Кливак Ілля Теодорович
 | Частина інформації в цій статті застаріла. (липень 2020) |
| Кливак Ілля Теодорович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
29 липня 1880 Перемилів, Австро-Угорщина |
| Помер |
10 квітня 1942 (61 рік) Ташкент, Узбецька РСР, СРСР |
| Діяльність | священник |
| Alma mater | Львівська духовна семінарія Святого Духа |
| Конфесія | Українська греко-католицька церква |
Ілля́ Теодо́рович Кливак (29 липня 1880 — 10 квітня 1942) — священник Української греко-католицької церкви. Репресований радянською владою.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 1880 року в селі Перемилів (нині Гусятинський район Тернопільської області) у сім'ї селянина. У 1902–1906 роках навчався у Львівській греко-католицькій духовній семінарії. Рукоположений 28 жовтня 1906. У різні роки служив у різних парафіях Прикарпаття.[1] Федя (Теодора[2][джерело?]).
З початком першої світової війни служив у формуванні Українських січових стрільців. У 1914 році заарештований та висланий до Симбірська. Із заслання в Галичину повернувся навесні 1915 року. В 1917–1919 роках жив в Одесі. Був парохом греко-католицької громади, яка перед приходом більшовиків налічувала майже 4000 вірних. Заснував перший в Одесі греко-католицький храм.[3]
Після повернення у Галичину — адміністратор парафій у Язловці (1918–1919) і Полівцях (1919–1922). [джерело?]У 1921–1939 роках — парох у селі Мшанець. Тут він на місці братської могили Січових стрільців організував побудову пам'ятника усім борцям за волю України та полеглим за народну справу (1922). Вів національно-просвітницьку діяльність, був головою осередку товариства «Просвіта», гуртків «Відродження» та «Самоосвітник», створив кооператив «Поміч», кредитну спілку «Bipa», районну молочарню.[4]
У 1938 році за «антидержавну діяльність» був виселений з Мшанців[джерело?] до села Тисменичани. Після радянської окупації 1939 року повернувся до Мшанців. У травні 1940 року в місті Буданів його заарештував НКВС. Через чотири місяці його засудили до 10 років заслання та етапували до Середньої Азії. Помер 10 квітня 1942 у тюрмі Ташкента.
Реабілітований на підставі статті І Закону Української РСР «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 року.
Сім'я[ред. | ред. код]
Його дочка Надія Мирослава вийшла заміж за відомого українського композитора Миколу Колессу.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Сивицький, Д. Нескорений отець Ілля Кливак [Архівовано 18 Листопада 2018 у Wayback Machine.] // Золота пектораль. — 2013. — 13 травня.
- ↑ У ТЕСі — Федора; див.: Мельничук, Сивицький, с. 282.
- ↑ Олександр Музичко. Українські релігійно-церковні традиції Одеси [Архівовано 18 Листопада 2018 у Wayback Machine.]. Газета День — 2011. — 11 серпня.
- ↑ Ігор Тарас Ілля Кливак: пророк Одещини [Архівовано 18 Листопада 2018 у Wayback Machine.].Православные католики Одессы — 2008. — 26 квітня.
Джерела[ред. | ред. код]
- Ілля Кливак. ternopedia.te.ua. Тернопільська енциклопедія. Архів оригіналу за 24 Червня 2020. Процитовано 17 Квітня 2019. [неавторитетне джерело]
Література[ред. | ред. код]
- Отець Ілля Кливак: будівничий храму та релігійно-національного єднання // Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917—1920 рр.: Монографія / Вінцковський Т. С., Музичко О. Є., Хмарський В. М. та ін. — Одеса: ТЕС, 2011—586 с.
