Вулиця Вірменська (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вулиця Вірменська
Львів
Вулиця Вірменська у Львові
Вулиця Вірменська у Львові
Місцевість Історичний центр Львова
Район Галицький
Назва на честь вірменів
Колишні назви
Вірменська вища (Обере Арменієґассе), Університетська (Універзитетґассе), Ормяньска, Дедушицьких, Бюргерштрассе, Велфенштрассе, Ормянська
польського періоду (польською) Ormiańska wyższa (Obere Armenier Gasse), Universitetska (Universitäts Gasse), Ormiańska, Dzieduszyckich
радянського періоду (українською) Ормянська, Вірменська
радянського періоду (російською) Ормянская, Армянская
Загальні відомості
Протяжність 450 м
Координати початку 49°50′33″ пн. ш. 24°01′39″ сх. д. / 49.8427583° пн. ш. 24.0275083° сх. д. / 49.8427583; 24.0275083Координати: 49°50′33″ пн. ш. 24°01′39″ сх. д. / 49.8427583° пн. ш. 24.0275083° сх. д. / 49.8427583; 24.0275083
Координати кінця 49°50′35″ пн. ш. 24°02′00″ сх. д. / 49.8433028° пн. ш. 24.0335972° сх. д. / 49.8433028; 24.0335972
Поштові індекси 79008[1]
Транспорт
Рух пішохідна (част.), односторонній
Покриття бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки № 2,4,5,6,7,7/9,8,12
13,14,15,16,17,18,19,20,21,
22,23,25,26,27,28,29,30,
31,32,33,35[2]
Пам'ятники Винахідникам гасової лампи Ігнатію Лукасевичу та Яну Зегу
Храми Вірменський собор
Поштові відділення ВПЗ № 8 (вул. Валова, 14)[1]
Забудова ренесанс, бароко, класицизм
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа
CMNS: Вулиця Вірменська на Вікісховищі

Ву́лиця Вірме́нська — вулиця у Галицькому районі міста Львова, в історичному центрі міста, поряд з площею Ринок. Починається від проспекту Свободи та закінчуєтьться мурами колишнього Домініканського монастиря. У середньовіччі була центральною вулицею вірменського кварталу.

Історія[ред. | ред. код]

Вірмени на території Львова з'явились ймовірно ще в середині XIII століття. Львівська вірменська колонія була однією з багатьох, що виникали на той час на території нинішньої України, внаслідок завойовницьких нападів турків на Вірменію. Першими представниками цієї національності були ймовірно вірмени з Кафи (нині — Феодосія), де ще у 1047 році вже існувала вірменська колонія.

Початковим місцем їхнього розселення був початок нинішньої вулиці Хмельницького, колишнього Волинського шляху. Поруч досі знаходиться стара львівська торговиця — площа Старий Ринок. Перші вірменські поселенці були ймовірно купцями та ремісниками рівними в правах із місцевим руським населенням.

Із наданням Львову магдебурзького права у 1356 році почалось формування нового центру міста довкола нинішньої Площі Ринок. Забудова так званого «середмістя» була обнесена муром і трьома рядами валів. Новий вірменський квартал розташовувався в північно-східній частині оточеного муром середмістя. Його центром стала вулиця, котра нині є однією з ділянок нинішньої вулиці Вірменської. Культурним осередком кварталу був Вірменський собор, котрий у 1364 році став єпархіальним осередком для усіх вірмен Русі та Валахії підпорядковувався безпосередньо верховному католикосу у Ечміадзині.

В свій час на відрізку від першого міського муру (орієнтовно проспект Свободи) до перехрестя з вулицею Краківською знаходився стрілецький рів, що належав Стрілецькому Братству (Товариство).[3]

За свідченнями іноземних мандрівників, забудова вулиці Вірменської була однією з найкращих в місті на рівні з Площею Ринок і вулицею Руською. Вже у XV столітті тут було кам'яне брукування, водопостачання та зливна каналізація. До створення архітектурного ансамблю долучились найкращі львівські будівничі. Дерев'яна готична забудова Вірменської вулиці (як і усього міста) була повністю знищена великою пожежею Львова 1527 року. Це дало початок новій, переважно кам'яній ренесансній архітектурі. Ділянки домоволодінь були видовженими і виходили до вулиці меншою стороною. Будинки були переважно дво- і триповерхові, шириною у три вікна, часто із дахом, що спадав до центру із ринвою. У XVII-XVIII століттях активно перебудовувались, проводились перепланування і об'єднання, зводились додаткові поверхи. Часто причиною було переобладнання на прибуткові будинки. Ренесансний характер багатьох споруд було втрачено. Фасади набули барокових і ампірних рис, наприкінці XIX століття з'явились будинки в стилях історизму. Одним із переломних моментів для забудови вулиці стало і пограбування Львова шведськими військами у 1704 році. Податкові реєстри свідчать про ряд будинків, що залишались зруйнованими ще у 1712 і навіть у 1723 роках.[4]

Назва[ред. | ред. код]

Вірменська — офіційна назва вулиці від 1871 року. До складу вулиці увійшли кілька дрібних вулиць, що виникли не в один час і мали різні назви. У липні 1944 року з 3 окремих вулиці утворено нову вулицю, завдовжки 450 метрів. Їй була повернена передвоєнна назва — вулиця Ормянська, а 1946 року вулиця отримала сучасну назву — вулиця Вірменська. Назви вулиць-попередниць змінювались неодноразово, переважно у зв'язку зі змінами політичних режимів.

Ділянка вулиці між сучасними проспектом Свободи та вулицею Театральною
  • від 1895 року — Дідушицьких, на честь спольщеного українського роду, представник якого Володимир Дідушицький заснував, на сусідній вулиці Театральній, Природничий музей.
  • від листопада 1941 року — Вельфенштрасе, на честь однієї з найстаріших європейських династій Вельфи, представники якої посідали престоли низки європейських держав.
Ділянка вулиці між сучасними вулицями Театральною та Краківською
  • 1444 рік — вулиця Пекарська, через те, що у XV столітті тут селилися пекарі.
  • кінець XVIII століття — 1871 рік — вулиця Університетська або на австрійський манер — Універзитетґассе.
  • 1871 рік — Нижня Ормянська (пол. Niższa Ormiańska).[3]
Ділянка вулиці між сучасною вулицею Краківською та Домініканським монастирем
  • наприкінці XVI — початку XVIII століть поділялася на кілька частин, кожна із власною назвою — Вірменська, Вірменська стара; Вірменська вища, Верхня Ормянска (поль. — Wyższa Ormiańska) або на австрійський манер — Обере Арменієґассе.[3]

Забудова[ред. | ред. код]

В забудові вулиці Вірменської переважають ренесанс, бароко, класицизм.[5] Більшість будинків є пам'ятками архітектури національного та місцевого значення:[2]

Непарна сторона[ред. | ред. код]

№ 3. Кам'яниця Іловичівська.

Розташована на розі з вулицею Краківською. Найдавніші згадки про цю кам'яницю датуються початком XIV століття і походять із податкових реєстрів. Ймовірно, з тих часів збережені готичні пивниці. Наприкінці XVI століття отримує назву «Шимоновичівська». Дані 1593 року свідчать, що кам'яниця мала три поверхи (третій — мансардний). Пізніше отримує нову назву — «Іловичівська» від прізвища нового власника — золотника Матія Іловича, ймовірно, сина римара Іллі, який мешкав тут до 1632 року. Ця назва протрималася до кінця XVIII століття. Приблизно на зламі XVIIXVIII століть переходить у власність Львівської латинської катедри, а 1776 року — у власність міста. Зберігся проект реконструкції 1856 року, за яким він набув сучасного вигляду.[6] 1866 року будинок придбав інститут «Народний дім».[7]

№ 7, 9. Ансамбль Вірменської церкви.
Пам'ятка архітектури національного значення № 318
Один із найдавніших храмів Львова, зразок мішаної вірменсько-візантійської архітектури. Первісна (східна) частина храму збудована 1363 року на кошти купців Якова з Кафи і Паноса з Гайсараца (будівничий Дорінг, зустрічаються також інші варіанти написання імені). Будівництво повністю завершено у 1437 році.[3] У східній частині дворика був цвинтар. Тепер подвір'я викладене надгробними плитами. У глибині східного подвір'я збереглася будівля колишнього вірменського банку. 1570 року під керівництвом будівничого Петра Красовського збудували вежу-дзвіницю, що розташована осібно від церкви та має наскрізний прохід на вулицю Лесі Українки. Першу реставрацію церкви здійснено у 1862 році. 23 вересня 2008 року вівтар «Голгофа» віднесений до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації[8].

№ 13. Кам'яниця Муратовичів.
Пам'ятка архітектури національного значення № 319

Початково на цьому місці були два будинки XIVXVII століття: Муратовичівська кам'яниця і кам'яниця Убалевичів, або Цефутівська. У кам'яниці Муратовичівській мешкав Говганес Карматанянц (Іван Муратович) — перший вірменський друкар у Львові. Від початку XVIII століття обидві кам'яниці стояли в руїнах. 1773 року руїни продано львівському архітекторові Петрові Полейовському, котрий збудував на цьому місці новий триярусний бароковий будинок. Будівництво провадив цеховий майстер Йосиф Дубльовський за проектом самого П. Полейовського. Скульптури на фасаді, ймовірно, виконав брат архітектора Матвій Полейовський близько 1775 року. 1778 року будинок, пошкоджений пожежею, перейшов у власність статського радника графа Йозефа Міра і був перебудований за проектом архітектора П'єра-Дені Гібо у 17811783 роках. Нині будинок чотириповерховий. Від 1857 року тут містилась фінансова прокуратура, від 1929 — товариство «Релігійна бібліотека», від 1933 — Архідієцезіальна спілка вірмен.[9][10][11] Тепер будинок житловий, перебуває у міській комунальній власності. Декілька приміщень на партері займає кафе-бар «Кілікія», у 20002001 роках для цього були реконструйовані два помешкання. На другому поверсі будинку — хостел «Базікало».[12]

№ 15. Кам'яниця Домажирівська
Пам'ятка архітектури національного значення № 320

Кам'яниця, збудована в XVII столітті. У списках платників податків 1767 року будинок згадується як «кам'яниця Домажирівська». 1776 року перебудована родиною Стефановичів та завдяки новим власникам отримала назву — «Стефановичівська».[13][14] Також набула характерних рис класицизму та рококо. У ХІХ столітті добудований четвертий поверх і кам'яниця отримала ознаки стилю бідермаєр, а фасад будинку набув сучасного вигляду. Нині — звичайний житловий будинок та перебуває на балансі міської ради. Приміщення у партері орендує кафе-бар «Хліб і вино».[15]

№ 17. Кам'яниця Еміновичівська.
Пам'ятка архітектури національного значення № 321

Будинок родини Еміновичів, збудований у XVII столітті. Як кам'яниця Еміновичівська будинок значиться у списках 1662 та 1767 років. У середині ХVIII століття його власниками стала родина Лубковських. У 17671779 роках Петро Лубковський здійснив реконструкцію будинку.[13]

№ 19. Пам'ятка архітектури місцевого значення № 323-М

Наріжний житловий будинок з вулицею Друкарською, на першому поверсі якого від 1979 року міститься культова кав'ярня міста Львова «Вірменка». Влітку 2016 року у «Вірменці» була проведена реставрація. Залишились автентичні кладка, перекриття, такі елементи, як фрагмент кам'яного порталу ХVI—XVII століття та інше. З'явились старі фотографії, на яких можна знайти Кузю з Братів Гадюкіних та інших завсідників старої «Вірменки», книжкові полиці.[16] За Польщі у цьому будинку працював майстер біжутерії Бадер.

№ 21. Пам'ятка архітектури національного значення № 1255

Житловий триповерховий будинок, збудований на зламі XVI та XVII століть.[17] Декоративний фриз та алегоричні горельєфи у нішах другого поверху виконані ймовірно Гартманом Вітвером на початку ХІХ століття.[18]

№ 23. Будинок пір року
Пам'ятка архітектури національного значення № 323

На цьому місці початково стояли два менших будинки. Відомо лише ім'я доктора, початкового власника обидвох будинків — Івашко. Згадка 1610 року дає зрозуміти, що на той час споруди були ще дерев'яними. 1764 року два будинки, на той час уже кам'яні, перебудовано в один, котрий і надалі зберігав назву «Івашківський», за іменем згаданого доктора. В різний час належав різним особам, часом на правах співвласності. Деякий час ним володіли львівські єзуїти. Опис 1798 року свідчить, що будинок був на один поверх нижчий ніж тепер, і мав широку браму для в'їзду в подвір'я (нині також неіснуючу). 1882 року викуплений міською владою і кардинально перебудований, набувши характерних рис львівського ампіру. Скульптор Гаврило Красуцький виконав горельєфне оздоблення зодіакальним фризом і чотирма сюжетами із сільського життя, котрі зображали різні пори року, що дало будинку нинішню назву.[19] Центральна фігура Хроноса різниться за манерою виконання і вирізьблена значно раніше (на початку XIX століття) ймовірно Гартманом Вітвером.[20] Після реконструкції будинку 1877 року тут розміщено школу ім. Пірамовича з польською мовою навчання. У 1884 році при школі імені Пірамовича, в приміщеннях 1 та 2 поверху з тильного боку кам'яниці від вул. Скарбківської, 26 (тепер вулиця Лесі Українки), було відкрито чотири класи з українською мовою навчання для хлопців. Директором обидвох шкіл був Франц Шпетманський. У 1886 році було відкрито чотирикласну народну школу для хлопців та дівчат та надано їй назву на честь Маркіяна Шашкевича.[21][22] Перед першою світовою війною народна школа імені Маркіяна Шашкевича (як чоловічі, так і дівчачі класи) зайняла весь будинок № 23 на вулиці Вірменській.[23] У 1930—1932 роках на вулиці Замкненій, 8 за проектом архітектора Тадеуша Обмінського була споруджена будівля для української школи імені Маркіяна Шашкевича, куди вона з часом і переїхала з вулиці Вірменської (тепер — Львівська загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 34 ім. Маркіяна Шашкевича). До кінця 1940-х років у будинку містилося львівське відділення Спілки архітекторів УРСР[24] та львівський будинок архітектора.[25] Тепер у будинку міститься навчальний корпус Львівської національної академії мистецтв.[26] 23 вересня 2008 року будинок увійшов до переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.[8]

№ 25. Кам'яниця Захновичівська
Пам'ятка архітектури національного значення № 324

Назва походить від імені вірменського купця та художника Христофора Захарії Захновича. У 1763 році частину будинку викупив галицький каштелян Антоній Розвадовський. 1774 року ґрунтовно перебудовано будівничими Павлом Шендеровичем і Антоном Міськевичем. У будинку містилось ремісниче товариство «Зоря», засноване 1884 року Василем Нагірним та у 1930-х роках мало назву «Товариство руських ремісників і промисловців».[27] Комплексний капітальний ремонт будинку був проведений у 1988 році. У 2010-х роках велися реставраційні роботи. Тепер будинок житловий, за винятком партерних приміщень офіцини (флігеля), якими користується Львівська обласна організація Республіканської християнської партії.[28]

№ 27. Кам'яниця Тарафацьких
Пам'ятка архітектури національного значення № 1293

Збудована 1783 року на місці кам'яниці «Тарафацької» (або Тарафацьких) і одноповерхової кам'яниці Манчукевичів. Сучасного стану будинок набув ймовірно 1807 року, відколи зберігся проект архітектора Фридерика Пахмана. 1887 року на другому поверсі будинку містилося товариство «Просвіта».[29] Тильний фасад будинку (вул. Лесі Українки, 30).

№ 31. Пам'ятка архітектури місцевого значення № 28-М
Житловий будинок, споруджений у XVI—XVIII століттях.[30] на першому поверсі будинку у 1980-х роках відкрилося кафе у вірменському стилі «Арарат-Урарту». Браму та внутрішнє оздоблення інтер'єру закладу виконав відомий львівський коваль Олег Боньковський. Заклад тривалий час не працював і на сьогодні від роботи майстра залишилася лише вхідна брама закладу. Нещодавно з'явилися нові орендарі цього приміщення, які хочуть замінити ковану браму скляними дверима, аргументуючи тим, що в приміщеннях закладу дуже темно.[31]

№ 35. Пам'ятка архітектури національного значення № 325
Триповерховий рядовий будинок, що прилягає до будівлі колишнього домініканського монастиря. Це ренесансний будинок, котрий пов'язують із так званим «будинком Норберга», малюнок котрого зробив на початку XVII століття Мартін Ґруневеґ. Будинок зберігає пізньоготичні підвали, а також елементи пізніших перебудов. Тут у 16401649 роках мешкав друкар Михайло Сльозка.[32]

Парна сторона[ред. | ред. код]

№ 2. Пам'ятка архітектури місцевого значення № 862-М

У цьому будинку містилася Технічна академія. У 18761877 роках у цьому будинку проводило засідання Політехнічне товариство.[33] Тепер це житловий будинок.

№ 4. Кам'яниця Обухівська.
Пам'ятка архітектури національного значення № 1251

Перші згадки про кам'яницю датуються XVI століттям. Тоді вона була двоповерховою. 1848 року була пошкоджена під час великої пожежі, але вже 1850 року проведені ремонтно-відновлювальні роботи: надбудовано третій поверх, облаштовано балкон, надано сучасного архітектурного вистрою з класицистичними елементами. 1876 року замінено гонтовий дах на бляшаний із даховими віконцями у чільній стіні на осях вікон помешкань; влаштовано ліхтар над сходовою кліткою будинку. 1909 року за проектом архітектора Генрика Орлеана проведено пристосування партеру під торгові приміщення, 1947 року проведено переобладнання торгових приміщень партеру на житлові помешкання, яких по закінченню робіт було тринадцять. 2013 року за проектом архітекторів Зеновія Лагуша та Ярослава Мартинюка проведено реконструкцію кам'яниці під готель та ресторан «Рудольфо».[34]

№ 6. Пам'ятка архітектури національного значення № 1252

Житловий будинок, збудований у XVII столітті. Третій поверх добудований 1923 року. Будинок цегляний, оштукатурений, витягнутий у плані, триповерховий, з вузьким трьохвіконним фасадом, декорованими ліпними вставками під вікнами другого поверху.[35]

№ 8. Пам'ятка архітектури місцевого значення № 20-М

Наріжний житловий будинок (інша адреса — вулиця Краківська, 11.) У 18261828 роках, на замовлення торговця колоніальними товарами Яна Стампфеля, в нішах під вікнами другого поверху від вулиці Краківської уміщено рельєфи купецької тематики. Автор рельєфів — Антон Шімзер.[36][37]

№ 10. У 1880-х роках у будинку діяв другий похоронний заклад Ґетеперів.[38]

№ 12. Пам'ятка архітектури місцевого значення № 321-М

Будинок початково був флігелем кам'яниці № 38 на площі Ринок. 1763 року куплений Юзефом Орлевським, що дало будинкові назву «Кам'яниця Орлевська». В 1796 і 1808 роках наступний власник, кравець Карл Бар розбудував її і кам'яниця набула нинішнього вигляду.[39] У 1880-х роках власником будинку був, зокрема, д-р Едвард Дубанович, який приймав тут на другому поверсі хворих, а на першому, у партері облашував похоронне бюро. З 1886 року певний час тут мешкав Степан Шухевич (тоді учень цісарсько-королівської Львівської академічної гімназії) із сестрою Євгенією (ученицею виділової школи Сестер вірменок) та служницею.[40]

Панорама вулиці з вікна другого поверху будинку мистецького центру «Дзиґа»

№ 14. Пам'ятка архітектури місцевого значення № 22-М

Житловий будинок збудований у XVII і неодноразово перебудовувався до XIX століття. Початково мав назву «Каспрусівська кам'яниця», пізніше — «Бернатовичівська». Від 1750 року у власності вірменського братства св. Григорія Просвітителя. Тут проживали скульптор Антон Осинський, архітектор Петро Полейовський, живописець Матвій Міллер, а від 1840 року — історик Денис Зубрицький. Донька Зубрицького заповіла будинок греко-католицькому капітулу.[41][13]

№ 16. Пам'ятка архітектури національного значення № 1253

Будинок у 1792 році збудований на основі трьох кам'яниць XVIXVII століть: Писарчика, Стеткевича і вірменського живописця Павла Богуша.[13] 1801 року надбудовано четвертий поверх.[42]

№ 18. Кам'яниця Тумановичів.
Пам'ятка архітектури національного значення № 1254

Кам'яниця збудована на місці двох старіших середньовічних будинків XVII століття: Григоровичів (16301640 роки), Івашкевичів (1650—1668 роки), Пйотровичів (16681672 роки), Романовичів (1630—1640 роки) та Тумановичів (16411667 роки). Станом на 1912 рік в будинку жила антиквар Соломія Бодек (Solomea Bodek), акушер Гізельт Салі (Gizelt Sali), інженер Марія Яворник (Jawornik Marya), кравчиня Сабіна Крейнер (Kreiner Sabina), бухгалтер Соломон Роснер (Rosner Salomon), Адольф Унгар (dysp. kięg. Ungar Adolf), власник кав'ярні Філіп Вейс (Filip Weiss). Також в 1912 році в будинку знаходилось ательє зі складом шкіри Юліана Патліковського (Patlikowski Julian) та бюро ритуальних послуг Генрика Гешофа (Geschöpf Henryk).[43] У XIX столітті власниками будинку були Герш Бодек (18711889 роки) та Альфред Бодек (1916—1934 роки). Реконструювався в другій половині XIX століття. На початку XX століття будинок знову перебудовувася з влаштуванням двох магазинів на першому поверсі з окремими входами. Станом на 1916 рік в будинку мешкали: швець Білик Андрій (Bilik Andrzej), акушерка Бик Регіна (Byk Regina).[44] До 1968 року два входи в магазини були частково закладені з влаштуванням двох вікон та утворено на першому поверсі дві житлові квартири, що з часом були об'єднані в одну. Протягом 2004-2016 років на першому поверсі містилася приватна нотаріальна контора. Станом на сьогодні будинок загалом зберігає первісне планування — поєднує дві двохдільні кам'яниці в один будинок з двома вхідними брамами по краях. Цегляний, П-подібний в плані (основний прямокутний будинок і дві офіцини з двох сторін в подвір'ї), триповерховий, на 4-х віконному фасаді на рівні 2-3 поверхів містяться вертикальні масивні лопатки (в середній частині), що опираються на 4 кам'яні консолі, поверхня фасаду рустована, в пивницях та сінях збереглися зводи XVIII століття.

№ 20. Кам'яниця Миколаєвичівська.
Пам'ятка архітектури національного значення № 322

Вікна будинку розташовані на різному рівні, що є, ймовірно, результатом об'єднання двох сусідніх кам'яниць: одна шириною в два, друга — три вікна. Добре збережений ренесансний житловий будинок, збудований за проектом італійського архітектора Петра Італійця з Лугано у XVI столітті. Оригінальний вхідний портал, прикрашений з двох боків колонами, котрі незвично поєднують риси доричного та іонійського ордерів. У нижній частині колон — канелюри із вписаними в них валиками — орнаментальний мотив характерний для архітектури Кілікійського царства. Аналогічний орнамент зберігся також на порталі Вірменського банку. 1898 року будинок реконструйовано за проектом Івана Левинського.[45] Від 2008 року у лівому крилі будинку міститься ресторація-музей «Гасова лямпа» з власною колекцією гасових лямп,[46] біля якої стоїть пам'ятник винахідникам гасової лампи — Ігнатію Лукасевичу та Яну Зегу (авторство — скульптор Володимир Цісарик).

№ 22. Кам'яниця Касіяна.
Пам'ятка архітектури національного значення № 1256

Докладніше: Кам'яниця Касіяна

Житловий будинок, споруджений у XVII столітті.

№ 30. Будинок, званий «Фаруховичівським», а також «Ґраціянівським» і «Бернатовичівським». Останні дві назви походять від імені власника Ґраціяна Бернатовича, що мешкав тут у другій половині XVII століття. Відомо, що станом на 1712 рік будинок був одноповерховим. Сучасний будинок споруджений 1792 року для вірменського архієпископа Якова Тумановича за проектом львівського архітектора Клеменса Фесінгера.[29]

№ 32.
Пам'ятка архітектури національного значення № 1257
Триповерховий будинок був тильною частиною кам'яниці Голубовичівської, що на вулиці Ставропігійській, 9. Тут мешкали вікарії вірменського собору.[29]

№ 34. Кам'яниця Грегоровичівська
Будинок на розі із вулицею Федорова із входом влаштованим з цієї вулиці (інша адреса — вул. Федорова, 2). Розмір і обриси ділянки не змінились з часу закладення Вірменської вулиці, у XIV столітті. Відкриті під час реконструкції першого поверху елементи готичної цегляної кладки дають підставу вважати, що первинна мурована споруда з'явилась не пізніше XVI століття. Початково кам'яниця мала назву «Богданівська». На зламі XVIXVII століть придбана вірменським купцем Петром Грегоровичем, що породило нинішню назву. Ґрунтовно перебудована наприкінці XVIII століття. У 1875 році добудовано третій поверх за проектом будівничого Міхаеля Ґерля, гонтове покриття замінено на черепицю. Незначні перебудови відбувались у радянський час. 2005 року почато переобладнання першого поверху під кнайпу.[47]

№ 36. Будинок на розі із вулицею Федорова (друга адреса — вул. Федорова, 1). Початкова назва — кам'яниця «Тарафацька». Після смерті Тарафацького 1631 року, перейшла до його зятів Бернатовичів, отримавши назву «Бернатовичівська». На початку 1630-х років перебудована архітектором Якубом Боні. Кам'яниця неодноразово змінювала власників, котрі однак так чи інакше пов'язані із родиною Бернатовичів. На початку XIX століття перейшла у власність до інших родин. 1808 року перебудована за проектом Фридерика Пахмана.[48]

Заклади[ред. | ред. код]

У 1875 році на вул. Вірменській знаходилась кав'ярня Мюллера.[49]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Поштові індекси та відділення поштового зв’язку України: Львів-8
  2. а б Список будинків — пам’яток архітектури м. Львова
  3. а б в г Schneider, Antoni (1871). Przewodnik po mieście Lwowie. Wydany staraniem komitetu zawiazanego na przyjęcie gości z Wielkopolski, Prus, Szlązka i Krakowa, przybyłych na Zjazd do Lwowa dnia 13 sierpnia 1871 (польська). Львів: Drukarnia Kornela Pillera. с. 20, 52. 
  4. Кос А. І. З історії забудови Вірменської дільниці у Львові // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Секції мистецтвознавства. — Львів, 1994. — Т. CCXXVII. — С. 293.
  5. 1243 вулиці Львова, 2009, с. 37
  6. Могитич Р. І. Кам'яниця Іловича у Львові // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація» — 1997. — № 6. — С. 107—113.
  7. Сіромська Г. М. Фінансово-господарська діяльність «Народного дому» у Львові // Слов'янський вісник (Рівненський державний гуманітарний університет, Рівненський інститут слов'янознавства Київського славістичного університету). — 2010. — № 10. — С. 127.
  8. а б Закон України Про Перелік памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації на сайті Верховної Ради України. Переглянуто 10 вересня, 2010
  9. Ансамбль вулиці Вірменської… — С. 42-43.
  10. Вуйцик В. С. Матеріали до історії кам'яниць вулиці Вірменської // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2004. — № 14. — С. 156.
  11. Архітектура Львова… — С. 154, 208, 209, 224.
  12. Сьомочкін І. Вул. Вірменська, 13 — колишня кам'яниця Муратовичів
  13. а б в г Архітектура Львова… — С. 154.
  14. Вуйцик В. С. Матеріали… — С. 157, 158.
  15. Сьомочкін І. Вул. Вірменська, 15 — колишня кам'яниця Домажирська
  16. Культова кав'ярня «Вірменка»: про заклад
  17. Шовчко В. Житловий будинок вул. Вірменська 21 Львова
  18. Архітектура Львова… — С. 211, 222.
  19. Енциклопедія Львова… — Т. 1. — С. 59.
  20. Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 35, 160. — ISBN 978-83-7543-009-7.
  21. Архітектура Львова… — С. 211—213, 222, 286.
  22. Вуйцик В. С. Матеріали… — С. 160.
  23. Котлобулатова І. Школа ім. Маркіяна Шашкевича
  24. Шуляр А. М. Львівському будинку архітектора — 40 років // Архітектурний вісник. — 1999. — № 2 (8). — С. 24.
  25. Дудыкевич, 1949, с. 126
  26. Жук І. Вул. Вірменська, 23 — корпус Львівської національної академії мистецтв (кол. будинок «Пір року»)
  27. Вуйцик В. С. Матеріали… — С. 160, 161.
  28. Сьомочкін І. Вул. Вірменська, 25 — колишня кам'яниця Захновичівська
  29. а б в Вуйцик В. С. Матеріали… — С. 162.
  30. Пам'ятники архітектури УРСР, що перебувають під державною охороною: список. — К.: Держбудвидав, 1956. — С. 49.
  31. На Вірменській нові орендарі хочуть «ліквідувати» давню браму відомого львівського майстра
  32. Кос А. І. З історії… — С. 295.
  33. Księga pamiątkowa, wydana przez komisję, wybraną z łona Polskiego towarzystwa politechnicznego we Lwowie [1877—1927] / Pod. red. dr. Maksymiljana Matakiewicza. — Lwów: Nakładem Polskiego towarzystwa politechnicznego we Lwowie, 1927. — S. 7.
  34. Інформація про кам'яницю взята з анотаційної таблиці, що встановлена на фасаді будинку
  35. Памятники градостроительства и архитектуры УССР. — Київ: Будівельник, 1985. — т. 3. — С. 17-18. (рос.)
  36. Липка Р. М. Ансамбль… — С. 35.
  37. Biriulow J. Rzeźba… — S. 41.
  38. Шухевич С. Моє життя. Спогади. — Лондон: Українська видавнича спілка, 1991. — С. 84.
  39. Вуйцик В. С. Матеріали… — С. 155, 156.
  40. Шухевич С. Моє життя… — С. 81—83.
  41. Вуйцик В. С. Матеріали… — С. 157.
  42. Вуйцик В. С. Матеріали… — С. 158, 159.
  43. Reichman, Franciszek (1912). Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa. Rocznik 17. 1913 = Adress u. Geschäfts-Handbuch von Lemberg. 17. Jg. 1913 (польська). Львів: Drukarnia „Narodowa“. 
  44. Reichman, Franciszek (1916). Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa (польська). Львів: Drukarnia W. A. Szyjkowskiego we Lwowie. с. 29, 50. 
  45. Липка Р. М. Ансамбль… — С. 38, 42.
  46. Про ресторацію-музей «Гасова лямпа»
  47. Бойко О. Г., Слободян В. М. Кам'яниця на вул. Вірменській, 34 / Федорова, 2 // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2005. — №. 15. — С. 72—77.
  48. Вуйцик В. С. Матеріали… — С. 163.
  49. Schneider, Antoni (1875). Przewodnik po Lwowie. — wydanie 2 z planem miasta Lwowa (pl). Lwów: Gybrynowicz i Schmidt. с. 3. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / Бевз М., Бірюльов Ю., Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  • Вуйцик В. Матеріали до історії кам'яниць вулиці Вірменської // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2004. — № 14. — С. 154—163.
  • Дудыкевич Б. Справочник. Львов. — Львів : Вільна Україна, 1949. — 200 с. (рос.)
  • Вірменська Вулиця // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1. — С. 392—394. — ISBN 978-966-7007-68-8.
  • Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. Вірменська вул. // 1243 вулиці Львова. — Львів : Апріорі, 2009. — С. 34-37. — ISBN 978-966-2154-24-5.
  • Кос А. І. З історії забудови Вірменської дільниці у Львові // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Секції мистецтвознавства. — Львів, 1994. — Т. CCXXVII. — С. 281—295.
  • Липка Р. М. Ансамбль вулиці Вірменської. — Львів : Каменяр, 1983. — 110 с..
  • Мельник Б. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 13. — ISBN 966-603-115-9.

Посилання[ред. | ред. код]