Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької
Головний вхід
Головний вхід

49°50′38″ пн. ш. 24°01′38″ сх. д. / 49.84394999999999953° пн. ш. 24.02724399999999960° сх. д. / 49.84394999999999953; 24.02724399999999960Координати: 49°50′38″ пн. ш. 24°01′38″ сх. д. / 49.84394999999999953° пн. ш. 24.02724399999999960° сх. д. / 49.84394999999999953; 24.02724399999999960
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Місто
Адреса
Архітектор Йоган Зальцман, Людвіґ Піхль
 Архітектурний стиль Архітектура класицизму[d]
Власник Кабінет Міністрів України
Місткість 785
Тип драматичний театр
Статус національний академічний
Відкрито 28 березня 1842
Колишні назви Театр Скарбека
Керівництво Генеральний директор — Андрій Мацяк; Головний режисер театру — Федір Стригун; режисери-постановники — Алла Бабенко, Вадим Сікорський,
zankovetska.com.ua

Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької у Вікісховищі?

Будівлю Націона́льного академі́чного украї́нського драмати́чного теа́тру і́мені Марі́ї Занькове́цької — було відкрито, як «Театр Скарбека» у Львові 28 березня 1842 року. На момент відкриття був третім за розмірами театром Європи. Будинок театру займає цілий квартал, обмежений вулицею Лесі Українки, проспектом Свободи, площею Князя Ярослава Осмомисла та вулицею Театральною. Зведений у класичному стилі за проектом архітекторів Л. Піхля та Й. Зальцмана. Трупа самого театру приїхала до Львова у 1944 році.

Історія трупи театру[ред.ред. код]

НАРОДЖЕННЯ ТЕАТРУ. 1917-1921[ред.ред. код]

Історія мистецьких подій, як і будь-яке художнє явище, невіддільне від тих суспільно-політичних реалій, в яких вони відбуваються. В першу чергу це стосується такого широкопластового духовного вияву як театр.

У перші дні становлення молодої незалежної держави в 1917 році Україну та її столицю Київ залив справжній вибух національної художньої активності, в якому домінуючою була нова театральна заява.

У рамках цих подій при Троїцькому народному домі в Києві зорганізовується Комітет українського національного театру, який згодом був трансформований у державну структуру, яку очолив драматург і політичний діяч В.Винниченко.

Стараннями Комітету УТН у серпні того ж року був створений перший державний театр України - Український національний театр, що об'єднав акторів мандрівних труп І.Мар'яненка, Т.Колісниченка, І.Сагатовського. Новоутворений осередок складали митці найвищого рівня. З-поміж них актори Л.Ліщинська, Г.Борисоглібська, К.Лучицька, І.Мар'яненко, І.Сагатовський, режисери М.Вороний, Г.Гаєвський, І.Мар'яненко, І.Сагатовський, музиканти О.Кошиць, В.Верховинець, художники М.Бойчук, В.Кричевський.

16 вересня 1917 року в приміщенні Троїцького народного дому новий театр розпочав життя п'єсою В.Винниченка "Пригвождені". Однак, поступальний розвиток театрального руху неодноразово переривався політично воєнними протистояннями в Україні 1917-1919 років. Зокрема це привело до періодичних зупинок, а потім в 1918 році до реорганізації в Державний народний театр. В силу постійних змін урядів в столиці Державний народний театр в 1919 році перейменовується на Український народний театр, а згодом просто в Народний театр.

Державний народний театр продовжував традиційну лінію Українського національного театру. В склад трупи входять провідні українські митці - М.Заньковецька, В.Любарт, О.Полянська, Г.Маринич, Б.Романицький, а також талановита молодь. У такому вигляді ДНТ під фаховим керівництвом П.Саксаганського працював до 1922 року.

ТЕАТР У МАНДРАХ. 1922-1930[ред.ред. код]

Початок 1920-х років відкрив нову сторінку театру, пов'язану зі специфічною радянською системою. У 1922 році його було переіменовано на Державний драматичний народний театр Губполітпросвіти, а через декілька місяців на Театр ім.М.Заньковецької. Керівництво колективу, режисери О.Корольчук та Б.Романицький в непростих умовах розпочали творчий рух нового об'єднання.

Досить скрутне економічне становище змусило театральний колектив поїхати на довготривалі гастролі по містах України. Місяцями митці працювали в Чернігові, Кременчуці, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, Луганську, Кривому Розі та інших населених пунктах. Взагалі за вісім років цього "мандрівного" періоду актори театру відвідали близько ста об'єктів і представили велику кількість вистав, виступів, лекцій і т.д.

У репертуарній афіші були "Гайдамаки» Т.Шевченко, "Лихоліття" Г.Хоткевича, "Чорна рада" С.Черкасенка, "Розбійники" Ф.Шиллера, "Ревізор" М.Гоголя, "Тартюф" Ж.Б.Мольєра, "97" М.Куліша, "Отелло" В.Шекспіра, "Мірандоліна" К.Гольдоні, "Примари" Г.Ібсена, "Мазепа" Ю.Соловацького, "Р.У.Р." К.Чапека тощо.

У творчому колективі яскраво проявили свій талант режисери Б.Романицький, О.Корольчук, П.Саксаганський, І.Богаченко, О.Загаров, Л.Курбас, Д.Козачковський, Т.Лучко, М.Донець, І.Крига, художники І.Бурячок, П.Погрібний, І.Таран, А.Резніков, М.Санніков, І.Жилаєв, Г.Орлов, К.Панадіані, І.Богданович.

Не дивлячись на складний і драматичний період 1920-30-х років, коли театральне мистецтво перебувало під пресом жорстокого ідеологічного контролю, митцям вдавалось творити речі справжнього мистецтва, що викликало як прихильні відгуки критиків, так і наступну зміну статусу театру.

ЗАПОРІЗЬКИЙ ПЕРІОД. ВІЙСЬКОВІ ЛИХОЛІТТЯ. 1931-1944[ред.ред. код]

З 1931 року театр ім. М.Заньковецької набуває державний статус, отримуючи стаціонарну прописку в Запоріжжі. Саме тут концентрувалась прогресивна тогочасна науково-технічна думка в будові Дніпрогесу та всезагальній індустріалізації. Зрозуміло, що і на театральний репертуар був накладений відповідний відбиток. Тому-то одними із перших вистав стали п'єса Г.Кобеця "Гута" та "Комуни в степах" М.Куліша, де піднімались властиво соціалістичні проблеми.

Поступово цей ейфорійно-комуністичний напрям вдалось дещо стишити, і глядачі з приємністю відвідували "Доходне місце" О.Островського, "Весілля Кречинського" О.Сухово-Кобиліна, "Марусю Чурай" І.Микитенка, а також відновлені постановки "Мартин Боруля" І.Карпенка-Карого, "Ой, не ходи Грицю та й на вечорниці" М.Старицького, "Наталка-Полтавка" І.Котляревського.

Взагалі запорізький період відзначився рядом визначних здобутків при постановці творів світової та національної класики. Завдяки натхненній і самовідданій праці у золоту спадщину української культури ввійшли драматичні твори І.Кочерги, І.Микитенка, О.Левади тощо. В процесі роботи підтверджували чи здобули визнання актори Б.Романицький, В.Любарт, В.Яременко, В.Данченко, В.Полінська, режисери І.Богаченко, В.Харченко, композитор О.Радченко, художники Ф.Нірод, Ю.Стефанчук.

Поступальний рух театру був пригальмований в 1941 році подіями Другої світової війни. В силу цієї ситуації колектив був евакуйований спочатку на Кубань, а потім в Сибір. Тут в стародавньому місті Тобольську було поновлено професійну діяльність. Не дивлячись на відповідну військово-ідеологічну спрямованість вистав того часу, група однодумців з успіхом поновила окремі вистави українського національного репертуару, які демонструвалися в містах і містечках регіону, збираючи числену і вдячну аудиторію.

В середині 1943 року колектив у повному складі переїздить до міста Новокузнецька на Кузбасі, де продовжує свою роботу. Окрім того на базі театру створюються театрально-концертні бригади, що обслуговують армійські підрозділи, лікарні.

В цих воєнних умовах вдалося зберегти практично весь основний кістяк театру, перед яким вже з 1944 року розпочиналась нова історія.

ЛЬВІВСЬКИЙ ПЕРІОД. 1944-1990[ред.ред. код]

Несподіваний поворот у долі театру ім.М.Заньковецької приніс 1944 рік. Урядовим рішенням колектив було переведено на постійну працю у древній Львів.

До галицької столиці переїхали практично всі провідні митці - Б.Романицький, В.Яременко, В.Любарт, Н.Доценко, Ф.Гаєнко, К.Губенко, П.Голота, І.Овдієнко, Н.Половко, І.Слива, М.Пенькович, О.Писаревський, В.Данченко, В.Максименко, В.Полінська, режисери - В.Івченко, В.Харченко, художник - Ю.Стефанчук, композитор - О.Радченко. Згодом до трупи були запрошені місцеві актори І.Рубчак, Л.Кривицька. Прийшла в трупу талановита молодь - В.Аркушенко, Г.Босенко, О.Гай, Б.Мірус, К.Хом'як, Л.Каганова, С.Стадниківна та Я.Геляс.

50-ті роки позначилися творчим зростанням колективу, дякуючи головному режисеру Б.Тягну та режисеру В.Івченку. В репертуарі з'явились вистави: "Вій вітерець" Я.Райніса, "Доки сонце зійде, роса очі виїсть" М.Кропивницького, "Лісова пісня" Л.Українки, "Гамлет" В.Шекспіра та "Фауст і смерть" О.Левади. Поряд працювали молоді режисери А.Ротенштейн та А.Горчинський. Успіх разом з акторами розділили режисери О.Ріпко, С.Сміян, М.Гіляровський, С.Данченко, В.Опанасенко, сценограф М.Кипріян, який ось уже 40 років є головним художником театру, а також завідуючий трупою Ю.Турчин, який працює з 1950 року.

60-ті роки театр поповнили талановиті актори В.Сумський, Г.Опанасенко, Б.Кох, Б.Антків, О.Гринько, В.Глухий, Л.Кадирова, Б.Ступка, С.Максимчук, В.Розстальний, Г.Плохотнюк, А.Корнієнко, Б.Козак, В.Коваленко, Ю.Брилинський, було запрошено до театру подружжя Ф.Стригуна та Т.Литвиненко.

70-ті роки були позначені талановитим керівництвом С.Данченка, в трупу влилися свіжі сили. П.Бенюк, Є.Федорченко, Г.Шумейко, А.Хостікоєв склали молоду парость заньківчан.

В 1972 році театру було присвоєно звання "академічного".

В.кінці 70-х трупу поповнили молоді актори: О.Бонковська, О.Гуменецька, Д.Зелізна, Г.Давидова, Л.Лев, В.Сікорський, Я.Юхницький, В.Яковенко, Л.Боровська, І.Бернацький, Л.Нікончук, Т.Бобеляк.

80-ті роки для заньківчан були важкі, але вистави режисерів А.Бабенко та А.Кравчука тримали високий рівень майстерності.

У 1987 році колектив заньківчан очолив Ф.Стригун. Хвиля піднесення національної свідомості вимагала не лише нового репертуару, але й нових відкритих форм розмови з глядачем. Заньківчани стають трибуною громадської думки, резонатором суспільних проблем, повертаючи в репертуар твори і теми, які були заборонені тоталітарною системою.

ТЕАТР У НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ. 1991-2018[ред.ред. код]

Становлення, чи правдивіше відновлення незалежності Української держави, що прийшло в 1991 році, відбулося вибухово. Ейфорія та розгубленість ішли поруч. Хвиля піднесення національної культури вимагала не лише нових нетрадиційних виразів, але і адекватної реакції публіки.

В цей непростий, перехідний період керівництво театру ім.М.Заньковецької вибрало можливо одне з найкращих рішень. Воно відкрило свої серця і двері для різних груп та об'єднаннь, розгорнуло широкоформатну панораму формовиражень (вечори, лекції, акції), дозволило найрадикальніші експерименти, в яких реальним критиком мав стати народ, а не функціонери від мистецтва.

Не вдаючись в деталі зауважимо, що театр попри зрозуміло професійно-фахову роботу став трибуною громадської думки, рупором нових ідей і заяв.

Вистави останнього десятиліття підняли творчий і мистецький рівень заньківчан: "Гайдамаки" за Т. Шевченком, "Безталанна" І.Карпенка-Карого, "Маруся Чурай" Л.Костенко, "Павло Полуботок" К.Буревія, "Ой, радуйся, земле..." (вертеп), "Народний Малахій" М.Куліша, "Ісус, Син Бога Живого" В.Босовича, "Ромео і Джульєтта" та "Гамлет" В.Шекспіра, "Шаріка" і "Гуцулка Ксеня" Я.Барнича, "Наталка-Полтавка" І.Котляревського, "Дядя Ваня" А.Чехова, "Ідіот" Ф.Достоєвського, трилогія "Мазепа" Б.Лепкого (інсценізація Б.Антківа), "Андрей" В.Герасимчука, "Пролітаючи над гніздом зозулі" Д.Васермана, "У неділю рано зілля копала" О.Кобилянської, "Коханий нелюб" Я.Стельмаха, "Неаполь - місто попелюшок" Н.Ковалик, "Мадам Боварі" Г.Флобера, "Криваве весілля" Г.Лорки, "УБН" Г.Тельнюк.

Неоднозначна реакція критики і публіки на ці речі є яскравим виявом демократії і свободи, що панує в творчих майстернях львівської Мельпомени.

Хвиля піднесення приводить до театру таких акторів, як Я.Мука, С.Глова, Р.Біль, Н.Лань, І.Швайківська, Т.Жирко, О.Гарда, І.Гаврилів, Р.Мервінський, О.Кузьменко, М.Максименко, В.Щербань, Л.Остринська, О.Самолюк, Н.Лісова, О.Огородник, О.Сікиринський, Я.Кіргач, Н.Шепетюк.

За минулі роки розширився гастрольний діапазон театру: Велика Британія, Канада, США, Польща, Словаччина.

В січні 2002 року уряд України надав заньківчанам статус Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. Це сприяло творчому росту театру, активному мистецькому життю цього неповторного театрального колективу. Створення при Львівському Національному університеті імені Івана Франка факультету культури і мистецтв який очолив заньківчанин народний артист України академік Богдан Козак, сприяло приходу до театру цікавої творчої молоді, яка вже під час навчання сповідує істинно заньківчанські творчі принципи. Мирослава Солук, Мар’яна Кучма, Наталя Боймук, Юрій Хвостенко, Богдан Ревкевич, Андрій Сніцарчук, Назар Московець, Світлана Мелеш, Андрій Войтюк творять нове покоління за яким творче майбутнє театру.

Починаючи з 2009 року в репертуар театру оновився завдяки молодим режисерам, які не тільки брали за основу своїх вистав всесвітньо відомі драми, романи, поеми, але й ставили українську сучасну драматургію.

Оркестр театру[ред.ред. код]

Оркестр театру Заньковецької реалізовує проект «Відчинилося життя»[1] — інтегровані благодійні концерти за спільної участі оркестру, талановитих незрячих вокалістів з різних куточків України і відомих оперних та естрадних артистів. Протягом 20082012 років організовано 40 концертів проекту, до участі в яких залучено 87 незрячих виконавців з України, Польщі, Швеції, 18 зірок української опери та естради. Проект відкрив незрячим вокалістам шлях на «великий екран» — у телепроекти «Народна зірка» (Зера Кіраджиєва, 2009 р.), «Україна має талант» (Олена Ковтун, 2010 р.), «Голос країни» (Іван Ганзера, 2011 р.)". Проект «Відчинилося життя» став переможцем Першого Національного конкурсу «Благодійна Україна» у номінації «Інновації у благодійності».[2]

Історія Будівлі театру[ред.ред. код]

Театр Скарбека на початку ХХ століття

У 1833 році австрійський граф Станіслав Скарбек розпочав будівництво нового театру для Львова власним коштом. У театральній будівлі планувалося розташувати готель на 300 номерів, крамниці, кав'ярні, помешкання для акторів. Під час будівництва у вологий ґрунт було вбито 16 000 дубових паль. Тепер саме завдяки їм будівля театру є найдорожчим будинком у Львові.

28 березня 1842 року комедією польського драматурга Александера Фредра — другого чоловіка дружини Станіслава Скарбека Зофії з Яблоновських гербу Гжимала[3][4] — було урочисто відкрито Новий міський театр. Це — одна із найбільших у Європі театральних будівель, що поступалася (на момент відкриття) лише спорудам міланського «Ла Скала» та придворного театру у Дрездені. Незабаром граф С. Скарбек отримав привілей на його утримання строком на 50 років.

Театр зайняв площу 95,45×76,25 м. В ньому було 1460 місць, 54 ложі, оркестрова яма вміщувала 40 музикантів. Його глядацький зал мав форму підкови. Інтер'єри нового театру були виконані в кремовому кольорі з білими та срібними орнаментами та біло-голубими драперіями. Одне місце в партері коштувало 1—2 золотих, в ложах — від 2,5 до 4,5 золотих (для порівняння корову тоді можна було купити за 14 золотих). Готель у театральному будинку так і не було відкрито.

У 1892 році закінчився термін скарбківського привілею, тому міська влада вирішила побудувати новий театр. Театральний будинок перестав використовуватися за призначенням, будучи далі власністю Скарбеків. Станіслав Скарбек заповів, щоб після його смерті будинок театру став власністю міста.

План Театру Скарбека

З 1900 до 1939 роки в цьому будинку розміщувалась філармонія, а згодом кінотеатр, і лише з 1944 року (і до сьогодні) в цьому приміщенні працює трупа театру імені Марії Заньковецької. Вона була утворена як Український національний театр у 1917 році за наказом Михайла Грушевського, президента Центральної Ради. Свого часу до трупи належали Марія Заньковецька і Панас Саксаганський, а під час війни театр був евакуйований у Тамбов, звідти — у Запоріжжя, а потім у Львів.

16 вересня 1917 року[5] в Києві з ініціативи театрального товариства на чолі з Борисом Романицьким і Олександром Корольчуком створено новий драматичний театр. 12 січня 1923 року театру присвоєно ім'я М. Заньковецької.[6]

У 1940 році театр був обладнаний рухомою сценою. Інтер'єри фойє і зал для глядачів були в 1940—1942 рр. оформлені декоративними рельєфами роботи скульпторів М. Внука і Я. Райхерт-Тот. Урядовим рішенням 1944 року колектив було переведено на постійну працю у Львів.

1971 року на фасаді встановлено меморіальну таблицю Лесі Українці, на розі з вулицею, названою її іменем. Скульптор Еммануїл Мисько, архітектор Мирон Вендзилович.[7]

В січні 2002 року театр одержав статус Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.

Пам'ятна таблиця Лесі Українці на будинку театру

Нині театр має досить великий репертуар, який постійно поновлюється новими виставами, серед працівників театру є багато Народних і Заслужених артистів України. Художній керівник театру — Федір Стригун.

100 років театру[ред.ред. код]

Діючий репертуар[ред.ред. код]

Велика сцена
назва вистави автор режисер художник-постановник
1. "Блакитна троянда" Леся Українка н.а.України Таїсія Литвиненко з.д.м. України Людмила Боярська
2. "Блазні мимоволі" О. Огородник з.д.м. України Орест Огородник народний художник України Мирон Кипріян
3. "Безодня" О. Огородник з.д.м. України Орест Огородник народний художник України Мирон Кипріян
4. "Бояриня" Леся Українка н.а.України Григорій Шумейко Наталія Руденко
5. "Віяло леді Віндермір" О. Уальд н.а.України Федір Стригун з.д.м. України Людмила Боярська
6. "Голий король" Є. Шварц з.д.м. України Вадим Сікорський Наталя Тарасенко
7. "Гуцулка Ксеня" Я. Барнич н.а.України Федір Стригун народний художник України Мирон Кипріян
8. "Дама з камеліями" О. Дюма-син н.а.України Федір Стригун з.д.м. України Людмила Боярська
9. "Дивоквітка" Н. Боймук Богдан Ревкевич Віолетта Макар
10. "Жіночий Дім" (Ціна любові) З. Налковська н.а. України Алла Бабенко з.д.м. Польщі Олександр Оверчук
11. "За двома зайцями" М. Старицький з.д.м. України Орест Огородник народний художник України Мирон Кипріян
12. "Ісус, Син Бога живого" В. Босович н.а.України Федір Стригун народний художник України Мирон Кипріян
13. "Івасик Телесик" О. Огородник з.д.м. України Орест Огородник з.д.м. України Людмила Боярська
14. "Криза" О. Огородник з.д.м. України Орест Огородник народний художник України Мирон Кипріян
15. "Марія Заньковецька" І. Рябокляч н.а.України Федір Стригун з.д.м. Польщі Олександр Оверчук
16. "Наталка Полтавка" І. Котляревський н.а.України Федір Стригун народний художник України Мирон Кипріян
17. "Назар Стодоля" Т. Шевченко н.а.України Федір Стригун з.д.м. України Б. Покровецький, О. Гелитович, М. Михащук
18. "Небилиці про Івана..." І. Миколайчук з.д.м. України Вадим Сікорський Наталя Тарасенко
19. "Одруження" М. Гоголь н.а. України Алла Бабенко з.д.м. України Людмила Боярська
20. "Останній гречкосій" О. Огородник з.д.м. України Орест Огородник народний художник України Мирон Кипріян
21. "Полліанна" Е. Портер Богдан Ревкевич Наталя Тарасенко
22. "По щучому велінню" М. Кропивницький з.д.м. України Вадим Сікорський народний художник України Мирон Кипріян
23. "Ревізор" М. Гоголь з.д.м. України Вадим Сікорський Наталя Тарасенко
24. "Ромео і Джульєтта в кінці листопада" Я. Отченашек н.а. України Алла Бабенко з.д.м. України Людмила Боярська
25. "Рідзвяна ніч" М. Старицький н.а.України Федір Стригун з.д.м. України Богдан Покровецький, Михайло Михащук
26. "Сільва" І. Кальман н.а.України Федір Стригун з.д.м. України Людмила Боярська
27. "Сватання на Гончарівці" Г. Квітка-Основ'яненко н.а.України Федір Стригун народний художник України Мирон Кипріян
28. "Сто тисяч" І. Карпенко-Карий з.д.м. України Орест Огородник Наталія Руденко
29. "Труффальдіно з Бергамо" К. Гольдоні Богдан Ревкевич Віолетта Макар
30. "Украдене щастя" І. Франко н.а.України Федір Стригун з.д.м. України Богдан Покровецький, Михайло Михащук
31. "Ханума" А. Цагерелі з.д.м. України Вадим Сікорський народний художник України Мирон Кипріян
32. "Циліндр" Е. де Філіпо н.а.України Федір Стригун з.д.м. України Людмила Боярська
33. "Шаріка" Я. Барнич н.а.України Федір Стригун народний художник України Мирон Кипріян

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://health.unian.net/ukr/detail/243356
  2. Офіційний сайт Асоціації благодійників України
  3. Lasocka B. Skarbek Stanisław Marcin h. Abdank (1780—1848) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 1997. — t. XXXVIIІ/1, zeszyt 156. — S. 25. (пол.)
  4. дід Андрея Шептицького
  5. 16 вересня 1917 року п'єсою В.Винниченка розпочав життя театр імені М.Заньковецької
  6. [1]
  7. Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика. — К. : Реклама, 1980. — С. 27, 30.; Вуйцик В. С., Липка Р. М. Зустріч зі Львовом. — Львів : Каменяр, 1987. — С. 151.

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Будівля театру Скарбка (Скарбека): пам'ятка австрійського, польського та українського народів: матеріали I Міжнар. наук.-практ. конф., 1 жовт. 2012 р., Львів: присвяч. 170-річчю будівлі театру графа Скарбка / М-во культури України, Держ. п-во «Нац. акад. укр. драм. театр ім. М. Заньковецької», ТзОВ «Укрдизайнгруп». — Л. : [б. в.], 2012. — 100 с. : іл. — Текст парал. укр., пол., нім. — Бібліогр.: С. 88—89. (9 назв).