя. Перелякані духовні пастирі могли запропонувати лише молитви і каяття за гріхи. На хвилі масових смертей виникли дикі практики каяття на кшталт флагеллантів і ретельні пошуки винуватих. Католики підозріло ставилися до хворих флагеллантів, що били себе кнутами і вештались з одного міста до другого, теж розносячи хворобу. Але стримувати напівбожевільних вірян скоро нема кому стало, бо хвороба прийшла в церкви і монастирі, викосивши і священство. Переляканий папа Климент VI навіть відмовився від спілкування і годинами сидів по-між двох запалених камінів, що знешкоджували повітря, коли захворів і його приватний лікар Гюї де Шоліак. Місто Авіньон, тодішня резиденція папи, став спустошеним містом.

Ще до початку епідемії періодами спалахували єврейські погроми. Євреї — єдині в християнській Європі, кому було дозволено займатися грошовими операціями і давати гроші під відсотки. Християнська церква вважали подібну практику смертельним гріхом для християн і дозволеною євреям, представникам юдаїзму, нехристиянам. Європейськими містами покотилася хвиля арештів євреїв, їх катуваннями і спаленнями. Масові смерті примусили відвести під цвинтарі нові висвячені земельні ділянки. Коли смертність досягла найвищого щаблю, папа римський Климент VI висвятив навіть річку Рона, куди масово скидали трупи померлих.

Європа зазнала бунтівних настроїв і падіння моралі, бо живі, налякані епідемією, вважали, що церква їх зрадила. Три роки епідемії 13481350 рр. в добу розвиненого періоду готики забрали 20 — 25.000.000 людських життів.

Поява у Франції[ред.ред. код]

План абатства в Клюні 13 ст.
Старе і нове в 17 ст. Реймс.

Готика зародилася в Північній частині Франції (Іль-де-Франс) в середині ХІІ ст. і досягла розквіту в першій половині ХІІІ ст.

Готика розвивалася в країнах, де панувала католицька церква, і під її егідою феодально-церковної основи зберігалися в ідеології і культурі епохи готики. Готичне мистецтво залишалося переважно культовим за призначенням і релігійним за тематикою : воно було співвіднесено з вічністю, з «вищими» ірраціональними силами.

Південна Франція раніше за інші регіони відновила економіку після занепаду 4 століття. Саме в південній Франції збереглося багато будівель Стародавнього Риму, технічні засоби архітектури якого наслідувались і використовувались. І саме тут ченці були носіями математичних і будівельних знань.

Центром реформ у Франції стало абатство Клюні, що в Бургундії. (Більше відоме подвір'я Клюні в Парижі, що було теж маєтком бенедиктинців, нині музей Клюні.) В Бургундії розташований найстаріший з монастирів ордену бенедиктинців. Бібліотека монастиря нараховувала 570 манускриптів і була серед найбільших в тогочасній Європі. Саме тут приділяли велике значення зміцненню церкви як духовного закладу і розробили свій тип базиліки, яка найкраще відповідала умовам католицької меси.

Так виникла у 1088 році п'ятинефна базиліка Клюні з двома трансептами, вівтарна частина якої була розширена вінком каплиць. Після добудови в 1220 р. тринавного приміщення з заходу базиліка в Клюні зрівнялася в розмірах з головним храмом католицтва — базилікою Св. Петра в тогочасному Римі. Довжина базиліки Клюні досягла 187 метрів. Найбільша башта церкви сягала на 30 метрів.

Так звана третя базиліка Клюні виникла на місті двох попередніх і стала взірцем для майже всіх великих соборів Франції доби готики. Будівничі в Клюні повернулися до симетрії в плані, а креслення, попри практичне використання будівничими, набуло високих естетичних якостей. На жаль, базиліку зруйнували в 1807 році. Але фіксаційне креслення дає змогу побачити усю велич первинного задуму будівлі. Мандрівні артілі будівників Франції рознесли знання і будівельні традиції бенедиктинців з Клюні — до Іль де Франсу і Парижу, Швейцарії, Німеччини, Британії. Так, фахівці з Німеччини і Франції розпочали будівництво Міланського собору, а митці Франції працювали на побудові Кентерберійського собору в Британії, на будівництві собору св. Віта в місті Прага, в Італії — в Сіцилії, Апулії і Тоскані, північніше Франції — в недалекій Фландрії (нині Бельгія). Незважаючи на епідемію Чорної смерті — чотирнадцяте століття вважають століттям триумфального розповсюдження готики по країнам Європи. Виникає «інтернаціональна готика».

Національні варіанти[ред.ред. код]

Готика Англії[ред.ред. код]

Сомерсет, Кафедральний собор, Британія.
Місто Йорк, собор, південно-західний фасад.

Готика Англії виникла дуже рано (наприкінці ХІІ ст.) й існувала до XVI ст. Млявий розвиток міст призвів до того, що готичний собор тут став не міським, а монастирським, оточеним полями і луками. Звідси, очевидно, його «розпластаність» по горизонталі, розтягнутість у ширину, наявність безлічі прибудов. Домінанта собору — величезна вежа на середхресті. Найчистіший зразок ранньої англійської готики — собор у Солсбері. Він стане темою полотна Джона Констебла — зберігається в музеї мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк.

Головний готичний собор Англії — Кентерберійський, резиденція архієпископа Кентерберійського, національна святиня. Собор Вестмінстерського абатства в Лондоні — місце коронації і поховання англійських королів з часів Вільгельма Завойовника, згодом усипальниця великих людей Англії — близький до французької готики.

Починаючи із часу Столітньої війни будівництво в Англії скорочується. З цивільної архітектури цього періоду можна згадати найславетніший Вестмінстерський королівський палац (XIV ст.) з його Вестмінстер-холом площею 1500 кв.м.

На відміну від французької, англійська готика не пов'язана тісно з конструкцією, зберігала прямокутні, видовжені об'єми. Тло заповнювали декоративними елементкми, що на фасадах утворювали справжнв екрани-декорації. За ними важко було роспізнати побудову інтер'єру. Декор (форма вікон, малюнки віконних перетинок тощо) головує і першим кидається у вічі. Еволюцію англійської готики ведуть за змінами саме декору. Звідси і назви періодів -

  • раннєанглійська готика (кінець 12 ст. — середина 13)
  • геометрично-криволінійна (середина 13 — середина 14 ст.)
  • перпендикулярна (середина 14 ст. — 16 століття).

Збережені свідоцтва про запрошення французьких майстрів в Британію. Хори собору у Кентербері вибудував французький архітектор Вільгельм з Сана. Але приклад не мав наслідків і його не копіювали. Велетенський собор у місті Дарем будували за планом собору Св. Трійці міста Кане у Нормандії, Франція. Даремський собор найменше постраждав від пізніх перебудов, але має «британські» риси — могутні прямокутні об'єми, прямокутну вежу над середхрестям, більш насичений декором західний фасад, ніж у собора в Кане. Висота нав британських соборів менша за французькі зразки, тому не було розвиненої системи аркбутанів і контрфорсів, хоча вони зустрічаються.

Були свої герої і в добу англійської готики. Один із них жив в першй половині 14 ст. в Уельсі. Коли мала завалитися вежа над середхрестям собору в Сомерсеті, він запропонував, переконав і вибудував хрещаті контрфорси не ззовні, а в середині вежі, в інтер'єрі храму. Незвичні контрфорси Х — подібної форми створені по периметру квадратної вежі у 1338–1340 рр. Винахідником був Вільям Джой. Митці англійської готики відмовляються і від створення і готичних «троянд» (круглих вікон на фасадах). Їх вдало замінили на великі стрільчкасті вікна, практичні, легші у виконанні і теж прикрашені вітражами.

Нервюри склепінь з часом ускладнюються. Англійці починають змагатися у винаході все нових малюнків і орнаментів стель. Невеликі споруди досі дивують завеликими готичними вікнами і переускладненими малюнками стель. Їм настільки надавали перевагу, що вони пережили справжній розквіт в спорудах каплиць, балдахінів, стель над похованнями. Переускладнені готичні стелі — характерна ознака найстаріших англійських університетів (Оксфорд, Кембрідж), де їх створення вітали ще у 17 столітті, ігноруючи європейські стилі і європейський досвід.

Храмове будівництво в країні потроху скорочувалося (великими були ще романські собори, які нікуди не поділися і використовувались за призначенням). Набирають міці торгівельно-промислові корпорації, які замовляють «бенкетні зали», цехові будинки, до соборів прибудовують розкішні цехові каплиці. Так розповсюджуються зальні споруди з великими вікнами. Стелі дивують ювелірно створеними нервюрами зірчастих, сотових, віялоподібних форм різних варіантів.

Плани готичних соборів Британії[ред.ред. код]

Готика Німеччини[ред.ред. код]

Докладніше: Ганза
Докладніше: Ульмський собор
Докладніше: Кельнський собор
Ульмський собор.

Німецька готика складалася під впливом готики Франції, але мала регіональні особливості. Недобудовані романські споруди добудовують в новому стилі або додають до них лише готичні деталі та елементи, не змінюючи конструктивну базу споруд. Виникає ціла низка споруд романсько-готичних, перехідного стилю, не позбавлених виразності, монументальності і досить відмінних від готичних споруд Франції, Іспанії, Британії. Серед значущих споруд цього періоду -

  • Міхаельскірхе, 11 ст., Гільдесгайм, Нижня Саксонія
  • каплиця Санкт-Бартоломеус, 1017 р., Падерборн, Північний Рейн-Вестфалія
  • собор Санкт-Кіліан, 1042–1188рр, Вюрцбург, Баварія
  • собор Санкт-Петер-унд-Георг, 1186–1237 рр, Бамберг, Баварія
Бамберг, катедральний собор. План(відсутність західного входу, вхід з бічного фасаду, дворик — за собором

Поступово німецка готика набуває міці, індивідуальності і з'являються як запозичені з Франції зразки, так і оригінальні, місцеві. Серед перших будівель, що мали суто готичні риси, була церква Богоматері в місті Трір. Вона центрична за планом, в основу якого покладено рівноконечний хрест. Видовжена лише вівтарна частина. Родзинкою церкви були дві каплиці в кожному куті хреста. Подібного розташування капличок не знала навіть класична країна готики — Франція. Винахід невідомого німецького майстра став шедевром креслення архітектора.

Готичні споруди Німеччини мають особливості : архітектори не розробляють і не прикрашають західний фасад, як у Франції, веж часто не дві, а одна висока або чотири, вхід до собору з бічного фасаду, а сама архітектура зберігає суворий, геометричний, майже фортечний характер.

Meyers b9 s0945b.jpg

Винятком став Кельнський собор, що нагадує французькі взірці. Спорудження Кельнського собору почалось 1248 року і зайняло, з перервами до закінчення в 1880 році, — більш ніж 600 років. Його проект створив архітектор Герард фон Ріла, (або Майстер Ґерхард). В молоді роки, перебуваючи ще в стані підмайстра, він мандрував містами Франції, де бачив на власні очі сторення величних соборів в містах Бове, Ам'єн тошо. Маючи відповідну кваліфікацію, брав участь в будівництві і набирався досвіду. Повернувся в Кельн, де отримав замову на створення небаченогодосі міського собору, де мали зберігати реліквії трьох волхвів (або Трьох Царів). Вважають, що архітектор два роки працював над створенням плану небаченого за розмірами і висотою собора. Він мав п'ять нав, сім каплиць (за числом трьох Царів і чотирьох євангелістів). Надзвичайно ретельно архітектор розробив і підмурки собору, економно використавши залишки ще романського храму і брили давньоримських споруд. За життя Герард фон Ріла встигне побачити готові каплиці, хор і будівлю собору без веж. Він помер, коли виповнилося більше шестидесяти (точної дати народження — не знайдено). Собор стояв недобудованим до середини 19 ст. За його добудову взялася протестантська Пруссія, що фінансувала проект, як ознаку національного воз'єднання і яка ініціювала збори коштів. До будівництва залучили талановитого архітектора і інженера, ним був Ернст Фрідріх Цвирнер. Сміливий Цвирнер керувався проектними рішеннями Герарда фон Ріла, але використовував і сучасні матеріали. Так, він відмовився від використання дерева в побудові конструкцій даху і замінив його залізом, чим викликав шквал звинувачень. Переконання правоти Цвирнера прийшло несподівано. Погорів дерев'яний дах собору в Франкфурті — і критики замовкли. Талановитий Цвирнер отримав право добудовувати собор без значних перешкод. Кельнський собор — завдовжки 144,5 м та має 86,5 м ширини, а його дві вежі сягають 157 м у висоту.

Цегляна готика Німеччини і Польщі[ред.ред. код]

Докладніше: Гданськ
Базиліка святої Марії. Гданськ, Польща.
Вісбі, Німеччина, церква Св. Миколая, готична «троянда» з цегли.

Повільне поширення західних ідей у Польщі викликано тим, що церковні реформи Григорія VII були сприйняті в Польщі лише на початку XIII ст., набагато пізніше, ніж у Богемії.

Готичний стиль поширився у Польщі протягом XIV–XV ст. На півдні, в районі Кракова, домінувала готика французького типу. Німецька готика поширилася на Заході й Півночі Польщі. Значне поширення готичного мистецтва мало в містах німецьких колоністів. Тевтонські лицарі, великі магістри яких часто були фаховими будівниками, перейняли той специфічний стиль готичної архітектури заможних міст Ганзи. Деякі з цих споруд, церква Матері Божої у Данцигу (нині Гданськ, 1345–1503) і найзначніша цегляна споруда — палац великих магістрів у Марієнбурзі (1276–1335), справили великий вплив на будівництво у Північно-східній Польщі. Мало свій вплив і чеське готичне мистецтво, представлене учнями Петра Парлержа. Пізньоготичний стиль розквітне в у Польщі лише в XV ст.

Готична архітектура зазвичай використовувала тесане каміння (пісковик, мармур). Але в місцинах з дефіцитом чи відсутністю природних покладів каменю використовували цеглу. Перш за все це характерне для готичних споруд північних князівств Німеччини та Польщі. Цеглу використовували не тільки для побудови невеликих житлових будинків, а й для величних готичних соборів. Використання цегли обумовило особливості подібної готики, бо уніфікована цегла значно обмежувала створення готичних візерунків, зроблених з тесаного каменю. Будівники вийшли з обмежень створенням і використанням Фігурної цегли (лекальна цегла), яка надала можливість створювати справжнє готичне плетиво.

Готика в Україні (в складі Польщі)[ред.ред. код]

або Лати́нський кафедра́льний собо́р у Львові
, Київ

Один з найцікавіших періодів історії архітектури України — кінець XIV — перша І половина XV століття. На західних землях, які менше за інші потерпіли від монголо-татарської навали, тоді зростають міста, розвиваються ремесла й торгівля. В українські міста прибуває багато поселенців, переважно німців, які принесли в мистецтво, а зокрема в архітектуру, нові стильові форми.

Розквіт катедральної готики в Україні припадає на часи правління короля Володислава II Ягайла (13861434).

Серед культових споруд переважали католицькі костели. Вирішальну роль у формуванні нового стилю відіграв Лати́нський кафедра́льний собо́р у Львові — пам'ятка архітектури національного значення. Готичну складову підкреслює високий шип даху. Дзвіниця на головному фасаді має барокове завершення і розташована асиметрично, бо другу дзвіницю недобудували. В інтер'єрі високі сніпчасті колони підтримують стрільчаті арки і склепіння з готичними нервюрами. Стіни і склепіння вкриті численними фресками. Будівництво собору розпочалося 1361 (за іншими даними — 1370) на кошти короля Казимира Великого. Серед будівничих цього храму відомі Нічко, Йоахім Гром, Амброзій Рабіш; одним із найтурботливіших опікунів будови в міських актах названо Петра Штехера. Об'ємну композицію костелу витворено завдяки двом головним складовим: презбітеріуму (вівтарній частині) та корпусу нав (власне молитовній залі).

1527 року під час великої львівської пожежі згоріло практично усе готичне місто. Постраждала також і кафедра — особливо західна її сторона та вежа. Відбудовою храму зайнялися вже ренесансні архітектори, що вплинуло на майбутній вигляд споруди.

Східні кордони розповсюдження готичної архітектури на землях України досягли міст Києва та Чернігова. В Києві — це перш за все Петропавлівська церква (Поділ). Монастир домініканців був заснований на Подолі наприкінці XVI ст. Мурований костел св. Миколая при цьому кляшторі був збудований в 1600-і рр. єпископом Кшиштофом Казимірським. На побудову величного тринавного храму пішли будівельні матеріали з руїн вишгородського собору Бориса і Гліба. Близько 1610 р. костел був освячений, але прибудови та перебудови тривали до 1640 р. Проте польське панування добігало свого кінця, і коли в 1648 р. домініканці були вигнані з міста, їхній кляштор був ліквідований, а костел — пограбований та занедбаний. В 1650-і рр. російський воєвода використовував будівлі колишнього кляштора як караульні приміщення. Поступово монастирські споруди були розібрані, але сам костел вцілів. Наприкінці XVII ст. в ньому навіть влаштували шинок. Лише в 1691 р. митрополит Варлаам Ясинський освятив храм як православну Петропавлівську церкву. Спочатку вона не мала свого причту, і була приписною до Софійського собору. В 1786 року храм став грецькою церквою і був такою до пожежі 1811 року.

Зневажливе ставлення до католицизму з боку православниї ієрархів було перенесене і на готичні споруди Києва та Чернігова. Їх перебудовували під канонічні потреби православних споруд або безжально знищували в 18 столітті чи в підрадянський період. Готична архітектура повернеться на землі України в 19 — на початку 20 ст. у вигляді неоготики (Палац Даховських, Воронцовський палац (Алупка), Палац Терещенків у Червоному, Церква святого Миколая (Київ), Одеська кірха), в побудові низки неоготичних храмів в містах Львів, Тернопіль, Чортків, Одеса, Чернівці, Скала-Подільська, менших храмів у селах.

Готика в Чехії[ред.ред. код]

Собор святого Віта, Прага.
Собор Богоматері, Кутна Гора

В добу готики (13-14- частково 15 століття) Чехія увійшла в коло розвинених і культурних країн Європи, що мала значну самостійність попри формальне підпорядкування Священній Римській імперії германської нації. Тут активно розвивались торгівля, ремесла, міське життя, архітектура.

Архітектори швидко засвоюють нові архітектурні ідеї. Малостійка дерев'яна архітектура заміняється кам'яною, що сприяє її безпеці та збереженню на століття. Зразки чеської готичної архітектури мало чим поступаються зразкам готичної архітектури інших країн, а винятків тільки два — архітектура Франції та Італії. Готичний собор ставав домінуючою будівлею міських майданів, згуртовуючи навколо себе ратушу та будинки мешканців з готичними галереями першого поверху — характерна ознака багатьох чеських міст з доби готики і надалі. Готичні собори Чехії — часто зального типу, коли головна нава дорівнює висоті бічних нав або мало її перевищує. Трансепт розвитку не отримав(поперечна нава, що надає плану форму хреста), його майже не використовують. Нема й вежі над середхрестям, як у соборів Британії. Наріжні стіни товсті, могутні, позбавлені додаткових опор, як у соборів Франції. А їх висотний образ відігравав значну роль просторового орієнтиру. Вузькі високі вікна прикрашені вітражами. Трудоміська технологія та війни ставали в заваді і великі собори залишались недобудованими, як це сталося з грандіозним собором св. Віта в Празі. Його добудували у формах, наближених до середньовічної манери Парлержа лише наприкінці 19 та на початку 20 ст. Але саме готичні собори Чехії стали найбільшими церквами країни, серед них -

  • собор св. Віта, Прага
  • собор Успіння Богоматері, Седліце, Кутна Гора
  • собор бенедиктинського монастиря, Кладруби.

Шедевром пізньої готики Чехії став собор Св. Барбори (Кутна Гора).

Іспанська готика[ред.ред. код]

Кафедральний собор, Сантьяґо-де-Компостела

Араби привнесли в мистецтво Іспанії розвинуту культуру орнаменту і залишили низку прекрасних пам'яток архітектури, серед яких мечеть у Кордові (XVIII ст.) і палац Альгамбра в Гранаді (XIII–XV ст.)- мавританський стиль. В XI–XII ст.ст. на території Іспанії розвивається романський стиль в архітектурі, найкраща пам'ятка стилю — собор у місті Сантьяго-де-Компостела. У XIII — першій половині XV ст. в Іспанії, як і у всій Західній Європі, формується готичний стиль.

Кінець 12 — початок 13 ст. в Іспанії, як і у всій Європі, були позначені важливими змінами: посилилась могутність великих монархів, об'єднувалися дрібні держави, монастирі втрачали свій вплив, виникли міські общини з їх самоуправлінням. Все це сприяло пробудженню народної свідомості усіх сфер життя суспільства і насамперед мистецтва, архітектури, що відобразилось в готиці. Іспанська готика нерідко запозичує мавританські риси(собори в Севільї, Бургосі і в Толедо).

Катедральний собор в Толедо- серед найбільших у Європі. Його заклали у 1227 році чи близько тої дати. Має п'ять нефів і нагадує французькі взірці. Толедо був центром католицизму в Іспанії, тому собор постійно добудовували (зала капітула, ризниця, релікварій, навіть гардеробна зала.)Внаслідок цього він втрачав чистоту стилю готики, але збагачувався рисами других стилів та насичувався зразками мистецтв(різблення крісел Алонсо Берругете-шедеври ужиткового мистецтва Іспанії у хорі кафедрального собору).

За планом мало бути дві башти на західному фасаді. Але звели лише одну, та таку високу, що стала доминантою історичного центру Толедо.

Особливе художнє явище в Іспанії — так званий стиль «мудехар», що сформувався злиттям в архітектурі елементів готики (а пізніше — Ренесансу) з мавританською спадщиною.

Готика в Нідерландах[ред.ред. код]


Вежа монастиря Св. Льовена, м. Зірікзе, Голландія. Ліворуч — проект і задум, поряд — 2 здійснені яруси.
Дерев'яні готичні склепіння протестантської церкви Св. Баво в Гарлемі, 14 ст.

Тодішні землі Нідерландів нині поділені між Бельгією, Голландією (що зберігла історичну назву Нідерланди), Люксембургом та північною Францією.

Вже в 12 столітті архітектура Нідерландів та їх інженерне знання досягли значних успіхів. Романський стиль дещо затримався тут, породивши цікаві компромісні форми з романськими та готичними рисами, як то було характерне і для готики Німеччини. Прикладом такого компромісу були споруди собору в Турне, що південніше Брюсселя. Собор мав одну вежу над середхрестям і чотири — біля трансептів, що надало споруді своєрідності і величі. Виразність хору собору в Турне була такою значною, що стала прикладом для інших сакральних споруд, наприклад, в Утрехті.

Найзначнішою спорудою доби готики став собор Св. Гудули в столичному Брюсселі, закладений 1220 року і закінчений в 15 ст. Зразком для нього слугував Реймський собор Франції. Але в Нідерландах не отримала значного розвитку скульптура на фасадах, що додавало такої виразності і привабливості соборам Франції. Тому фасади собору Св. Гудули більш стримані.

Амбітні проекти виникають не тільки в столичних містах нідерландських провінцій, а й в невеличких містах на кшталт Зірікзе, що південніше Роттердаму. За проектом, вежа монастирської церкви Св. Льовена мала мати п'ять ярусів попри фігурний дах, але встигли вибудувати лише велетенські два нижні.

Нізинні землі (Нидерланди) мають вологі, нетривкі грунти. Тут небезпечно було будувати досить високі собори з кам'яними склепіннями, а ті, що будували, руйнувалися через усадку споруд і грунту. Це обумовило спорудження лише величних веж і невисоких сакральних споруд з дерев'яними перекриттями, характерними для ранніх готичних споруд Італії і, особливо, для Англії. Відсутність значних покладів каменю спонукала до широкого використання цегли, особливо в північних районах.

Окрім сакральних споруд, значного розвитку досягло створення світських за призначенням готичних споруд — ратуш, гільдійських будинків, ринків. Розкута ініціатива городян і архітекторів сприяла надзвичайному їх поширенню і різноманітності образного ладу, якого в добу готики не мала жодна з країн Західної Європи. Нижні поверхи відводили під склади чи крамниці, верхні слугували для засідань міського самоврядування та керівників гільдій. Серед найстаріших зі збережених готичних гільдій — Палата сукновалів в місті Іпр, закінчена в 1304 р. Палата сукновалів була значно пошкоджена в роки 1-ї світової війни і реставрована в повоєнні часи. Захоплення сучасників викликали її розміри, схожі з невеликим собором, візерунки і краса ліній, схожі з палацами Венеції. Фасад споруди сягав 135 м завдовжки і мав вежу 70 метрів заввишки. Висотною домінантою багатого історичного міста Брюгге була і залишилась велична вежа Торгових рядів (1283–1364 рр.), більш схожих з іншими зразками національної архітектури, позбавлених легковажних візерунків і зайвих дрібниць. Риси пізньої готики притаманні іншим світським спорудам міського самоврядування в містах Льовен, Ауденарде, Брюссель, які створені вже в 15 та 16 століттях.

Незважаючи на проторенесансні риси мистецтва Нідерландів 15-16 століть, готична стилістика зберігла свої позиції в будівництві. Прикладом широкого використання форм пізньої готики став собор в місті Мехелен (Малин), створений у 13421487 рр. Величну вежу собору, більш схожу на зразки Британії, добудували в 16 столітті, коли Нідерланди вже були другим після Італії відомим центром стилю Відродження в Західній Європі.

Готика в Італії[ред.ред. код]

Докладніше: Міланський собор
, Флоренція
Докладніше: Сієна
Сієнский собор. Західний фасад.
Міланський собор

Мистецтво посіло надзвичайне місце в свідомості і діяльності невеликих князівств Італії. Не тільки сакральна архітектура, а і створення бронзових монументів, суспільно значущих світських споруд, фресок, ікон — стало предметами уваги як простого люду чи купців, так і урядовців чи аристократії, що шукала політичної підтримки і популярності. Вже в 12-13 ст. Візантійська імперія та арабські країни були значно обмежені в використанні торгівельних шляхів Середземномор'я, які перебрали на себе міста Італії. Італійські міста-держави Піза, Генуя, Венеція надзвичайно збагатилися в посередницькій торгівлі між країнами Сходу і слабкою Візантією та країнами Європи. Ремесла розквітли в містах Мілан, Сієна, Болонья, Флоренція. Накопичені багатства і були спрямовані на створення нових величних соборів, фортець, замків, палаців, урядових споруд. Риси своєрідності мала вже архітектура романської доби Італії та так званий інкрустаційний стиль. Останній виник в Італії через наявність різнокольорових покладів каменю і мармуру та через любов італійців до орнаменту. Архітектура 12-13 ст. в Італії не відрізнялась стильовою єдністю. Вже перші готичні споруди (Сієнський собор, собор в Орв'єто), незважаючи на значні розміри, не мають містичного спрямування вгору, а врівноважені, дивують поєднанням різнокольорового каменю з іншими засобами декору — мозаїками, тесаними деталями, рельєфами. Готичні впливи мали місце при створенні трьох відомих пам'яток Флоренції готичної доби — це Санта Марія Нуова, церква Санта Кроче та Санта Репарата (пізніше перейменована в Санта Марія дель Фьоре). Але відразу впадали у око разючі відмінності. В церкві Санта Кроче (Святого Хреста) архітектори відмовилися від кам'яних склепінь. Їх замінили дерев'яними балками, що полегшило навантаження даху на опори. Стовпи опор можна було зробити на більшій відстані, а саму церкву — ширшою. Бічні нави поєднувались з центральною, що справляло враження єдиного і спокійного інтер'єру без значного потягу догори, притаманного соборам Франції та Британії. Наприкінці 13 ст. розпочато будівництво головного собору Флоренції — Санта Репарата. Проект споруди створив архітектор Арнольфо ді Камбіо, причетний до проекту і будівництва і церкви Санта Кроче. Створення велетенського (153 м завдовжки) собору мало на меті зрівняти флорентійський собор з готичними соборами інших країн. Собор заплановано настільки великим, що в реальності вибудували значно коротшим в довжину при збереженні проектної ширини в 40, 6 метри.

Ясна побудова і "зальність " притаманна і інтер'єру Санта Репарати, незважаючи на готичність стовпів і кам'яні склепіння без рясного малюнку нервюр. Відмінності були і в відсутності звичного трансепту та середхрестя. Замість нього Арнольфо ді Камбіо спроектував велетенський восьмикутний хор, який планував перекрити — куполом. Купол — елемент архітектури, детально розроблений ще архітекторами Стародавнього Риму. Годі й шукати подібного рішення в проектах і готичних спорудах Франції, «батьківщини» готики. Ясними, «зальними», позбавленими готичної переускладненості виглядають навіть плани нібито готичних споруд Флоренції — і Санта Кроче, і Санта Репарати. Ще за часів готики в Тоскані і Флоренції склалися умови для проторенесансу і тріумфального розвитку архітектури італійського Відродження. Купол в добу готики так і не змогли створити через технічну складність завдання. Величний купол таки створять, але в добу Відродження.

Найбільш «готичною» спорудою Італії став Міланський собор, зберігаючи і готичність, і парадоксальність. Цьому сприяли і географічна близкість столиці Ломбардії до Франції і Німеччини, і культурні, торгівельні зв'язки з країнами по той бік Альп. Великий за розмірами (158 м завдовжки і 58 м завширшки), він був одним з найбільших храмів Західної Європи і типовим готичним довгобудом. Побудова собору розтяглася з 1386 року до 1906 — го. За поземним планом Міланський собор нагадує сакральні споруди Німеччини. Але «німецький план» поєднується з ломбардським фасадом, що рясніє безліччю мармурових деталей і прикрас. Міланський собор справляє враження приземкуватої споруди, незважаючи на розміри і безліч башт, шпилів і башточок, що приховують його приземкуватість. Ще за часів Стародавнього Риму тут стояв храм богині Мінерви. В середньовіччя його замінили дві церки — Санта Текта та Санта Марія Маджоре, які остаточно зруйнували в 16 ст. Вивільнені площі і відвели під споруду Міланського собору. Первісний план створив архітектор Марко ді Кампіоне. За його планом мав виникнути комплекс сакральних споруд, який так і не був реалізованим. За планом Марко ді Кампіоне — собор мав розпланування у вигляді латинського хресті і п'ять нав. Але на протязі п'ятсот п'ятидесяти років до побудови Міланського собору були причетні сто вісімдесят (180) різних архітекторів, скульпторів, художників, що обумовило парадоксальність його побудови і декору в різних стилях. В Європі — це найбільша споруда, цілком вибудувана з мармуру.

Джерела[ред.ред. код]

Флоренція, Санта Марія Новелла, бічна і вівтарна частина церкви.
  • Искусство Средних веков. Искусство готики — электронный альбом на CD, электронное издательство «Директмедиа», М., 2008
  • Муратова К. М., «Мастера французской готики 12-13 вв», М,."Искусство", 1988
  • Всеобщая история искусств, Т.2, М., «Искусство», 1960
  • Каптерева Т. П., «Искусство Испании», М., «Изобразительное искусство», 1989
  • Дзуффи С. «Большой атлас живописи. Изобразительное искусство 1000 лет». — М.: ОЛМА-Пресс, 2002, ISBN 5-224-03922-3
  • Мерцалова М. «Костюм разных времён и народов». Т.1 — М.: Академия моды, 1993, С. С. 179–222, ISBN 5-900136-02-7
  • Michael Thimann: Gedächtnis und Bild-Kunst. Die Ordnung des Künstlerwissens in Joachim von Sandrarts Teutscher Academie, Freiburg: Rombach, 2007.
  • Краткая художественная энциклопедия. Искусство стран и народов мира, Т 1, М, 1962
  • Ювалова Е. П. «Немецкая скульптура 1200–1270 гг.», М, 1983

Посилання[ред.ред. код]


Див. також[ред.ред. код]