Вулиця Вірменська (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вулиця Вірменська
Львів
Вулиця Вірменська Львів.jpg
Місцевість Старе місто (історичний центр)
Район Галицький
Історичні відомості: колишні назви
радянського періоду (українською) Вірменська
радянського періоду (російською) Армянская
Загальні відомості
Протяжність 450 м
Координати початку 49°50′33″ пн. ш. 24°01′39″ сх. д. / 49.8427583° пн. ш. 24.0275083° сх. д. / 49.8427583; 24.0275083Координати: 49°50′33″ пн. ш. 24°01′39″ сх. д. / 49.8427583° пн. ш. 24.0275083° сх. д. / 49.8427583; 24.0275083
Координати кінця 49°50′35″ пн. ш. 24°02′00″ сх. д. / 49.8433028° пн. ш. 24.0335972° сх. д. / 49.8433028; 24.0335972
Поштові індекси 79008 [1]
Транспорт
Покриття бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки Вірменський собор
Храми Вірменський собор
зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
commons:Вулиця Вірменська у Вікісховищі

Ву́лиця Вірме́нська — у старій частині Львова, поряд з площею Ринок. Починається від вулиці Театральної. У середньовіччі була центральною вулицею вірменського кварталу.

Історія[ред.ред. код]

Вірмени на території Львова з'явились ймовірно ще в середині XIII століття. Львівська вірменська колонія була однією з багатьох, що виникали в той час на території нинішньої України, внаслідок завойовницьких нападів на Вірменію. Першими представниками цієї національності були ймовірно вірмени з Кафи (нині — Феодосія), де ще в 1047 році вже існувала вірменська колонія.

Початковим місцем їхнього розселення був початок нинішньої вулиці Хмельницького, колишнього Волинського шляху. Поруч досі знаходиться стара львівська торговиця — площа Старий Ринок. Перші вірменські поселенці були ймовірно купцями і ремісниками рівними в правах із місцевим руським населенням.

Із наданням Львову магдебурзького права у 1356 почалось формування нового центру міста довкола нинішньої Площі Ринок. Забудова так званого «середмістя» була обнесена муром і трьома рядами валів. Новий вірменський квартал знаходився в північно-східній частині оточеного муром середмістя. Його центром стала вулиця, котра нині є ділянкою сучасної Вірменської. Культурним осередком кварталу був Вірменський собор, котрий в 1364 році став єпархіальним осередком для усіх вірмен Русі і Валахії підлягав безпосередньо верховному католикосу в Ечміадзині.

За свідченнями іноземних мандрівників, забудова вулиці Вірменської була однією з найкращих в місті на рівні з Площею Ринок і вулицею Руською. Вже у XV столітті тут було кам'яне брукування, водопостачання та зливна каналізація. До створення архітектурного ансамблю долучились найкращі львівські будівничі. Дерев'яна готична забудова Вірменської вулиці (як і усього міста) була повністю знищена великою пожежею Львова 1527 року. Це дало початок новій, переважно кам'яній ренесансній архітектурі. Ділянки домоволодінь були видовженими і виходили до вулиці меншою стороною. Будинки були переважно дво- і триповерхові, шириною в три вікна, часто із дахом, що спадав до центру із ринвою. У XVII-XVIII століттях активно перебудовувались, проводились перепланування і об'єднання, зводились додаткові поверхи. Часто причиною було переобладнання на прибуткові будинки. Ренесансний характер багатьох споруд було втрачено. Фасади набули барокових і ампірних рис, в кінці XIX ст. з'явились будинки в стилях історизму. Одним із переломних моментів для забудови вулиці стало і пограбування Львова шведськими військами у 1704 році. Податкові реєстри свідчать про ряд будинків, що залишались зруйнованими ще у 1712 і навіть у 1723 роках[2].

Назва[ред.ред. код]

Вірменська — офіційна назва вулиці від 1871 року. До складу вулиці увійшли кілька дрібних вулиць, що виникли не в один час і мали різні назви.

Попередні назви частини вулиці між сучасними Театральною і Краківською вулицями.

  • Пекарська — під такою назвою згадується у 1444 році.
  • Академічна, або Університетська (кін. XVIII ст.).

Ділянка від Краківської до Домініканського монастиря наприкінці XVI — початку XVIII століть поділялась на кілька частин, кожна із власною назвою:

  • Вірменська,
  • Вірменська стара,
  • Вірменська велика.

Ділянка, що починається від Проспекту Свободи і закінчується перехрестям із вулицею Театральною.

  • Дідушицьких від 1895 року.
  • Вельфенштрасе — від листопада 1941 року.
  • Вірменська — від липня 1944 року.

Будинки[ред.ред. код]

Непарна сторона[ред.ред. код]

№ 3. Кам'яниця Іловича.
Знаходиться на розі із вулицею Краківською. Найдавніші згадки про цю кам'яницю стосуються початку XIV ст. і походять із податкових реєстрів. Ймовірно з тих часів збережені готичні пивниці. В кінці XVI ст. отримує назву «Шимоновичівська». Дані 1593 року свідчать, що кам'яниця мала три поверхи (третій — мансардний). Пізніше отримує нову назву — «Іловичівська» від золотника Матія Іловича, ймовірно сина Іллі римара, що проживав тут до 1632 року. Ця назва протрималась до кінця XVIII ст. Приблизно на зламі XVIIXVIII століть переходить у власність Львівської катедри, а 1776 року — у власність міста. Зберігся проект реконструкції 1856 року, де будинок уже чотириповерховий як зараз.[3] 1866 року будинок придбаний інститутом «Народний дім»[4].

№ 7, 9. Ансамбль Вірменської церкви.
Один із найдавніших храмів Львова, зразок національної вірменської архітектури. Первісна (східна) частина храму збудована у 1363 році на кошти купців Якова з Кафи і Паноса з Гайсараца. Будівничий Дорінг (зустрічаються також інші варіанти написання імені). У східній частині дворика знаходився цвинтар. Нині двір викладений надгробними плитами. В глибині східного дворика збереглась будівля колишнього вірменського банку. 1570 року будівничим Петром Красовським збудовано вежу-дзвіницю, що стоїть осібно від церкви, має наскрізний прохід. 23 вересня 2008 року вівтар «Голгофа» віднесений до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації[5].

№ 13. Кам'яниця Муратовичів
Пам'ятка архітектури національного значення № 319
Початково на цьому місці знаходились два будинки XIVXVII ст.: Муратовичівська кам'яниця і кам'яниця Убалевичів або Цефутівська. У кам'яниці Муратовичівській жив друкар Карматанянц Говганес. Від початку XVIII століття обидві кам'яниці стояли в руїнах. 1773 року руїни продано львівському архітекторові Петрові Полейовському, котрий збудував на цьому місці новий триярусний бароковий будинок. Будівництво провадилось цеховим майстром Йосифом Дубльовським за проектом самого П. Полейовського. Скульптури на фасаді ймовірно виконані братом архітектора Матвієм Полейовським близько 1775 року. 1778 року пошкоджений пожежею, перейшов у власність до статського радника Йозефа Міра і був перебудований архітектором П'єром-Дені Гібо у 17811783 роках. Нині будинок чотириповерховий. Від 1857 року тут містилась фінансова прокуратура, від 1929 — товариство «Релігійна бібліотека», від 1933 — Архідієцезіальна спілка вірмен.[6][7][8]

№ 15. Кам'яниця Домажирівська
Пам'ятка архітектури національного значення № 320
«Кам'яниця Домажирівська», збудована в XVII столітті. 1776 року перебудована родиною Стефановичів, завдяки їм отримавши нову назву — «Стефановичівська».[9][10]

№ 17. Кам'яниця Еміновичівська.
Пам'ятка архітектури національного значення № 321
Будинок родини Еміновичів, збудований у XVII столітті, перебудований іншим власником — Петром Лубковським у 17671779[9].

№ 21. Пам'ятка архітектури національного значення № 1255
Скульптурний фриз та рельєфи виконані ймовірно Гартманом Вітвером у 1810-х роках[11].

№ 23. Будинок пір року
Пам'ятка архітектури національного значення № 323
На цьому місці початково стояли два менших будинки. Відомо лише ім'я доктора, початкового власника обидвох будинків — Івашко. Згадка 1610 року дає зрозуміти, що на той час споруди були ще дерев'яними. 1764 року два будинки, на той час уже кам'яні, перебудовано в один, котрий і надалі зберігав назву «Івашківський», за іменем згаданого доктора. В різний час належав різним особам, часом на правах співвласності. Деякий час ним володіли львівські єзуїти. Опис 1798 року свідчить, що будинок був на один поверх нижчий ніж тепер, і мав широку браму для в'їзду в подвір'я (нині також неіснуючу). 1882 року викуплений міською владою і кардинально перебудований, набувши характерних рис львівського ампіру. Скульптор Гаврило Красуцький виконав горельєфне оздоблення зодіакальним фризом і чотирма сюжетами із сільського життя, котрі зображували різні пори року, що дало будинку нинішню назву[12]. Центральна фігура Хроноса різниться за манерою виконання і вирізьблена значно раніше (на поч. XIX ст.) ймовірно Гартманом Вітвером[13]. Після переобладнання тут розміщено школу ім. Пірамовича. З тильного боку кам'яниці (від нинішньої вул. Лесі Українки) одночасно влаштовано школу ім. Шашкевича з українською мовою викладання[14][15]. Нині у будинку знаходиться корпус Львівської національної академії мистецтв. 23 вересня 2008 року будинок віднесено до переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації[5].

№ 25. Кам'яниця Захновичівська
Пам'ятка архітектури національного значення № 324
Назва походить від імені вірменського живописця Христофора Захарії Захновича. 1774 року ґрунтовно перебудовано будівничими Павлом Шендеровичем і Антоном Міськевичем. У будинку містилось ремісниче товариство «Зоря», засноване 1884 року Василем Нагірним[16].

№ 27. Кам'яниця Тарафацьких
Пам'ятка архітектури № 1293
Збудована 1783 року на місці кам'яниці «Тарафацької» (або Тарафацьких) і одноповерхової кам'яниці Манчукевичів. Сучасного стану будинок набув ймовірно 1807 року, відколи зберігся проект архітектора Фридерика Пахмана. 1887 року на другому поверсі знаходилось товариство «Просвіта»[17].

№ 35. Пам'ятка архітектури національного значення № 325
Будинок, котрий пов'язують із так званим «будинком Норберга», рисунок котрого зробив на початку XVII ст. Мартін Ґруневеґ. Тут у 16401649 роках мешкав друкар Михайло Сльозка[18].

Парна сторона[ред.ред. код]

№ 2. Тут розташовувалась Технічна академія. У 18761877 роках у цьому будинку проводило засідання Політехнічне товариство.[19]

№ 8. Наріжний житловий будинок. Друга адреса — вулиця Краківська, 11. У 18261828 роках, на замовлення торговця колоніальними товарами Яна Стампфеля, в нішах під вікнами другого поверху від вулиці Краківської уміщено рельєфи купецької тематики. Автор рельєфів — Антон Шімзер[20][21].

№ 12. Будинок початково був флігелем кам'яниці № 38 на площі Ринок. 1763 року куплений Юзефом Орлевським, що дало будинкові назву «Кам'яниця Орлевська». В 1796 і 1808 роках наступний власник, кравець Карл Бар розбудував її і кам'яниця набула нинішнього вигляду[22].

Панорама вулиці з вікна другого поверху будинку мистецького центру «Дзиґа»

№ 14. Житловий будинок збудований у XVII і неодноразово перебудовувався до XIX століття. Початково мав назву «Каспрусівська кам'яниця», пізніше — «Бернатовичівська». З 1750 року у власності вірменського братства св. Григорія Просвітителя. Тут проживали скульптор Антон Осинський, архітектор Петро Полейовський, живописець Матвій Міллер, а з 1840 року — історик Денис Зубрицький. Донька Зубрицького заповіла будинок греко-католицькому капітулу[23][9].

№ 16. Пам'ятка архітектури національного значення № 1253
Будинок, у 1792 році збудований на базі трьох кам'яниць XVIXVII століть: Писарчика, Стеткевича і вірменського живописця Павла Богуша[9]. 1801 року надбудовано четвертий поверх.[24]

№ 18. Пам'ятка архітектури національного значення № 1254

Кам'яниця Тумановичів, збудована на місці двох старіших середньовічних будинків XVII ст.: Григоровичів (1630-1640рр.), Івашкевичів (1650-1668 рр.), Пйотровичів (1668-1672 рр.), Романовичів (1630-1640 рр.) та Тумановичів (1641-1667 рр.). В XIX ст. власниками будинку були Герш Бодек (1871-1889 рр.) та Альфред Бодек (1916-1934 рр.). Реконструювався в другій половині XIX ст. На початку XX ст. будинок знову перебудовувася з влаштуванням двох магазинів на першому поверсі з окремими входами. До 1968 року два входи в магазини були частково закладені з влаштуванням двох вікон та утворено на першому поверсі дві житлові квартири, що з часом були об'єднані в одну. З 2004 по 2016 рр. на першому поверсі розміщувалась приватна нотаріальна контора Ольги Юркової. Станом на сьогодні будинок загалом зберігає первісне планування - поєднує дві двохдільні кам'яниці в один будинок з двома вхідними брамами по краях. Цегляний, П-подібний в плані (основний прямокутний будинок і дві офіцини з двох сторін в подвір'ї), триповерховий, на 4-х віконному фасаді на рівні 2-3 поверхів містяться вертикальні масивні лопатки (в середній частині), що опираються на 4 камяні консолі, поверхня фасаду рустована, в пивницях та сінях збереглися зводи XVIII ст.

№ 20. Пам'ятка архітектури національного значення № 322
Миколаєвичівська кам'яниця. Вікна будинку знаходяться на різному рівні, що є ймовірно результатом об'єднання двох сусідніх кам'яниць: одна шириною в два, друга — в три вікна. Добре збережений ренесансний житловий будинок, збудований за проектом італійського архітектора Петра Італійця з Лугано у XVI ст. Оригінальний вхідний портал, прикрашений з двох боків колонами, котрі незвично поєднують риси доричного та іонійського ордерів. В нижній частині колон — канелюри із вписаними в них валиками — орнаментальний мотив характерний для архітектури Кілікійського царства. Аналогічний орнамент зберігся також на порталі Вірменського банку. 1898 року будинок реконструйовано за проектом Івана Левинського[25].

№ 30. Будинок, званий «Фаруховичівським», а також «Ґраціянівським» і «Бернатовичівським». Останні дві назви походять від імені власника Ґраціяна Бернатовича, що жив тут у другій половині XVII ст. Відомо, що станом на 1712 рік будинок був одноповерховим. Сучасний будинок споруджений 1792 року для вірменського архієпископа Якова Тумановича за проектом Клеменса Фесінгера.[17]

№ 32. Будинок був тильною частиною кам'яниці Голубовичівської, що на вул. Ставропігійській, 9. Тут проживали вікарії вірменського собору.[17]

№ 34. Кам'яниця Грегоровичівська
Будинок на розі із вулицею Федорова із входом влаштованим з цієї вулиці (інша адреса — вул. Федорова, 2). Розмір і обриси ділянки не змінились з часу закладення Вірменської вулиці, у XIV ст. Відкриті під час реконструкції першого поверху елементи готичної цегляної кладки дають підставу вважати, що первинна мурована споруда з'явилась не пізніше XVI ст. Початково кам'яниця мала назву «Богданівська». На зламі XVIXVII ст. придбана вірменським купцем Петром Грегоровичем, що породило нинішню назву. Ґрунтовно перебудована в кінці XVIII ст. У 1875 добудовано третій поверх за проектом будівничого Мікаеля Ґерля, гонтове покриття замінено на черепицю. Незначні перебудови відбувались у радянський час. 2005 року почато переобладнання першого поверху під кнайпу.[26]

№ 36. Будинок на розі із вулицею Федорова (друга адреса — вул. Федорова, 1). Початкова назва — кам'яниця «Тарафацька». Після смерті Тарафацького 1631 року, перейшла до його зятів Бернатовичів, отримавши назву «Бернатовичівська». На початку 1630-х перебудована архітектором Якубом Боні. Кам'яниця неодноразово міняла власників, котрі однак так чи інакше пов'язані із родиною Бернатовичів. На початку XIX ст. перейшла у власність до інших родин. 1808 року перебудована за проектом Фридерика Пахмана.[27]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Поштові індекси та відділення поштового зв'язку України на сайті Укрпошти
  2. Кос А. І. З історії забудови Вірменської дільниці у Львові // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Секції мистецтвознавства. — Львів, 1994. — Т. CCXXVII. — С. 293.
  3. Могитич Р. І. Кам'яниця Іловича у Львові // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація» — 1997. — № 6. — С. 107–113.
  4. Сіромська Г. М. Фінансово-господарська діяльність «Народного дому» у Львові // Слов'янський вісник (Рівненський державний гуманітарний університет, Рівненський інститут слов'янознавства Київського славістичного університету). — 2010. — № 10. — С. 127.
  5. а б Закон України Про Перелік памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації на сайті Верховної Ради України. Переглянуто 10 вересня, 2010
  6. Липка Р. М. Ансамбль вулиці Вірменської. — Львів : Каменяр, 1983. — С. 42-43.
  7. Вуйцик В. С. Матеріали до історії кам'яниць вулиці Вірменської // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2004. — № 14. — С. 156.
  8. Архітектура Львова… — С. 154, 208, 209, 224.
  9. а б в г Архітектура Львова… — С. 154.
  10. Вуйцик В. С. Матеріали… — С. 157, 158.
  11. Архітектура Львова… — С. 211, 222.
  12. Енциклопедія Львова… — Т. 1. — С. 59.
  13. Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 35, 160. — ISBN 978-83-7543-009-7.
  14. Архітектура Львова… — С. 211–213, 222, 286.
  15. Вуйцик В. С. Матеріали… — С. 160.
  16. Вуйцик В. С. Матеріали… — С. 160, 161.
  17. а б в Вуйцик В. С. Матеріали… — С. 162.
  18. Кос А. І. З історії… — С. 295.
  19. Księga pamiątkowa, wydana przez komisję, wybraną z łona Polskiego towarzystwa politechnicznego we Lwowie [1877—1927] / Pod. red. dr. Maksymiljana Matakiewicza. — Lwów: Nakładem Polskiego towarzystwa politechnicznego we Lwowie, 1927. — S. 7.
  20. Липка Р. М. Ансамбль… — С. 35.
  21. Biriulow J. Rzeźba… — S. 41.
  22. Вуйцик В. С. Матеріали… — С. 155, 156.
  23. Вуйцик В. С. Матеріали… — С. 157.
  24. Вуйцик В. С. Матеріали… — С. 158, 159.
  25. Липка Р. М. Ансамбль… — С. 38, 42.
  26. Бойко О. Г., Слободян В. М. Кам'яниця на вул. Вірменській 34 / Федорова 2 // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2005. — №. 15. — С. 72—77.
  27. Вуйцик В. С. Матеріали… — С. 163.

Джерела[ред.ред. код]

  • Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст.. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  • Вуйцик В. С. Матеріали до історії кам'яниць вулиці Вірменської // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2004. — № 14. — С. 154–163.
  • Вірменська Вулиця // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1. — С. 392—394. — ISBN 978-966-7007-68-8.
  • Кос А. І. З історії забудови Вірменської дільниці у Львові // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Секції мистецтвознавства. — Львів, 1994. — Т. CCXXVII. — С. 281–295.
  • Липка Р. М. Ансамбль вулиці Вірменської. — Львів : Каменяр, 1983. — 110 с..
  • Мельник Б. В. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 13. — ISBN 966-603-115-9.

Посилання[ред.ред. код]