Каспрук Тетяна Андріївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Каспрук Тетяна Андріївна
Народилася 15 липня 1959(1959-07-15) (63 роки)
Дубровиця, Ровенська область, Українська РСР, СРСР
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність акторка, педагог
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Заклад Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької і Львівський академічний театр імені Леся Курбаса
Нагороди
Народний артист України Заслужений артист України
IMDb ID 8005193

Тетя́на Андрі́ївна Каспру́к (нар. 15 липня 1959(19590715), Дубровиця, Рівненщина) — українська театральна акторка і педагогиня, народна артистка України (2021)[1]. Починала акторську кар'єру в Львівському драматичному театрі імені Марії Заньковецької. Одна з засновниць і актриса Львівського академічного театру імені Леся Курбаса.

Акторська кар'єра[ред. | ред. код]

Початок театральної кар'єри Тетяни Каспрук пов'язаний із Львівським українським драматичним театром ім. М. Заньковецької. 1980 року Тетяна закінчила театральну студію при цьому театрі (учениця Олекси Ріпка) і протягом 1978—1988 років працювала актрисою театру Заньковецької. У цей період творчого життя Тетяна співпрацювала з такими режисерами, як Алла Бабенко, Олексій Ріпко, Збігнєв Хшановський, Анатолій Кравчук. Показала себе у найрізноманітнішій драматургії: від світової та української класики до сучасної драматургії — у постановках за Франком, Кропивницьким, Карпенко-Карим, Мольєром, Шекспіром, Боккаччо та іншими[2]. Тетяна зазначала, що пройшла тут добру школу постановного театру[3].

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg «Маруся Чурай» 1996 р.

1988 року разом із Володимиром Кучинським і Олегом Драчем стала однією з засновниць Львівського академічного театру імені Леся Курбаса. Відтоді — актриса цього театру. Першою роллю Тетяни з режисурою Кучинського стала Маруся Чурай за однойменною п'єсою Ліни Костенко того ж 1988 року, це була давня мрія акторки, якою вона поділилася з режисером[4]. Родзинка Марусі у виконанні Тетяни Каспрук — її могутній голос. Співала акторка з дитинства і вчилася співу у викладача консерваторії Нестора Модестовича Горницького, який давав їй уроки ще в шкільні роки.

Газета «Збруч» назвала Тетяну Каспрук «акторкою притчевою» за її ролі в першій версії «Благодарного Еродія» Григорія Сковороди, у виставі «Апокрифи» Лесі Українки та «Silenus Alcibiadis» за твором Платона «Бенкет»[2]. Сама Каспрук зауважувала, що найсильніше на неї повпливала драматургія Винниченка: «Він відкриває увесь внутрішній світ актора: настроєві перепади, трагедії, почуття. Він колосальний. Власне, я, зігравши «Закон», переступила той поріг, де вже можна кинутися в прірву почуттів і контролювати себе. І це мені дав Винниченко»[3].

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg «Апокрифи» за Лесею Українкою

За роки роботи в театрі Курбаса артистка показала широкий спектр акторських можливостей, в своєму репертуарі має ролі від глибоких і трагічних до комедійних із відтінком гротеску. У виставі «Лісова пісня» Андрія Приходька Тетяна виконує роль матері Лукаша[3].

Педагогічна діяльність[ред. | ред. код]

1996—2000 роках викладала в театральній студії при Львівському академічному театрі імені Леся Курбаса.

1990 року закінчила Львівський національний університет імені Івана Франка (філологічний факультет), де згодом почала викладати сценічну мову в якості доцента кафедри театрознавства та акторської майстерності з 1999 до 2009 року, а тоді 2012-го поновила викладацьку діяльність до 2017 року[5][6]. Серед її учнів — театральний режисер Євген Худзик.

Каспрук вчить студентів методиці, за якою сама працює в театрі. Про свої очікування від студентів під час навчання каже:

« Мені найважливіше, щоби студенти не заучували інтонації, щоби не повторювали їх чітко. Потрібно, щоби вони несли думку і щоб та думка була жива. І щоб я бачила, що слово стає матеріальним, явним, щоби вони розуміли, про що говорять. Це дуже важливо, щоби актор мислив. Бо актор не інформатор, не диктор новин, він повинен передати глибинні почуття людської душі[3]. «

Родина[ред. | ред. код]

Чоловік — Андрій Гуменюк, львівський живописець, учасник АТО[7][8], автор спогадів про війну[9]. Брат-близнюк Андрія, Петро Гуменюк, працює художником у театрі ім. Леся Курбаса, автор портрету Тетяни Каспрук[10]. Дочка — Іванна, здобуває акторську освіту.

Ролі в театрі[ред. | ред. код]

Львівський національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької

1978 Настя, «Украдене щастя» за Іваном Франком

1979 Пані Дольська, Зузя, Фрузя, Юзя, «Дами і гусари» за Фредром

1980 Мати, «По щучому велінню», Марко Кропивницький

1984 Дездемона, «Отелло» Вільям Шекспір

1985 Маріанна, «Тартюф» Ж.-Б. Мольєр

1986 Катерина, «В степах України» Микола Корнійчук

1987 Софія, «Безталанна» Марко Кропивницький

Львівський академічний театр імені Леся Курбаса:

1988 Маруся, «Маруся Чурай» Ліна Костенко

1988 Герцогіня де Гіз, Королева Медичі, «Двір Генріха ІІІ» Олександр Дюма

1988 Інна, «Закон» Володимир Винниченко

1990 Мелхола, «Йоганна, жінка Хусова» Леся Українка

1990 Софія, «Між двох сил» Володимир Винниченко

1991 Королева, «Двір Генріха ІІІ» (друга редакція) Олександр Дюма

1991 Соня, Катерина Іванівна, «Сни», за романом Федора Достоєвського «Злочин і кара»

1992 Соня, «Ілюзії», за романом Федора Достоєвського «Злочин і кара»

1993 Еродій, «Благодарний Еродій» Григорій Сковорода

1994 Пульхерія Іванівна, «Забави для Фауста» за романом Федора Достоєвського «Злочин і кара»

1995 Мелхола, Марція, «Апокрифи» за Лесею Українкою

1996 «Сон» вечір поезії Тараса Шевченка

1996 Раневська, Варя, «Садок вишневий» за п‘єсою Антона Чехова «Вишневий сад»

1997 «Молитва до зір» вечір поезії Богдана Ігоря Антонича

1998 Долорес, «Камінний господар» Леся Українка

2000 Гея, «Хвала Еросу» за філософським твором Платона «Бенкет»

2002 Донна Консепсьон, «Камінний господар» Леся Українка

2002 Діотима, «Silenus Alcibiadis» за філософським твором Платона «Бенкет»

2008 Ліза, «Амнезія, або маленькі подружні злочини» Ерік-Емманюель Шмітт

2010 Глікерія Сліпченко, «Між двох сил» Володимир Винниченко

2011 Мати, «Лісова пісня» за Лесею Українкою

2012 Пані Ґазуль, «Театр злочину» за п’єсою Жака Моклера «Репетиція в театрі Злочину»

2015 Мати, «Memento vivere» за Роменом Ґарі

2018 Меґ Фолан, «Королева краси» Мартін МакДонах

2019 Пані Монтрей, «Маркіза de Sade» за мотивами творів Юкіо Місіми

2019 «Кабаре Бухенвальд. Вечір 1» КЛІМ

2020 Мадам де Розмонд «Небезпечні зв'язки» за Крістофером Гемптоном

[5]

Фільмографія[ред. | ред. код]

Визнання[ред. | ред. код]

  • 1998 — заслужена артистка України[11]
  • 2021 — народна артистка України[1]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Указ Президента України від 28 червня 2021 року № 274/2021 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України»
  2. а б Тетяна Каспрук: смілива мрійниця. Збруч (укр.). 28 травня 2018. Процитовано 12 листопада 2022. 
  3. а б в г Тетяна Каспрук: «…просто говорити слова нецікаво». Збруч (укр.). 26 квітня 2015. Процитовано 12 листопада 2022. 
  4. Львівський молодіжний… початок. Збруч (укр.). 24 березня 2018. Процитовано 12 листопада 2022. 
  5. а б Тетяна Каспрук. www.kurbas.lviv.ua (укр.). Процитовано 12 листопада 2022. 
  6. Список викладачів // Львівський університет [Архівовано 3 березня 2021 у Wayback Machine.] lnu.edu.ua
  7. Відомий львівський художник Андрій Гуменюк готує свою другу книгу про війну. Архів оригіналу за 25 вересня 2021. Процитовано 25 вересня 2021. 
  8. Тетяна Каспрук: смілива мрійниця / Галина Канарська // Збруч [Архівовано 25 вересня 2021 у Wayback Machine.] zbruc.eu
  9. Гуменюк, Андрій Дмитрович (Кельт). Пісні війни: етюди про війну / А. Д. Гуменюк. — Львів: Сполом, 2018. — 84 с.
  10. Променистість тіні: Петро Гуменюк. Збруч (укр.). 20 вересня 2021. Процитовано 12 листопада 2022. 
  11. Указ Президента України від 27 березня 1998 року № 223/98 «Про присвоєння почесних звань України»

Джерела[ред. | ред. код]